Міністерство освіти і науки України

Київський національний університет будівництва і архітектури

Кафедра економічної теорії

Реферат

з дисципліни «Економічна теорія»

на тему:

«Особливості бюджетного процесу в Україні»

Виконав: ст. гр. ПЦБ-35

Коваленко Ю.І.

Перевірила: Скиценко В. Д.

Київ - 2016

План

Вступ

1.Сутність і принципи побудови бюджетної системи.

2. Поняття і зміст бюджетного процесу

3.Державний бюджет.

4.Доходи бюджету.

5.Видатки бюджету

6.Бюджетний дефіцит і державний борг.

Висновок.

Таблиця 1.

Словник термінів.

Список використаної літератури.

Вступ

Мета написання даногореферату полягає в дослідженні питань, пов’язаних з поняттям та сутністю бюджетного процесу в Україні. Також метою написанняданоїроботи є поглиблення теоретичних і практичних знань з бюджетної системи України, вироблення умінь застосовувати їх при вирішенні конкретних практичних завдань.

Актуальність обраної теми полягає в тому, що ефективність та успішність

практичної реалізації положень Бюджетного кодексу України залежить від

наявності ефективних механізмів їх впровадження та передбачає чітке

знання теоретичних, методологічних основ та нормативно-правових актів,

пов’язаних з Бюджетним кодексом та бюджетним процесом на всіх рівнях

державного управління.

1.Сутність і принципи побудови бюджетної системи.

Формування фінансової системи тієї чи іншої країни неможливе без утворення різних централізованих і децентралізованих фондів, де провідна роль належить бюджету як загальнодержавному фонду грошових ресурсів.

У найпростішому визначенні бюджет є планом утворення і використання фінансових

фондів у державі.

За своєю будовою бюджет характеризується як бюджетна система. У ньому зосереджена

сукупність усіх бюджетів, створюваних у державі на різних рівнях структур влади і

управління.

Бюджетна система ґрунтується на прийнятому в державі бюджетному устрої. Сутність

його зводиться до організації та принципів побудови бюджетної системи. У ньому

виділяють основу і структуру бюджетної системи, взаємозв'язок і розмежування доходів

та витрат між її окремими ланками, закріплюються законодавчо встановлені бюджетні

права. Насамперед від цього залежить, наскільки створені умови забезпечують ефективне

управління основною масою фінансових ресурсів у державі.

Бюджетна система кожної країни визначається її адміністративно-територіальним поділом

і державним устроєм. Саме цим зумовлена потреба в тій чи іншій вертикальній структурі

державних органів влади і управління, а відтак— і структурі відповідних фінансових

фондів. Зокрема, в унітарних країнах бюджетна система складається з двох ланок—

державного(центрального) і місцевого(муніципального) бюджетів. У бюджетній системі

федеративних держав додається ще третя, середня ланка— бюджет членів федерації.

Наприклад, у США— це бюджети штатів, у Росії— республік, у Німеччині— земель, у

Швейцарії— кантонів. У бюджетній системі України виділяють державний бюджет,

бюджет Автономної Республіки Крим та місцеві бюджети(обласні, районні, міські,

сільські та селищні). У сукупності названі бюджети становлять зведений(консолідований)

бюджет.

У світовій практиці є різні підходи до будови бюджетної системи. Проте, виходячи із

загальнодержавних позицій, для всіх країн з розвиненою ринковою економікою

основоположним у цьому процесі є використання принципу поєднання централізованих і

децентралізованих фондів. Головна проблема полягає у досягненні оптимального

співвідношення між бюджетною централізацією і децентралізацією, тобто узгодження

державних і регіональних, місцевих бюджетів. Не менш важливе значення надається

визначенню самого характеру взаємовідносин між бюджетами різних рівнів. Ідеться про

те, чи функціонуватиме цілісна єдина бюджетна система, чи кожний бюджет буде

автономним з власною доходною базою, напрямами видатків і широкими правами.

Визнано, що автономність місцевих бюджетів з ознакою не політичної спрямованості, а

економічної доцільності. За цих умов кожний регіон буде прагнути самостійно задовольнити свої потреби і водночас може бути впевнений, що додатково вишукані його резерви не вилучатимуться і не впливатимуть на подальші відносини з бюджетами вищих рівнів.

Якщо на місцях немає стимулів до зростання прибутків, то і центральні державні

структури не зможуть їх встановити, а головне— реалізувати.

Сьогодні ще рано говорити про утвердження автономності місцевих бюджетів в Україні.

У цьому напрямі зроблено лише перший крок, оскільки прийняті принципи формування

бюджетної системи— єдності, повноти, достовірності, гласності, наочності та

самостійності бюджетів— не спроможні забезпечити такий ступінь автономності, який би

виражав економічну і фінансову самостійність регіонів. Не вирішені питання щодо

чіткого визначення основ і ступеня розмежування ланок бюджетної системи, їхніх

функцій. Досить велике частка національного доходу проходить через централізований

(державний) бюджет, ускладнює, перевантажує його і не сприяє раціональному

використанню наявних фінансових ресурсів. Інакше кажучи, тут ми прямуємо

найпростішим і водночас примітивним шляхом. Звичайно, найлегше застосовувати один

уніфікований підхід до розробки бюджетів на всіх рівнях управління без належної

диференціації, без достатнього врахування можливостей, потреб і перспектив розвитку

кожного регіону країни.

Порядок бюджетостотворення, що діє в нашій країні, застарів і повністю себе вичерпав. Тут потрібен новий комплексний підхід, що насамперед передбачає:

ведення безперервного довго- і середньотермінового бюджетного планування, що стало б

базою розробки річних бюджетів; виділення в бюджетній політиці стратегічних цілей та їхню послідовну реалізацію: органічне поєднання бюджетного планування з програмою соціально-економічного розвитку в цілому та інвестиційною зокрема.

Для того щоб реально реформувати економіку і отримати бажані кінцеві фінансові

результати, особлива увага має бути приділена бюджетному плануванню. Лише тоді

можна сподіватися на суттєві зміни у формах фінансової політики, поставити на наукову

основу обґрунтування концепції консолідованого бюджету. Це передбачає передусім

формування і затвердження фінансових планів, які мають розраховуватися за

укрупненими показниками фінансової діяльності на всіх рівнях господарювання.

Контрольні показники, ліміти і державні замовлення мають розроблятися одночасно зі

складанням фінансових планів, визначенням джерел фінансових коштів, тривалих

(стабільних або диференційованих) економічних нормативів, цін.

Серцевиною фінансового планування є зведений фінансовий баланс держави, покликаний

забезпечити узгодження матеріально-речових і грошово-фінансових пропорцій

суспільного відтворення. Його розробка надає бюджету статусу головного, стержневого

балансу. Йдеться про баланс формування і витрачання централізованою грошового фонду

країни у взаємозв'язку з рухом фінансових коштів усіх учасників суспільного виробництва.

Налагодження прямих господарських зв'язків, оптової торгівлі, застосування договірних

цін покликане сприяти створенню механізму підтримки збалансованості матеріальних і

фінансових ресурсів, що використовуються в централізованому порядку. У цій ситуації

головне завдання фінансового планування зводиться до створення необхідних умов для

функціонування товарно-грошових відносин, формування системи регуляторів, що

узгоджують платоспроможний попит господарства і населення з матеріальним

забезпеченням. На зведеному рівні це може забезпечуватися на основі системи

взаємопов'язаних показників, що відбиватимуть стан матеріально-фінансової

збалансованості відтворення, готівкового та безготівкового грошового обігу, динамічні

характеристики обсягу перерозподілу ресурсів через фінансово-кредитну систему.