2

Міністерство освіти і науки України

Київський славістичний університет

Інститут славістики і міжнародних відносин

Кафедра журналістики

Cприймання і розуміння підтексту як актуалізації імпліцитної інформації( на прикладі газетних текстів)

Дипломна робота

студентки ІV курсу

відділення журналістики

Киричок Анастасії Олександрівни

Науковий керівник:

Крига Тамара Іванівна

Київ – 2011

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………….3

РОЗДІЛ 1. Теоретичні засади проблеми сприймання підтексту…....…6

1.1. Сприймання як декодування задуму автора………..…..6

1.2. Глибинний смисл тексту………………….……..……...18

Висновки до розділу 1…………………………………………………...29

РОЗДІЛ 2. Особливості глибинного сприймання смислу газетних текстів………………………………………………………....31

2.1. Роль художніх засобів у творенні глибинного смислу..31

2.2. Фонові знання в газетних текстах як засоби творення імпліцитного смислу…………………………………………56

2.3. Функціонування прецедентних феноменів у газетних текстах………………………………………………………...60

Висновки до розділу 2……………………………………………………64

ВИСНОВКИ…………………………………………………………........69

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………………..…..70

ВСТУП

Актуальність дослідження. Проблема дослідження механізму людського сприймання є однією із суттєвих на сьогоднішній день, і, незважаючи на праці багатьох дослідників, залишається маловивченою. Cприймання підтексту як актуалізації імпліцитної інформації є до цього часу питанням дискусійним.

Стан розробки проблеми Сприймання і розуміння глибинного смислу і засоби його формування слугували об’єктом дослідження таких вітчизняних дослідників як О.О. Леонтьєв, Л.С. Виготський, Ф.С. Бацевич, Є.В. Покровська, Н.С. Валгіна, Ю.В. Караулов, та інші мовознавці і психологи.

Ф. Бацевич у своїй праці «Основи комунікативної лінгвістики» виділяє предметом особливої уваги поняття дискурсу, розкриває поняття імпліцитності і експліцитності висловлювання, формування пресупозицій. У цьому аспекті праця Бацевич виявляється здатною пояснити різнопланові характеристики тексту і трактування мовного коду. Ю.В. Караулов у своїй праці вперше тлумачить поняття прецедентного феномену і пояснює його роль у текстах. Н.С. Валгіна формулює концепцію створення тексту і його основні властивості, дає типологію мовних засобів вираження підтексту. Праця може слугувати як і для наукових, так і для навчальних цілей. Є.В. Покровська у своїй дисертації «Розуміння сучасного газетного тексту і його мовні характеристики» розглядає сприймання тексту за трьома основними етапами: поверхневе, глибинне і сприймання концепту. Дана праця лягла в основу нашого дослідження глибинного смислу тексту.

Незважаючи на наявність досліджень у царині мовознавства і психології, сприймання і розуміння глибинного смислу тексту потребує детального аналізу його засобів створення.

Новизна дослідження полягає у системному аналізі і в розробці нових класифікацій мовних засобів вираження підтексту на матеріалах сучасних ЗМІ.

Мета роботи – дослідити мовностилістичні особливості сприймання підтексту у матеріалах преси.

Поставлена мета передбачає реалізацію таких завдань:

- схарактеризувати поняття сприймання і розуміння як декодування задуму автора;

- дослідити сутність імпліцитності і глибинного смислу тексту;

- проаналізувати використання художніх засобів творення підтексту

- описати роль фонових знань при сприйманні газетного тексту ;

- визначити специфіку функціонування прецедентних феноменів у газетних текстах;

Об’єктом дослідження є підтекст у журналістському тексті.

Предмет дослідження – мовностилістичні особливості сприймання і розуміння підтексту, виявлені у журналістських матеріалах.

Матеріалом дослідження є засоби масової інформації.

Методи дослідження – описовий, зіставний, а також прийом лінгвістичного опису.

