Релігії народів Дворіччя

В уявленні народів Месопотамії Боги вважались покровителями царської влади, релігійний культ носив офіційно-державний характер. Проте ідея обожнення правителя в Месопотамії не набула такого розмаху як у Давньому Єгипті. Якщо єгипетські фараони вважалися богами, які безпосередньо розпоряджаються розливами Нілу і його життєтворчою силою, то в Шумері царі були тільки представниками знаті, яким боги дарували владу.

В уявленні народів Месопотамії боги мислились як людиноподібні небесні володарі світу, що встановили незмінні закони існування. В числі тих богів особливо виділялася велика трійка: боги Ану, Еа та Енліль. Слід зазначити, що зображення богів навіть в ранній період головним чином антропоморфні. На відміну від Єгипту, Месопотамія майже не знала зооморфних богів, винятком є той же Еа, що зображався як людина-риба. Майже не знала Месопотамія і культу тварин. Взагалі сліди тотемізму тут майже не відчуваються.

За уявою шумерів, життя у всесвіті управлялося божественними законами - "Ме", що визначали принципи ремесел і мистецтв, поведінку людини, її життя і смерть, управління суспільством, буття божественних істот. Все встановлено законами, непохитно і незмінно. Боги впорядкували світ і володіють нім. Вони створили людину - істоту нижчу і безправну, щоб вона своїми жертвоприношеннями служила їм.

В більш-менш остаточному вигляді Вавилонська релігія склалася в ІІ тисячолітті до н. е. З часу піднесення Вавилону на перше місце серед богів був висунутий бог Мардук, покровитель Вавилону, творець небесних світил, пір року, творин і рослин. Вінцем творіння Мардука стала людина.

Офіційне жрецтво, роль якого не була такою значною, як у Стародавньому Єгипті, займалося виправданням величі Мардука, намагалося показати його законним нащадком попередніх богів. Вони навіть намагалися створити монотеїстичне вчення, в якому верховну сходинку повинен би був зайняти тільки один бог - Мардук. Але спроба введення монотеїзму була невдалою.

Крім Мардука, вавилонсько-ассирійська релігія дуже багато уваги приділяла розробці і поширенню культу вмираючого і воскреса­ючого бога Таммуза; поширенню міфу про першу людину — Адама, втратою ним безсмертя і гріхопадіння; міфу про потоп.

Поруч із офіційним культом богів-покровителів держави зберігались й інші найдавніші культи. Це перш за все землеробський культ богів рослинності та родючості. Шанувалося жіноче божество, богиня родючості, що була відома під іменем Іштар. Як й інші подібні жіночі божества, Іштар мала й риси еротичної богині. Чоловічим доповненням Іштар був бог Думузі (більш відомий під іншою назвою — Таммуз) - уособлення рослинності. Разом із Іштар Думузі був землеробським богом, смерть та воскресіння його — це уособлення землеробського процесу.

На відміну від Єгипту, в Месопотамії релігійна система не монополізувала повністю духовне життя. Наприклад, тексти законів Хаммурапі переконують в тому, що норми права були практично вільні від релігійних уявлень і мотивацій. Навіть ми знаходимо прояв богоборчих мотивів, що пронизують епічний твір про Гільгамеша, який намагався здобути безсмертя всупереч волі богів.

На відміну від давньоєгипетських вірувань у вавилонській релігії уявлення про загробне життя були досить невизначені. Одним з божественних законів "Ме" встановлено, що доля людини - хвороби, ворожнеча, смерть, а після смерті - вічне і безрадісне перебування в похмурому підземному царстві мертвих будь-якої надії. Ідеї загробної віддяки вавилонська релігія не знала. Навіть уявлення про неоднаковість долі душ у країні мертвих були, на відміну від єгипетської релігії, не розроблені. Вся релігія народів Месопотамії була орієнтована на земне життя, вона не обіцяла людині нагороди або втіхи у потойбічному світі. Якщо люди смертні і ніколи не повертаються з царства мертвих, то природа безсмертна і щорічно народжує нове життя, немовби воскрешає його після мертвої зимової сплячки. Взаємозв’язок життя і смерті, вмирання і воскресіння втілений в безсмертних богах, в одному з головних міфів - про смерть і воскресіння Думузи ( Таммуза ).

Як і в стародавньому Єгипті жерці - професійні культові служителі у храмах - монополізували знання, які були необхідні для ведення організованого іригаційно-землеробського господарства. Тому у Вавилоні дуже рано розвинулась астрономічна наука, що не поступалася єгипетській. Спостерігання вели жерці з висоти їхніх башт-храмів. Жерці розділили між богами у систематичному порядку окремі зірки та інші небесні явища: відбулася астралізація богів, зокрема відбулося ототожнення Мардука з Юпітером, Іштар – з Венерою. Якраз з Вавилону цей звичай називати зірки та планети іменами богів перейшов до греків, від них — до римлян, і римські (латинські) імена богів збереглися у назвах цих планет до наших днів. За розташуванням небесних світил жерці визначали волю богів. Вавілон є батьківщиною астрології. Це астральне орієнтування релігії Вавилона вплинуло й на створення календаря, 12-ричної системи вимірювання часу, яка пізніше була успадкована європейцями.

Великий розвиток у вавілонян отримали вірування, в яких діяли численні нижчі злі духи-демони - винуватці хвороб і нещасть, які обрушуються на людину, яким повинні були протистояти магія і мистецтво мантики. Для боротьби із ними жерці склали багато заклинань. Для захисту від злих духів, крім численних заклинальних формул, широко вживалися амулети-апотропеї (обереги). Вавилонська демонологія, магічні обряди та заклинання, астрологія мали вплив на більш пізні релігії, включаючи християнську, і цей вплив був ще надто відчутним в середньовіковій Європі.

Сильно розвинута була у Вавилоні система мантики -різноманітних гадань. Серед жерців були особливі спеціалісти-гадальники (бару); до них звертались за пророкуваннями не тільки приватні особи, але й царі.