1.4 Метод екологічного права

Метод екологічного права — це сукупність засобів і способів впливу на учасників суспільних відносин з метою забезпечення правових вимог щодо охорони навколишнього природного середовища та екомережі, раціонального використання природних ресурсів і забезпе­чення екологічної безпеки.

Для комплексної галузі екологічного права його метод не є таким «своїм», як, наприклад, методи класичних однорідних галузей права — адміністративного, кримінального, цивільного. Екологічне право запозичує методи правового регулювання у цих галузей права, використовуючи їх для власних потреб. Це стосується й інших комплексних галузей права — господарського, аграрного тощо.

У цьому випадку класичні галузеві методи немовби отримують «подвійну прописку» — в однорідній і комплексній галузях права. При цьому, як зазначають С. С. Алексеев та В. Ф. Яковлев, пристосовуючи галузеві елементи до комплексного їх застосування, комплекс­на галузь не деформує ці елементи і не позбавляє їх галузевої природи і належності.

Найбільш широко у сфері еколого-правового регулювання використовується імперативний адміністративно-правовий метод. Це виявляється у встановленні дозволів та заборон, нормуванні, сертифікації, ліцензуванні та екологічній експертизі, застосуванні заходів адміністративної відповідальності за екологічні правопорушення тощо.

За допомогою кримінально-правового методу здійснюється боротьба з екологічною злочинністю, а за допомогою цивільно-правового вирішуються спірні питания стягнення екологічної шкоди.

Ці методи «стикуються» в екологічному праві на засадах їх екологічної модуляції. Характерним виявом цього є норм и еколого-правового спрямування, виділені у спеціальну главу в Кодексі України про адміністративні правопорушення («Адміністративні правопорушення в галузі охорони природи, використання природних ресурсів, охорони пам'яток історії та культури») та розділ у Кримінальному кодексі України («Злочини проти довкілля»).

Що ж стосується цивільної (матеріальної) відповідальності, то тут спрацьовує притаманний тільки екологічній сфері таксовий метод обчислення шкоди, завданої відповідними правопорушеннями. Є специфіка й у застосуванні такого цивільно-правового методу, як відновлення порушених неправомірними діями природних об'єктів.

Екологічний імператив об'єднує вказані галузеві засоби впливу у комплексний метод правового регулювання. Цей же імператив є в основі загального методу екологізації усіх сфер суспільного життя. Правова складова цього методу уособлена у комбінації методів екологічного права.

1.5. Система екологічного права

Під системою екологічного права як галузі права розуміють його внутрішню структуру, основними складовими елементами якої є підгалузі, правові інститути і норми права. Вони мають бути узгоджені між собою. А вся система будується на закономірностях, вироблених юридичною наукою та практикою.

Первісною ланкою системи екологічного права є правова норма. Саме в ній фіксуються конкретні еколого-правові приписи.

За характером дії екологічні норми з певною умовністю поділяють на матеріальні й процесуальні. Останні є засобом практичної реалізації матеріальних екологічних норм.

I матеріальні, і процесуальні екологічні норми можуть міститись як у суто екологічних, так і в інших законодавчих актах. Це пов'язано з їх «плаваючим» характером у системі комплексної галузі екологічного права, яка є значно більшою абстракцією, ніж відповідна галузь законодавства.

До найбільш розвинутих інститутів екологічного права належать інститути природокористування, забезпечення екологічної безпеки та охорони природних територій та об'єктів екомережі. Виділяють також інститути права власності на природні ресурси; екологічних прав громадян; управління і контролю; нормування, ліцензування, аудиту й експертизи; юридичної відповідальності за екологічні правопору­шення тощо.

Характерною особливістю екологічного права як комплексної галузі є включення до неї визнаних на сьогодні інших галузей права — земельного, гірничого, водного, лісового, фауністичного і атмосфероохоронного. Ці галузі мають власну внутрішню структуру, свій предмет і метод правового регулювання. У системі екологічного пра­ва вони фактично є його підгалузями. Земельне, гірниче, водне, лісове, фауністичне і атмосфероохоронне право забезпечують диференційований підхід до екологічно обгрунтованого використання кожного з відповідних природних ресурсів, тоді як норми загальної частини екологічного права «нашаровуються» над вказаними підгалузями, виконуючи функції силового інтеграційного поля.

В юридичній літературі є й інші пропозиції щодо виділення окремих підгалузей (галузей) екологічного права — охорони зелених насаджень (крім лісів), особливо охоронюваних природних територій та об'єктів. Деякі автори обгрунтовують наявність комплексної галузі екологічного права — права екологічної безпеки а також еколого-процесуальної підгалузі екологічного права.