Практичне значення полягає в тому, що результати дослідження можуть бути використаними під час роботи із журналістськими матеріалами як у психології, так і у лінгвістиці. Вироблені і систематизовані класифікації засобів сприймання і розуміння глибинного смислу. Мета і завдання роботи зумовили таку її структуру: робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаної літератури.

У вступі сформульовано актуальність дослідження, стан розробки проблеми, встановлено завдання і мету роботи, визначено наукову новизну, об’єкт і предмет дослідження.

У першому розділі – «Теоретичні засади проблеми сприймання підтексту» обґрунтовується поняття сприймання і розуміння, визначаються його властивості і сутність трьохрівневого сприймання тексту, пояснюється виникнення імпліцитності і глибинного смислу текстів.

У другому розділі – «Особливості сприймання смислу газетних текстів» виділяються мовні засоби створення глибинного смислу газетних текстів, виокремлюється і деталізується специфіка кожного із прийомів і засобів, визначається роль фонових знань і особливості прецедентних феноменів у матеріалах преси.

У висновках узагальнено результати досліджень.

Розділ 1. Теоретичні засади проблеми сприймання і розуміння імпліцитних смислів

1.1. Сприймання як декодування задуму автора

Ще на початку свого життєвого шляху людина стикається з різними предметами і явищами навколишньої дійсності і з часом пізнає їх. Вона не тільки відчуває окремі властивості предметів і явищ, відчуття впорядковуються і об’єднуються у їх цілісні образи, які мають своє певне змістовне значення.

У підручниках з психології процесом формування образів предметів і явищ об’єктивної дійсності під час дії на них аналізаторів та їх відображення називають сприймання.

„Сприймання – це психічний процес відображення людиною предметів і явищ у цілому, в сукупності всіх їхніх якостей і властивостей при безпосередньому їх впливі на органи чуттів” [1; 268].

За психологічним тлумачним словником, сприймання визначається як цілісне відображення предметів, явищ, ситуацій і подій у їхніх від чуттєво доступних часових і просторових зв'язках та відносинах [2; 496].

У філософії існує таке трактування поняття „сприймання”: це чуттєве відображення предметів та явищ дійсності в сукупності притаманних їм властивостей при безпосередній дії їх на органи чуття.

Так чи інакше, сприймання є багатоаспектним образом дійсності і посідає значне місце в пізнанні людиною навколишнього світу.

Повніше відображаючи предмети і явища навколишньої об’єктивної дійсності, сприймання дає більше для орієнтування, пристосування до неї і активної її зміни. Людина не могла б успішно взаємодіяти зі своїм середовищем, якби її сприймання не давало їй правильного його відображення.

Процес сприймання відбувається у взаємозв'язку з іншими психічними процесами особистості:

1) мисленням (ми усвідомлюємо що сприймаємо), мовою (називаємо об’єкт сприймання словом),

2) почуттями (виявляємо своє ставлення до нього),

3) волею (свідомим зусиллям організовуємо перцептивну діяльність).

Важливу роль у сприйманні відіграють емоційний стан особистості, її прагнення, переживання змісту сприйнятого. Емоції постають як мотив, внутрішнє спонукання до пізнання предметів та явищ.

Оскільки сприймання тісно пов’язане із відчуттями, то, залежно від переважної ролі того чи іншого аналізатора відчуттів виділяють:

• зорове (розглядання скульптури, картини);

— слухове (слухання оповідання, концерту і т. ін.);

• тактильне (обмацування, доторкання) і ін.

Буває сприймання:

• простору, часу, руху;

• предмета, мови, музики;

• сприймання людини людиною.

Будь-яке сприймання, тобто формування перцептивного образу, має кілька стадій.

