§10. Розквіт Київської Русі

Після смерті Святослава між його синами спалахнула війна. Її спровокувало вбивство київського боярина князем Олегом. Ярополк, підбурений боярами, вирішив помститися й пішов війною проти брата. Після вбивства Олега Володимир, наляканий такими подіями, звернувся по допомогу до варягів. Зібравши військо, новгородський князь вирушив у похід на Київ. Зраджений воєводою Блудом, Ярополк загинув від варязького меча у своїх княжих палатах. Відтак Володимир залишився князювати в Києві, а варягів спровадив до Візантії. Володимир Великий (978—1015 pp.) Ранньофеодальна монархія Церква назвала князя Володимира святим, а народ — Красним Сонечком. Добу князя Володимира історики характеризують як ранньофеодальну монархію. «І почав княжити Володимир у Києві єдиновладно» («Повість временних літ»). Реформи державного устрою. Однією з найголовніших проблем, які довелося розв'язувати князю Володимирові, була консолідація давньоруських (українських) земель. За умов становлення Київської держави влада великого (київського) князя ще була не настільки сильною, щоб контролювати місцевих керівників. Тому вожді й князі — місцева знать — були фактично необмеженими правителями: привласнювали данину та неохоче виконували накази київського князя. До того ж слабкі політичні та економічні зв'язки, географічна віддаленість від Києва та бездоріжжя сприяли послабленню центральної влади. Володимир рішуче розпочав реформи державного устрою: • Щоб приборкати місцеву знать, яка прагнула бути незалежною, у кінці 80-х pp. X ст. Володимир послав дванадцять своїх синів і вірних дружинників до різних міст Київської Русі, а рідного дядька Добриню поставив правити від свого імені Новгородом. Український історик М. Котляр так оцінює цю ситуацію: «З тієї пори у життєво важливих осередках Давньоруської держави сиділи вже не бунтівливі, завжди схильні до непокори місцеві князьки, а близькі до нього люди, бояри, старші дружинники тощо. На зміну родоплемінному поділу давньоруського суспільства остаточно прийшов поділ територіальний, що є однією з визначальних ознак справжньої держави». • Першим з українських князів Володимир почав карбувати срібні й золоті монети на зразок візантійських (до цього на Русі ходили срібні злитки певної форми — гривні). На монетах були зображені образи Христа й КНЯЗЯ Володимира та його монограма — знак «тризуб». • Для посилення своєї влади та влади бояр і знатних дружинників він удосконалив і доповнив попередній кодекс — «Закон Руський». Особливо князь дбав про «Статут земляний», у якому йшлося про вироблення закону, що врегульовував правові відносини в тогочасному суспільстві. • Велику увагу приділив будівництву столиці Русі — Києву, щоб наочно довести силу великокнязівської влади. У кінці X ст. у місті збудували фортецю, високі земляні вали — зовнішню лінію оборони — названі в народі «змійовими валами» (народний переказ розповідає, що Кузьмодем'ян, або Борисогліб, борючись з великим казковим змієм, запряг його в плуг і проклав гігантські борозни). Зміцнення могутності й обороноздатності Київської Русі. Час правління Володимира Великого історики справедливо вважають періодом значного піднесення Київської Русі, добою зміцнення Києвом своїх попередніх завоювань, досягнення ним вершини стабільності політичного та економічного розвитку. За час свого правління Володимир Великий розширив кордони Київської Русі: • 981 року одержав велику перемогу над польським королем Мешком І, повернув захоплені ним давні міста Перемишль, Белз, Велинь, Холм і наклав на поляків данину; • 983 року здійснив вдалий похід на Ні-ман проти сильного балтського племені ятвягів; • у 982 і 984 pp. відновив владу Києва над землями радимичів і в'ятичів; • здійснив успішний похід проти волзьких болгар, які утримували важливий «срібний шлях» з Азії. У результаті походу був укладений почесний мир, який забезпечував торгові зв'язки Русі з найбільшою державою Середньої Азії — Хорезмом; • поширив владу Києва від Нижнього Дунаю, Карпат, Західного Бугу й Німану до Середнього Поволжя. Повністю залежними від Києва стали Біла Вежа й Тмутаракань. Одним з головних напрямків зовнішньої політики Володимира був захист південних кордонів держави від печенігів, що кочували на той час між Дунаєм та Уралом. Для цього побудували «гради» на берегах річок Остер, Трубіж, Сула, Стугна та ін. Ці богатирські застави з постійними військовими гарнізонами, без сумніву, відіграли вирішальну роль у стабілізації ситуації на півдні Русі. Похід князя Володимира на Корсунь (Херсонес). Щоб нагадати Цар-городу про могутність Русі, Володимир вирушив у похід на Корсунь (Херсонес). Узяти місто виявилося непросто, адже воно мало могутні мури й дисципліноване військо, а вільні громадяни були справжніми патріотами своєї держави. Князь почав облогу й заявив, що буде тут стояти навіть три роки, поки корсунці не здадуться. За наказом Володимира навколо міста почали будувати величезний, заввишки з мури, вал, який греки зруйнували, зробивши підкоп. Але в місті знайшовся прибічник Володимира. Він пустив стрілу в бік руського війська з запискою, що взяти Корсунь можна, перекривши колодязі й залишивши мешканців без води. Руси так і зробили. Місто капітулювало, після чого Володимир сповістив імператорів Василія