2.4. Структура реферату та особливості його тексту

У структурі реферату мають бути такі аспекти змісту вихід­ного документа:

• предмет, тема, мета роботи;

• метод чи методологія проведеної роботи;

• результати роботи;

• область застосування результатів;

• висновки;

• додаткова інформація.

Оптимальна послідовність аспектів змісту залежить від призначення реферату. Наприклад, для споживача, який зацікавлений в одержанні нових наукових знань, найбільш зручним є виклад результатів роботи й висновків на початку тексту реферату.

Предмет, тему й мету роботи зазначають лише у тому разі, якщо вони незрозумілі з назви документа.

Методи чи методологію проведеної роботи доцільно опису­вати лише у тих випадках, коли вони відрізняються від відо­мих чи становлять інтерес із погляду автора документа. Широ­ко відомі методи лише називають. У рефератах документів, що описують експериментальні роботи, лише зазначають джерела даних та характер їх обробки.

Результати роботи описують гранично точно й інформатив­но. Подають основні теоретичні й експериментальні результа­ти, фактичні дані, виявлені взаємозв'язки й закономірності. Водночас віддають перевагу новим результатам і даним довго­строкового значення, важливим відкриттям, висновкам, що спростовують існуючі теорії, а також даним, що, на думку ав­тора документа, мають практичне значення. Варто зазначити межі точності й надійності даних, а також ступінь їхнього обґрунтування. Уточнюють, чи є цифрові значення первинни­ми чи похідними, результатом одного спостереження чи по­вторних випробувань.

Область застосування треба зазначати, особливо, для патент­них документів, а висновки можна супроводжувати рекомен­даціями, оцінками, пропозиціями, гіпотезами, що описані у вихідному документі.

У додатковій інформації можуть бути дані, які є неістотни­ми для основної мети дослідження, але мають значення поза його основною темою. Крім цього, тут можна зазначати назву організації, у якій виконана робота, відомості про автора вихідного документа тощо.

Текст реферату має певні особливості. Так, він не повинен містити інтерпретацію змісту документа, критичні зауважен­ня й погляду автора реферату, а також інформацію, якої немає у вихідному документі. Текст варто подавати лаконічно, чітко, переконливо формулювати речення.

Починається текст фразою, у якій сформульована головна тема документа. Відомості, що є у назві та бібліографічному описі документа не повинні повторюватись у тексті реферату. Варто уникати зайвих порожніх фраз. Історичну довідку, як­що вона не становить основного змісту документа, наводити не варто.

У тексті реферату доцільно вживати синтаксичні кон­струкції, що властиві мові наукових та технічних документів, уникаючи складних граматичних конструкцій. Також варто застосовувати стандартизовану термінологію. Слід уникати вживання мало розповсюджених термінів або пояснювати їх при першому згадуванні у тексті.

Скорочення й умовні позначки, крім загальновживаних у наукових і технічних текстах, застосовують у виняткових ви­падках чи подають їхнє визначення при першому вживанні.

Власні імена (прізвища, назви організацій, виробів тощо) наводять мовою першоджерела. Допускається транскрипція (транслітерація) власних імен чи їх переклад мовою реферату, однак у дужках при першому згадуванні власного імені його зазначають мовою оригіналу.

Таблиці, формули, графіки, креслення тощо включають тільки за потреби, якщо вони розкривають основний зміст і да­ють змогу скоротити обсяг реферату.

Як уже зазначалося, середній обсяг реферату — 850 друко­ваних знаків. В інформаційних виданнях для суспільних наук обсяг реферату не регламентований. В експрес-інформації мо­жуть бути опубліковані розширені реферати.

До рефератів висувають певні вимоги щодо оформлення та розташування його елементів. Такими елементами є:

• назва реферату;

• бібліографічний опис документа, що реферується;

• ключові слова.

Назва самого реферату може збігатися з назвою реферова­ного документа (коли реферат складається мовою оригіналу). Однак назва відрізняється від назви реферованого документа, коли, наприклад, реферат складають іншою мовою або склада­ють на частину документа чи групу документів.

Бібліографічний опис документа здійснюють відповідно до ГОСТу 7.1.84 [6], включаючи до опису лише обов'язкові еле­менти.

Ключові слова являють собою елементи інформаційно-по­шукової мови, які використовують для індексування доку­ментів (див. модуль 5). Найчастіше — це предметні слова або дескриптори.