Основні стадії такі :

1) виявлення об’єкта на фоні;

2) розпізнавання його серед інших;

3) виділення суттєвих ознак об’єкта;

4) віднесення його до певного класу.[3- Фізіологія і психологія праці]

Має активний характер і відображає в єдності із всебічними характеристиками об’єкта також і багатогранне життя суб’єкта: його світоглядні установки, минулий досвід, інтереси, прагнення, надії і т.д.

Цей психічний процес є надзвичайно складним, тому не дивно, що ціла низка проблем, пов'язаних з його протіканням, незважаючи на значні зусилля з боку багатьох вчених, не розв'язані і досі.

Пошуки відповіді на це питання можна побачити уже в роботах старогрецьких вчених Епікура, Демокріта, Аристотеля, Евкліда та ін.

„Зір здійснюється з допомогою променів, що виходять з очей і ніби ощупують предмети, подібно до того як сліпий пізнає форму предметів шляхом ощупування їх рукою чи палицею'' (Евклід).

Думка про активність сприймаючого рецептора в епоху Відродження була замінена хибною, за якою образ виникав у результаті впливу зовнішніх агентів на пасивно сприймаючі органи чуття.

Психофізіологія Х1Х ст. виходила з ілюзії, що дослідження сприймання повинно базуватися на вивченні будови периферичних рецепторних апаратів і фізіологічних принципів їх роботи. Стосовно зору, це значить, що вивчення проекції образу предмета на сітківці може пояснити сприймання видимого світу. [4-вікіпедія]

Гештальтисти, зрозумівши недостатність такого підходу до пояснення сприймання, висунули свою концепцію центральних механізмів формування перцептивного образу ( Келлер). Вони перенесли сприймання із сіткового на мозковий рівень, зберігши при цьому пороки старої психофізіології. Розглядаючи процеси формування образу сприймання як пряме відображення фізіологічних процесів структуроутворення, що ніби проходять у нервовій системі, вони прийшли до хибного розв'язання проблем сприймання.

Критичний аналіз цих поглядів зробили в своїх роботах вітчизняні психологи С.Л. Рубінштейн, О.М. Леонтьєв, П.Я. Гальперін та ін. На його основі був розроблений принципово новий підхід до вивчення проблеми сприймання. Виходячи із Сєченівського розуміння рефлекторної природи сенсорних процесів, вони почали розглядати сприймання як своєрідну дію, спрямовану на обстеження об'єкту сприймання і на створення його копії, подібності. Різностороннє вивчення сприймання показало, що як і будь-який процес пізнання, воно залежить від особливостей суб'єкта : його досвіду, знань, потреб, спрямованості. Як і відчуття, воно є суб'єктивним образом об'єктивної дійсності. [4-вікіпедія]

Критерієм їх істинності є практична діяльність людини. Сприймає дійсність не ізольоване вухо чи око, а конкретна жива людина. Тому в сприйманні виявляється її ставлення до об'єкту, її бажання, інтереси, почуття тощо.

Сприймання як один із пізнавальних процесів має такі властивості: предметність, вибірковість, цілісність, структурність, константність, осмисленість [1; 269]

Важливою умовою успішного сприймання об’єктів дійсності є його вибірковість. Вибірковість предмета сприймання зумовлюється потребами та інтересами людини, необхідністю у знаннях, професійною спрямованістю тощо;

Предметність — властивість перцептивного образу, яка полягає у його здатності перебувати за межами аналізатора, в об'єктивній системі координат [1; 265]. Це добре видно на прикладі зору: світловий вплив предмета на око сприймається як предмет, а не як його зображення на сітківці. До того ж, між зображенням на сітківці і образом немає прямої відповідності.

Цілісність — властивість перцептивного образу відображати предмет у сукупності притаманних йому рис. Це – те, що передусім відрізняє сприймання від відчуттів [1; 265].

Гештальтпсихологія показала, що сприйманню цілісного предмета передує сприймання його частин. Вже маленькі діти сприймають предмет в цілому: спочатку його загальні риси, а потім окремі елементи. Цілісність образу зберігається й тоді, коли об'єкт подається схематично.