і Костянтина, що бажає одружитися з їхньою сестрою Анною. Відмовити київському князю не наважилися, проте погодилися лише за умови, що Володимир прийме хрещення. Анна в супроводі найвищих політичних та релігійних діячів прибула до Корсуня, мешканці якого вітали її як визволительку. Володимир одружився з цісарівною Анною, віддав Корсунь грекам і з почестями повернувся до Києва. Джерела Нестор Літописець. «Повість временних літ» Посадив Вишеслава в Новгороді, Ізяслава в Полоцьку, Святополка в Турові, а Ярослава в Ростові, а Гліба в Муромі, Святослава в деревлянській землі, Всеволода у Володимирі (Володимирі-Волинському), Мстислава в Тмутаракані. Джерела Нестор Літописець. «Повість временних літ» Одного разу до київських кордонів підійшло печенізьке військо. Князь зібрав велику дружину й рушив назустріч кочівникам. І став Володимир на одному боці річки, а печеніги на іншому. Але битись не починали. І от прийшов до річки печенізький хан і почав кричати: «Агов, ви, руси! Сіно! Солома! Виставляйте проти нашого богатиря свого вояка. Нехай борються. Якщо ваш переможе мого, то не воюватимемо три роки й розійдімося в різні боки. А якщо наш вояк повалить вашого, то воюватимемо три роки». Зажурився князь Володимир, адже дуже кремезний і сильний був печеніг. У цей час підійшов до князя старий дружинник і сказав: «Чотири сини мої в поході, княже, а молодший залишився вдома. Від дитинства ніхто не повалив його: коли я один раз допікав йому, а він м'яв шкуру, то він так розгнівався на мене, що передер шкуру руками». Послав князь за юнаком, і привели до нього хлопця середнього на зріст, зовсім не кремезного. І сказав він Володимиру: «Випробуй мене, княже». І дозволив йому князь битися з печенігом. Побачив київського вояка величезний печеніг і став хизуватися перед ним: «Прощавай. Твоя смерть прийшла». І зчепилися вони міцно. Підняв юнак печеніга над головою, вдарив об землю і вбив. Зраділа княжа дружина й кинулася бити печенігів. Гнали кияни ворогів, аж поки зовсім не вигнали з Руської землі. А Володимир на радощах на тому місці заклав на честь юнака град і назвав його Переяслав, бо мужній вояк перейняв велику славу. Легенда Усе було підготовлене для хрещення й весілля, але в останню хвилину Володимир відмовився хреститися. І раптом князь утратив зір. Анна почала вмовляти його негайно охреститися, обіцяючи, що потому хвороба відступить. Володимир погодився, і сталося диво — зір поновився. Це бачили всі русичі, які супроводжували князя. Вони також забажали прийняти християнство. Прийняття християнства на Русі. Для утворення сильної, єдиної держави потрібна була державна релігія. У княжій столиці жили іудеї, мусульмани, існувала велика християнська громада. І кожний вихваляв свою віру. Та повернувшись з Візантії, князь знав напевне, що Русь буде християнською. У літописі ця подія датована 988 роком, що традиційно вважається початком запровадження християнської релігії. Частина населення Русі чинила опір нововведенням і деякий час лишалася відданою вірі своїх батьків і дідів. Тому християнство на Русі запроваджували примусово. Цей процес тривав кілька століть. Щоб закріпити нову релігію, князь наказав будувати церкви й ставити їх на тих місцях, де раніше стояли ідоли (язичницькі боги). Головною причиною прийняття візантійського різновиду християнства в Київській Русі стало те, що ця релігійна практика освячувала княжу владу й усебічно відстоювала її авторитет (на відміну від римської, яка в середньовіччі боронила зверхність духовної влади над світською). Значення прийняття православного християнства в Київській Русі: • прискорення розвитку феодального землеволодіння (монастирі перетворювалися на великих феодальних землевласників); • усебічний розвиток руської культури, освіти, моралі. При монастирях і церквах відкривалися школи, створювалися скарбниці духовних знань — бібліотеки; • відбувся процес міжнародного визнання Київської Русі, передусім християнським світом. Довідка. Православ'я — один з трьох напрямків християнства. Остаточно сформувалося в 1054 p., коли християнство поділилося на візантійську та римо-католицьку церкви. Набуло поширення в Київській Русі. Не має єдиного світового центру. Хрещення Русі — запровадження в Київській Русі християнства. Відбулося за князювання Володимира Святославича близько 988 р. Введення християнства сприяло підвищенню авторитету держави на міжнародній арені, збагаченню культури. Довідка. Християнство — одна з світових релігій. Виникло в І ст. н. е. в східних провінціях Римської імперії. Має три основні напрямки: православ'я, католицизм, протестантизм. Основа — віра в Ісуса Христа — рятівника світу. Джерела Нестор Літописець. «Повість временних літ» Володимир звелів перекинути ідолів — одного порубати, інших палити. Перуна ж наказав прив'язати до хвоста коня й тягти Боричевим узвозом. Династичні зв'язки київського князя. З прийняттям християнства Володимир перетворився на могутнього державотворця, який мав рівноправні зв'язки з багатьма країнами Європи. Літопис повідомляє, що київський князь мав дружні стосунки з «окольними князями» Болеславом Лядським, зі Стефаном Угорським та з Андріхом Чеським. Така ж дружба була між Володимиром і скандинавськими володарями. Олаф Трігвісон, майбутній король