Арх.замальовки

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ “ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА”

АРХІТЕКТУРНІ ЗАМАЛЬОВКИ

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

до виконання курсової роботи з курсу “Історія української архітектури”

для студентів базового напряму 6.060102 “Архітектура”

Затверджено на засіданні кафедри дизайну

та основ архітектури. Протокол № 3 від 12.10.2011 р.

Львів – 2011

Архітектурні замальовки: Методичні вказівки до виконання курсової роботи з курсу “Історія української архітектури” для студентів базового напряму 6.060102 “Архітектура” / Укл.: І.А. Дида, Г.П. Петришин, Т.Є. Казанцева. – Львів: Видавництво Львівської політехніки, 2011. – 88 с.

2

ВСТУП

Програмою курсу “Історія української архітектури” передбачено виконання індивідуального практичного завдання (курсової роботи) – замальовок архітектурних об’єктів різних стилів та історичних періодів. Таке завдання впроваджено для закріплення лекційного матеріалу. Доведено, що теоретична інформація сприймається і запам’ятовується значно краще, якщо вона підкріплена власноручними записами або замальовками слухачів. Тому одним із найкращих шляхів до вивчення і запам’ятовування особливостей архітектурного вирішення споруд є власноручні замальовки – начерки. Особливості форми, силуету, колористичного вирішення і, що дуже важливо, стильові ознаки закарбовуються в пам’яті студента під час малювання. Сприйняття лекційного матеріалу, а також екскурсії по місту, що супроводжуються фотографуванням, належать до пасивного сприйняття натури і є недостатніми для студента. Практика багатьох європейських шкіл показує, що одним із найкращих шляхів студіювання об’єкта архітектурної та мистецької спадщини є замальовки. Метою начерків, окрім наочного вивчення історичних форм, є засвоєння архітектурних та мистецьких термінів, які слід підписувати на замальовках на виносках до відповідних елементів.

Курс з історії української архітектури охоплює період від первісного ладу по ХХ ст. Місто Львів являє собою досконалу модель для наочного вивчення об’єктів архітектурної та художньої спадщини. Хоча найстарші пам’ятки Львова датуються тринадцятим століттям, але і у пізніших періодах можна віднайти ремінісценції архітектури та мистецтва давніх епох.

3

І. СТРУКТУРА КУРСОВОЇ РОБОТИ

Курсова робота з курсу “Історія української архітектури” складається з серії робіт, де послідовно зображаються об’єкти у певному стилі. Починати виконувати ці завдання потрібно одночасно з відповідною темою лекційного курсу, тобто після прочитаної лекції виконується робота за тією самою темою. Оскільки забудова давньоруського Львова (ХІІ–ХІІІ ст.) не дійшла до нас або збереглась у сильно зміненому вигляді (напр., Миколаївська церква), тому першою пропонованою темою є готика. Проте гідною альтернативою може стати

виконання замальовок об’єктів, які були зведені наприкінці ХІХ– поч. ХХ ст., у період історизму у т. зв. неостилях. Якщо у Львові не збереглось пам’яток у романському стилі в їх первісному вигляді (зокрема стилістика фасаду), то студентам для кращого вивчення характерних ознак пропонується виконати замальовку об’єкта в неороманському стилі. Щодо готики, то у Львові цей стиль найбільш автентично виражений лише у чотирьох будівлях, проте збудовано низку неготичних об’єктів, фасади яких є досконалими зразками для вивчення готичних форм. Найвизначнішими з таких пам’яток є кол. палац Туркулів-Комелло на вул. Пекарській та церква св. Ольги та Єлизавети (кол. костел Ельжбети), які для більшості сприймаються як зразок готики. Тому студент на свій вибір може виконати замальовку готичної або неоготичної будівлі.

