Академія внутрішніх військ мвс країни
Кафедра соціальних та правових дисциплін
Історія української культури
Блок змістовних модулів 1
Основи теорії культури. Генезис української культури у контексті надбань світової цивілізації
Змістовний модуль 2.. Історія розвитку української культури на тлі світового культурного простору
Заняття 3.Культура європейського середньовіччя та України.
1.Середньовічна культура Європи.
2. Розвиток культури Київської Русі.
Харків 201
1. Середньовічна культура Європи.
Період Середньовіччя – це досить тривалий історичний період (від Y до початку XYI ст..). Термін “середні віки” виникає в Італії XY-XYI ст.. Італійські гуманісти під цим терміном розуміли період глибокого занепаду європейської культури, втілення догматизму, релігійного фанатизму, придушення свободи особистості. Сучасна наука розглядає культуру Середньовіччя, як історично закономірну складову частину розвитку людства. Середньовіччя стало тим підґрунтям, базуючись на якому склалася самобутня європейська культура. Культурна спадщина середніх віків посіла важливе місце в історії людства й позначилася на розвитку філософії, релігії, права, природничих наук. Особливо вагомими були досягнення в літературі та мистецтві.
Традиційно виділяють три основні етапи:
- раннє Середньовіччя – Y-XI ст..
- зріле Середньовіччя - XI-XIII ст..
- пізнє Середньовіччя – XIY-XYI ст.
Досить складною і суперечливою була політична структура середньовічного суспільства. Феодал не лише володів своїми землями, а й правив ними як государ. А звідси – складна ієрархія всередині панівного класу та тенденція до сепаратизму, боротьба феодалів з королівською владою.
Зародження і розвиток культури Середньовіччя визначається взаємодією трьох основних факторів: традиції народної творчості, культурного впливу античного світу і християнства.
Традиції язичництва, народні звичаї, усна поезія, завзятий гострий гумор карнавалів – все це знайшло відбиток в культурі.
Друга особливість середньовічної культури – античність. Латинська мова стала мовою освіти і науки. Освічені римляни займали високі посади. Антична література і філософія (хоча не в оригіналі , а в коментарях церковних діячів) вивчалась в школах і університетах.
Однак найважливішим фактором формування і розвитку культури Середньовіччя була релігія і церква. Поступово християнська доктрина стає основним елементом світогляду середньовічної Європи.
Вплив релігії на життя посилювався завдяки могутньому авторитету церкви. Церква мала силу на міжнародній арені завдяки єдиній загальноприйнятій мові – латині, церковні діячі були першими радниками в політичних та державних справах. В руках церкви зосереджувалась одна третина всієї земельної власності, тим самим вона мала і велику економічну силу; церква утворила так звану “державу в державі”, і, маючи свою особливу юрисдикцію і особливе канонічне право, не визнавала над собою влади. Тому тривалий час головною ідеєю церкви була теократія. Для боротьби з непокірними церква використовувала декілька мір покарання: інтердикт і відлучення. Інтердикт - це тимчасова заборона папи проводити на території, яка підпала під покарання, богослужіння і релігійні обряди. Відлучення – це виключення людини з релігійної общини, яке приносило багато неприємностей (не було змоги отримати відпущення від гріхів, вступити в шлюб, поховати за християнським обрядом). З XIII ст.. для боротьби з єресями об’єднуються світська і церковна влада і створюють інквізицію – Конгрегацію святої служби. З діяльністю інквізиції, яка проіснувала від XIII до XYIII ст., пов’язані найтрагічніші сторінки європейської історії. Боротьба проти єресі поступово вилилася в переслідування вчених, у заборону наукової діяльності.
У період раннього Середньовіччя було розроблено головні догми християнства. Основна ідея “отців церкви” – геоцентризм: бог є початок і кінець людського життя. Бог створив і світ і людину і тому повністю підкоряє їх собі. Життя земне, тілесне знаходиться з одного боку, життя після смерті, духовне – з другого. Земне життя не має ніякої цінності. Воно лише готує до смерті. Чим більше людина страждає в цьому житті, тим більше в неї шансів отримати вічне блаженство після смерті. Тобто головна думка цієї доктрини –аскетизм, байдужість для земних радощів, зречення людей і світу. Ідеал людини – чернець, святий, аскет, людина, яка зреклася земних спокус.
Церква Середньовіччя була носієм освіти і науки. Не існувало освіти поза монастирськими стінами, не існувало науки, крім тої, що була “служницею релігії”.