Норвегії, навіть деякий час жив у Києві, про що оповідають саги. Своїх дітей Володимир одружив з членами родин західноєвропейських володарів: старший син Святополк одружився з дочкою польського князя Болеслава Хороброго, Ярослав — з дочкою короля Швеції Олафа Інгігердою-Іриною, дочка Премислава була одружена з угорським королем Ладиславом Лисим, друга — з чеським королем Болеславом Рудим, третя — Марія-Доброніга — з Казимиром Обновителем, королем Польщі. Шлюб Володимира з Анною зв'язав його не лише з візантійськими, а також з німецькими цісарями: сестра Анни Теофано була дружиною цісаря Оттона II, матір'ю Оттона III, за малолітства якого вона була регенткою (за Н. Полонською-Василенко). Довідка. Регент — тимчасовий правитель монархічної держави, який призначається в разі відсутності, хвороби, неповноліття й т. ін. монарха. Князь Ярослав Мудрий (1019-1054 pp.) Ярослав Мудрий, син Володимира Святославича й варязької княжни Рогніди, проводив активну зовнішню й внутрішню політику, докладав чималих зусиль для зміцнення єдності своєї держави та для її централізації. Часи князювання Ярослава Мудрого вважають періодом найбільшого піднесе Київської держави; із цим князем пов'язують розквіт культури, писемності й наукових знань. Зовнішня політика. У налагодженні зовнішніх зв'язків з різними країнами Ярослав віддавав перевагу дипломатичним методам. Щоправда, у 1030-1031 pp. київський князь здійснив низку походів для зміцнення кордонів своєї держави: у Польщі відвоював червенські міста в Забужжі, потім пішов на північ і приєднав до Русі фінські племена чудь, завоював місто Юріїв (тепер Тарту). 1036 року Ярослав завдав нищівного удару кочівникам печенігам, які з'явилися біля Києва. 1043 року відбувся останній, але невдалий похід київської флотилії на Візантію, очолюваний сином Ярослава Володимиром. Після цього походу Ярослав Мудрий, заручившись підтримкою західних союзників, виступив на чолі антивізантійської коаліції, і змусив імператора Костянтина Мономаха піти на мирні переговори. У результаті був укладений дуже важливий для Русі договір, який передбачав службу руських дружин у Константинополі та їхню участь у візантійських війнах з Італією та з печенігами. Щоб остаточно закріпити мир, візантійський імператор видав свою доньку Анастасію (Марію) за князя Всеволода, сина Ярослава Мудрого (від цього шлюбу народився видатний державний діяч і полководець Володимир Мономах). Конфлікт з Візантією був останнім воєнним зіткненням Київської Русі з сусідами за часів Ярослава Мудрого. Династичні шлюби. Зростанню політичної та економічної могутності Київської Русі сприяло укладання шлюбів з монархічними династіями Європи. Сам Ярослав був одружений з Інгігердою — дочкою шведського короля; його донька Єлизавета одружилася з Гаральдом Сміливим, норвезьким королевичем; Анна — з французьким королем Генріхом І; Анастасія — з угорським королем Андрієм. Династичні шлюби Ярославових синів зміцнили союзи Руської держави з німецькими князівствами. Тому не дивно, що історики часто називають Ярослава «тестем Європи». Місто Ярослава. За Ярослава Мудрого почалося велике будівництво в Києві. Частину міста обнесли високими валами (Ярославові вали) з трьома брамами (Лядські, Львівські та Золоті ворота). Головний в'їзд у місто, як і в Константинополі, з яким змагався Київ, мав назву «Золоті ворота». Це була не тільки головна фортифікаційна споруда міста, а й головний парадний вхід — через нього до Києва врочисто в'їжджали князі, іноземні гості, купці та ін. За тогочасним звичаєм на честь князя в місті зведено монастирі св. Георгія та Ірини (Георгій та Ірина — хрещені імена Ярослава та Інгігерди). Головним храмом Давньоруської держави за часів Ярослава Мудрого був Софійський собор, присвячений Мудрості Господній, який на сьогодні є найвизначнішою пам'яткою візантійського мистецтва в Україні. Так поступово виникло «місто Ярослава», яке за площею в кілька разів перевищувало «місто Володимира». Під час археологічних розкопок на території Верхнього міста й Подолу знайдено чимало високохудожніх предметів із золота та срібла — намисто, діадеми, персні, сережки-колти, браслети. Усе це свідчить про високий рівень розвитку ювелірного та ужиткового мистецтва в Києві. Великим досягненням культури Київської Русі XI ст. був монументальний живопис. Софійські фрески й мозаїки не мають рівних серед подібних робіт періоду раннього середньовіччя. Техніка фрески була дуже складною: на сиру штукатурку накладали контури малюнків і фарби. І хоч фрески написані водяними фарбами, давньоруські майстри досягли неабиякої виразності. Серед багатьох фрескових композицій, що збереглися в Київській Софії, найбільшу цінність становить зображення сім'ї Ярослава Мудрого, музикантів і скоморохів. Можна вважати, що ці фрески певною мірою відбивають київську дійсність: артисти й насправді виступали при дворах Ярослава Мудрого, воєвод та бояр. Одним із шедеврів Софії є фігура Божої Матері — Марії Оранти, виконана в мозаїці, а також мозаїчне зображення Христа-Пантократора (Вседержителя). Київський майстер розташував шматочки смальти під кутом, щоб мозаїчне зображення було видно з будь-якого місця. У мозаїчній гамі Софії Київської використано 130 відтінків кольорів, зокрема 25 зеленого, 23 коричневого, 19 синього