Тобто до кожної теми виконується одна робота форматом А4. Загалом повинно бути 10 робіт, сумарна оцінка за які може становити 30 балів. Студентам пропонується вибрати для замальовок будь-які 10 тем із поданих на вибір 14:

тема 1 – готика (табл. 1); тема 2 – ренесанс (сакральна архітектура) (табл. 2);

тема 3 – ренесанс (житлова архітектура) (табл. 3); тема 4 – бароко (сакральна архітектура) (табл. 4);

тема 5 – бароко або рококо (житлова архітектура) (табл. 5); тема 6 – класицизм, ампір (табл. 6); тема 7 – історизм (неороманський стиль) (табл. 7); тема 8 – історизм (неоготика) (табл. 8);

тема 9 – історизм (неоренесанс, необароко) (табл. 9); тема 10 – історизм “піттореск” (мальовничий стиль) (табл. 10); тема 11 – декоративна сецесія (модерн) (табл. 11); тема 12 – раціональна сецесія (модерн) (табл. 12);

тема 13 – УАМ (український архітектурний модерн) (табл. 13); тема 14 – функціоналізм (табл. 14).

У такій послідовності подано у табличному вигляді списки пропонованих для архітектурних замальовок об’єктів. Послідовність нумерації таблиць є хронологічною для подання цілісної картини розвитку стилів у львівській архітектурі. Проте виконувати роботи рекомендується в дещо іншій послідовності. Зокрема, після прочитаної лекції з архітектури Київської Русі слід замальовувати об’єкти у неороманському чи неовізантійському стилях (табл. 7). Після того відповідно виконується робота за темою готика (табл. 1) або неоготика (табл. 8). Замальовку за темою інших напрямків історизму (неоренесанс і необароко), поєднання яких є найхарактернішими для історизму як стилю, пропонується виконати після прослуханої лекції про історизм. У решта збережено хронологічний порядок. Отже, бажана послідовність виконання замальовок є такою:

4

замальовка 1 – неороманський стиль (табл. 7); замальовка 2 – готика (табл. 1); замальовка 3 – неоготика (табл. 8);

замальовка 4 – ренесанс (сакральна архітектура) (табл. 2); замальовка 5 – ренесанс (житлова архітектура) (табл. 3); замальовка 6 – бароко (сакральна архітектура) (табл. 4); замальовка 7 – бароко або рококо (житлова архітектура) (табл. 5); замальовка 8 – класицизм, ампір (табл. 6); замальовка 9 – історизм (неоренесанс, необароко) (табл. 9);

замальовка 10 – “піттореск” (мальовничий стиль) (табл. 10); замальовка 11 – декоративна сецесія (модерн) (табл. 11); замальовка 12 – раціональна сецесія (модерн) (табл. 12);

замальовка 13 – УАМ (український архітектурний модерн) (табл. 13); замальовка 14 – функціоналізм (табл. 14).

Нижче наведено орієнтовні списки адрес львівських будівель, виконаних у певному стилі (табл. 1–14). До кожного об’єкта подано фотографію, а також його історичну назву або призначення, в окремих випадках теперішню назву (у дужках), прізвище архітектора та дату спорудження*. Якщо дати не вказано, то це означає, що час спорудження об’єкта вкладається у часові межі, притаманні стилю. Далі наведено зразки студентських робіт, виконаних під час вивчення курсу “Історія української архітектури”.

* Фото об’єктів Т.Є. Казанцевої за винятком табл. 1.8, де використано фото К. Гаталяк та О. Заречнюк.

5

ІІ. ОСОБЛИВОСТІ ВИКОНАННЯ КУРСОВОЇ РОБОТИ: ТЕХНІЧНІ ПРИЙОМИ, ВКАЗІВКИ ДО ОФОРМЛЕННЯ

Роботи виконуються на аркуші формату А4. Тривалість виконання кожної роботи не повинна перевищувати двох-трьох годин. Вибраний об’єкт можна зображувати фронтально або у 3/4 (особливо якщо містобудівна ситуація не дає змогу відійти подалі). Бажаним є зображення поряд з фасадом окремих виразних деталей з нього (портал, обрамлення вікна, балкон, аттик, ліпнина тощо).

