87. Іван Мазепа

Іван Мазепа народився 20 березня 1632 року в Мазепинцях на Київщині. Походив зі старого українського роду Мазепинців і вже його прадіди й діди служили в козацькім війську.Спершу вчився Іван дома і, маючи дванадцять літ, складав вірші латинською мовою (тоді це було в звичаю). Згодом учився в Полоцьку у вищій школі і, маючи 16 літ, пішов на Січ, учитися воєнного ремесла. Служив при козацькім війську за Хмельницького в 1648 році й тоді, будучище хлопцем, хоробро бився в одній битві.Іван Мазепа, ставши гетьманом, почав щиро думати над тим, щоб визволити Україну з-під залежності всіх сусідів. Але мусивдіяти дуже обережно, бо тоді (від 1682-1725 рр.) панував у Росії царПетро І, дуже лютий і розумний тиран; він бажав з’єднати Україну з Росією й хоча до якогось часу ще терпів на Україні окремого гетьмана, але дуже обмежував права гетьмана і козацтва і всієї України.10 липня 1709 року розпочалася головна битва під Полтавою. Цар зібрав сюди всі свої сили, що вп’ятеро перевищували число шведів і козаків. А до того ще король Карло заслаб тоді від ран і не міг очолювати битву. Сталася велика січа й царські орди розбили козаків й шведів. Король й гетьман мусили негайно відступити за Дніпро й схоронилися на Молдавщину. Гетьман заслаб і вмер в місті Варниці (тепер Молдова).

88) Петро Калнишевський

Петро́ Іва́нович Калнише́вський — останній кошовий отаманЗапорозької Січі у 1762 та 1765–1775 роках. Обстоював права Запоріжжя, задля чого неодноразово їздив з депутаціями до Петербурга. Намагався посилити свою владу і обмежував права старшин та козацької ради. Дбав про поширення хліборобства та торгівлі у запорозьких степах, тим самим перешкоджаючи планам Росії щодо колонізації причорноморських степів та посилення російської присутності в Україні. Відомо, що Петро Калнишевський знаходився у товариських стосунках із князем Потьомкіним-Таврійським. Протягом 1765–1766 рр. кошовий отаман Петро Калнишевський перебував у Петербурзі з делегацією старшин, серед яких був і військовий осавул Пшимич Василь Андрійович (Писмич). Метою поїздки було розмежування запорозьких та слобідських земель, також козаки подали клопотання про повернення запорозьких земель та підпорядкування Війська колегії іноземних справ. Похований Петро Калнишевський на головному подвір'ї Соловецького монастиря перед Преображенським собором.

89. Григорій Сковорода

Григорій Сковорода (1722 — 1794)

Григорій Савич Сковорода — найвидатніша постать у культурному й літературному житті України XVIII ст. Великий народний мислитель, просвітитель і письменник, він у своїх творах розвивав цілий комплекс ідей, актуальних для свого часу, виражав передові погляди українського громадянства. Його багатогранна філософська й літературна творчість — це остання ланка в перехідному періоді від давньої української літератури до нової.

Г. Сковорода був всебічно обдарованою людиною — філософом-мислителем, письменником, педагогом, музикантом, знавцем античності й середньовіччя, володів кількома мовами—латинською, старогрецькою, староєврейською, польською, німецькою, російською. Він постійно вчився, поглиблював свої знання, передаючи їх одночасно іншим — учням, близьким знайомим, випадковим слухачам. Мандруючи Україною і світами, він цікавився життям, звичаями, мистецтвом, віруваннями інших народів, вкраплював у свої твори враження від спостереженого й почутого.

Велика роль Г. Сковороди у становленні нової української літератури, він був її ідейним предтечею. Його поетична і прозова творчість стала органічним складником нового письменства, яке розвивало гуманістичні, демократичні ідеї, заперечувало існуючий суспільно-політичний лад, вводило в літературу самобутні образи простих українців, обстоюючи їхні соціальні і національні права.

90) Михайло Максимович

Миха́йло Олекса́ндрович Максимо́вич (1804 – 1873) — український вчений-енциклопедист, історик, філолог, етнограф, ботанік, поет зі старшинського козацького роду на Полтавщині, перший ректор Київського університету ім. Т. Г. Шевченка. Максимович не раз намагався повернутися до активної науково-академічної діяльності, однак російське міністерство освіти, побоюючись українофільських поглядів Максимовича, усувало його від науково-академічної діяльності. Живучи в Україні, Максимович підтримував тісні творчі й особисті зв'язки з Т.Шевченком, П.Гулаком-Артемовським, Є.Гребінкою, М.Костомаровим, М.Щепкіним, А.Міцкевичем та ін. визначними діячами науки й культури. Незважаючи на великий науковий авторитет (Максимович був почесним членом кількох українських та російських університетів і багатьох наукових товариств), лише під кінець життя (1871 р.) його обрано членом-кореспондентом Російської Академії Наук з відділу російської мови та словесності. Максимович працював також у царині української археології та був автором першої в Україні археологічної праці з застосуванням типологічного методу («Украинские стрелы древнейших времен», 1868).