Гештальтпсихологи визначали цілісність образу як властивість, незалежну від досвіду людини. Проте дослідження засвідчили, що ця властивість формується в процесі дій, що відтворюють предмети такими, якими вони є, тобто цілісно, в сукупності їхніх ознак.

Структурність — це властивість перцептивного образу відображати будову предмета сприймання. Це, власне, й дає змогу розрізняти образи, близькі за змістом. У пам'яті, наприклад, зберігаються сліди великої кількості раніше почутих мелодій, однак, завдяки різній будові їх розрізняють і розпізнають під час повторного прослуховування.

Константність (від лат. constans — постійний) — властивість, яка полягає у відносній незалежності перцептивного, головним чином зорового, образу від умов, у яких перебуває предмет сприймання [1; 266]. Наприклад, зміна дистанції між спостерігачем та предметом нерідко помітно не позначається на образі, хоч його зображення на сітківці ока буде різним.

Осмисленість — властивість перцептивного образу відбивати певне значення, отже, бути усвідомленим. Вона характеризує сприймання індивіда як акт категоризації — співвіднесення образу предмета з певним класом еталонних образів, причому образів, що несуть у собі досвід людської діяльності. Отже, сприймання невіддільне від значень, що входять до складу перцептивного образу як притаманна йому характеристика. Ця властивість дає змогу зрозуміти сприймання як процес, витоки якого приховані в історії людства.

Поряд із засобами осмислення перцептивний образ має певний особистісний смисл, який характеризує ставлення індивіда до предмета сприймання. Про це свідчить явище аперцепції (від лат. ad – до, perceptio –сприймання), — властивість перцептивного образу нести в собі досвід та індивідуальність суб'єкта сприймання. Випадком аперцепції можна вважати й ефекти психології спілкування.

Аперцепція — невід'ємна властивість сприймання і тому не може розглядатись як чинник, що знижує рівень адекватності перцептивного образу. Натомість нерідко саме завдяки цій властивості він відповідає об'єктові при зміні умов сприймання.

Таким чином, сприймання — активне відтворення довколишнього в його істотних і стійких рисах, що не зводиться до механізмів функціонування того чи того аналізатора.

Поняття сприймання тісно пов’язане із розумінням.

Результатом мислення є розуміння людиною предметів і явищ об'єктивної дійсності.

Розуміння — це складна аналітико-синтетична діяльність мозку, спрямована на розкриття внутрішньої сутності предметів, процесів і явищ, на усвідомлення зв'язків, стосунків, залежностей, які в ній відображаються.

Необхідна умова розуміння будь-яких фактів – достатні знання та життєвий досвід людини, які є ключовими компонентами цього процесу.

Як зауважив І. М. Сеченов, "думку може засвоїти або зрозуміти тільки та людина, у якої вона є ланкою в складі особистого досвіду" [5]. Розуміння спирається на асоціативні зв'язки, що сформувалися попереднім досвідом, і є актуалізацією цих зв'язків. Від їх багатства та різноманітності залежить успіх розуміння.

Відповідні асоціації є основою для продуктивного утворення нових асоціацій, замикання нових зв'язків та адекватного відображення причинної, логічної або структурної сутності об'єкта розуміння.

Важливе значення для розуміння має поєднання слова з наочними образами, особливо в тих випадках, коли предметом розуміння є функціональні характеристики об'єктів. Наочні образи, так само як і практичні дії, не лише ілюструють те, що потрібно зрозуміти, а й допомагають розкрити суть того, що осмислюється.

Критерієм розуміння є сформульована у слові думка, яка відображає знання істотних ознак предмета або явища. Уміння охарактеризувати словами те, що осмислюється, свідчить про правильне розуміння.

Важлива роль у розумінні належить розумовим і практичним діям, що виконуються у зв'язку з розкриттям сутності предмета пізнання.