й золотого. За наказом Ярослава збудовано Софійські собори в Новгороді та Полоцьку. Бібліотека Ярослава Мудрого. За часів Ярослава Мудрого на Русі з'явилася перекладна література. Побачили світ руські переклади античних творів Есхіла, Софокла, Сократа, Платона, Демокріта, Демосфена, Піфагора та ін. Справжньою подією стали оригінальний переклад Біблії та вихід у світ збірника «Бджола», до якого увійшли уривки оповідань античних авторів. Книги створювали писці та переписувачі, які здебільшого були священиками та ченцями. Давні книжки мали оправи, прикрашені золотом і коштовним камінням, а також різними фрагментами та заставками із зображеннями фантастичних птахів, звірів та людей. Ярослав Мудрий заснував у Києві першу бібліотеку, одну з найбільших у Європі, яка налічувала близько 1 тис. книжок. Існують різні версії щодо подальшої долі бібліотеки Ярослава Мудрого: одні історики вважають, що бібліотека пропала під час вторгнення монголо-татарської орди в Київ, інші — що після смерті Ярослава вона розійшлася між різними книжковими зібраннями. Існує також припущення, що книгарню сховано в одному з монастирів під Києвом, де вона могла зберегтися до наших часів. Але найлогічнішою є думка, що це книжкове зібрання було розподілене між найбільшими церковними й монастирськими бібліотеками Києва, після чого частина книг загинула під час численних пожеж, а частина й донині зберігається в різних бібліотеках колишнього СРСР. Поширення освіти. Ярослав Мудрий багато уваги приділяв освіті. Перші школи, які в Київській Русі з'явилися з прийняттям християнства, за Ярослава Мудрого не мали спеціальних приміщень, а створювалися при церквах і монастирях. Дітей навчали письма, читання, церковного співу та етики. Спочатку школу відвідували лише діти «кращих людей» — бояр і знатних городян, але з часом навчалися й діти «чорних» людей. З'явилися також школи для дівчат, першу з яких заснувала Янка, онука Ярослава Мудрого, при Андріївському монастирі. Про поширення освіти в Київській Русі свідчать новгородські берестяні грамоти та київські графіті. Тільки в Софійському соборі знайдено близько 300 написів і малюнків, що розповідають про події минулого. Перший збірник законів «Руська правда». На добу Ярослава Мудрого припадає створення рукописного зведення законів Київської Русі — «Руської правди». За часів Ярославичів цей збірник, змінений та доповнений, отримав назву «Правда Ярославичів». Серед істориків немає єдиної думки щодо місця виникнення цього документа. Одні називають Новгород, інші — Київ. Аркуш «Руської правди» Ярослава Мудрого Початковий текст «Руської правди» не зберігся. Відомо три редакції цього документа: «Коротка правда», яка врегульовувала відносини між людьми за часів Ярослава Мудрого та його синів; «Розширена правда», яку пов'язують з діяльністю князя Володимира Мономаха та його сина Мстислава; та «Скорочена правда», яку відносять до другої половини XII ст. «Руська правда» за допомогою викладених у ній норм виконувала в руському суспільстві такі функції: • урегульовувала тогочасні відносини; • зміцнювала князівську владу; • розв'язувала питання власності; • установлювала відповідальність за злочин. З появою такого документа дедалі більшу роль стало відігравати судочинство; замість покарання у вигляді якоїсь фізичної дії встановлювали штрафи; поступово зникла кровна помста, що існувала за язичництва; порушено питання про скасування смертної кари. Звичайно, «Руська правда» охороняла передусім життя й приватну власність феодалів. Основною мірою покарання був штраф, за вбивство холопа чи селянина треба було заплатити 5 гривень, а за вбивство представника феодальної знаті штраф сягав 80 гривень; за крадіжку майна простолюдина й представника феодальної знаті — штрафи сумою відповідно 3 і 12 гривень. Найбільшими злочинами «Руська правда» визначала замах на життя князя, його сім'ї та найближчого оточення, а також спробу замаху чи державну зраду. І хоч, згідно з давнім правом Київської Русі, смертної кари не існувало, усіх, хто підпадав під ці види злочину («образи»), піддавали тортурам і засуджували на смерть. Так, організатори повстання проти князя Ізяслава 1068 року в Києві (70 осіб), згідно з літописами, були страчені. Об'єктами охорони за руським правом були життя, тілесна й особиста недоторканність, приватна власність. Спеціальних судових органів у Київській Русі не було, відтак верховним суддею був князь, а на місцях судочинство здійснювали представники княжої адміністрації. Певні види злочинів належали до компетенції церковних судів. Передусім це були злочини проти християнської віри та моралі. Такий суд визнавав покаяння винних, але до найнебезпечніших злочинців застосовувалося каліцтво (осліплення, відрізання носа, вух та ін.). Церква також урегульовувала сімейно-шлюбні відносини. У майбутньому «Руська правда» справила великий вплив на розвиток права України, Білорусі, Росії та Литви. Ярослав Мудрий (978-1054) З 1019 р. — великий князь київський. Об'єднав під своєю владою землі на схід від Дніпра. За князювання Ярослава складено збірник законів «Руська правда», побудовано Софійський собор, Золоті ворота, створено бібліотеку Софійського собору. Джерела Нестор Літописець. «Повість временних літ» І було печенігів безліч. Ярослав же виступив