4. Історична необхідність і історична випадковість.

Необхідність є категорія діалектики для позначення однозначно обумовленого зв'язку явищ, при якому настання події-причини обов'язково спричиняє за собою цілком певне явище-слідство. Випадковість же - категорія полярна необхідності, така, що позначає такий зв'язок причини і наслідку, при якій причинні підстави допускають реалізацію будь-якого з безлічі можливих, альтернативних наслідків. Випадкова подія наступає як результат дії деяких з безумовно великого числа різноманітних і в точності невідомих причин ⁹.

Історична необхідність і історична випадковість постають як категорії соціальної філософії і філософії історії, що позначають специфічні прояви вказаних зв'язків в історичному процесі. І, приступаючи до розгляду їх співвідношень, слід мати на увазі, що дане питання належить до тих, про які найбільш дискутують в світовій соціально-філософській і історико-філософській літературі. Тут чітко вбачаються дві полярні точки зору, одна з яких повністю виключає з історичного процесу випадковість, а інша, навпаки, розглядає його як царство випадковостей.

Прикладом першої точки зору є провіденціалізм – релігійне розуміння історії як прояву волі Бога, здійснення наперед передбаченого божественного плану. Висунуте Августином в трактаті «Про град божий», написаному під враженням узяття Риму ордами Аларіха в 410 році, а потім розвинене в інших роботах провіденціалістичне розуміння історичного процесу, як шляху до есхатологічного «царства Божія» лягло в основу всієї середньовічної християнської церковної історіографії. У XIX-XX вв. провіденціалізм служить основою тлумачення історичного процесу такими мислителями, як Ж.М. де Местр, Ф. Шлегель, Р. Ранці, представниками філософії історії неотомізму. Роль випадковості в історичному процесі практично відкидають гегельянці, позитивісти. Прикладом протилежної точки зору є філософсько-історичні переконання французьких просвітителів, в першу чергу, Вольтера, який, відкидаючи провіденціалізм, розглядав історію не як прояв волі Бога, а як творчість самих людей, вважаючи, що вона постає скоріше як гра випадковостей. Неважко помітити, що як перша, так і друга точки зору, абсолютизуючи одну з протилежностей, є метафізичними і не можуть розглядатися як наукові. Як вже наголошувалося, історичний процес є сукупність історичних подій і станів, які послідовно змінюють один одного, що об'єктивно складається. Вони з необхідністю обумовлюють зміну сутнісних властивостей і відносин соціального організму, певну спрямованість цих змін. Проте зі сказаного зовсім не випливає, що історичний процес, його протікання, характер історичних подій і станів слід розглядати, як щось наперед зумовлене тією або іншою причиною, будь то божественний план, абсолютний дух або розвиток продуктивних сил суспільства. Поряд з історичною необхідністю є сусідкою випадковість.

«Історія, - писав К. Маркс, звертаючи увагу на дану обставину, - носила б дуже містичний характер, якби «випадковості» не грали ніякої ролі» ¹⁰.

Виходячи зі сказаного, дійсно науковий підхід до розуміння, як історичної необхідності, так і історичної випадковості може ґрунтуватися лише на визнанні їх діалектичного взаємозв'язку і взаємообумовленості. Взаїмодоповнюючи, взаїмообумовлюючи одна одну, історична необхідність і історична випадковість демонструють величезне різноманіття можливостей історичної процесу. Досліджуючи його, слід строго систематизувати події і стани, що характеризують як необхідне історичного процесу, так і випадковість останнього. Роблячи цей висновок, ми поділяємо думку авторів, які вважають що «навряд чи виправдана своєрідна прямолінійність освітлення подій, що нерідко зустрічається, коли все «другорядне» і «випадкове» відкидається, а генеральний напрям подій, що розгорнулися, представляється блідо, сухо, без тієї складної тканини труднощів, через які необхідність прокладає собі шлях» ¹¹.

З такого роду прямолінійністю ми зустрічалися зовсім недавно при оцінці радянського періоду нашої історії тими, хто хотів бачити в нім тільки дія необхідності, ігноруючи випадковий збіг таких обставин, як жорстокі засухи, що тричі уразили сільське господарство, прихід до керівництва И.В. Сталіна, напад фашистської Німеччини на СРСР та інші, які справили досить сильну негативну дію на хід історичного процесу радянського суспільства, деформуючи суть молодого соціального організму.

Ігнорування випадкових збігів обставин має місце і зараз при оцінці нинішнього суперечливого етапу становлення українського суспільства, що важко йде до свого оновлення, з боку як лівих, так і правих сил.Тим часом ці випадковості об'єктивно існують і вимагають глибокого наукового аналізу. Дослідники, що роблять його, виправдано, на наш погляд, ставлять питання про існування принаймні декількох типів випадковостей, що мають місце в історичному процесі. Так, наприклад, Б.Г. Могильницький пише: «По-перше, випадковими називаються явища загадкові, «дивні», які не піддаються задовільному, раціональному поясненню. Сюди ж можна віднести і стихійні лиха, що порушують «нормальний» хід історії. По-друге, всяка більш-менш значна історична закономірність є сукупним продуктом дії різних причинно-наслідкових рядів (каузальних ланцюгів). Причому чим істотніше дана закономірність, тим більше різноманітними і віддаленими один від одного є каузальні ланцюги, на перетині яких вона виникає. Внаслідок цього явище, необхідне в одному причинно-наслідковому ряду, здається випадковим в точці такого перетину, будучи таким, що розглядається в іншому каузальному ланцюзі...

Проте найпоширеніший і важливіший для історика тип випадковостей пов'язаний з діяльністю людини» ¹². Визнання неприпустимості ігнорування випадковостей в осмисленні історичного процесу не має нічого спільного з їх абсолютизацією. І ніяк не можна погодитися з думкою, що висловлюється окремими суспільствознавцями, ніби «з того, що ми іменуємо випадковостями, і складається конкретна закономірність, витікаюча зі всієї суми тенденцій розвитку, незліченних, а тому ніколи не встановлюваних наукою повністю «випадкової» волі, вчинків, подій, дій» ¹³.

Природа і сутність історичних закономірностей докорінно відрізняється від такого їх тлумачення, що ми і спробуємо показати в наступному підрозділі.