3.1 Методи вдосконалення та управління товарно-матеріальними запасами підприємства

Важливим моментом фінансового управління товарно-матеріальними запасами є обґрунтування раціонального способу їх закупівлі. При цьому потрібно усвідомлювати, що немає ідеального способу закупівель і конкретний вибір повинен базуватися на аналізі всіх плюсів і мінусів кожної з можливих альтернатив, врахуванні конкретних умов і задач діяльності.

Управління товарно-матеріальними запасами пов’язане з компромісом між витратами по збереженню товарно-матеріальних запасів та прибутком від володіння ними. Різні номенклатурні позиції товарно-матеріальних запасів відрізняються за вартістю, доходністю, площею, яку вони займають; при чому чим більший об’єм запасів, тим вища вартість їх зберігання, страхування від нещасного випадку та крадіжки. З іншої сторони, збільшення товарно-матеріальних запасів знижує ризик скорочення потенційних продаж через відсутність товарів на складі і сповільнення виробництва, викликаного недостатніми товарно-матеріальними запасами. Крім того, великі об‘єми закупок призводять до збільшення скидок з продаж.

Шляхи удосконалення управління поточними активами для ТОВ «Гросс» представлено в табл. 5.1.

Таблиця 5.1

Шляхи удосконалення управління виробничими запасами

Заходи	Шляхи досягнення	Отриманий результат
Покращення управління товарно-матеріальними запасами	1. Реалізація виробів, які користуються невеликим попитом за нижчою ціною. 2. Визначення оптимального розміру замовлення та моменту його поновлення	Зниження витрат за зберігання, підвищення притоку грошових коштів

Отже, політика управління поточними активами полягає в раціоналізації їх обігу і оптимізації структури джерел їх формування. Задачі управління полягають у забезпеченні безперебійності виробничого процесу, прискоренні обертання оборотних засобів, забезпеченні ліквідності і платоспроможності, підвищенні рентабельності оборотних активів, мінімізації ризиків і втрат в процесі їх формування і використання.

Ефективне управління поточними активами веде до збільшення доходів та знижує ризик дефіциту грошових коштів підприємства. За допомогою оптимального управління грошовими коштами, дебіторською заборгованістю та товарно-матеріальними запасами підприємство може максимізувати норму прибутку та мінімізувати свою ліквідність і комерційний ризик.

Для безперебійного здійснення статутної діяльності підприємство повинно мати достатній розмір запасів сировини та матеріалів, готової продукції, товарів для торгівлі і т.д. Політика управління товарно-матеріальними запасами полягає в оптимізації їх розміру і прискорення їх обігу.

Управління товарно-матеріальними запасами полягає у вирішенні наступних задач:

1. визначення оптимального розміру грошових коштів для формування запасів товарно-матеріальних цінностей;

2. мінімізація витрат по обслуговуванню запасів;

3. визначення оптимального часу для поповнення запасів товарно-матеріальних цінностей;

4. визначення раціональних способів закупівлі товарно-матеріальних цінностей;

5. забезпечення своєчасного залучення в обіг зайвих поточних активів.

Метою управління товарно-матеріальними запасами є розробка політики, за допомогою якої можна досягти оптимальних капіталовкладень в товарно-матеріальні запаси. Цей рівень неоднаковий для різних галузей промисловості та для підприємств в даній галузі промисловості. Успішне управління товарно-матеріальними запасами мінімізує об‘єми товарно-матеріальних запасів, допомагає знизити витрати та підвищує доход.

В процесі фінансового управління товарно-матеріальними запасами особливу увагу необхідно звернути на визначення:

• оптимального розміру замовлення;

• моменту замовлення;

• раціонального способу закупівлі.

Оптимальний розмір замовлення це така замовлена кількість товарів, при якій сукупні витрати на організацію замовлення і зберігання запасів будуть оптимальними, тобто який мінімізує сукупні витрати на обслуговування товарно-матеріальних запасів.

Для визначення оптимального розміру замовлення застосовується модель Уілсона:

ОРЗ = (5.1)

де, ОРЗ – оптимальний розмір замовлення;

П – потреба в запасах за весь період (рік, квартал, місяць);

Во.з. – витрати на організацію замовлення на всю партію товару :

Вз. – витрати на зберігання одиниці товару.

Для того, щоб визначити період поновлення замовлення необхідно знати, скільки проходить від моменту його оформлення до фактичного виконання (тобто поставки замовленої партії). Цей період називається циклом замовлення. На практиці для визначення циклу замовлення потрібно порівняти тривалість виконання десяти останніх замовлень і вибрати найбільшу.

