Блукання в пустелі

Коли народ прийшов у Мару, вода там була гіркою, і люди стали нарікати на Мойсея, але він кинув у воду дерево, й вона стала смачною. Провіант, винесений із Єгипту підійшов до кінця, й знову люди нарікали на Мойсея та Арона, говорили, що краще б їм було померти в Єгипті, але Бог вчинивманну небесну, яка випадала щоранку. Коли народ отаборився у Рефідимі, там не було води, й знову люди скаржилися. Тоді Мойсей ударив патерицею в скелю, і звідти побігла вода.

Коли на народ напали амалекітяни, Мойсей звелів Ісусу Навину очолити людей, а сам став на пагорбі з божою патерицею в руках. Поки Мойсей тримав патерицю над головою, євреї перемагали, але, коли він опускав руки, амалекітяни починали брати верх. Оскільки Мойсей втомлювався, Арон і Хур посадили його на камінь і підтримували кожен одну руку, й ізраїльтяни перемогли.

Коли народ прийшов у пустелю Паран, Мойсей послав у Ханаан дванадцять розвідників. Вони повернулися через сорок днів, принесли виноград та інші докази родючості. Хоча всі вони розповідали про те, яка багата та земля, тільки двоє з них, Ісус Навин та Калеб висловили бажання завоювати її. Їх ледь не побили камінням за таку непопулярну думку. Люди стали плакати й проситися назад у Єгипет. Мойсей відмовився від думки знищити ізраїльтян повністю й стати батьком великої нації тільки зі своїх нащадків. Замісь цього він сказав народу, що вони блукатимуть у пустелі сорок років, поки всі, кому на ту мить було понад двадцять, і хто відмовився увійти в обіцяну зелю, помруть, і тільк їхні діти зможуть увійти в Ханаан і стати його володарями. Наступного ранку ізраїльтяни заголосили, що вони згрішили й хочуть увійти в Ханаан. Мойсей заборонив їм це робити, але ізраїльтяни не послухалися. Вони увійшли в долину, звідки їх витіснили амалекіти та ханаанці.

4. Персона́льний комп'ю́тер (ПК) — електронна обчислювальна машина, призначена для особистого використання, ціна, розміри і можливості якого задовольняють потреби багатьох людей.

В активне вживання термін був введений в кінці 1970-х років компанією Apple Computer для свого комп'ютера Apple II і згодом перенесений на комп'ютери IBM РС. Якийсь час персональним комп'ютером називали будь-яку машину, що використовує процесори Intel і що працює під управлінням операційних систем DOS, OS/2 і перших версій Microsoft Windows. З появою інших процесорів, що підтримують роботу перерахованих програм, таких, як AMD, Cyrix (нині VIA), назва стала мати ширше трактування. Курйозним фактом стало заперечення приналежності до класу персональних комп'ютерів обчислювальних машин Amiga і Macintosh, що довгий час використовували альтернативну комп'ютерну архітектуру.

У Радянському Союзі обчислювальні машини, призначені для особистого використання, носили офіційну назву персональних електронних обчислювальних машин (ПЕОМ). Одним з перших саморобних ПК був Радіо 86РК.

До речі, слово “комп'ютер” походить від латинського слова compute, що означає “обчислювати”. Саме для цього спочатку він і призначався – для виконання різноманітних математичних дій (додавання, віднімання, множення і тому подібного).

Але з часом виявилося, що комп’ютер “вміє” не тільки рахувати. За його допомогою можна верстати книжки, писати музику, розмовляти з друзями у Африці та Америці і навіть керувати виробництвом та транспортом.

Взагалі ж, історію комп’ютерів треба, напевно, розпочинати ще з тих далеких часів, коли давні люди, щоб спростити собі процес підрахунків, почали використовувати для цього різноманітні камінці та рахувальні палиці.

А серед найперших його “пращурів” варто назвати абак - перший найпростіший рахунковий пристрій.

Абак (від грецького слова abax - дошка) – це прилад…

Втім, який це ще був прилад!… Адже абаки й були звичайнісінькими дошками, що поділялися на смуги. Саме цими смугами і пересували люди камінці, за допомогою яких проводився підрахунок.

Абаки деяким чином можна порівняти зі звичайнісінькими рахувальницями, на яких рахують за допомогою кісточок.

Цими “приладами” для полегшення математичних розрахунків користувалися у Стародавній Греції, Римі і навіть у Західній Європі майже до 18 століття.