Мислення людини, спрямоване на розуміння предметів і явищ об'єктивного світу, його закономірностей, вимагає того, щоб у цьому процесі були враховані й дотримані всі психологічні умови, від яких залежить його продуктивність[1; 259].

Доцільно розрізняти два принципово різних випадки: розуміння знакових і незнакових об'єктів. Якщо в першому завдання розуміння полягає у розкритті, з'ясуванні, образно висловлюючись, кимось закладеного в об'єкт сенсу, декодуванні його, то в другому самі по собі об'єкти, як правило, сенсу не мають ,якщо не вважати таких, як машини, прилади, споруди та інші продукти людської діяльності, де з певними застереженнями можна вважати, що при їх створенні у них був "закладений сенс", і людина в цій другій ситуації розуміння зіставленням, порівнянням і т.п. зв'язків і відносин об'єкта ніби вводить у нього "новий сенс", приміряє свій привнесений в об'єкт розуміння сенс і в разі успішності такої примірки вважає об'єкт зрозумілим.

Знаковими об’єктами у даній роботі є газетні матеріали.

Дослідження проблеми сприймання і розуміння тексту, вилучення із нього адекватного смислу, що зародилося в епоху еллінізму у зв'язку з задачами наукового дослідження класичних і, релігійних текстів, має давню традицію і зберігає свою актуальність до сьогоднішнього дня.

Першим і найбільш аксіоматичним положенням теорії сприймання і розуміння твору є закон Гумбольдта – Потебні про об`єктивність суб`єктивізму читацького розуміння твору: думка в мові переходить повністю або частково до того, хто слухає, хоч від цього не зменшується розумової власності мовця. У визначенні процесу розуміння криється об`активний факт суб`єктивізму людського розуміння, оскільки кожен думає своєю власною думкою. Таким чином, процес не є пасивним відтворенням почутого. Мовний вплив стає можливим лише при певній творчій діяльності адресата.

Сприймання тексту – керований автором процес продукування його адресатом. Цей процес включає сенсорні процеси (відчуття), перцепцію (пізнавання), рецепцію (розуміння).

Сенсорні процеси – це фізіологічні процеси отримання інформації з навколишнього середовища, які залежать від стану організму й сенсорної системи. У контексті масової комунікації ці процеси мають важливе значення, оскільки вони залежать як від організації комунікативного процесу, так і від стану аудиторії, що сприймає повідомлення. Перцепція у сфері комунікації - процес, що тісно пов’язаний із розумінням і більшою мірою залежить від пам’яті, перцептивного досвіду аудиторії, її уваги. Це уміння реципієнта зосередитися, взяти ту інформацію, яка йому потрібна (селекція інформації). Розуміння - певним чином організований процес включення сприйнятого факту чи фактів у поняттєву систему адресата.

Підтвердженням сприймання тексту є його розуміння, тобто розкриття сутності предметів та явищ, описаних в науковому тексті, усвідомлення зв'язків, стосунків та залежностей між ними. Сприймання тексту має мати пізнавальне завдання, залежно від якого розуміння може виявитись у порівнянні нового з уже відомим, з'ясування причин явища, визначення сенсу та причин.

Особливу роль у сприйманні тексту відіграє заголовковий комплекс.

Це - цілий комплекс елементів, які дають читачеві попереднє уявлення про текст з різних позицій. До заголовкового комплексу можна віднести компоненти, які тією чи іншою мірою розкривають зміст матеріалів і виконують інші функції заголовків [9. Шевченко В. Е. Система рубрикації газети – основа її архітектонічної організації // Наукові записки Інституту журналістики. –2001. – Т. 2. – С. 53-69.] Скомпресована передача змісту у заголовковому комплексі дає можливість йому виконувати комунікативну роль у процесі взаємодії з читачем. Елементи комплексу, сегментують зміст і забезпечують комунікативні інтереси того, хто сприймає інформацію. Виконуючи інформативно-орієнтуючу функцію, заголовки стають опорними точками, від яких відштовхується структура матеріалу і послідовність викладу змісту. Вони розділяють текст на фрагменти, що легко сприймаються, створюють текстові зупинки, переходи, акценти [Шевченко Вікторія Едуардівна к. філол. н., доцент кафедри електронних видань та медіадизайну Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка - УДК 070.4+ 316.77 стаття «Заголовковий комплекс журналу як комунікативна система ЗМІ].