з города, зготував дружину до битви. І поставив варягів посередині, а з правого краю — киян, а на лівому крилі — новгородців. І стали перед городом. А печеніги почали наступати. І зійшлися на місці, де нині собор святої Софії — митрополія руська. А тоді було там поле за городом. І була січа люта. І ледве здолав надвечір Ярослав. Побігли печеніги врізнобіч, і не знали куди біжать. І одні втікачі втонули в Симомлі, інші ж — у інших ріках. Анна Ярославна (між 1024 і 1032 - близько 1075) Дочка Ярослава Мудрого. Народилася в Києві. Була дружиною французького короля Генріха І. З 1060 р. — регентка під час правління свого сина Філіппа І. Фрескове зображення Анни Ярославни є в Софійському соборі, скульптурне — на порталі церкви св. Вінцента м. Санлісу у Франції. Цікаво знати Тимошик М. «Її величність книга» Анна Ярославівна, від'їжджаючи з батьківського дому в далеку та невідому їй Францію, узяла з собою як дорогу реліквію кириличне Євангеліє. Ця книга, у рукописі якої вказане ім'я князівни — «Ана» (щоправда, з одним «н» — саме так підписувалася королева Франції), певно, писалася спеціально для неї в Софії Київській, а на чужині нагадувала французькій королеві Анні про її далеку батьківщину на берегах Дніпра. На Реймсько-му Євангелії — так назвали його після смерті Анни Ярославівни (від назви м. Реймс, у якому відбулося вінчання й коронація Анни) — пізніше присягали французькі королі під час коронування. Довідка. Золоті ворота — головна брама стародавнього Києва. Споруджена в 1037 р. під час будівництва оборонної системи «міста Ярослава». Мала вигляд великої прямокутної кам'яної вежі з проїздом у вигляді арки. Зруйнована в 1240 р. монголо-татарами Відбудована в 1982 р. Довідка. Фреска — розпис по свіжій вапняній штукатурці водяними фарбами Мозаїка — зображення, набране з різнокольорової смальти (непрозоре скло) чи камінців. Джерела Нестор Літописець. «Повість временних літ» Зібрав князь Ярослав багато писців і перекладав з грецької на слов'янське письмо, і списали книги многі... Звелів багато книг переписати і склав їх у церкві святої Софії. Джерела Нестор Літописець. «Повість временних літ» Зібрав від старшин і панів 300 дітей учити грамоти. Довідка. Графіті — це написи й малюнки на стінах давніх архітектурних споруд. Джерела З «Руської правди» — Коли вб'є чоловік чоловіка, то метиться брат за брата, якщо сини одного батька, чи батька син, якщо племінник, чи сестри син; а якщо не буде мститися — то 40 гривень за голову; якщо буде русин, чи гридин, чи купець, чи ябетник, чи мечник, якщо ізгой чи слов'янин, то 40 гривень поклади за нього. — Якщо буде кров чи синці в ураженого, то не потрібен і свідок людині тій; якщо не буде знаку якогось — потрібен свідок, не буде знаків — і справі кінець; якщо не може мститися, то взяти за образу 3 гривні, а лікарю нагорода. — Якщо хтось когось ударить батогом, чи жердиною, чи рукою, чи чашею, чи рогом, чи обухом, то 12 гривень; якщо його не спіймали, то ... на тому й кінець. — Якщо челядин сховається чи у варяга, чи в колбяга і його впродовж трьох днів не знайдуть, і на третій день не зізнається, — то З гривні за образу. — Якщо хто поїде на чужому коні, не позичивши його, — виклади 3 гривні. — Якщо холоп ударив вільного чоловіка і біжить до хоромів, а пан почне ховати його, то холопа спіймати, а пан мусить сплатити за нього 12 гривень, а коли зустріне той муж холопа — може вбити його. — Якщо вб'ють огнищанина за образу, то вбивці мусять сплатити 80 гривень, а людям не потрібно; і за збирача княжих податків — 80 гривень. — А за княжого тивуна 80 гривень. — А за сільського старосту княжого і хлібороба 12 гривень. А за радовичів княжих 5 гривень. А за смерда і холопа 5 гривень. Ярославичі Початок феодальної роздрібненості Після смерті Ярослава Мудрого в 1054 році Русь поступово розпалася на окремі землі й перестала існувати як монархічна держава. Ярослав, який спостерігав наростання міжусобиць у більшості країн тодішньої Європи, хотів уникнути негативних тенденцій у Київській Русі й заповів поділити її землі між п'ятьма синами (шостий — Володимир — помер іще за життя Ярослава). Старшим синам дісталися центральні міста — Київ (Ізяславу), Чернігів (Святославу), Переяслав (Всеволоду); молодшим — Ігорю та В'ячеславу — міста Володимир і Смоленськ. Кілька років старші Ярославичі правили в мирі й злагоді. Цей період навіть увійшов в історію Київської Русі як тріумвірат — правління трьох синів Ярослава — Ізяслава, Святослава й Всеволода. Після смерті В'ячеслава в 1057 році брати перевели Ігоря з Волині до Смоленська, а Волинь приєднали до земель Ізяслава, а коли помер Ігор — поділили між собою й Смоленщину. Сини померлих В'ячеслава та Ігоря, інтереси яких під час такого переділу враховані не були, розпочали боротьбу за спадщину зі своїми родичами, насамперед з дядьками й небожами. До них приєднався й син Володимира Ярославича — Ростислав, оскільки спадщини від свого діда він не отримав. Князі настільки захопилися захистом своїх володінь від властолюбних родичів, що зовсім забули про зовнішню небезпеку. Тільки-но прогнали від південних кордонів Русі торків, як з'явилися інші кочівники, що вирішили скористатися розбратом, — половці. Боротьба з половцями на деякий час відвернула увагу князів від міжусобиць, проте