Втім, вже у сімнадцятому столітті була винайдена так звана логарифмічна лінійка – рахунковий інструмент для спрощення різноманітних обчислювань.

У 1820 році француз Шарль де Кольмар створив арифмометр, здатний робити множення та ділення. Цей прилад надовго зайняв своє місце на бухгалтерських столах.

Наступна сторінка у історії на шляху до комп’ютера – 30-ті роки 19 століття.

Саме тоді, у 1833 році, видатний англійський математик та винахідник Чарльз Беббідж, якого ще називають “батьком комп'ютера”, розробив свій проект машини для виконання наукових та технічних розрахунків - щось дуже схоже на нинішній наш комп'ютер.

Але рівень тодішньої техніки ще був дуже низький, побудувати на той час цю машину ще було неможливо, тому ідеї Беббіджа почали реально втілюватися в життя лише наприкінці 19 століття.

У 1888 році американський інженер Герман Холерит сконструював першу електромеханічну рахункову машину. Ця машина одержала назву табулятора.

Через два роки, під час одинадцятого перепису населення США, цей винахід був вперше використаний. І виявилося, що робота, яку раніше виконували за сім років п'ятсот робітників, була виконана за один місяць автором винаходу Холлеритом та його 43 помічниками (які працювали кожний на своєму табуляторі).

Але перший комп’ютер був побудований лише у 40-х роках 20 століття.

Це відбулося у лютому 1944 року на одному з підприємств Ай-Бі-Ем (IBM), яке на замовлення військово-морських сил США побудувало машину під назвою “марк-1”.

Назвати цього “монстра” комп’ютером, звичайно, ще дуже важко - адже лише вага його була біля 35 тонн!

Втім, так його ніхто і не називав. Річ у тому, що тоді ці агрегати називалися так - “цифрові обчислювальні машини”.

До початку 1960-х років вони ще були дуже складними та дорогими.

Але у 1965 році американській фірмі Digital Equipment вдалося сконструювати значно менший комп’ютер PDP-8 ціною у 20 тисяч доларів, що за мірками тогочасної Америки зробило комп'ютер доступним для різноманітних комерційних компаній.

Такі машини одержали іншу назву - ЕОМ (“електронна обчислювальна машина”)

Власно ж історія комп’ютера розпочинається з серпня 1981 року, коли фірма Ай-Бі-Ем (IBM) оголосила про випуск моделі мікрокомпьютера (тобто невеликих розмірів) IBM PC.

З’явлення саме цього комп’ютера, який і одержав назву “персональний комп’ютер” (ПК) й призвело до масового його поширення в усьому світі.

На сьогоднішній день існує два основних типи персональних комп’ютерів: так звані настільні (тобто звичайні - ті, що розташовуються на столі) та портативні (переносні - так звані ноут-буки).

Крім того, випускаються також і так звані кишенькові комп'ютери (електронні органайзери, або палмтопи), вага яких не більше 500 грамів. Вони розміщуються на кисті однієї руки.

Інтерне́т (пишеться з великої літери, від англ. Internet^[1], дослівно — «міжмережа») — Міжмережжя, система об'єднаних комп'ютерних мережглобального загальнолюдського суспільства, яка в наш час покриває практично всю поверхню земної кулі.

Мережа побудована на використанні протоколу IP і маршрутизації пакетів даних. В наш час Інтернет відіграє важливе значення у створенні інформаційного простору глобального суспільства, слугує фізичною основою доступу до веб-сайтів і багатьох систем (протоколів) передачі даних. Часто згадується як всесвітня або глобальна мережа. У побуті іноді говорять Нет, Іне́т, Тенета, Міжмережжя, Інтерне́трі або Не́трі.

Сьогодні при вживанні слова «Інтернет» найчастіше мається на увазі саме веб і доступна через нього інформація, а не сама фізична мережа, що призводить до різноманітних юридичних колізій та правових наслідків.

В англійській мові якщо слово «internet» написано з малої літери, воно означає просто об'єднання мереж (англ. interconnected networks) за допомогою маршрутизації пакетів даних. У такому разі не мається на увазі глобальний інформаційний простір. У вітчизняній технічній літературі також іноді роблять такий розподіл понять.