Якщо врахувати, що феномен тексту полягає в його багатоаспектності, то можна припустити і різні його визначення. У дефініції підкреслюється як основна то одна якість тексту, то інша. Текст визначають як інформаційний простір, як мовленнєвий твір, як знакову послідовність і т.п.

Так, у семіотиці під текстом розуміється осмислена послідовність будь-яких знаків, будь-яка форма комунікації, в тому числі обряд, танець, ритуал і т.п. У філології, зокрема в мовознавстві, під текстом мається на увазі послідовність вербальних (словесних) знаків. Оскільки текст несе якийсь сенс, то він спочатку комунікативний, тому текст подається як одиниця комунікативна.

Саме слово "текст" (лат. textus) означає "тканина, сплетіння, з'єднання". Тому важливо встановити і те, що з'єднується, і те, як і навіщо з'єднується.

У будь-якому випадку текст являє собою об'єднану за змістом послідовність знакових одиниць, основними властивостями якої є зв'язність і цілісність. [Валгіна. Теорія тексту]

«У текстах зафіксовані знання людства про світ. Коли лінгвісти кажуть, що «значення фрази більше суми смислів складових її«слів», і шукають джерело «прирощення» сенсу тільки в синтаксисі, то вони абсолютно не беруть до уваги знання про світ, актуалізація яких і стоїть за кожним актом з'єднання семантичних складових у фразі» (Караулов, 1987: 170).

В основі розуміння газетного тексту лежать ті ж механізми, що і в основі розуміння будь-якого іншого тексту. Однак розуміння газетного тексту має свої відмінні риси, зумовлені особливостями газетної мови, репрезентованої як "конфлікт експресії і стандарту". "Конструктивно задане зчленування експресії і стандарту, "творчий вибух" визначають відсторонення газетної мови порівняно з мовою взагалі і обумовлюють наше загальне сприймання будь-якого газетного тексту як газетного" (Психология. Словарь. - М.: Политиздат, 1990. - С. 284).

Щодо розуміння тексту, то головними параметрами, що його визначають є цілісність, зв'язність, когерентність і глобальність сенсу тексту, його передбачуваність як результат виділення смислових ядер, а також його текстуальність, орієнтована на адресата. При цьому наголошується, що зв'язність - це лінгвістична категорія, яка характеризує особливості з'єднання елементів тексту: пропозицій, надфразових одиниць, фрагментів і т.п. Вона будується на основі лексико-граматичних особливостей мови і має, як правило, формальне вираження мовними засобами. У той же час цілісність є психолингвістичною категорією, яка передбачає єдність задуму, семантичної програми-смислову єдність (8, А. А. Леонтьєв, 1997).

Незважаючи на існування різних точок зору на проблему, в принципі терміни «сприймання, розуміння, інтерпретація» можуть трактуватися як синонімічні. Однак, якщо проводити деякі грані між ними, то слід визнати, що першим етапом є саме сприймання тексту як «прийом» деякого повідомлення деяким «пристроєм». Другий етап – осмислення через аналіз вербальної форми, який призводить до розуміння тексту. Третім і останнім етапом, тобто шляхом співвіднесення «декодованої», виокремленої з тексту інформації з наявними знаннями про екстралінгвістичні реалії, відбувається інтерпретація тексту. Усі три стадії вкрай важливі для здійснення адекватної, успішної комунікації.