Наука Середньовіччя знайшла відбиття у філософії, так званій схоластиці. Головна проблема схоластики – співвідношення віри і розуму – викликала багато дискусій серед різних філософсько-релігійних течій раннього Середньовіччя (номіналісти, реалісти). Схоласти створили особливий жанр “сум”, в якому підсумовувались знання в різних галузях. Вперше такий твір написав Фома Аквінський. Його “Сума теологій” – це своєрідна енциклопедія католицького богослов’я, де він сформував п’ять доказів буття Бога.
Говорячи про середньовічну науку, слід сказати про алхімію. Алхімія, як наука, проіснувала з IY до XIY ст. Основною метою алхімії було винайдення “філософського каменя”. Пошуки “філософського каменя” супроводжувались з’ясуванням питань про те, як виникають з елементів ті чи інші речі.
Разом з алхімією відомими науками Середньовіччя були магія і астрологія. Вісім речей намагалися найти вчені: філософський камінь, еліксир довголіття, розм’якшував скла, вічне світло, вічний рух, градус довготи, гіперболу вигнутого дзеркала, квадратуру кола.
Поряд з землеробством поширюються скотарство, виноробство, городництво. Дерев’яні частини знарядь праці замінювались на залізні. З’являються металургійне виробництво, гірнича промисловість.
В епоху Середньовіччя високого рівня досягла шкільна і університетська освіта. Освіта першої половини середніх віків була обмежена владою церкви. Початкові школи (латинські) знаходились при монастирях і соборах. Тут
вивчали молитви на латинській мові, давали елементарні знання з письма, лічби, читання.
Більш вищий ступінь мали загальні школи, де крім вільних мистецтв викладались такі науки, як медицина, римське право, богослов’я. Загальні школи перетворилися на університети, так медична школа міста Салерно – в 1158 р., правова булонська – в 1162 р, богословська паризька – в 1200 р. Згодом університети з’являються і в Англії (Оксфорд, Кембридж), Чехії (Прага), Польщі (Краків).
Університети Середньовіччя були незалежними від місцевої влади, мали свій суд, право обирати посадових осіб.
Середньовічні університети поступово стали осередками освіти і освіченості, виразниками культури епохи зрілого феодалізму.
В зв’язку з розвитком університетської освіти з’являється новий напрям в літературі. На цей час досить розповсюдженим був жанр бардівської поезії
З появою студентства, яке під час вакацій (канікул) мандрувало по країні в пошуках заробітку, виникає рух вагантів (від латинського слова “vagantes” – “мандруючі люди”) або голіардів (від латинського “gula” “галас” Поезія вагантів за своїм характером сатирична. Вони викривають лицемірство, обман, ненажерливість, розпусту, продажність, розповсюджені серед єпископів та ченців. Епікуреїзм у всіх його проявах – одна з головних тем поезії вагантів.
Великою популярністю користувались і мандруючі актори –жонглери – професійні співаки, фокусники, музиканти. За звичай жонглери були неписьменними, а тому вчили свої твори на пам’ять. Досить поширеним у виконанні жонглерів був героїчний епос, тобто поеми про героїчне минуле своєї країни. Кожна європейська країна має такий пам’ятник епічної народної творчості. До найбільш відомих належить французька “Пісня про Роланда”, англійська “Боевульф”, іспанська “Пісня про мого Сіда” і німецька “Пісня про Нібелунгів”.
Середньовічний епос відображував як народні уявлення про героїзм, так і ідеологію феодального суспільства, зокрема лицарства.
Суттєва роль у створенні ідеального образа лицаря належала лицарській літературі: поезії і роману.
Культ кохання породжує творчість трубадурів і менестрелів – співців кохання, які жертовно присвячують не лише свої твори, а й саме життя служінню Дамі.
Всі вони однаково висловлювали любов до земних радощів і благородство почуттів. “Радість”, “молодість” і “міра” – основні складові поезії трубадурів. Любов займає домінуюче місце в поезії і набуває схематизму і ідеалізації.
Дуже популярними були лицарські романи. Тематика їх зводиться до теми любові, фантастичних пригод і авантюр, які трапляються з лицарем. Самими відомими з них є “Романи про короля Артура і лицарів круглого столу” і “Тристан та Ізольда”.
До другої половини XI ст. місто було військовим або адміністративним центром. З кінця XI ст. Тут концентруються ремесла і торгівля, воно набуває ознак культурно-політичного центру.
Досить швидко починає формувати місто і свою культуру, власну систему цінностей. Міське життя породило університети, які забезпечували подальший розвиток і повсюдне поширення знань. З’являються фахівці нового типу – юристи, лікарі, вчені.
Розвиток міст дав поштовх і подальшому розвиткові музики, театру, світської літератури, які виражали інтереси громадян, як впливової соціальної верстви.
