5. Антропологічний матеріалізм л. Фейєрбаха.

Прихильники Гегеля після його смерті розділилися на два табори: старогегельянців та младогегельянців (Бруно Бауер, Макс Штірнер, Л.Фейєрбах) – вважали головним завданням філософії критику релігії.

Фейєрбах був учнем Гегеля, але перейшов на матеріалістичні позиції, критикуючи християнську теологію (“До критики філософії Гегеля”). Він вважає, що думка Гегеля про природу як реальність покладену ідеєю, є лише раціональним виразом теологічного вчення, що природа створена Богом, що матеріальна істота створена нематеріальною, себто абстрактною істотою. Отже, Бог, за Фейєрбахом, це об єктивована абстракція, яка існує лише у головах людей.

Праця “Сутність християнства”. Вихідна теза цієї роботи полягає у тому, що сутність Бога – це відчужена сутність людини. А отже, людина, створивши Бога, свою подобу ( мудрого, сильного, вольового, доброго), – стає залежною від нього. Отже, Бог – це відчужена сутність людини, перенесена на небо і протиставлена їй. Чи м більше атрибутів віддається Богу, тим біднішою стає людина.

Головним завданням своєї філософії Фейєрбах вважає подолання релігійного відчуження. Людина повинна бачити в іншій людині Бога, ставитися до неї як до Бога, а не поклонятися вигаданій сутності Це повертає людині усю повноту буття. Але Фейєрбах не ставив собі запитання: хто є гарантом того, що розуміння людиною божественного, яке вона проектуватиме на інших людей, є справжнім, а не свавільним? Якщо мірою Бога є людина, тоді зникає сенс заклику бачити Бога в іншій людині.

Свою філософію Фейєрбах називає антропологізмом, оскільки людина стає основним предметом філософії. Антропологізм полягає у тому, що людина постає як родова істота, як істота, наділена рисами, притаманними людському роду взагалі. Це – мислення (розум), воля і чуттєвість.

Чуттєвість є найважливішою характеристикою суб єкта в системі Фейєрбаха. Вона народжена думкою про те, що ідеї виникають лише зі спілкування між людьми, лише з розмови людини з людиною. себто, це не безпосередня чуттєвість, а чуттєвість опосередкована спілкуванням з іншою людиною. У такому спілкуванні і здійснюється реалізація людиною своєї родової сутності. Себто, у спільній діяльності суб єктивні й приватні визначення людської природи піднімаються до загальних об єктивних визначень, й індивідуальне життя, з’є днуючись з родовим, створює цілісність людських здібностей.

Теорія пізнання. Основа пізнання – відчуття. Джерело цих відчуттів знаходиться в самому об єктивному світі, природі. Мислення виникає на базі відчуттів, які й є джерелом змісту. Однак, відмінність між ними у тому, що мислити – це означає зв’язно читати показники відчуттів. Фейєрбах доводить достовірність чуттєвих данних, виступаючи проти розмежування світу на “світ явищ” та “світ речей у собі”.

Критерієм істинності наукових суджень він вважає згоду з ними більшості людей. Матеріалістична концепція суб єкта Фейєрбаха мала значний вплив на К.Маркса і Фр. Енгельса.

5. Філософія Маркса. Марксистська концепція практики.

Подальшим розвитком ідей німецької класичної філософії займаються К.Марс (1818-1883) і Ф.Енгельс (1820-1895), чия концепція є певним її завершенням. За часів студентства у Берлінському університеті Маркс розділяє позицію младогегельянців стосовно того, що філософія – це духовна квінтесенція свого часу, яка покликана вносити у суспільство мудрість і розум і, тим самим, сприяти суспільно-історичному процесу. Значна роль надавалася активності особистості, просвітництву серед мас, проповідництву атеїзму.

Та, працюючи в журналістом і редактором “Рейнської газети”, він ближче знайомиться з реальністю, і відходить від младогегельянців, стаючи на позиції Л.Фейєрбаха. Йому імпонує гуманізм Фейєрбаха, реабілітація чуттєвого начала у людині, ратування за повну реалізацію людиною своїх природних здібностей, за гуманізацію відносин між людьми та ставленні до природи.

Головні праці: “Рукописи 1844 року”, “Капітал”, “Німецька ідеологія” (спільно з Енгельсом), “Анти-Дюрінг” Енгельса.