поразка Ярославичів на річці Альті та викликане нею повстання киян 1068 року спровокували ще більшу ворожнечу. Любецький з'їзд. З ініціативи Володимира Всеволодовича (Мономаха) 1097 року в Любечі проведено князівський з'їзд. Головні питання з'їзду: • прийняття загального правового кодексу, у якому мали зазначатися принципи взаємовідносин між князями; • стабілізація внутрішньої ситуації на Русі; • подолання усобиць і забезпечення політичної єдності держави. На з'їзді були присутні Святополк Ізяславич (із Києва), Володимир Мономах (із Переяслава), Давид і Олег Святославичі (з Чернігова), Давид Ігоревич (із Володимира) та Василько Ростиславич (із Прикарпаття). Рішенням з'їзду стало закріплення «вотчин» за конкретними династичними лініями, що мало сприяти політичному та економічному розвитку держави. Та цим самим з'їзд фактично засвідчив і узаконив подрібнення колись єдиної держави на окремі спадкоємні князівства. Іншими словами — Любецький з'їзд ознаменував собою офіційний початок поступового й неминучого розпаду Київської Русі. У 1100 році знову зібрався князівський з'їзд, цього разу в с. Уветичі (Витичеві), що біля Вишгорода. Тут уклали мирну угоду князі Святополк Ізяславич, Володимир Мономах, Давид Святославич і його брат Олег (із Новгорода-Сіверського). На цьому ж з'їзді відбувся суд над князем Давидом Ігоревичем, якого звинуватили в порушенні рішення Любецького з'їзду про припинення міжусобиць, а також в осліпленні князя Василька Ростиславича. Як покарання в Давида відібрали Володимир-Волинський, а натомість віддали далекі землі. «Не хочемо тобі дати стіл Володимирський, бо ти всадив ніж у нас; такого ще ніколи не бувало в Руській землі», — сказали йому князі. Проте не тільки справедливі рішення прийняли князі на цьому з'їзді. Так, сліпого Василька позбавили його володінь і наказали його братові Володарю забрати сліпого князя до себе в Перемишль. Ростиславичі звичайно не погодилися з цим і зі зброєю в руках протистояли Святополку, який хотів захопити їхні родові володіння. Через рік, у 1101 році, виникла потреба скликати новий князівський з'їзд, який відбувся на Золотчі — одному зі старих річищ Дніпра, неподалік від с. Вишеньки Бориспільського району Київської області. Участь у з'їзді взяли Святополк Ізяславич, Володимир Мономах, Давид Святославич, Олег Святославич та Ярослав, волинський князь. Крім того, на цей з'їзд своїх послів прислали й половці, які просили миру з руськими князями. Сторони уклали мирну угоду й навіть обмінялися полоненими, та попри це, набіги кочівників та спустошення руських земель не припинилися. 1103 року на Долобському озері (затока дніпровського рукава Чорторию) біля Києва зібралися київський та переяславський князі. Володимир Мономах запропонував Святополку здійснити спільний похід проти половців. Київський князь і його дружина відмовилися йти в похід, мотивуючи це тим, що він принесе смердам і їхньому господарству збитки. Та іншої думки був Володимир Мономах: «Але це дивно мені, браття, що смердів жалуєте і їхніх коней. А про те не думаєте, що весною, як почне орати смерд, під'їде половчанин, заб'є смерда стрілою й забере коня того, і жону його, і дітей його, і гумно його запалить. То чому про це не думаєте?». Святополк і його дружина підтримали брата: «І загомоніла вся дружина, так воно і є». І сказав Святополк: «Тепер я, браття, і ми з тобою готові... І встали Володимир і Святополк, і поцілувалися, і пішли на половців...». Разом з ними в похід на кочівників рушили й інші князі. Вороги зазнали поразки й були відкинуті від руських кордонів. Персоналії Ізяслав Ярославич (1024-1078) Великий князь київський. Згідно із заповітом батька одержав Київську, Новгородську, Псковську, Турово-Пінську та Деревлянську волості. 1057 р. поширив свою владу на Волинь. 1068 р. його військо було розгромлене половцями на р. Альті. Після цього в Києві спалахнуло народне повстання, унаслідок якого Ізяслава Ярославича вигнано. Повернувся він за допомогою збройних загонів одного з польських князів. Близько 1073 р. він разом з братами уклав «Правду Ярославичів», доповнення до «Руської правди». Цього ж року між Ярославичами розпочалася міжусобна війна, під час якої Ізяслава Ярославича перемогли дружини Святослава та Всеволода Ярославичів, після чого він удруге залишив Київ і виїхав за кордон. Побував у Польщі та Німеччині, де вів переговори про військову допомогу з німецьким імператором Генріхом IV. У липні 1077 р. втретє став київським князем. Загинув у жовтні 1078 р. над Десною, недалеко від Чернігова. Похований у Києві в Десятинній церкві. Святослав Ярославич (1027-1076) Князь волинський, чернігівський, великий князь київський. Син Ярослава Мудрого. Християнське ім'я — Микола. Згідно із заповітом батька разом з братами входив до князівського тріумвірату. 1060 р. взяв участь в успішному поході проти торків. 