3.Державний бюджет.

У системі державних фінансів велика роль відводиться централізованому бюджету. Як система економічних розподільчих відносин він охоплює все суспільство, на відміну від інших фінансових ланок, які мають вужчі рамки. Це пов'язано з тим, що централізований бюджет має забезпечувати існування держави, її економічний та соціальний розвиток.

За своїм матеріальним змістом державний бюджет с центральним фондом грошових

ресурсів, що знаходяться у розпорядженні уряду.

Державний бюджет показує бюджетний потенціал, який фактично спроможна сформувати

країна, і виступає вихідною базою для розробки поточної фінансової політики.

Структура бюджету країни характеризується насамперед двома головними

взаємопов'язаними складовими: доходами і видатками. Однак це не означає, що зміст

бюджету зводиться до простого кошторису чи своєрідної каси, куди надходять і звідки

витрачаються гроші. Він завжди був і залишається головним фінансовим планом держави,

який є засобом досягнення економічної стабільності, і в ньому відбивається реальне життя

суспільства. Його проект щороку розробляє виконавчий орган країни, обговорює і

приймає законодавчий орган(парламент, конгрес). Затверджений бюджет реалізують

виконавчі органи, які після завершення фінансового року звітують про відповідність його

фактично досягнутих показників плановим, що встановлені законом.

Джерела, характер формування і напрями витрат державного бюджету в кожній країні

відрізняються своїми національними особливостями. Це залежить від багатьох чинників

адміністративної системи, структури і рівня розвитку економіки, конкретно втілюваної

державної політики тощо. Попри всю різноманітність використовуваних у країнах

способів бюджетотворення і підходів до нього, в цьому процесі існують й загальні риси та

закономірності. Зокрема, доходна частина бюджетів в основному складається із

податкових надходжень, а їхні видатки здебільшого пов'язані із забезпеченням соціальних

послуг, що пом'якшує неминуче властиву для ринкової економіки диференціацію в

доходах, рівні життя різних верств населення.

Для того щоб конкретизувати аналіз структури грошових ресурсів і повніше дослідити

процес їхнього руху, звернімося до показників бюджету України на2000 р. (табл. 1).

4.Доходи бюджету.

При всьому розмаїтті джерел доходів державного бюджету вирішальну роль у його формуванні відіграють чотири основні види податків. Як показують наведені

в табл. 7 дані, найбільша частка в централізованому бюджеті країни припадає на додану

вартість— 29,1 відсотка. Раніше верхню позицію тут займав податок на прибуток

підприємств. У2000 р. його планова частка в бюджеті становила— 17,3 відсотка.

Протягом останніх п'яти років вона значно скоротилася. Це пояснюється не тільки

змінами в податковому законодавстві та істотним зменшенням податкових ставок для

підприємств. Суттєво звузилася база оподаткування внаслідок спаду виробництва і

відповідно зменшення самого прибутку. Водночас більша частина отриманого прибутку

залишається у первинних ланках виробництва. Середній відсоток вилучення прибутку при

сплаті цього податку помітно знизився.

Кошти, що отримуються за рахунок прибуткового податку з громадян, у2000 р. (як і в

1998 р.) направлялися повністю в доходну частину місцевих бюджетів і враховувалися у

зведеному бюджеті країни. Частка місцевих бюджетів у зведеному дорівнює11,7 відсотка.

Протягом кількох останніх років вона була ще меншою. Якщо порівняти її з подібними

надходженнями до бюджетів країн з розвиненою ринковою економікою(від74 до'/, всіх

бюджетних надходжень), то вона видається мізерною. На перший погляд може здатися,

що процес мобілізації доходів до бюджету країн не лежить, на відміну від інших держав,

важким тягарем на населенні. Зовсім іншу картину маємо, коли до визначеної частки

податку з громадян додавати суми непрямих податків, приблизно70 відсотків яких

сплачується населенням через ціну при купівлі товарів та послуг. До того ж не можна не

враховувати, що сьогодні незрівнянно низький рівень особистих доходів і реальна

заробітна плата більшої частини населення України не відзначаються тенденцією до

постійного швидкого зростання.