Одним з улюблених жанрів міської літератури були фабліо – невеликі віршовані оповідання про потішні чи нісенітні події побутового життя. В цілому фабліо носили сатирико-гумористичний характер і викривали людські пороки.
Найбільш яскравим виразником міської культури став середньовічний театр. З XII ст. виникають нові театральні жанри – містерії, міраклі, фарси, мораліте. Містерії і міраклі – це своєрідні релігійні драми, головними героями яких були Христос, Марія, святі. Фарси – невеличкі п’єси анекдотичного характеру, в яких дотепно викриваються розпуста ченців зажерливість заможних громадян, продажність суддів, висміюються феодальні грабіжницькі війни, індульгенції. Мораліте розділились на алегорії (герої яких представлені у вигляді рис людини) та історії (які торкалися тем сімейної та суспільної моралі).
Розвиток середньовічного мистецтва проходить три етапи: до романський (YI-X ст..), романський (XI-XII ст..) і готичний (XIII-XIY ст.).
Дороманське мистецтво. Впровадження християнства обумовило інтенсивне будівництво церков. Перші християнські храми були двох типів: базиліки (прямокутна будівля) і ротонди (кругла будівля). Зовнішнє вбранство храмів дуже суворе, а внутрішнє оздоблювалось фресками і мозаїками. До романський період – це царство орнаменту. Кожна вільна поверхня прикрашалась фантастично-релігійними візерунками. Більш поширеним орнамент став завдяки рукописним книгам, де самі літери стали схожими на орнамент.
Романське мистецтво. X-XI ст. – виникає у період безперервних війн, темряви і невігластва. Мистецтво цілком знаходилось в руках церкви. Участь у будівництві храмів вважалось надійним засобом, щоб загладити гріхи. Романська архітектура користувалась римськими формами. Крім монастирів і храмів, будується велика кількість феодальних замків. Романська архітектура відповідала всім вимогам суворого, небезпечного часу. Ці замки і храми мали вигляд масивних споруд з товстими стінами, маленькими вікнами і великою кількістю башт.
XI-XIII ст. – розквіт монументального мистецтва (живопису та скульптури). Розпис прикрашав внутрішнє вбранство романських споруд, насамперед це рельєфи і мозаїка.
Монументальний живопис був яскравим прикладом втілення божественного начала. В середні віки – відсутній культ тіла. Фізичний ідеал –це розп’яття: мертве тіло зі слідами катування і мук, тому з усіх почуттів перевага віддавалась стражданню, яке очікує душу. Художники зображали картини бідувань і страждань, але часто вплітались і нехристиянські сюжети – тварини, чудовиська, мисливці, жонглери. Красивим вважалось тільки духовне, тому темою і живопису, і скульптури стає не реальне, а символічне, алегоричне.
В X-XII ст. не існувало портрета, тому романська скульптура носила умовно-символічний, схематичний характер.
Готичне мистецтво (“готський” – варварський) – це пошук синтезу між архітектурою, живописом і скульптурою. Готичне мистецтво цілком пов’язане з розвитком місцевої культури. Життя в місті викликає появу нових типів будівель – біржа, суд, лікарня, митниця, ратуша.
Значного розвитку готика досягає у Франції, особливо в розвиненіших північно-східних регіонах. Тут складається тип готичного собору. Немає вже масивних стін, похмурості і суворого тиску церковності. Характерні риси готичного собору – стрільчаті арки, стрільчаті вікна, витягнутість вгору всієї будівлі, багатокольорові вітражі. Готичний собор пробуджував в людині почуття піднесеного, величного почуття захоплення.
Фасади соборів були суцільно декоровані скульптурою, що нагадувало мереживо. Знамениті готичні собори – Собор Паризької богоматері (1208), Шартрський (1260), Ам’єнський (1258), Рейнський (1240),Кельнський (1248).
Готика –це і розквіт монументального живопису, вітража. Сюжети вітражів ті ж, що і скульптурного декору. Значну увагу приділяли митці XIII-XIY ст. розвиткові мистецтва книжкової мініатюри, ілюстрації, великого поширення набувають гобелени.
Висновок.
Культура Середньовіччя висунула нове коло ідей і образів, нові естетичні ідеали, новий зміст. Ідучи за християнською вірою, ця культура глибоко посіла у внутрішній світ людини. Однак це багатство культурного життя тільки виявило свої можливості. Розвинутись йому заважали тенета громіздких ієрархічних структур феодального суспільства, умовність і аскетизм , як основні закони зображення, і безперечний церковний догматизм. Головним надбанням середньовічної культури було те, що вона відкрила духовні сили людини, започаткувала гуманістичний світогляд.