1067 р. разом з братами розбив у битві на р. Немизі полоцького князя Всеслава. Брав участь у битві проти половців на р. Альті. На його замовлення 1073 та 1076 pp. були складені відомі «Ізборники» Святослава. Всеволод Ярославич (1030-1093(8)) Князь переяславський, великий князь київський. Син Ярослава Мудрого. Брав участь в укладенні «Правди Ярославичів». Був одружений з онукою візантійського імператора Констянтина Мономаха. Свою діяльність спрямовував на зміцнення влади великого київського князя та збереження єдності Київської Русі. Підтримував добрі стосунки з церковною ієрархією, заснував Києво-Видубицький монастир. Знав п'ять іноземних мов. Джерела З Літопису руського З'їзд князів у Любечі в справі міжкнязівських взаємин (1097 р.) У рік 6605 (1097). Прибули Святополк (Ізяславич), і Володимир (Всеволодович), і Давид Ігоревич, і Василько Ростиславич, і Давид Святославич, і брат його Олег, і зібралися (в городі) Любечі, щоб уладнати мир. І говорили вони один одному: «Пощо ми губимо Руську землю, самі проти себе зваду маючи? А половці землю нашу розносять і раді є, що межи нами війна донині. Відтепер з'єднаймося в одне серце і обережімо Руську землю. Кожен хай держить отчину свою: Святополк — Київ Ізяславів; Володимир — Всеволодів (уділ); Давид і Олег, і Ярослав — Святославів (уділ); (іншим хай будуть) городи, які їм роздав Всеволод; Давидові — Володимир; двом Ростиславичам: Перемишль — Володареві, а Теребовль — Василькові». І на цім вони цілували хреста: «А якщо відтепер хто на кого встане, то проти того будем ми всі й чесний хрест». І сказали вони всі: «Хай буде проти нього хрест чесний і вся земля Руська». І, поцілувавшись, пішли вони до себе. Володимир Мономах (1113—1125 pp.) Володимир Мономах — князь чернігівський, переяславський і великий князь київський, онук Ярослава Мудрого, син Всеволода Ярославича й дочки візантійського імператора Костянтина Мономаха. Серед князів Київської Русі того часу, яких найчастіше згадують у середньовічних джерелах, його зображують як найвидатнішого державотворця й полководця Руської землі кінця XI - початку XII ст. Саме він розпочав героїчну боротьбу й здобув блискучі перемоги над половцями, що становили головну загрозу для Київської держави. У деяких джерелах припускають, що п'ятнадцятирічний Володимир Мономах брав участь у битві з половцями 1068 року. І хоч для русичів вона закінчилася поразкою, це була перша й остання невдача майбутнього полководця. Після того, як Володимир Мономах став переяславським князем (князівство лежало на кордоні з половецькою Ордою), він вирушив у похід і за Сулою розбив війська кочівників. Це була перша велика перемога руських князів над половцями за декілька років. Через рік Мономах здійснив новий успішний похід на половців. У цьому рейді до нього приєднався великий князь київський Святополк, бажаючи розділити славу переможця й багату здобич: табуни коней, коштовні тканини, зброю, одяг тощо. Літописець Нестор повідомляє нам, що й цей похід був переможним. Ще через рік Володимир Мономах і Святополк очолили коаліцію руських князів і завдали поразки найсильнішим половецьким військам — військам Тугорхана, а сам хан загинув у бою. Перемоги над кочівниками посилили авторитет князя серед інших князів і принесли йому славу. Володимир Мономах був єдиним серед давньоруських князів кінця XI - початку XII ст., який не зазнав від половців жодної поразки. Перевага над ворогом пояснюється блискучим знанням військової справи (руська дружина завжди нападала на ворогів зненацька, вдаючись до обхідних рейдів). У всіх битвах половці мали значну чисельну перевагу, але добре озброєна важка кіннота Володимира Мономаха легко проривала їхні ряди й розсіювала легкоозброєних половецьких воїнів. «Повість временних літ» повідомляє про найбільші переможні походи Володимира Мономаха проти половців 1103, 1107, 1109 і 1111 років. Саме в останньому поході руські дружини примусили відступити 40-тис. половецьку орду. Жах половців перед Мономахом був такий, що, за свідченням давнього літопису, «ним половці лякали дітей у колисці». Дбаючи про силу та єдність Київської держави, Володимир Мономах був ініціатором припинення усобиць і скликання князівських з'їздів у Любечі (1097 рік), Витичеві (1100 рік) і на Долобському озері під Києвом (1103 рік). Коли помер великий київський князь Святополк, у Києві розпочалося повстання проти бояр і лихварів. Налякані повстанцями, «кращі люди» звернулися до Мономаха по допомогу. Київський престол. Володимир Мономах 1113 року (у віці 60 років) став великим київським князем. Незважаючи на вік, він відзначався великою енергією, працездатністю й державною мудрістю. Перше, що зробив київський князь, — уніс доповнення до «Руської правди». Нові закони обмежували лихварські відсотки, утруднювали перетворення вільних людей на рабів (холопів) та дещо поліпшували становище селян. В історію цей князівський акт увійшов як Статут Володимира Мономаха. Він містив 69 статей, у яких викладено норми цивільного, кримінального й судового права. Мономах відновив єдиновладну монархію доби Ярослава Мудрого. Усілякі спроби удільних князів не підкорятися Києву знищувалися в зародку. Мономах суворо покарав за неслухняність мінського князя Гліба, Володимиро-Волинського КНЯЗЯ Ярослава, відправив посадника в Новгород. Як і його дід Ярослав Мудрий, Мономах і далі зміцнював Київську Русь шляхом династичних шлюбів. Сам великий князь був одружений з донькою англійського короля Гаральда Гитою, його син Мстислав — з донькою шведського короля Кристиною, дочка Марія була заручена з візантійським цісаревичем. Припинення чвар, розгром половецьких орд, централізація держави сприяли політичному й соціально-економічному