Створення монастирського ансамблю.
Створення ансамблю кам'яних будинків на подвір'ї Софіївського собору тісно пов'язане з історією України XVII - XVIII століть. У XVIІ столітті завершуються процеси формування народностей і становлення трьох національних культур на основі культури Стародавньої Русі. Зміцнення національної самосвідомості українського народу, тісні економічні й культурні контакти з сусідніми країнами стали стимулом бурхливого розквіту української економіки і культури.
У цей період на Україні широко розгорнулося будівництво монастирів, яке мало на меті не тільки культові цілі. В тих історичних умовах це був один з дійових засобів протистояти католицизмові, розвивати національну культуру. Але, будучи релігійними осередками, монастирі разом з тим часто ставали центрами освіти і писемності. До монастирських ансамблів входили різноманітні будинки як культового, так і цивільного характеру - бурси, колегіуми, друкарні, школи тощо.
В архітектурному обличчі цих ансамблів, у силуетах будинків, формах куполів, пишному декорі відобразилися національні особливості українського зодчества, для якого характерні тісний зв'язок з народним мистецтвом, з природою, прагнення до барвистості, ошатності.
Історія Софіївського монастирського ансамблю починається в З0-40-ті роки XVII століття, коли для заснованого Петром Могилою монастиря було споруджено комплекс дерев'яних будинків. Про них нам відомо з плану 1695 року.
План Софіївського монастиря.
Софіївський монастир у XVII ст. (за планом 1695 р.):
Територія монастиря, оточеного глухою дерев'яною огорожею, була значно ширшою від митрополичого подвір'я XI століття. Монастирські будинки розташовувалися навколо Софіївського собору. Єдиний в'їзд у монастир проходив під дзвіницею, що стояла в північно-східному куті території. Після пожежі 1697 року на території Софіївського монастиря розгорнулось кам'яне будівництво.
Кам'яна забудова характерна для українських монастирських ансамблів XVII - XVIII століть: тут ми бачимо високі фронтони м'яких хвилеподібних обрисів, грушовидні куполи, дахи "з заломами" *, ліпний декор на фасадах.
Основним будівельним матеріалом була цегла і вапняно-піщаний розчин.
Причому цегла часто застосовувалась не тільки для мурування стін і склепінь, але й для фундаментів. Стандартних розмірів цегли не було, тому іноді навіть в одному будинку можна зустріти цеглу різної величини. Вн??слідок нерівномірності випалювання цеглини мали різні відтінки - від темно-червоного до світло-жовтого. Як прави??о, всі внутрішні приміщення будинків мали склепінчасті перекриття. У житлових приміщеннях стояли печі, облицьовані візерунчастими полив'яними плитками, що надавало інтер'єрам особливого колориту. У 1786 році в зв'язку з секуляризацією* церковних земель Софіївський монастир було закрито.
Пропонуємо ознайомитися з пам'ятками архітектури XVIII століття за маршрутом, позначеним на плані Софіївського заповідника. У цілому ансамбль будинків дуже мальовничий. У центрі височить Софіївський собор, з південно-східного боку здійнялася вгору дзвіниця; з півдня розташована трапезна; в північній частині території - бурса і Братський корпус, навпроти головного входу в собор - будинок митрополита. Вся територія оточена кам'яним муром, в якому у XVIII столітті було три в'їзди: під дзвіницею, під південною в'їзною баштою і через західні ворота (так звану Браму Заборовського, яка тепер замурована). Крім пам'яток архітектури, на подвір'ї є ряд пізніших споруд, які не мають історико-художньої цінності.
"Краєвид старого міста з Ярославового валу". Літографія В. Тімма. 1854 р.:
