- •Лекція 4. Культура україни у другій половині XIII - першій половині XVII століття
- •Загальна характеристика культури україни у другій половині XIII - першій половині XVII століття.
- •Усна народна творчість.
- •Героїчний епос
- •3.Архітектура XIV - середини XVI ст.
- •Іконописання хіv-хv ст.
- •Іконопис.
- •В архітектурі панують сильні контрасти об'ємів, перебільшена пластика фасадів, світлотіньові та кольорові ефекти.
- •Живопис і скульптура відзначаються декоративно-театральними композиціями, тонкою розробкою колориту і ефектів освітлення, ускладненою пластикою, парадністю.
- •У музиці — поява опери.
- •5.Література XV ст.
- •Берестейська церковна унія
- •6.Освіта і наука
- •Братства.
- •Загальна характеристика братських шкіл.
- •7.Література у другій половині XVI - на початку XVII ст. Полемічна література.
- •8.Мистецтво другої половини XVI - початку XVII ст.
-
Іконописання хіv-хv ст.
Образотворче мистецтво(фрескове малярство) у цей період досягло значних вершин. Польські королі ХІV-ХV ст., першими з яких були Казимир Великий та Ягайло доручали саме "руським" майстрам розписувати фресками найголовніші храми в Польщі. У фресковий розпис проникають народні й світські мотиви, пов'язані з раннім Ренесансом, хоча в цілому пам'ятки монументального фрескового живопису XIV - середини XVI ст. присвячені виключно релігійній тематиці (див. на мал. фрагмент фрески "Христос на суді перед Кайафою" з каплиці Чесного хреста в тогочасній столиці Польського королівства Кракові роботи невідомих галицьких майстрів, 1470). До кращих зразків тогочасного фрескового малярства відносяться сюжети-композиції "Різдва Христового" й "Успіння Богородиці" (до яких введено побутові та краєвидні мотиви) стінопису Кирилівської церкви в Києві (XIV ст.), Вірменської церкви у Львові (ХІУ-ХУ ст.).
Іконопис.
-
Християнскьке іконописання пройшло складну і драматичну ісорію становлення і розвитку. Одним з його теоритичних підгрунть був трактат "Корпус Ареопагiтикум" Псевдо-Дiонiсiя Ареопагiта. Швидше філософський за своєю суттю він містив багато матеріалів щодо символіки кольорів та техніки зображень на іконах. Широко поширений у Візантії він мав великий вплив і на первісне українське іконописання.
-
Зберiгши основи Дiонiсiєвого вчення про духовнiсть фотодосiї, майстри iкон в Українi на практицi внесли багато змiн i доповнень, створивши тим самим український нацiональний варiант космополiтичного за своєю природою мистецтва iкони.
-
Iншими важливими джерелами української iкони були вчення схiдних отцiв про богословську суть iкони. Цi вчення стали вiдомi в Українi через посередництво Вiзантiї, а також Криму (Тавриди) й Болгарiї, де християнство утвердилося ранiше, нiж в Українi. Українськi лiтописцi, проповiдники, автори житiйних оповiдань i мандрiвники-письменники рiдко оминали тему iкон, завжди захищаючи їх i нiколи не заперечуючи їхньої важливостi.
-
Україна живе з мистецтвом iкони понад тисячу рокiв. Iкона не скреслила жодної позитивної риси українського образотворчого мистецтва, а, навпаки, заплiднила iншi види й жанри, в тому числi й свiтськi.
-
У 11-12 століттях Київ стає головним центром іконописання У Києвській Русі. Зформувалося навіть поняття Київської школи з притаманними тільки її рисами церковного малярства.
-
Для першого періоду українського іконописання притамане дотримання візантійського стилю.
-
В часи монголо-татарської навали та важких княжик міжусобиць зміцнювалась віра в ікону, як в чудодійну хахисницю та заступницю. В Україні з"являється багато чудодійних ікон.