Як вже зазначалось, за сприятливих погодних умов бажано виконувати замальовки з натури. У такому разі папір кріпиться на твердій основі. Студенти олівцем або тонкими рапідографами (0,1; 0,2) зображають побудову, а тоді грубшими рапідографами (0,3; 0,5; 0,7) відтворюють об’єкт, промальовуючи деталі. Проте за холоднішої погоди допускається також малювання з фотографій. Перевагою такого малювання є більша викінченість роботи та можливість використання різних графічних технік. Проте потрібно уникати тих викривлень та спотворень, яке дає фотографічне зображення. Особливо це стосується скорочення у вертикальному напрямку. Коли ми малюємо з натури, всі вертикальні лінії такими нам і видаються. На фотографії ці лінії сходяться у віддаленій точці сходу. Це спотворення потрібно свідомо виправити.

Однією з найкращих технік виконання такого роду замальовок є графічна техніка без застосування світлотіні. Це пояснюється тим, що нерідко для студентів тінь є засобом приховування помилок побудови та невідповідності рисунка натурі. До того ж на аркуші формату А4 складно проробити деталі під час світлотіньового трактування об’єкта. Тоді як саме лінія може і повинна виразити особливості форми. Слід звертати увагу на плавність ліній. Є давній китайський спосіб: коли малюєш довгу викривлену лінію, спочатку слід затамувати подих, а потім, проводячи лінію, повільно видихати повітря. Часто студенти бояться помилитися у рисунку і проводять лінію декілька разів, роблячи її насиченішою чи грубшою. Крім того, що це забирає багато часу, робота втрачає свіжість, точність. Цього слід уникати, намагаючись досягти шляхетної живої лінії, виконаної a la primo (“одразу в повну силу”). Для вироблення твердості та впевненості руки також потрібно, щоб студенти малювали рапідографами, лайнерами (насичена, тверда, тонка лінія), а не олівцями з використанням гумок (розмита, м’яка лінія). Якщо студент добре володіє сухою графічною технікою та правильно зображає архітектурні форми, можна використовувати інші техніки. Зразки цих технік обрано з робіт, виконаних студентами 4-го курсу під керівництвом доц. І.А. Диди у 1990-ті рр.

Робота має бути грамотно підписана, а саме мають бути зазначені історична назва пам’ятки, її адреса, стиль та інші відомості (час спорудження, архітектор тощо). Сучасної назви чи призначення пам’ятки на роботі можна не вказувати. Наприклад, краще підписувати “колишній костел бернардинів”, ніж “церква св. Андрія”. Внизу аркуша вказується група та прізвище студента, що виконав роботу, навчальний рік.

6

1.ГОТИКА

1.1.Коротка характеристика готики

Архітектура Львова в XIV – на поч. XVI ст. характеризується рисами стилю готики, що прийшов на зміну романському і в конструктивному відношенні був явищем прогресивним. Культові споруди зберігають стару базилікову форму, але характер будування змінюється. Замість важких товстих стін з’являється каркасна кам’яна конструкція, яка дає змогу нарощувати споруду догори, створюючи враження легкості й ажурності. Готичні склепіння тримаються на ребристих нервюрах, які опираються на пучкові колони. Для розпору склепінь застосовували контрфорси. Характерним елементом готики є стрілчаста арка. Як можна побачити у Катедральному костелі Львова, особливою пишнотою відрізнялись готичні масверки, дводільні або тридільні поділи яких завершувались ажурними переплетеннями.

На жаль, через численні пожежі у XVI cт. маємо мало відомостей про тогочасну житлову архітектуру. За аналогами можна припустити, що забудова була фахверкова, а за заповнення каркаса правило цегляне мурування. Цеглу покривали кольоровою поливою або чергували звичайну та клінкерну цегли. Велике значення в готиці надавалося фігурній розшивці швів. Несучі елементи – цоколі, наріжники, обрамування, контрфорси – виконувались з гладко тесаних квадрів білого каменю. Портали та віконні обрамлення також могли муруватись з лекальної цегли. Готичні портали були стрілчасті або прямокутні з декорованим обрамленням, що включало елементи готичних арок, зокрема “хребет віслюка”. Готичні фрагменти збереглися на пл. Ринок, 6 (готичне приміщення на І поверсі) та на пл. Ринок, 16, 18, 25, 28, 45, вул. Руській, 2.

