Науковці:

Зи́гмунд Фройд, також Фрейд (нім. Sigmund Freud, МФА: [ˈziːkmʊnt ˈfʁɔʏt]; 6 травня 1856, Пржибор — 23 вересня 1939) —австрійський психолог і психіатр, який вивчав людське несвідоме. Він розвинув методику вільних асоціацій та тлумаченнясновидінь, яку було покладено в основу психоаналізу, і сформулював концепцію структури психіки (Ід, Еґо та Супереґо, або Воно,Я і Над-Я).

Зигмунд Фрейд навчався у Віденському університеті (медичний факультет).

У 1876 — 1882 — працював в лабораторії психології Ернеста Брюкке вивчаючи, гістологію нервових клітин, також працював в Інституті фізіології, де займався вивченням проблем психоаналізу. Потім перейшов до головного шпиталю Відня. Одержав звання приват-доцента з неврології. Стажувався у доктора Шарко в Парижі, перекладав на німецьку праці видатного медика. Відкрив приватну практику психоаналітика.

З. Фрейд, жартуючи, називав себе Мойсеєм психоаналізу. У цьому зобразилося його життєве кредо: антагоніст Риму Ганнібал мріяв про завоювання Риму, а Фрейд — проінтелектуальне завоювання світу.

Вчений вірив у розумне й гармонійне облаштування світу під егідою диктатури еліти. У праці «Майбутнє однієї ілюзії», сповідуючи платонівські принципи раціонального влаштування держави, обстоював антидемократичні засади, заперечував визначальну роль народу у суспільному житті й державобудівництві.

5 березня 1902 року до З. Фрейда нарешті прийшла слава й визнання: найясніший цісар Франц Йосиф I підписав офіційний указ про присвоєння вченому звання професора-асистента.

1908 — він відкриває Віденське психоаналітичне товариство, де збиралися не лише медики, але й творча інтелігенція.

1922 року Лондонський університет вшановував п'ятьох геніїв людства, зокрема й З. Фрейда та А. Ейнштейна. Відтепер психоаналітик стає популярним не лише у Європі: його запрошують на лекції в США, гонорари за це досягають десятків тисяч доларів.

Зигмунд Фрейд — вчитель та ідейний натхненник європейського філософа К.-Г. Юнга.

Михайло Михайлович Борисикевич (зустрічається також написання прізвища Борискевич;^[1] * 1 березня 1848, Білобожниця — † 18 вересня 1899, Грац) — український лікар-окуліст.

Наукова діяльність

Автор багатьох праць німецькою мовою з окулістики, зокрема з гістології очної сітківки. Один з небагатьох українців, який став дійсним професором відомих західних університетів, ученим світового значення. Деякі з його праць були пріоритетними у своїй науці. Вони й сьогодні мають значення для діагностики захворювань нервової системилюдини. Жодна з праць не перекладена українською мовою, хоч у цих публікаціях використано матеріал спостережень за населенням галицького села.

Вальтер Пенк (нім. Walther Penck *30 серпня 1888 — †29 вересня 1923) — австрійський географ, нарджений у Відні, син географа Альбрехта Пенка.

Вальтер Пенк протягом 1912—1914 років працював в Аргентині та найбільш відомий своїм внеском у геоморфології. Він виступав проти теорії циклу ерозії Вільяма Девіса, доводячи, що процеси підняття гір та денудації відбуваються одночасно, з постійною швидкістю^[1]. Його найвідоміша книга, «Морфологічний аналіз форм рельєфу» була опублікомана його батьком в 1924 році.

Він помер у Штутгарті, Німеччина. Його іменем названа одна з найвищих вершин Анд, гора Вальтер-Пенк (6658 м).