§5. Слов'яни в давнину

Слов'яни живуть на теренах Європи з І тис. н. є. Перші свідчення про них трапляються в працях римських істориків Плінія Старшого, Тацита та Птолемея, готського історика Йордана, візантійця Прокопія Кесарійського та в арабських джерелах. Поряд з письмовими відомі й археологічні пам'ятки давніх слов'ян. Проте єдиного погляду на їхнє походження немає. На думку сучасних істориків, формування слов'янського етносу на території сучасної України відбувалося поетапно: 1. За доби бронзи існували деякі культури (білогрудівська, комарівська), які, можливо, належать давнім слов'янам. 2. У ранньому залізному віці великий вплив на формування слов'ян справили кочівники зі сходу (кіммерійці й скіфи) та греки. До того ж скіфів-орачів і скіфів-хліборобів деякі вчені вважають праслов'янами. 3. Зарубинецька культура. Наприкінці III ст. до н. є. - II ст. н. є. на території Середнього Подніпров'я, де в ранній залізний вік жили скіфи-орачі, та на території Полісся, де проживали неври, формується зарубинецька культура. Назва культури походить від назви с Зарубинці Канівського району Черкаської області, де вперше її знайшов і дослідив у кінці XIX ст. відомий археолог В. Хвойка. Господарство та побут. Для зарубинецьких мешканців характерні невеликі укріплені городища; будинки вони зводили з дерева, потім обмазували глиною та білили. Численні археологічні знахідки (ножі, серпи, коси та залишки пшениці, ячменю, кісток свійських тварин) свідчать про хліборобський та скотарський характер цієї культури. Зарубинівці мали й інші промисли: • полювали на ведмедя, зубра, кабана, лося; • займалися рибальством; • знали чимало ремесел, про що свідчать знайдені прикраси та інші вироби з металу, кістки та дерева; • знали секрети виготовлення скла, гончарство і ткацтво. Археологи вважають, що племена зарубинецької культури вели жваву торгівлю з містами-державами Північного Причорномор'я. 4. У другій половині І ст. н. є. на народи зарубинецької культури почали тиснути з півдня сармати, унаслідок чого зарубинівці переміщаються в різних напрямках. Частина населення вирушила на південний захід і потрапила під вплив пшеворської культури, решта вступила у взаємодію з балтськими племенами на півночі, де з часом сформувалася київська культура (кінець II - початок III ст.). 5. У II ст. великий вплив на місцеві племена справила Римська імперія, яка на той час панувала на території Північного Причорномор'я та на Подунав'ї. 6. У кінці II - на початку III ст. внаслідок злиття культур різних за походженням племен у межиріччі Західного Бугу, Дністра та Південного Бугу утворилася черняхівська культура. Саме з черняхівською та київською культурами деякі вчені пов'язують початок становлення праукраїнців. Джерела Нестор Літописець. «Повість временних літ» ...По довгих же часах сіли слов'яни по Дунаєві, де єсть нині Угорська земля і Болгарська. Од тих слов'ян розійшлися вони по Землі і прозвалися іменами своїми — [од того], де сіли, на котрому місці. Ті, що, прийшовши, сіли по річці на ймення Морава, і прозвалися моравами, а другі чехами назвалися. А се — ті самі слов'яни: білі хорвати, серби і хорутани. Коли ж волохи найшли на слов'ян на дунайських, і осіли між них, і чинили їм насильство, то слов'яни ті, прийшовши, сіли на Віслі і прозвалися ляхами. А від тих ляхів [пішли одні, що] прозвалися полянами, другі ляхи [прозвалися] лютичами, інші — мозавшанами, ще інші — поморянами. Так само й ті ж слов'яни, прийшовши, сіли по Дніпру і назвалися полянами, а інші — деревлянами, бо осіли в лісах; а другі сіли межи Прип'яттю і Двіною і називалися дреговичами; а інші сіли на Двіні і назвалися полочанами — од річки, яка впадає в Двіну і має назву Полота; од сеї [річки] вони прозвалися полочанами. Слов'яни ж, [що] сіли довкола озера Ільменя, прозвалися своїм іменем — [словенами]; і зробили вони город, і назвали його Новгородом. А другі ж сіли на Десні, і по Сейму, і по Сулі і назвалися сіверянами. І так розійшовся слов'янський народ, а від його [імені] й дістали [свою] назву слов'янські племена. Говорить Георгій [Амартол] у літопису, що «кожному народові [дано] закон. В одних є писаний, а в других — звичай, який ті, що не мають [писаного] закону, уважають отчим законом». Джерела Маврикій Стратег про життя і побут слов'ян Племена слов'ян і антів схожі за своїм способом життя, своїми звичаями, своєю любов'ю до свободи; їх ніяким чином не можна схилити до рабства або підкорення у своїй країні. їх багато, вони сміливі, легко витримують спеку, холод, дощ, наготу, нестачу їжі. До іноземців, які приїздять до них, ставляться ласкаво, виявляючи їм знаки своєї приязні. Під час переходу чужинців з одного місця в інше охороняють їх у разі потреби. Якби виявилося, що через недбальство того, хто приймає в себе іноземця, останній зазнав (якої-небудь) шкоди, той, у кого він гостював раніше, іде війною (проти винного), вважаючи за обов'язок честі помститися за чужоземця. Тих, хто потрапить до них у полон, вони не тримають у рабстві, як інші племена, протягом необмеженого часу, а встановлюють певний час (строк), пропонують їм на вибір: чи бажають вони за певний викуп повернутися додому, чи залишитися там (де вони є) як вільні друзі? У них велика кількість усілякої худоби і плодів земних, що лежать купами, особливо проса та пшениці... Вони оселяються в лісах, біля важкопрохідних річок, боліт і озер, улаштовують у своїх житлах багато виходів з огляду на часті, що тут природно, випадки небезпеки. Потрібні їм речі вони заривають у схованках, нічим зайвим відкрито не володіють і ведуть життя бродяче. Битися зі своїми ворогами вони люблять у місцях, порослих густим лісом, у тіснинах та урвищах; вигідно для себе користуються (засідками), раптовими атаками, хитрощами, і вдень, і вночі, винаходячи багато (різноманітних) способів. Досвідчені вони також і в переправі через річки, перевершуючи в цьому розумінні всіх людей. Мужньо витримують вони перебування у воді..., лежачи навзнак на дні (річки), дихають за допомогою (очеретини)...