піднесенню Київської Русі. Доба Володимира Мономаха була також часом подальшого розквіту культури Київської держави: були зведені нові архітектурні споруди, з'явилися чудові твори літератури та живопису, розвивалася освіта. Сам князь був видатним письменником свого часу. Його перу належить «Повчання», у якому йдеться про любов до рідної землі, до батьків, до ближніх. Епохою Володимира Мономаха та його сина Мстислава закінчився тривалий період єдиної і могутньої Руської держави, за яку він, за словами літописця, «багато поту втер». «Повчання» Володимира Мономаха. Твір був створений приблизно 1117 року, він приділяє велику увагу моральним нормам, яких має дотримуватися кожна освічена людина. Окрім того, у «Повчанні» змальовується ідеальний образ правителя Руської землі, який повинен стежити за збереженням єдності та могутності Русі, запобігати князівським усобицям і захищати руські землі від нападників. Володимир Мономах (1053-1125 pp.) З 1067 року — князь смоленський, з 1078 року — князь чернігівський, з 1093 року — князь переяславський, з 1113 року — великий князь київський. Син Всеволода Ярославича та дочки візантійського імператора Костянтина Мономаха. Був останнім з київських князів, хто намагався зберегти могутність держави. Багато подорожував. Здійснив 83 подорожі. Відвідав Польщу, Чехію, бував на Доні, Оці, Балтійському морі. На початку князювання в Києві мав під своєю владою Київську, Переяславську, Смоленську, Новгородську, Турівсько-Пінську землі. Пізніше приєднав Волинське князівство. Приділяв увагу обороні південних кордонів держави. Вів війни з половцями. Організатор князівських з'їздів. Помер у віці 72 років. Похований у Софійському соборі Києва. Написав «Повчання», яке адресував своїм дітям. Довідка. Шапка Мономаха — один із символів влади московських князів, а пізніше російських царів. За легендою, її подарував візантійський імператор Костянтин своєму онукові, київському князю Володимирові Мономаху. Проте шапка східного походження, виготовлена в XIV ст., це золотий філігранний гострокінцевий головний убір, увінчаний хрестом, оторочений хутром. Зберігається в Москві. Тривалий час шапку Мономаха використовували як аргумент для претензій московських володарів на спадщину Київської Русі. Довідка. Статут Володимира Мономаха — закони київського князя Володимира Мономаха, уміщені в «Руській правді». Мав 69 статей. Містив норми цивільного, кримінального та судового права. Джерела Розповідь Володимира Мономаха про князівські усобиці ... Розкажу вам, діти мої, про труди свої, як я трудився, роблячи походи й полюючи з 13 років. Насамперед до Ростова пішов через землю в'ятичів, — послав мене батько, а сам він пішов до Курська; потім — до Смоленська із Ставком Скордятичем він знову пішов до Берестя з Ізяславом, а мене послав до Смоленська; від Смоленська я пішов до Володимира (Волинського). Тієї ж зими послали мене брати до Берестя на пожарище, де попалили, там охороняв їхнє місто... Тоді послав мене Святослав проти ляхів, ходив я за Глогову до Чеського лісу, ходив по землі їхній чотири місяці... звідти до Турова, весною — до Переяслава і також до Турова. Святослав помер, і я знову ходив у Смоленськ, а зі Смоленська тієї ж зими до Новгорода; весною Глібові на допомогу, а влітку з батьком під Полоцьк, а на другу зиму — зі Святополком під Полоцьк, спалили Полоцьк; він (Святополк) пішов до Новгорода, а я з половцями на Одрськ, воюючи, а звідти до Чернігова... І знов я прийшов до Смоленська, і пройшов з боєм крізь половецькі війська до Переяславля, і знайшов батька, що прийшов з походу. Ходили ми в тому ж році з батьком і Ізяславом до Чернігова битися з Борисом (В'ячеславичем) і перемогли Бориса і Олега. Знову пішли ми до Переяславля й зупинилися на Оброві, а Всеслав спалив Смоленськ; і я разом з чернігівцями пішов йому вслід, змінюючи одного коня другим, але не захопили (Всеслава) в Смоленську; на цьому шляху, переслідуючи Всеслава, я спустошив землю і розорив від Лукомля до Логозька; звідти пішов, воюючи, на Друцьк, а звідти повернувся на Чернігів... Джерела Володимир Мономах. «Повчання» ...Найбільше ж за все убогих не забувайте. Але скільки зможете, по силі своїй годуйте їх, давайте милостиню сироті і вдовицю виправдовуйте самі, не дозволяйте сильним погубити людину. Ні правого, ні винного не вбивайте, не повелівайте вбити його, якщо навіть він буде достойний смерті, і ніякої душі християнської не погубляйте. Якщо говорите щось, чи лихе, чи добре, не кляніться Богом і не хрестіться, бо ж нема вам в тому ніякої потреби. Якщо ж ви будете хрест цілувати братам чи комусь іншому, то усправедливте серце своє на те, на чому зможете устояти, на тому й цілуйте, а, поцілувавши хрест, стережіться, щоб не погубили душі своєї, порушивши присягу. Єпископи, і попи, і ігумени... з любов'ю приймайте від них благословення і не стороніться від них, а по силі своїй любіть їх і турбуйтеся про них, щоб прийняли від них молитву... від Бога. Більше ж за все гордощів не майте в серці і в умі, але скажемо: смертні ми, сьогодні живі, а завтра — в гробу; все те, що ти (Боже) нам дав, не наше, а твоє, ти нам доручив це на невеликий час; і в землі (багатства) не ховайте, бо то є нам великий гріх. Старих шануй, як батька, а молодих, як братів.