Спрощено момент повторного замовлення можна знайти шляхом перемноження циклу замовлення на щоденні (щотижневі витрати запасів). Для матеріалів, деталей та допоміжних матеріалів моментом для повторного замовлення є той день, коли заявка відіслана постачальнику. Для запасів напівфабрикатів власного виробництва моментом поновлення замовлення буде той день, коли з урахуванням тривалості виробничого циклу необхідно замовляти виготовлення нової партії продукції.

Використання оптимального розміру замовлення дає змогу визначати оптимальний момент для поновлення замовлення, що зводиться до встановленого строку між попередньою доставкою товарно-матеріальних цінностей і наступним замовленням. В цей день у розпорядженні підприємства залишається критичний залишок запасів, якого вистачить якраз до надходження нової партії. Для визначення оптимального моменту для поновлення замовлення застосовується наступна кількісна модель:

tn = (ОРЗ – Зкр) / Во = (ОРЗ – Во Ч tц) / Во, (5.2)

де, tn - оптимальний момент поновлення замовлення;

ОРЗ – оптимальний розмір замовлення;

Зкр – критичний надлишок запасів;

Во - витрати товарно-матеріальних цінностей за одиницю часу у відповідності з виробничими потребами;

tц – тривалість циклу замовлення.

Від кількісних моделей управління товарно-матеріальними запасами можна відмовитися у випадку: нестабільних поставок товарно-матеріальних запасів (страйки, перебої у виробництві, проблеми з імпортом, транспортування і інше.); очікуваного підвищення цін на товарно-матеріальні запаси (чим вищий рівень інфляції, тим більші фактичні запаси у порівнянні з їх оптимальним розміром); невизначених умов господарювання (повинен бути певний резерв на випадок розвитку подій за несприятливим сценарієм);

швидкого фізичного або морального зносу товарно-матеріальних цінностей (в даному випадку фактичні розміри запасів можуть бути, навпаки, менші за їх оптимальний розмір, що потребує більш частих закупівель Задача підвищення ефективності використання оборотних коштів може бути досягнута шляхом інвестування у високоліквідні фінансові інструменти (грошові і фондові). Водночас, підприємство може перейти до зберігання тимчасово вільних грошових коштів на комбінованих банківських рахунках.

Іншим аспектом підвищення ефективності використання грошових активів є мінімізація сукупних витрат по їх утриманню і зворотній конвертації короткострокових фінансових вкладень в готові засоби платежу.

Вирішується дана задача за допомогою знаходження оптимального розміру залишку грошових коштів. Для цього в міжнародній практиці фінансового менеджменту використовуються кількісні моделі Баумоля і Міллера-Орра.

Модель Баумоля аналогічна моделі управління запасами Уілсона і використовується у випадку, коли у зв‘язку з невизначеністю майбутні з платежів важко розробити детальний план надходження і витрат грошових коштів. Згідно з цією моделлю поповнення грошових коштів за рахунок конвертації високоліквідних цінних паперів потрібно здійснювати в той момент, коли повністю використані запаси грошових кошів. При цьому мінімальний залишок грошових коштів вважається нульовим, а оптимальний залишок є одночасно максимальним і визначається за формулою:

(5.3)

де, ОЗгк - оптимальний залишок грошових коштів;

ПОп – плановий платіжний оборот або сумарні витрати грошових коштів в плановому періоді;

Вк – середні витрати на конвертацію поточних фінансових інвестицій в розрахунку на одну операцію;

СП – ставка процента по поточних фінансових інвестиціях (виражена десятковим дробом).

Ставка процента в моделі Баумоля характеризує рівень можливих альтернативних) витрат або недоотриманий дохід із-зі конвертації короткострокових фінансових вкладень у грошові кошти. Більш високе значення ставки процента передбачає необхідність зменшення оптимального залишку грошових коштів. Як правило, коли ставка процента висока, підприємства намагаються мати якомога менші залишки грошових коштів на своїх рахункових рахунках. З іншого боку, якщо фірма має значний платіжний оборот, а витрати по конвертації цінних паперів високі, доцільніше збільшувати середній залишок грошових коштів і здійснювати операції по конвертації рідше. Таким чином, як і у випадку з моделлю Уілсона, управління залишком грошових коштів з використанням моделі Баумоля дозволяє знайти такий мінімальний розмір разової конвертації, при якому мінімізуються сукупні витрати : на здійснення конвертацій них операцій та можливі (альтернативні) витрати або недоотриманий дохід із-за вилучення інвестицій.

