28) Характеристика підходів до створення автоматизованих інформаційних систем.

У теорії та практиці створення інформаційних систем виділяють три підходи: локальний, глобальний та системний.

Суть локального підходу полягає в тому, що інформаційна система створюється послідовним нарощуванням задач, що призводить до збільшення функціональних можливостей. Він передбачає необмежений розвиток інформаційних систем, а тому кожну із них неможливо пізнати в цілому. Крім того, проект на предмет його повноти взагалі не розглядається і фактично втрачається можливість науково обгрунтування вибору і оцінки напрямків розвитку інформаційної системи, комплексу технічних засобів та побудови її моделі. До позитивних сторін цього підходу можна віднести: відносно швидку віддачу, наочність задач, можливість розробки невеликими "замкненими" групами, простоту керування створенням систем. Недоліки: неможливість забезпечення раціональної організації комплексів задач, дублювання, постійна перебудова програм та організації задач, що призводить до дискредитації самої ідеї створення інформаційної системи.

При глобальному підході створюється проект системи в повному обсязі, а потім здійснюється її розробка та впровадження. Як правило, цей підхід призводить до морального старіння проекту ще до його впровадження, оскільки час його розробки може перевищувати період оновлення технічних, програмних та інших засобів, використаних у ньому.

Системний підхід до створення інформаційної системи – це комплексне вивчення об'єкта автоматизації як одного цілого з представленням частин його як цілеспрямованих систем і вивчення цих систем та взаємозв'язків між ними. При системному підході об'єкт розглядається як сукупність взаємопов'язаних елементів однієї складної динамічної системи, яка перебуває в стані постійних змін під впливом багатьох внутрішніх і зовнішніх факторів, пов'язаних процесами перетворення вхідної інформації у вихідну внаслідок вирішення задач автоматизації.

29. Структурний аналіз. Властивості стуктурно-орієнтованих методів.

Структурним аналізом називають метод дослідження системи, який починається із загального огляду її і потім деталізується, набуваючи ієрархічної структури з дедалі більшим числом рів­нів. Таким методам притаманне:

1) розбиття на рівні абстракції з обмеженням числа елементів на кожному з рівнів (зазвичай від 3 до 7, при цьому верхня межа відповідає можливостям людського мозку сприймати певну кількість взаємопов’язаних об’єктів, а нижня вибрана з міркувань здорового глузду);

2) обмежений контекст, що включає лише істотні на кожному рівні деталі;

3) використання суворих формальних правил запису;

4) послідовне наближення до кінцевого результату.

Методи структурного аналізу дозволяють подолати складність великих систем розчленуванням їх на частини («чорні скриньки») та ієрархічної організації цих «чорних скриньок».

Другою важливою ідеєю, що лежить в основі структурних методів, є ідея ієрархії. Для розуміння складної системи недостатньо розбити її на частини, треба ці частини організувати певним чином, а саме — як ієрархічні структури., третій принцип: структурні методи широко використовують графічні нотації, що також полегшують розуміння складних систем.

Серед різноманіття графічних нотацій, що використовуються для вирішення перелічених задач, у методологіях структурного аналізу найчастіше й ефективно застосовуються такі:

1) DFD (Data Flow Diagrams) — діаграми потоків даних разом зі словниками даних і специфікаціями процесів (міні-специфікаціями);

2) ERD (Entity—Relationship Diagrams) — діаграми «суть—зв’язок»;

3) STD (State Transition Diagrams) — діаграми переходів станів.

29. Графічні засоби відображення результатів структурного аналізу: діаграми потоків даних (DFD), діаграми “суть-зв’язок” (ERD) та діаграми переходів стану (STD).

Серед різноманіття графічних нотацій, що використовуються для вирішення перелічених задач, у методологіях структурного аналізу найчастіше й ефективно застосовуються такі:

1) DFD (Data Flow Diagrams) — діаграми потоків даних разом зі словниками даних і специфікаціями процесів (міні-специфікаціями);

2) ERD (Entity—Relationship Diagrams) — діаграми «суть—зв’язок»;

3) STD (State Transition Diagrams) — діаграми переходів станів.

Класична DFD показує зовнішні щодо системи джерела і стоки (адресати) даних, ідентифікує логічні функції (процеси) і групи елементів даних, що зв’язують одну функцію з іншою (потоки), а також ідентифікує сховища (накопичувачі) даних, до яких здійснюється доступ. Структури потоків даних і визначення компонентів їх зберігаються й аналізуються у словнику даних. Кожна логічна функція (процес) може бути деталізована за допомогою DFD нижнього рівня; коли подальша деталізація перестає бути корисною, переходять до вираження логіки функції за допомогою специфікації процесу (міні-специфікації). Вміст кожного сховища також зберігається у словнику даних, модель даних сховища розкривається за допомогою ERD. За наявності реального часу DFD доповнюється засобами опису поведінки системи, залежної від часу, що розкриваються за допомогою STD.

Таким чином, перелічені вище засоби дозволяють зробити пов­ний опис системи незалежно від того, чи є вона існуючою, а чи такою, що розробляється з нуля. Такий докладний опис того, що повинна робити система, звільнений, наскільки це можливо, від розгляду шляхів реалізації, отримав назву специфікації вимог, що дає проектувальникові, який реалізує наступний етап ЖЦ, чіт­ке уявлення про кінцеві результати, що їх треба досягти.

Перелічені вище графічні нотації використовуються (в тому або іншому наборі) практично у всіх сучасних методологіях структурного системного аналізу.