Античне мистецтво

Історія грецького мистецтва гідна подиву. Чисельно невеликий народ у зображувальному мистецтві, поезії і театральному мистецтві створив зразки, на які два тисячоліття рівняються народи Європи.

Мистецтво Давньої Греції виходить з міфології і черпає з неї свої теми і сюжети. Однак воно починає служити не тільки ритуально-міфологічним, культовим цілям. Твори мистецтва набувають своєї власної, естетичної цінності, що визначається не їх культовим призначенням, а художніми властивостями. Мистецтво перетворюється давніми греками в самостійну область культури, сферу діяльності, спрямовану на задоволення естетичних потреб.

Саме зацікавленість людиною, ствердження її величі і краси, не тільки тілесної, але і краси почуттів, думок, дій найбільш повно реалізовані в мистецтві Давньої Греції. В образах Аполлона, Афіни, Геракла, Тезея втілюються уявлення давніх греків про типові та досконалі якості людини. В цих образах абсолютизується велич розуму, закону, гармонії як якостей, що перемагають в героїчній боротьбі нерозумне, звірине, стихійне. В грецькій міфології природа дружелюбна і зрозуміла, хоча в ній є темні і грізні сили. Але людина може з успіхом протистояти їм. В тому, що грецьке мистецтво, орієнтувалося на людину, співвідносило себе з нею і встановлювало особливий зв’язок людини зі світом, проявляється його гуманізм.

Художники античності прагнули знайти раціональні основи краси, універсальні правила мистецтва. Вони переймаються пошуками міри і порядку. Як відмічають дослідники, давні греки, зокрема в класичний період виробили цілісну систему естетичних понять і уявлень, що зробило свій внесок у створення цілісного, завершеного типу художньої творчості. Тип художньої творчості греків характеризується раціоналізмом, прагненням до упорядкованості та пропорціональності, а також, відповідність людині і людському світу. Античний живопис і скульптура виходили з «класичного канону» Поліклета – відомого грецького скульптора та теоретика мистецтва (автор праці “Канон”) другої половини V ст. до н.е. Наявність канону – сукупності правил, що визначали ідеальні пропорції гармонічної фігури людини, обумовлена тим, що гармонія розумілась як впорядкованість, в основі якої математичні розрахунки. Тіло людини підлягало геометричному вивченню, і як результат, було встановлені правила пропорційного співвідношення його частин. Так статуї Поліклета втілюють давньогрецькі ідеали краси, стриманості, сили та почуття власної гідності. Естетичне світосприйняття, що притаманне класичній культурі Греції, знайшло своє відображення в роботі видатного філософа Аристотеля «Поетика». Особливого значення він надає цілісності художнього твору, впорядкованості та пропорційності його частин.

В Греції виникають особливі види мистецтва: архітектура, скульптура, лірична поезія, драма, театр. В давньогрецькому мистецтві зародились класичні архітектурні стилі - доричний, коринфський, іонічний ордери; канони скульптурного зображення людського тіла (Фідій, Мірон, Пракситель, Поліклет, Скопас, Лісіпп); зразки любовної лірики (Сапфо, Анакреонт), трагедії (Есхіл, Софокл, Еврипід), комедії (Аристофан).

Особливо значимим видом мистецтва для давніх греків був театр. Саме слово “театр” (у буквальному перекладі — видовище, місце для видовищ) взяте з грецької. Театральні вистави були їх улюбленою розвагою. В Афінах міська влада навіть видавала бідним громадянам гроші на відвідування театру. Давньогрецькі театри являли собою величезні спорудження, які вміщували до 17 тисяч глядачів, що свідчить про масовість театрального видовища, що поєднувало в собі образотворче, літературне, музичне начала.

Пам’ятки грецького мистецтва дарують нам величезну естетичну насолоду і дають яскраве уявлення про життя і світогляд епохи, що відійшла в далеке минуле.

Естетичний вимір грецького мистецтва та його життєдайність стали підґрунтям для перевороту в історії світової художньої культури. Прогресивна роль грецького мистецтва полягає в наступному: по-перше, в грецькому мистецтві була всебічно розкрита в художньо досконалих образах фізична і духовна краса реальної людини; по-друге, в грецькому мистецтві основним змістом стало відображення головних завдань і суперечностей життя суспільства; по-третє, утвердилась суспільно-виховна роль мистецтва.

Отже, античне мистецтво стало однією з двох художніх традицій, двох типів художньої творчості, що лежать в основі європейського культурно-історичного регіону. Друга представлена мистецтвом Середньовіччя.