Інтернет складається з багатьох тисяч корпоративних, наукових, урядових та домашніх мереж. Об'єднання різнорідних за архітектурою мереж стало можливо завдяки протоколу IP (англ. Internet Protocol) і принципу маршрутизації пакетів даних. Протокол ІР був спеціально створений агностичним у відношенні до фізичних каналів зв'язку. Тобто будь-яка мережа передачі цифрових даних може передавати інтернет-трафік. На стиках мереж спеціальні маршрутизатори займаються сортуванням та перенаправленням пакетів даних, базуючись на ІР-адресах одержувачів цих пакетів. Протокол ІР утворює єдиний адресний простір у масштабах всього світу, але в кожній окремо взятій мережі може існувати свій власний адресний підпростір. Така організація ІР-адрес дозволяє маршрутизаторам однозначно визначати подальший напрямок для кожного, навіть найменшого, пакету даних. У результаті між різними мережами Інтернету не виникає конфліктів і дані точно і без перешкод передаються від мережі до мережі по всій планеті.

Сам протокол ІР був народжений в дискусіях всередині організації IETF (англ. Internet Engineering Task Force, Task force — група спеціалістів, покликана вирішити певну задачу), назву котрої можна перекласти як «Група для вирішення задач проектування Інтернету». IETF і її робочі групи досі займаються розвитком протоколів Всесвітньої мережі. Вона відкрита для публічної участі та обговорень. Комітети цієї організації публікують т.зв. документи RFC (англ. Request for Comments — запит коментарів). В цих документах даються технічні специфікації і точні пояснення багатьох питань. Деякі документи RFC організація IAB (англ. Internet Architecture Board — Рада з архітектури Інтернету) оголошує Стандартами Інтернету. З 1992 року IETF, IAB та ряд інших організацій утворюють Товариство Інтернету (англ. Internet Society, ISOC) — організаційну основу для різноманітних дослідницьких та консультативних груп, що займаються розвитком Інтернету. На думку багатьох науковців Інтернет це початок нової ери і продуктивно займаються розвитком і удосконаленням міжнародної системи Інтернет.

У 1962 році Джозеф Ліклайдер (1915-1990), керівник Агентства передових оборонних дослідницьких проектів США (англ. Defense Advanced Research Projects Agency) висловив ідею Всесвітньої комп'ютерної мережі. У 1969 році Міністерство оборони США започаткувало розробку проекту, котрий мав на меті створення надійної системи передачі інформації на випадок війни. Агентство (англ. DARPA) запропонувало розробити для цього комп'ютерну мережу. Розробка була доручена Каліфорнійському університету Лос-Анджелеса, Стенфордському дослідному центрові, Університету штату Юта та Університету штату Каліфорнія в Санта-Барбарі. Ця мережа була названа ARPANET (англ. Advanced Research Projects Agency Network — Мережа Агентства передових досліджень). В рамках проекту мережа об'єднала названі заклади. Всі роботи фінансувались за рахунок Міністерства оборони. ARPANET почала активно рости й розвиватись; її дедалі ширше почали використовувати вчені із різних галузей науки.

Перший сервер ARPANET було встановлено 1 вересня 1969 року у Каліфорнійському університеті в Лос-Анжелесі. Комп'ютер «Honeywell 516» мав 12 кілобайт оперативної пам'яті.

До 1971 року була розроблена перша програма для відправки електронної пошти мережею, котра відразу стала дуже популярною.

У 1973 році до мережі через трансатлантичний кабель були підключені перші іноземні організації з Великобританії та Норвегії — мережа стала міжнародною.

У 1970-х роках мережа загалом використовувалась для пересилки електронної пошти, тоді ж появились перші списки поштових розсилок, групи новин та дошки оголошень. Але в ті часи мережа ще не могла легко взаємодіяти з іншими мережами, котрі були побудовані на інших технічних стандартах. До кінця 1970-х років почали активно розвиватись протоколи передачі даних, що були стандартизовані у 1982—1983 роках.

1 січня 1983 року мережа ARPANET перейшла з протоколу NCP на протокол TCP/IP, який досі успішно використовується для об'єднання мереж. Саме у 1983 році за мережею ARPANET закріпився термін «Інтернет».

У 1984 році була розроблена система доменних назв (англ. Domain Name System, DNS). Тоді ж у мережі ARPANET з’явився серйозний суперник — Національний науковий фонд США (NSF) заснував міжуніверситетську мережу NSFNet (англ. National Science Foundation Network), котра була сформована з дрібніших мереж, включаючи відомі на той час Usenet та Bitnet і мала значно більшу пропускну здатність, аніж ARPANET. До цієї мережі за рік під'єдналось близько 10 тисяч комп'ютерів; звання «Інтернет» почало плавно переходити до NSFNet.

