Реставра́ція Ме́йдзі— комплекс політичних, військових і соціально-економічних реформ в Японії 1868 — 1889 років, що перетворив відсталу аграрну країну на одну з провідних держав світу. Позначився переходом від самурайської системи управління в особі сьоґунату до прямого імператорського правління в особі імператора Муцухіто та його уряду. Політика реставрації істотно вплинула на державний устрій, законодавство, Імператорський двір, систему станів, провінційну адміністрацію, фінанси, промисловість, дипломатію, освіту, релігію та інші сфери життя японців. З реставрацією Мейдзі пов'язується формування японської національної держави нового часу та японської національної ідентичності. Роки Мейдзі характеризувалися ламкою японського традиційного способу життя і пришвидшеним впровадженням в країні досягнень західної цивілізації. Через це реставрацією інколи називають Револю́цією Ме́йдзі.
Громадянська війна Після повернення сьоґуном Токуґавою Йосінобу державної влади Імператору, в Японії було сформовано новий уряд. 3 січня 1868 року він проголосив указ про реставрацію прямого Імператорського правління. Згідно з цим документом сьоґунат Токуґава ліквідовувався, а управління державою переходило в руки Імператора та його уряду. На нарадах цього уряду було прийнято рішення позбавити екс-сьоґуна усіх рангів, титулів та більшої частини землеволодінь. Проти цього рішення виступили прибічники ліквідованого сьоґунату. Японія опинилася розколотою на два табори і вступила у громадянську війну. За японською назвою 1868 року вона іменувалася «війною року земляного дракона» — війною Босін.
Наприкінці січня прихильники колишнього сьоґунату спробували захопити Кіото та відновити свою владу в країні. 27 — 30 січня 1868 року в битві при Тоба-Фусімі їх розбило нечисленне, але модернізоване військо Імператорського уряду. Останній оголосив екс-сьоґуна ворогом трону і сунув свою армію на схід до міста Едо, основної цитаделі сьоґунату. 3 травня 1868 року Імператорські сили здобули її без бою. Протягом літа-осені вони воювали у Північній Японії проти Північного союзу про-сьоґунських сил. Він був розбитий в листопаді того ж року з падіннямзамку Айдзу-Вакамацу. 27 червня 1869 року перед урядовими військами капітулювали загони самопроголошеної республіки Едзо на чолі з Еномото Такеакі, які оборонялися вП'ятибастіонній фортеці міста Хакодате на острові Хоккайдо. Таким чином за півтора року Імператорський уряд зміг придушити опозицію збройним шляхом та об'єднати Японію під своєю владою.
Поступ уряду В ході громадянської війни Імператорський уряд встановив нові політичні стандарти. У лютому 1868 року він заявив представникам іноземних держав в Японії, що є новим легітимним урядом країни. Імператор проголошувався головою держави, який мав право здійснювати дипломатичні відносини. 6 квітня 1868 року він видав П'ятистатейну присягу, в якій виклав основні принципи реставраційного курсу. Вони передбачали колегіальність управління, участь усіх станів у випрацювані рішень, відмову від ксенофобії та дотримання міжнародного права, відкритість Японії світу задля отримання нових знань, необхідних для зміцнення країни. Присяга була складена перед японськими божествами усіма членами уряду в присутності Імператора. 11 червня 1868 року було затверджено структуру уряду, який став називатися Великою державною радою. З Конституції США японці запозичили формальний поділ влади на законодавчу,виконавчу і судову, і зобов'язали високопосадовців переобиратися на посади кожні 4 роки. В центральному уряді були встановлені старші служби, які виконували роль міністерств, а в регіонах — молодші, які представляли центральну владу на місцях.У вересні 1868 року, після захоплення урядовими військами міста Едо, його перейменували у «Східна столиця» — Токіо, а в жовтні прийняли новий Імператорський девіз «Просвітлене правління» — Мейдзі. Уряд вирішив використовувати в майбутньому лише один девіз за життя одного монарха. 3 вересня 1869 року Імператор переніс свою резиденцію з традиційного Кіото до Токіо, яка стала новою японською столицею.Незважаючи на оновлення системи управління, Імператорський уряд не поспішав реформувати японське суспільство. 7 квітня 1868 року він опублікував п’ять публічних оголошень для народу, в яких виклав традиційні для попередньої епохи положення, що базувалися на конфуціанській моралі. Уряд закликав населення слухатись начальників, шанувати батьків і старших, бути вірним у шлюбі, забороняв громадські організації, мітинги і протести, а також сповідування християнства.
