1.4. Основні положення раціонального використання і нормування взуттєвих матеріалів.

1.4.1. Значення раціонального використання взуттєвих матеріалів.

Економне використання матеріалів, підвищення продуктивності праці і як наслідок – зниження собівартості продукції – є одним з важливих завдань виробництва.

Тепер виробництво взуття відбувається у такій послідовності: розкроювання матеріалів верху і низу на деталі, обробка їх, виготовлення заготовок, формування верху і підготовка його до з’єднання з низом, скріплення верху з низом, оздоблення взуття.

Розкрій матеріалів – це складний технологічний процес, від якого залежить якість деталей крою, кінцевий результат використання матеріалу за основним призначенням і його економія.

Економія і якісне використання взуттєвих матеріалів у процесі розкроювання дає можливість знизити собівартість взуття. Відомо, що витрати на матеріали в собівартості взуття становлять 40….85%, тому необхідно проводити розкрій з максимальною ощадливістю. Наприклад, якщо на одному комплекті деталей верху збережено 0,15…0,25 кв.дм, або 1%, то загалом підприємство, що випускає 1 млн. пар взуття протягом року, зекономить 150…250 тис. кв.дм шкіри, тобто може виготовити додатково більш як 20 тис. пар взуття.

Раціональне використання матеріалу досягається шляхом детального вивчення й розуміння чинників, що спричинюють появу відходів, та застосування способів їх зменшення.

1.4.2. Класифікація відходів, що виникають під час

розкрою взуттєвих матеріалів.

Із загальної площі, одержаної для розкрою матеріалу, одна частина використовується корисно (площа викроєних деталей), а друга – йде у відходи у вигляді клаптя, тобто є втраченою площею. Ці втрати значні: так, середня втрата шкіряних матеріалів, що застосовують для верху взуття, становить 20-25% від загальної площі. Тому важливим завданням є боротьба за якнайбільше використання матеріалів і правильну організацію розкрою.

Матеріали, з яких розкроюють деталі взуття, мають неоднорідні властивості й різну форму. Наприклад, шкіри мають доволі складну конфігурацію, різну площу, товщину, подовження при розтягуванні, вади, колір, мережівку і т.д. Від показників і характеру цих властивостей залежать розкрійні особливості кожного виду матеріалу.

Деталі взуття також мають складну конфігурацію, різну площу, на їхню якість впливає ступінь подовження, рівень допустимих вад. Розкрійник повинен знати ці властивості й розкроювати матеріал, зводячи до мінімуму відходи.

Відходи які утворюються в процесі розкрою матеріалу поділяються на міжшаблонні (нормальні, додаткові, сортові, містки), крайові.

Деталі верху взуття мають складний контур і сумістити їх між собою у процесі розкроювання на матеріалі без відходів неможливо. Відходи, що виникають між контурами сусідніх деталей, що мають складну конфігурацію називаються міжшаблонними. Відходи, які утворюються між контурами одноіменних деталей (союзок або берців) називають міжшаблонними нормальними (Вм.н.).

Верх взуття складається з деталей різноманітних конфігурацій. Деталі, що становлять верх (заготовку) взуття, називають комплектом. Матеріали верху розкроюють комплектно відповідно до вимог, що ставляться до деталей. У цих випадках доводиться міняти різаки, якими розкроюють матеріал. Перехід від розкроювання матеріалу на деталі однієї конфігурації до розкроювання на деталі іншої конфігурації призводить до появи відходів. Відходи, які утворюються між контурами різнойменних деталей (союзок і ЗЗР, союзок і берців) називають міжшаблонними додатковими (Вм.д.).

При розкроюванні матеріалів і головним чином шкір зустрічаються вади, які не допускаються у деталях взуття. У процесі розкроювання таких матеріалів з'являються міжшаблонні додаткові сортові відходи (Вм.д.с.), визвані необхідністю обходження вад.

У процесі розкроювання жорстких шкір на деталі низу взуття, багатошарового настилу тканини або штучної шкіри на детлі верху взуття матимуть місце відходи, які виникають в місцях стику деталей внаслідок того, що їх неможливо укласти щільно, навіть тоді, коли їхні контури збігаються, такі відходи називають міжшаблонні містки (Вм.м.).

При розкроюванні неминучі крайові відходи (Вкр.), які виникають в результаті не кратності розмірів шаблонів і розкраюваного матеріалу, а також неспівпадання форми матеріалу і викроюваних деталей. Утворюються ці відходи як по ширині та і по довжині матеріалу. Чим більше додаткових деталей різних розмірів, тим краще використовується площа матеріалу по краям, що підвищує показник використання площі матеріалу.

Кожний розкрійник повинен працювати так, щоб кількість відходів була мінімальною. Для цього треба враховувати фактори, які впливають на використання взуттєвих матеріалів.