Відносно незначною є частка надходжень до бюджету від акцизного збору(5,8 відсотка).

Проте слід зазначити, що останнім часом спостерігається її збільшення насамперед

завдяки розширенню асортименту товарів, з яких стягуватиметься акцизний збір, і

підвищенню окремих його ставок.

Тривалий час у структурі бюджету перебували кошти ряду позабюджетних фондів

(Пенсійного фонду України, Фонду здійснення заходів щодо ліквідації наслідків

Чорнобильської катастрофи і соціального захисту населення, Фонду охорони праці.

Державного інноваційного фонду тощо). Бони майже наполовину, але по суті формально,

збільшували загальний обсяг бюджету. Справа в тому, що ці фонди мають чітко окреслену

базу доходів і цільовий характер. Нещодавно окремі з них скасовані(наприклад.

Державний інноваційний фонд, Фонд розвитку паливно-енергетичного комплексу), деякі

виведені зі складу централізованого бюджету. Тому кошти державних цільових фондів

помітно скоротилися. їхня частка в надходженнях до бюджету зменшилася до9,9

відсотка.

Неподаткові надходження до державного бюджету становлять26,8 відсотка. Це плановий

показник і досягнути його буде важко, оскільки недостатні суми надходжень від

приватизації майна, плати за транзит природного газу територією України, рентної плати

за нафту і газ власного видобутку, а також повернення кредитів, наданих під державні

гарантії.

Доходна частина Державного бюджету України на2000 р. затверджена в сумі33433,2

млн. грн. Це становить80 відсотків загального консолідованого бюджету. Решта коштів

спрямовується в місцеві бюджети, які згідно із Законом України«Про бюджетну систему

України» крім визначеної частини загальнодержавних надходжень формуються також за

рахунок законодавчо встановлених місцевих джерел. З метою зміцнення їхньої доходної

бази рекомендується надати статусу місцевих тим загальнодержавним податкам, які

традиційно в повному обсязі зараховуються до місцевих бюджетів(прибутковий податок з

громадян, плата за землю, податок на прибуток підприємств комунальної власності,

податок з власників транспортних засобів тощо).

У структурі надходжень до централізованих бюджетів у країнах з розвиненою ринковою

економікою провідну роль відіграє пряме оподаткування. Наприклад, у США і Канаді за

рахунок особистого доходного податку формується45—48 відсотків їх федеральних

бютжетів. Це джерело доходу є найвагомішим і в західноєвропейських країнах(від20 до

50 відсотків усіх бюджетних надходжень). Друге місце в централізованих бюджетних

доходах належить внескам на соціальне страхування. їх називають податками на заробітну

плату. Вони сплачуються найманими працівниками(у відсотках до сукупного заробітку) і

кожним підприємством, фірмою(у відсотках до загального фонду оплати праці).

Наступним за значимістю в бюджеті створенні йде податок на прибуток корпорацій(до20

відсотків). Останнім часом в більшій частині західних країн ця частка урядових доходів

набула тенденції до зниження.

5.Видатки бюджету.

Функціональна структура видаткової частини бюджету, тобто поділ витрат за їхнім призначенням, зазнає помітних зрушень. Привертає увагу досить низький порівняно з недалеким минулим рівень видатків бюджету на фінансування виробничих галузей народного господарства(наприклад, промисловість та енергетика— 5,6 відсотка,

сільське господарство— 1,2, будівництво— 1,2 відсотка). Це зумовлено особливостями

перехідного періоду до ринкової економіки, якому властиве послідовне звуження окремих

функцій держави, пов'язаних з безпосередньою участю у виробничій сфері. З

поглибленням економічних реформ забезпечення процесу виробництва, його розширене

відтворення все більше здійснюватиметься^а рахунок фінансових коштів, зосереджених

на рівні підприємств. Утвердження нових форм власності в ході приватизації державних

підприємств призводить до подальшого зменшення і ліквідації залежності від

центрального бюджету. Проте бюджетне фінансування відіграватиме помітну роль у

загальних вкладеннях в економіку. Зменшуючи або повністю виключаючи практику

підтримки збиткових підприємств, неефективних економічних, господарських програм,

держава спрямовуватиме свої кошти на підтримку базових галузей промисловості,

сільського господарства, конверсію, на забезпечення великих цільових проектів

міжгалузевого характеру, розвиток паливно-енергетичного комплексу, транспортної

мережі, зв'язку та інших елементів виробничої інфраструктури. Тому передбачено,

починаючи з2001 p., встановити обсяг централізованих вкладень в реальну економіку на

рівні не менше1 відсотка доходів державного бюджету.