Системний виклад філософії у них відсутній. ЇЇ можна реконструювати на основі окремих концепцій та ідей, висловлених у вищезазначених працях

У праці “Рукописи 1844р” Маркс висуває ідею вільної, універсальної творчої сутності людини. Але реалізації цієї сутності мішають різні види людського відчуження: відчуження людини від природи, від власної “родової” сутності, відчуження людини від людини й відчуження людини від суспільства. Основою ж усіх цих форм є відчуження праці, яке грунтується на приватновласницьких відносинах.

В умовах відчуження “діяльність людини виявляється мукою, її власне творення – чужою їй силою, її багатство – її бідністю, її сутнісний зв язок, який об єднує її з іншою людиною – неіснуючим зв язком, і навпаки, її відірваність від іншої людини виявляється її істинним буттям, її життя виявляється принесенням у жертву цього життя, її влада над предметом виявляється владою предмету, а сама вона володар свого творіння, виявляється рабом свого творіння”.

Отже, відчуження засноване на приватній власності, яка є джерелом відчуження. Подолання приватної власності зумовлює, на його думку, падіння усіх інших форм відчуження. Маркс не бачить того, що людина як особа може реалізуватися лише за умов приватної власності й права. Себто, марксизм є спадкоємцем німецької класичної філософії, яка (за винятком Канта), на відміну від Просвітництва, фактично віддала особу(одиничне) під владу тотального суспільного цілого. Маркс не помічав того, що відчужені форми, подібно до облаштунків рицаря , є чужими для тіла, але водночас і захищають його.

Концепція відчуження є суперечливою і методологічно. Поняття “відчуження” сутності людини має сенс за умови визнання певної незмінної сутності, “істинної природи” – усталені риси - людини, яка викривляється певним “неістинним” суспільством.

Якщо у “Рукописах..” від схиляється до такого розуміння людини, то майже одночасно в “Тезах про Фейєрбаха” він проголошує, що така родова сутність людини не існує, що сутність людини – це сукупність суспільних відносин, тобто яке суспільство, така і людина. Тому поняття “відчуження” не має сенсу, а людина, сформована в будь-якому суспільстві, буде почувати себе відповідною відносинам цього суспільства. Характерно, що сам марксизм так і не помітив суперечності антропологічного і соціального підходів до марксизму.

Зворотний відчуженню процес – процес присвоєння людиною своєї істинної родової сутності, в ході якого змінюється ставлення людини до природи та інших людей. На основі концепції присвоєння Маркс створює вчення про предметно- практичну сутність людини. Де діяльність людини це глобальний процес олюднення світу, який перетворює природу згідно з самими законами природи та, наділяючи природу своїми характеристиками, підносить її до людини. Саме у праці проявляється специфічність буття людини, її принципова відмінність від тварини у їх ставленні до світу, до природи.

Опредмечення і розпредмечення.

Перетворення природи відбувається дякуючи тому, що людина, як предметна істота, діє предметним чином – постійно здійснює опредмечення, себто перехід властивостей і характеристик процесу діяльності субєкта в об єкт, у властивість предмету, що перебуває у спокої, у предметне втілення. Це чуттєво-предметний процес. Він у своїй основі має духовний, ідеальний зміст: проект, задум, ідею.

Розпредмечення – це зворотний перехід предметності у живий процес, у здатність діяти. це процес освоєння суб єктом предметних форм культури, а через них – природи (використання систем знання, інших продуктів людськ. діяльн.). Отже, розпредмечення – це освоєння соціального досвіду людства, перетворення предметних форм у зміст внутрішнього світу людини, у її власні сили і здібності, у момент живої праці.

Гуманістичний ідеал раннього Маркса – всебічно розвинена особистість, яка живе в гармонії з зовнішньою і внутрішньою природою людини. Багатство внутр. світу особистості ставиться у пряму залежність від багатства внутр. світу інших людей. Обмін цим багатством є головною ціллю спілкування між людьми.

Матеріальне розуміння історії (відкриття Маркса) – пояснення системи виробничих відносин між людьми на основі матеріального виробництва безпосередніх засобів для життя, а потім на цій основі – пояснення політичного устрою суспільства, права, моралі, релігійних та ін явищ.

Принцип практики – основа філос. системи Маркса. Він протистоїть поняттю “досвід”, який є пасивною позицією людини. Практика ж за Марксом – це активна, діяльнісна, перетворююча позиція людини у світі. Це сукупна діяльність людства по перетворенню природи, формуванні соціальних відносин, взаємозв язку і взаємодії усіх людей. Практика – історична, неперервна.

12