2. Привид

        Нумо, вічні Ундини,

        Збурте сині глибини,

        Венеро, сестро блакиті,

        Яви свої форми налиті!

 

        В норвезьких снігах євреї,

        Тримайтесь дороги своєї,

        Далеких країв вигнанці,

        Море малюйте вранці!

 

Я. - Не хочу хмільних напоїв,

        Не спрагну чар-зілля в чарі.

        Скільки б чудес не накоїв,

        Лише на дорогу примарі.

 

        Отямся ж, о батьку хрещений

        Тієї страшної спраги,

        Що смокче, як гідра, з мене

        І душу, і решти відваги.

3. Приятелі

        Глянь, хвилі-відчайдухи

        Женуть вино на пляж.

        Глянь, мчать струмки сивухи,

        Гірський розмивши кряж.

        Ми, друзі, не промажем -

        Потрафим в нашу ціль!

 

Я. - Доволі цих пейзажів!

        І, врешті, що є хміль?

        Врятуюсь від загулу

        І від земних щедрот,

        Набравши в рот намулу

        Поміж старих колод.

4. Мрія злидаря

        Колись я проберусь

        В містечко старовинне,

        Знайду пивничку винну

        І тихо там нап'юсь,

        І в тишині загину.

 

        А збудуся недуг

        Й добуду грошенята,

        Подамся мандрувати.

        Ген-ген за виднокруг

        Поманить доля клята.

        - Ех! Мрія злидаря

        Лиш додає осмути.

        Ніколи не прибути

        Мені до корчмаря

        В зелений світ забутий.

5. Підсумок

І голуби, причаєні в полях,

І звірина, що в глупу ніч біжить,

Птах водяний і тихий свійський птах,

Метелик теж - всіх мучить спрага пить.

 

Розтанути б в захмарній далині...

- О, щастя прохолодної краси! -

В росі фіалок зникнуть навесні,

Коли зоря зволожує ліси.

 

VII. Світанкова добра думка

О четвертій влітку - благодать!

Ще продовжується сон кохання,

Видихає на гаї світання

                Пахощі вечірніх свят.

 

Де сіяє сонце Гесперід,

На величній гомінкій будові

Вже заметушивсь теслярський рід,

                Засукавши рукави байкові.

 

Теслярі у моховій пустелі

Зводять пишні вигини склепінь,

Де всміхнуться розкішшю оселі

                У фальшиву далечінь.

 

О Венеро! Для Робітників,

Підданих владики Вавілону,

Любих кинь своїх чоловіків,

                Що в душі несуть корону.

 

О Владарко Пастухів!

Дай вина хильнути теслям гідним,

Щоб вони не вибились із сил,

                Доки в море не ввійдуть опівдні.

Травень 1872

УглСтефа́н Малларме́ (фр. Stéphan Mallarmé) (18 березня 1842, Париж — 9 вересня1898, Вальвен, біля Фонтенбло) — французький поет, один з найчільніших представників французького символізму, разом з Бодлером і Рембо заклав підвалини сучасної європейської лірики.

Зміст   [сховати]  1 Біографія 2 Творчість 3 Твори 3.1 Посмертні публікації 3.2 Переклади 4 Українські переклади 5 Приклад поезії 6 Література 7 Див. також 8 Посилання

[Ред.]Біографія

Стефан Малларме народився в родині дрібного службовця в Парижі. Після смерті матері в 1847 виховувався бабусею. З 1850 жив у інтернатах, 1855 його виключають з інтернату за погану поведінку і він відвідує ліцей в Сансі. 1857 помирає його молодша сестра. Перші вірші Малларме пише 1858-1860 роках (збірка «В чотирьох стінах» — 64 тексти).

По закінченні школи знайомиться з письменницькими колами й уперше натрапляє на тексти Шарля Бодлера. Кілька років проводить в Англії, де знайомиться з Марі Ґерхард, за походженням німкенею В 1863 одружується з Марі Ґерхард. Цього ж року народжується його донька Женев'єва. В 1864 починає роботу над «Іродіадою», розробляючи біблійний сюжет про Саломею, намагається віднайти нову чистоту й красу поетичного слова.

В 1866 йому нарешті вдається опублікувати добірку своїх віршів у часописі парнасців. Знайомиться з Леконтом де Лілем та Жозе Ередіа. В 1871 народжується його син Анатоль у Сансі. Малларме переїздить до Парижа, де працює над перекладами з Едгара По. 1872 знайомиться з Рембо та деякими представниками імпресіонізму. Дружить з Едуаром Мане таЕмілем Золя. З 1874 видає часопис «La dernière mode», який невдовзі закрився.

З 1877 організовує літературний салон: легендарні «mardis» («Вівторки»), де збираються молоді письменники, такі як Еміль Верхарн, Моріс Метерлінк, Оскар Вайльд, Поль Валері, Андре Жид, Вільям Батлер Єйтс, Райнер Марія Рільке, Стефан Ґеорґе.

В 1883 ім'я Малларме набуло розголосу завдяки публікації «Проклятих поетів» Верлена. В 1886 публікує свій перший вірш без знаків пунктуації «M'introduire dans ton histoire». По виході на пенсію в 1894 переїздить з Парижа до Вальвен, де й помирає 1898.