Модель Баумоля добре працює коли підприємства добре використовують свої запаси грошових коштів. Однак в реальному житті це використовується не так часто. Як правило, процес руху грошових коштів має стохастичний характер. В одні періоди підприємство може отримувати значні суми по оплачених рахунках і відповідно має надлишок грошових коштів. В інші періоди, навпаки, потрібно розрахуватися з кредиторами і витрачати значні суми грошових коштів.

Модель Міллера-Орра дає відповідь на питання як управляти запасом грошових коштів. Якщо не можна передбачити точно їх щоденне прибуття і вибуття.

Відповідно з моделлю Міллера-Орра необхідно визначити: нижній поріг або мінімальний залишок грошових коштів; точку повернення або оптимальний залишок грошових коштів; верхній поріг або максимальний залишок грошових коштів.

Якщо в якийсь момент часу за рахунок значних поточних надходжень грошових коштів, їх залишок досягає верхнього порогу, підприємство повинно одразу ж конвертувати частину грошових коштів у фінансові інструменти (депозити, цінні папери) і зменшити свій залишок грошових коштів до оптимального рівня (точка повернення).

І, навпаки, коли із-за значного відтоку грошових коштів їх залишок на розрахунковому рахунку досягає нижнього порогу, підприємству потрібно зробити зворотну конвертацію фінансових інструментів у грошові кошти в такому розмірі, щоб повернутися до оптимального рівня залишку грошових коштів (точка повернення). Таким чином фінансовий менеджер спостерігає за вільним рухом грошових потоків і не втручається в цей процес до тих пір, поки залишок грошових коштів не досягає небезпечного рівня (мінімального або максимального).

Алгоритм моделі Міллера-Орра наступний:

1. Визначається нижній поріг залишку грошових коштів на рівні мінімальних виробничих потреб з урахуванням вимог обслуговуючого банку до мінімального залишку на поточних рахунках.

2. Оцінюється дисперсія грошових потоків на підставі аналізу їх щоденних коливань. Для цього можна фіксувати надходження і витрати грошових коштів на протязі 100 днів, а потім розрахувати дисперсію на основі даної вибірки із 100 спостережень (при значних сезонних коливаннях грошових потоків використовуються більш складні методи оцінки).

3. Оцінюється розмір ставки проценту на конвертацій ні витрати на одну операцію.

4. Визначається відстань між верхнім та нижнім порогом залишку грошових коштів. Якщо щоденні коливання грошових потоків значні або якщо великі витрати на конвертацію цінних паперів у грошові кошти, тоді доцільно розташувати контрольні пороги (верхній та нижній) далеко один від одного. І, навпаки, якщо висока ставка процента, розрив між верхнім та нижнім порогом повинен бути незначним.

Для визначення розміру цього розриву застосовується формула:

Р=3* (5.4)

де, Р – розрив між верхнім і нижнім порогами залишку грошових коштів;

Вк – витрати на конвертацію на одну партію (операційні витрати);

Д – дисперсія грошових потоків (квадрат максимального відхилення щоденного грошового потоку);

СПд – ставка проценту із розрахунку на один день (виражена десятковим дробом).

5. Визначається верхній поріг залишку грошових коштів за формулою:

Вп = НП + Р, (5.5)

де, Вп – верхній поріг залишку грошових коштів;

НП – нижній поріг залишку грошових коштів;

Р – розрив між верхнім і нижнім порогами залишку грошових коштів.

6. Визначається точка повернення Тп (оптимальний залишок грошових (коштів) за формулою:

Тп = НП + (Р / 3) (5.6)

З метою оптимізації структури поточних активів ТОВ «Гросс» необхідно прогнозувати обсяг виробничих запасів на кінець 2010 року. Для цього побудуємо лінію тренду за допомогою Microsoft Excel.

1. Удосконалення політики управління товарно-матеріальними запасами ТОВ «Гросс».

Спрогнозуємо обсяг товарно-матеріальних запасів ТОВ «Гросс» на 2010 рік. Для цього визначимо лінійне рівняння тренду, яке має наступний вигляд:

У = 17.79 t – 1.85 (5.7)

Підставивши значення часу в рівняння (5.7), отримаємо обсяг запасів в розмірі:

У = 17,79 Ч 4 – 1.85 = 69,31 тис. грн.

Графічно прогноз обсягу запасів на кінець 2010 року зображено на рис. 3.1.