Романські та готичні ремінісценції у різноманітних проявах можна зустріти в архітектурі пізніших періодів – пізнього класицизму, історизму та пізньої сецесії – т. зв. неороманського, неовізантійського та неоготичного стилів.

1.2. Список об’єктів для натурних замальовок львівських будівель періоду готики

8

1.3. Список об’єктів для натурних замальовок готичних деталей

9

2.РЕНЕСАНС

2.1.Коротка характеристика ренесансу

XVI століття – це вже нова епоха в будівництві Львова. Після пожежі 1527 р. повністю зникло готичне місто. Його відбудовують за стильовими засадами ренесансу, що поширився тоді в Європі. Засвоюючи мистецькі досягнення архітектури італійського Відродження, українські майстри вносили в неї багато своїх конструктивних прийомів та художніх форм, вироблених ще давньоруськими зодчими. Поєднання засобів ренесансного стилю з місцевими традиціями якраз і становить характерною ознакою української, зокрема львівської, архітектури XVI – І третини XVII ст. Великий розмах будівництва приваблював до Львова багатьох майстрів з північних районів Італії та Тессинського кантону Швейцарії. На львівському ґрунті традиції цих майстрів трансформувалися, набули місцевого забарвлення. Провідне місце в ренесансній архітектурі відводиться світським будівлям: ратушам, замкам, міщанському житлу. Знову застосовується класична ордерна традиція. На зміну високим готичним щипцям приходить аттик, відділений від нижніх ярусів сильно розвиненим карнизом. Аттики ренесансних будинків мали багате оздоблення у формі волют, обелісків. Готичну стрілчасту арку замінює півциркульна. Мотив римської аркади стає домінуючим в архітектурі того часу. Колони і пілястри, крім конструктивної, набувають самостійної декоративно-пластичної функції. На фасадах помітна тенденція до чіткого горизонтального поділу. Для ренесансних житлових будинків у Львові характерним є асиметричне розташування віконних та дверних отворів на фасаді, що відповідало внутрішньому плануванню приміщень (пл. Ринок, 21). Акцентом будинку стає оздоблений портал. Іноді на фасаді довільно вкомпонувуються скульптури. Всі білокам’яні елементи, зокрема віконні та дверні обрамлення, обов’язково поліхромувалися.

Не менш розкішно, ніж фасади, оздоблювались інтер’єри міщанських будинків. У нижніх ярусах приміщення перекривались хрестовим склепінням з профільованими та різьбленими нервюрами, що змикались у декоративно оздоблених розетках. П’яти склепінь спирались на різьблені кам’яні підп’ятники найрізноманітніших форм. У приміщеннях верхніх поверхів стелі робили дерев’яними, з профільованими сволоками. Велику увагу приділяли оздобленню віконних отворів: скоси і міжвіконні стовпи виконували з білого каменю і вкривали соковитою орнаментальною різьбою (пл. Ринок, 2, 4, 6, 21, 28 тощо).

У культовій архітектурі ренесансні мотиви проявились в пишно оздоблених вівтарях і мистецьки виконаних надгробках. А загалом вона зберігає класичну чіткість і строгість форм, хоч іноді в окремих елементах відчутні ремінісценції готики.

Особливості декору у львівському ренесансі розвивались під впливом місцевих каменярських традицій, а також практики італійського та північного Ренесансу. Під впливом народних вподобань великого значення в ренесансному декорі набули рослинні мотиви. В любові до рослинних форм знайшла розвиток і властива італійському маньєризму тенденція до введення природних елементів (або їх імітації) до архітектурних форм. Отже, русти, обрамлення та стовбури колон прикрашались квітковими розетами (так звана “львівська квітка”) та виноградними гронами; стовбури колон, пілястр та кронштейни – лускою; віконні обрамлення та замкові камені – листям лавру; волюти біля світликів – стилізованою квіткою аканту. Часто використовували і класичні мотиви: меандр, іоніки, гірлянди, плетінки. Антропоморфні мотиви читаються у реалістичних маскаронах міщанок, козаків та лицарів, можливо, портретного

10