Реформи Адміністративна реформа
Умовою формування унітарної Японії була ліквідація старого федералістського устрою країни. Його одиницею були автономні хани, які керувалися володарями даймьо. В ході громадянської війни 1868 – 1869 років японський уряд конфіскував володіння сьоґунату, які поділив напрефектури. Проте території ханів залишилися поза його прямим контролем. В лютому 1869 року урядовці Кідо Такайосі та Окубо Тосімітізапропонували Імператору перепорядкувати ці території новому уряду. На пропозицію одразу пристали володарі чотирьох проурядових ханівСацума, Тьосю, Тоса і Хідзену, які повернули монарху свої землі разом із населенням. 25 липня 1868 року уряд наказав зробити теж саме володарям інших ханів, що було здійснено без супротиву. В обмін на землі володарі ставали головами регіональних представництв центрального уряду і отримували за державну платню. Хоча землі ханів формально перейшли до держави, самі хани скасовані не були. Їхні володарі зберігали за собою права збирати податки та формувати війська на довірених їм землях, і таким чином залишалися напів-автономними. Через таку половинчату політику центру, в регіонах наростало невдоволення. З метою остаточно перейти до унітарної форми державного устрою, 29 серпня 1871 року Імператорський уряд проголосив ліквідацію ханів по всій Японії і заснував замість них префектури. Колишніх володарів ханів переселили з регіонів до Токіо, а на їх місце призначили залежних від центру префектурних голів. До 1888 року 306 префектур були скорочені до 47.
Урядова реформа
Одночасно з адміністративною реформою, йшли перетворення в структурі уряду. За основу нової виконавчої вертикалі була взята структура японського уряду 8 століття. З 15 серпня 1869 року уряд поділявся на три палати: головну, ліву і праву. Головна палата виконувала функціїкабінету міністрів. До її складу входили великий державний міністр, лівий і правий міністри, та радники. Ліва палата була законодавчою інституцією і дорадчим органом при головні палаті. До складу правої палати входили вісім міністерств, які керувалися міністрами та їхніми заступниками. Більшість посад в уряді займали вихідці з колишніх ханів Сацума (Сайґо Такаморі, Окубо Тосіміті, Курода Кійотака), Тьосю (Кідо Такайосі, Іто Хіробумі, Іноуе Каору, Ямаґата Арітомо), Тоса (Ітаґакі Тайсуке, Ґото Сьодзіро, Сасакі Такаюкі) і Хідзен (Окума Сіґенобу, Окі Такато,Соедзіма Танеомі, Ето Сімпей), які утворили в ньому так звані ханські фракції. Головні посади обіймали столичні аристократи, такі як Сандзьо Санетомі й Івакура Томомі.
Військова реформа
Одним із головних завдань Імператорського уряду було створення новітньої боєздатної армії. Після ліквідації ханів їхні війська, що складалися із самураїв, були перепорядкованіМіністерству війни. 10 січня 1873 року, за ініціативи Омури Масудзіро та Ямаґати Арітомо, уряд запровадив в країні загальну військову повинність. Відтепер усі чоловіки, які досягли 20-річного віку, були зобов'язані проходити службу в армії незалежно від свого соціального походження. Від служби звільнялися голови сімей та їхні спадкоємці, урядовці, студенти, а також особи, які сплатили відкуп у 270 єн. Новітня армія стала формуватися з переважно селян.
Одночасно з військовою реформою було створено окремі від армії підрозділи поліції. 1872 року вони підпорядковувалися Міністерству юстиції, а з наступного року — Міністерству внутрішніх справ. Столична поліція була організована в окреме Управління токійської поліції.