Процес еволюцiї зовнiшностi святих на українських iконах вiдбувався вельми повiльно, хоч почався ще за Київської Русi. Торкнувся вiн не тiльки Марiї та Миколи, а й iнших святих, якi зображалися в системi iконостасiв: апостолiв, пророкiв, персонажiв святкових iкон. Цi змiни зовнiшностi святих стали частиною значно глибших змiн, характерних для українських iкон, а саме - змiн стилю.
-
Українська iкона впродовж вiкiв принаймнi вiсiм разiв змiнювалася в стильовому вiдношеннi.
-
У найдавнiшi часи ми бачимо два стилi вiзантинiзму – комнiнiвський i палеологiвський;
-
потiм у нашу iкону входять питомi риси стилю ренесансу;
-
далi - тривалий i розмаїтий щодо форм перiод українського барокко;
-
у ХIХ столiттi поширенi були романтизм i класицизм;
-
у ХХ столiттi, головним чином в iкономалярствi української дiаспори на Заходi, спостерiгаємо цiкавi й зовсiм недослiдженi явища синкретичного (чи синтетичного, об'єднавчого) стилю,
-
а також модернiзму.
Словник термінів.
Ренесанс
Найповніше і найпослідовніше еволюція Відродження проходила в Італії. Відродження — це могутній культурний рух у межах XIV — початку XVII ст.,
-
в ході якого відбулося подолання духовної диктатури і деспотії церкви,
-
виникла нова культура, звернена до земних справ, прагнення людей до щасливого життя,
-
а також нова система національних літератур, нова філософія і наука;
-
небувалого розквіту досягло у ту пору мистецтво.
Характерними ознаками культури Ренесансу були такі:
-
Світський, нецерковний, характер культури Відродження, що було наслідком секуляризації (звільнення) сус пільного життя загалом.
-
Відродження інтересу до античної культурної спадщини, яка була майже повністю забута у середні віки.
-
Створення людської естетично-художньої спрямованості культури на противагу релігійній домінанті у культурі середніх віків.
-
Повернення у власне філософських дослідженнях до античної філософії і пов'язана з цим антисхоластична спря мованість філософських вчень Відродження.
-
Широке використання теорії «подвійної істини» для обґрунтування права науки і розуму на незалежне від релігії і церкви існування.
-
Переміщення людини як основної цінності у центр світу і в центр філософії, літератури, мистецтва та науки.
Відродження виникло, по-перше, на ґрунті досягнень середньовічної цивілізації, зокрема, періоду пізнього серед ньовіччя, коли феодальне суспільство досягло найвищого розвитку і зазнало великих змін. У XIV—XV ст. відбувало ся швидке піднесення економіки і культури міст, з'явилися нові технічні винаходи (друкарський верстат, компас, артилерія та ін.), розвинулося кораблебудування і мореплавство, зроблено великі географічні відкриття. На цей період припадає початок інтенсивного книгодрукування. У царині культури посилюється боротьба за звільнення філософської думки від догматів церкви, з'являються нові знання і течії, які не вкладалися в середньовічну філософсько-богословську систему.
Усі ці явища готували підґрунтя для прогресивного перевороту, яким і стало Відродження.
Бароко
Бароко (іт. barocco — вибагливий, химерний) — стиль у європейському мистецтві у 16-18 ст.
Бароко виникло і набуло великого розвитку в Італії, замінивши прості форми мистецтва Раннього Відродження. Пов'язане з дворянською культурою часів розквітуабсолютизму, бароко було покликане прославляти знать і церкву. Але в ньому відбилися і прогресивні ідеї, зумовлені тогочасною боротьбою за національну єдність в різних країнах Європи. Поряд з цим бароко відкрило нові можливості для мистецтва, що особливо яскраво виявилися в синтезі мистецтв, в створенні грандіозних міських і паркових ансамблів тощо.
Характерні риси.
Характерна пишнота, парадність, яскравість кольорів, контрастність, екстравагантність орнаменту, асиметрія конструкцій.