На соціальний захист і соціальне забезпечення населення спрямовуватиметься11,2

відсотка бюджету. У майбутньому частка цих видатків зростатиме. Все більше коштів

держава змушена буде витрачати на допомогу з безробіття і соціальне забезпечення. Ці

витрати мають адаптуватися до потреб ринкової економіки, перехідного періоду, для

якого властиве збільшення розриву в доходах і виникнення ситуації, коли окремі групи

людей не спроможні себе матеріально утримувати. Загострюється проблема формування

системи соціального захисту, яка б дала змогу уникнути зниження життєвого рівня

найменш забезпечених верств населення. При обмеженості бюджетних ресурсів

зменшення витрат їх потребує зміни соціальних пільг універсального характеру конкретно

зорієнтованою, адресною матеріальною допомогою.

Постійно високою має бути частка бюджетних видатків на освіту і охорону здоров'я.

Тривала практика«залишкового» підходу до фінансування цього суспільного блага

призвела до крайньої межі падіння соціального розвитку держави. Однією з головних

турбот уряду сьогодні є створення ефективної та рівномірної системи медичної допомоги

населенню, що з економічного погляду сприятиме збільшенню можливостей людини

продуктивно працювати. Інвестиції в освіту(людський капітал) також підвищують якість

робочої сили, стимулюють прогресивний економічний розвиток. Крім того, вони

приносять суспільству винятковий ефект, оскільки освіта є засобом зміцнення

національної самосвідомості, формування соціальної поведінки людей.

У державній політиці видатків ще не реалізовано принцип пріоритетного фінансування

науки. На її розвиток у2000 р. виділено невиправдано мізерна сума, що становила лише

1,6 відсотка бюджетних асигнувань. Водночас витрати на обслуговування державного

апарату поглинають6 відсотків бюджетних ресурсів, а на фінансування оборони країни

йде7,2 відсотка. Останнім часом визначено і виділено окремою статтею витрати на

обслуговування державного боргу, які посідають перше місце(17,8 відсотка) у

функціональній структурі видатків централізованого бюджету.

У федеральному бюджеті США найбільшою є стаття витрат на соціальне страхування

(понад20 відсотків), що пов'язано насамперед зі зростанням чисельності людей похилого

віку і зниженням рівня народжуваності. Не набагато менше коштів витрачається на

національну оборону. Вагомі частки видатків йдуть на виплату відсотків за державний

борг, допомогу малозабезпеченим громадянам, медичне страхування і охорону здоров'я. Із

бюджетів штатів і місцевих адміністрацій фінансуються насамперед витрати на освіту,

трансфертні платежі бідним верствам населення, будівництво нових та експлуатацію

діючих автомобільних шляхів.

Протягом останньої чвертіXX ст. у країнах Західної Європи половина всіх витрат

централізованих бюджетів спрямовується на соціально-економічні цілі. Зберігається

тенденція до збільшення частки поточних витрат, пов'язаних із добробутом людей

(допомога людям похилого віку, непрацездатним, безробітним, пенсійне забезпечення,

підготовка кадрів і охорона здоров'я). Залишається високою(від10 до20 відсотків) частка

коштів на прямі та опосередковані військові витрати, хоча і темпи їх зростання помітно

знизилися. Приблизно стільки ж бюджетних ресурсів використовується для виконання

господарських програм(розвиток перспективних галузей, оновлення основного капіталу,

фінансування науково-дослідних робіт, капіталовкладень в інфраструктуру). Це свідчить

про досить активне втручання кожної держави в реальну економіку. Щодо

адміністративно-управлінських витрат, то в окремі періоди вони збільшувалися, але

повільними темпами, і частка їх навіть зменшилася.