Рис. 5.1 Фактичні та прогнозні значення обсягу запасів ТОВ «Гросс» протягом 2007 - 2010 років

В процесі фінансового управління товарно-матеріальними запасами важливу роль відіграє таке поняття, як оптимальний розмір замовлення. Це дасть можливість визначити якими партіями замовляти товарно-матеріальні цінності. Так, зокрема, якщо одночасно замовляти більшу кількість товарно-матеріальних цінностей, зменшиться кількість замовлень і, відповідно, меншою буде вартість їх виконання. В той же час, закупівля сировини і матеріалів більшими партіями призведе до збільшення розміру середнього запасу, а це призведе до зростання вартості його зберігання. Мета управління якраз і полягає у зменшенні вартості зберігання великих партій у порівнянні з вартістю розміщення більшої кількості замовлень за рахунок визначення їх оптимального розміру.

Розрахувати оптимальний розмір замовлення на ТОВ «Гросс», можна, використавши модель Уілсона (формула (5.1)).

Відомо, що підприємство для виробництва закуповує у постачальника борошно по ціні 730 грн. Загальна потреба в цьому виді сировини – 165 тонн.

Рівень рентабельності активів в 2009 році становив:

Ра = (5.8)

де, По.д. – прибуток від операційної діяльності;

Активи – середньорічна вартість активів.

Ра (2009) =

Тобто, можливі витрати або недоотриманий прибуток від зв‘язування грошових коштів підприємства в одиницю запасів сировини складають:

730 грн. Ч 0,1604 = 117,09 грн.

Дійсні витрати на зберігання одиниці запасів – 42 грн. Витрати на виконання 1-го замовлення – 128 грн.

Отже, оптимальний розмір замовлення буде:

ОРЗ =

Середній розмір запасів дорівнює половині замовленої партії, тобто:

СОЗ = 16,3 / 2 = 8,15 (тонни)

Річна вартість зберігання визначається як добуток серед розміру замовлення та вартості зберігання одиниці запасів:

Вз = 8,15 Ч (42 + 117,09) = 1296,6 грн.

Річна кількість замовлень на поставку сировини визначається шляхом ділення всієї необхідної річної потреби на ОРЗ:

165 / 16,3 = 10,1 замовлень

Річна вартість виконання замовлення буде складати:

128 Ч 10,1 = 1292,8 грн.

Отже, сукупні річні витрати на обслуговування запасів становлять: 1296,6 + 1292,8 = 2589,4 грн. і є мінімальними у порівнянні з іншими способами закупівлі, про що свідчать дані з табл. 5.2.

Таблиця 5.2

Сукупні витрати на обслуговування запасів при різних розмірах замовлення

Показники	Розмір замовлення, тонн
	10	15	16,3	20
1. Середній запас, тонни	5	7,5	8,15	10,0
2. Кількість замовлень на поставку	16,5	11,0	10,1	8,25
3. Річна вартість зберігання запасів, грн.	795,5	1193,2	1296,6	1590,9
4. Річна вартість виконання замовлення, грн.	2112,0	1408,0	1292,8	1056,0
5. Сукупні витрати на обслуговування запасів, грн.	2907,5	2601,2	2589,4	2646,9

Визначимо оптимальний момент поновлення замовлення використовуючи формулу (5.2), враховуючи, що у підприємства щоденні витрати рівномірні.

Якщо кількість замовлень становить 10,1, то при 360 днях у році періодичність замовлення становитиме:

360 / 10,1 = 36 днів (через кожні 36 днів)

Щоденні витрати становитимуть:

165 / 360 = 0,46 (тон)

Критичний залишок, враховуючи, що цикл замовлення становить 12 днів,буде:

0,46 Ч 12 = 5,52 (тони)

Тоді: t=

Тобто, через 23 дні після попередньої доставки товарів, коли їх запас досягне критичного значення, необхідно поновлювати замовлення.

Дану стратегію закупки сировини можна представити схематично:

Рис. 5.2 Періодичність поставки товарно-матеріальних цінностей та поновлення замовлень для ТОВ «Гросс».

Також, з метою удосконалення політики управління оборотними коштами на ТОВ «Гросс», необхідно визначити найраціональніший спосіб закупівлі товарно-матеріальних цінностей.

Закупівля сировини в порядку разових операцій надасть підприємству такі переваги, як можливість вибору ціни; зменшення витрат на зберігання; уникнення зайвих витрат і втрат при перепрофілюванні діяльності; підвищення ефективності закупівельних операцій для тих товарів, що закуповуються епізодично.