У 1988 році було винайдено протокол Internet Relay Chat (IRC), завдяки якому в Інтернеті стало можливим спілкування в реальному часі (чат).

У 1989 році в Європі, в стінах Європейського центру ядерних досліджень (франц. Conseil Européen pour la Recherche Nucléaire, CERN) народилась концепція тенет. Її запропонував знаменитий британський вчений Тім Бернерс-Лі, він же протягом двох років розробляв протокол HTTP, мову гіпертекстової розмітки HTML та ідентифікатори URI.

У 1990 році мережа ARPANET припинила своє існування, програвши конкуренцію NSFNet. Тоді ж було зафіксовано перше підключення до Інтернету телефонною лінією (так зване «дозво́нювання» англ. Dial-up access).

У 1991 році тенета стали доступні в Інтернеті, а в 1993 році з'явився знаменитий Веб-браузер (англ. web-browser) NCSA Mosaic. Всесвітня павутина ставала дедалі популярнішою.

У 1995 році NSFNet повернулась до ролі дослідницької мережі; маршрутизацією всього трафіку Інтернету тепер займались мережеві провайдери (постачальники послуг), а несуперкомп'ютери Національного наукового фонду.

В тому ж році тенета стали основним постачальником інформації в Інтернеті, обігнавши за обсягом трафіку протокол передачі файлів FTP; було сформовано Консорціум всесвітньої павутини(англ. WWW Consorcium, W3C). Можна сказати, що тенета перетворили Інтернет і створили його сучасний вигляд. З 1996 року Всесвітнє павутиння майже повністю підмінило собою поняття «Інтернет».

Протягом 1990-х років Інтернет об'єднав у собі більшість існуючих на той час мереж (хоча деякі, як, наприклад, Фідонет, залишились відособленими). Завдяки відсутності єдиного керуючого центру, а також завдяки відкритості технічних стандартів Інтернету, що автоматично робило мережі незалежними від бізнесу чи уряду, об'єднання виглядало неймовірно привабливим. До 1997 року в Інтернеті нараховувалось близько 10 мільйонів комп'ютерів і було зареєстровано більше мільйона доменних назв. Інтернет став дуже популярним засобом обміну інформацією.

У 1998 році Папа Римський Іоанн Павло II заснував Всесвітній день Інтернету 30 вересня.

На даний момент Інтернет став доступним не лише через комп'ютерні мережі, але й через супутники зв'язку, радіосигнали, кабельне телебачення, телефонні лінії, мережі стільникового зв'язку, спеціальні оптико-волоконні лінії і електропроводи. Всесвітня мережа стала невід'ємною часткою життя у розвинутих країнах, та країнах, котрі розвиваються.

У 2000 р. нараховувалося близько 327 млн користувачів, з них тільки в США чисельність перевищувала 100 млн чоловік.

У 2004 р. Інтернет нараховував 700 млн користувачів, і найближчим часом їхня кількість зросте до 1 млрд. Число сайтів, що складало в 1993 р. 26 тис., сьогодні перевищує 5млн.

5 січня 2011 року кількість інтернет-користувачів у світі сягнула 2 мільярдів

ЗАНЯТТЯ 8

2. Аттіла (Етеле) (406— Паннонія 453) — завойовник, каган (вождь) гунів з 434, підніс їх державу (з центром в Паннонії) до вершини могутності — впливи від Кавказу до Риму.

З 445  року — володар велетенської держави в Східній Європі, що, за приблизними описами стародавніх істориків, простягалася від Чорного моря до річки Рейну та від данських островів до правого берега Дунаю. Здійснив спустошливі походи в Іллірію (447), Галію (451) та Італію (452), що вжахнули народи Європи і світу. Ім'я Аттіла стало прозивним як уособлення жорстокого завойовника, керманича темної жорстокої сили.

4. Телескоп — прилад для спостереження віддалених об'єктів. Термін «телескоп» також вживається для позначення астрономічних приладів для спостережень електромагнітних хвиль невидимих для людського ока (інфрачервоні, ультрафіолетові, рентгенівські, гамма- і радіотелескопи), а також для реєстрації відмінного від електромагнітного випромінювання (нейтринні та гравітаційні телескопи).