Шлях, який проходить реципієнт під час сприймання тексту, може бути представлений у вигляді ланцюжку:

1)Фізичне сприймання тексту=> 2)розуміння прямого „поверхневого” значення=> 3)співвідношення з контекстом=> 4)розуміння „глибинного” Значення=> 5)співвідношення з фондом знань (пресупозиція)=> 6)інтелектуально-емоційне сприймання тексту, усвідомлення сенсу тексту.

Зв'язування різних елементів тексту в ціле під час його сприймання відбувається в результаті послідовного переміщення уваги реципієнта від одного відносно закінченого елемента до іншого. У ході сприймання тексту читач замінює смислові елементи тексту на еквівалентні елементи власного смислового поля. Цим і пояснюється різне розуміння та інтерпретація того чи іншого тексту.

Л.В. Щерба наголошував: «Процеси розуміння, інтерпретації знаків мови є не менш активними і не менш важливими у сукупності того явища, яке ми називаємо« мовою »... вони обумовлюються тим же, чим обумовлюється можливість процесів говоріння» [Щерба 1974, с.25].

Різницю в сприйманні і розумінні тексту більшість дослідників пояснюють різними особливостями реципієнтів: фізіологічними, індивідуально-психологічними, віковими, соціально-історичними і т.д.

Виділяють три групи адресатів згідно з їх станом сприймання і розуміння текстів, зокрема журналістських:

1) Адресат абсолютно довіряється тексту, і тоді має місце ідеальна комунікація. Для цього необхідно повний збіг досвіду комунікантів і некритичне ставлення до тексту з боку адресата, коли він цілком приймає ту версію, яку йому пропонують.

2) Адресат користується стратегією критичного декодування. Він може визнавати описувану реальність, але з застереженнями і поправками на власний досвід, який може збігатися або не збігатися з думкою журналіста.

3) Існує також декодування, що спростовується. Адресат може адекватно сприймати задані смисли повідомлення, але робити прямо протилежні висновки. Такий тип сприйняття газетного тексту починає превалювати під час соціально-політичних криз, коли газета більше, ніж будь-коли перетворюється на арену політичної боротьби.

Сприймання будь-якого тексту може бути різного рівня: високого чи низького. За високого, адекватного сприйняття, образ тексту має бути динамічним та змінюватися в процесі сприйняття. При адекватному розумінні тексту реципієнт може відтворити зміст тексту, підбираючи при цьому свої слова та не порушуючи цілісність тексту.

Важливим при цьому є рівень розвитку мовної компетентності, оскільки при змістовому сприйманні тексту можна замінити деякі елементи тексту на елементи своєї системи значень, не змінюючи при цьому значення тексту.

Л.С. Виготський вважає, що для розуміння тексту необхідним є відбір правильних елементів ситуації, їх правильне поєднання, а також надання кожному з них правильної ваги, впливу та значення.

С.Л. Рубінштейн зараховує наступні фази необхідного мисленнєвого процесу під час сприймання тексту:

- усвідомлення проблемної ситуації,

- вирішення проблемної ситуації,

- фіксування доступного рішення.

Адже відповідно до Т.А. Ван Дейка людина розуміє текст тоді, коли вона розуміє ситуацію, про яку йде мова в тексті.

Сприймання виконує дві взаємопов’язані між собою функції –пізнавальну і регулятивну. Пізнавальна – розкриває властивості та структуру об’єктів, регулятивна – спрямовує практичну діяльність суб’єкта згідно з цими властивостями об’єктів.

Отже, сприймання і розуміння – два взаємопов’язані між собою процеси. Фізичне сприймання тексту відбувається на п’яти стадіях:

- фізичне сприймання тексту,

- розуміння прямого „поверхневого” значення,

- співвідношення з контекстом, розуміння „глибинного” значення,

- співвідношення з фондом знань (пресупозиція),

- інтелектуально-емоційне сприймання тексту, усвідомлення сенсу тексту.