§ 1. Порядок фінансування соціально-культурних заходів

У Конституції України закріплено, що людина, її життя і здоро­в'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (ст. 3). Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість соціальності діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвер­дження і забезпечення прав і свобод людини — головний обов'язок держави.

Отже, необхідність виділення коштів з державного та місцевих бюджетів на фінансування соціально-культурних заходів є законо­мірним і виправданим з позицій розвитку держави. Саме цей напрям кошторисно-бюджетного фінансування є найбільшим порівняно з усіма іншими бюджетними витратами.

До соціально-культурних видатків держави належать видатки на: соціальний захист населення і соціальне забезпечення, освіту, на­уку, культуру і засоби масової інформації, охорону здоров'я, фізич­ну культуру та спорт, заходи у сфері молодіжної політики. Фінан­сування зазначених видатків відіграє велику соціальну та політич­ну роль, формуючи в суспільстві відчуття «благополуччя й задово­лення» або «розчарування» тими процесами, що відбуваються у країні. Разом з тим в умовах існування бюджетного дефіциту соці­ально-культурна сфера є найвразливішою, тому що велика кіль­кість цих видатків фінансується за «залишковим принципом», тоб­то в останню чергу або ж за дуже скороченими нормативами та нормами.

Соціальна інфраструктура, яка включає органи підтримки і роз­витку культури, мистецтва, освіти, науки, охорони здоров'я і фізич­ної культури, пенсійні і різні соціальні виплати, політику робочої сили, нині розглядається як обов'язкова умова повноцінного функ­ціонування суспільно-економічної системи і, відповідно, потребує до себе значної уваги.

4. Бюджетна класифікація її структура та значення .

Бюджетна класифікація - єдине, систематизоване, функціональне згрупування доходів і видатків бюджету за однорідними ознаками, що забезпечує загальнодержавну та міжнародну порівнянність бюджетних даних.

Бюджетна класифікація застосовується для здійснення контролю за фінансовою діяльністю органів державної влади, органів влади АРК, органів місцевого самоврядування, інших розпорядників бюджетних коштів, проведення необхідного аналізу в розрізі доходів, а також організаційних, функціональних та економічних категорій видатків, забезпечення загальнодержавної порівнянності бюджетних показників.

З метою досягнення цілісності бюджетних категорій доходів і видатків та для забезпечення взаємозв”язку між функціональними призначеннями і економічним характером видатків бюджету Міністр фінансів затверджує бюджетну класифікацію, а також зміни до неї та інформує про це в обов’язковому порядку ВРУ.

За допомогою бюджетної класифікації здійснюється облік доходів і витрат бюджетів та звітність про виконання кошторисів і бюджетів в установах, фінансових органах, податкових органах, кредитній системі та бюджетних установах.

Наказом МФУ від 27.12.2001 №604 затверджена нова структура бюджетної класифікації України. В умовах проведення реформ в економіці та управління вона повинна забезпечити бюджетний облік і ефективність контролю за бюджетом з боку законодавчої та виконавчої влади.

Бюджетна класифікація має такі складові:

· Класифікація доходів бюджету;

· Класифікація видатків бюджету (у тому числі кредитування за вирахуванням погашення)бюджету:

Функціональна класифікація;

Економічна класифікація;

Відомча класифікація

Програмна класифікація

Класифікація фінансування бюджету;

Класифікація боргу

Доходи бюджету класифікуються за такими розділами (ст..9)

Податкові надходження(є обов’язкові, безповоротні платежі в бюджет, а також штрафи і пеня за порушення податкового зобов’язання):

- податки на доходи, на прибуток, на збільшення ринкової вартості;

- податки на власність;

- внутрішні податки на товари та послуги;

- податки на міжнародну торгівлю та зовнішні операції;

- інші податки

Неподаткові платежі це добровільні компенсаційні платежі, а також штрафи і пеня, не пов’язані з податковим законодавством.

Видатки бюджету (ст.10) класифікуються за:

*функціональна класифікація. Нова класифікація видатків бюджету розроблена на основі класифікації функцій управління (КФУ), опублікованої статистичним відділом ООН. Класифікація має три рівні деталізації: розділи, підрозділи та групи.

Наприклад: нумерація розділів відповідає нумерації загальних цілей державного управління, а нумерації підрозділів та груп визначають засоби досягнення цих цілей.(розділ 09 “Освіта”; підрозділ 0920 “Загальна середня освіта”; групи 0921 “Загальньноосвітні навч.заклади”)

*економічна класифікація деталізує використання коштів за їх предметними ознаками – ЗП, нарахування на ЗП, це дозволяє виділити захищенні статті та забезпечує єдиний підхід до всіх розпорядників та одержувачів бюджетних коштів.

Відомча класифікація відображає розподіл бюджетних коштів по головних розпорядниках.

Програмна класифікація передбачає розподіл видатків за бюджетними програмами, які є систематизованим переліком заходів, спрямованих на досягнення загальної мети та їх виконання.

На відміну від розділу, підрозділу чи групи функціональної класифікації, які лише визначають загальну категорію видатків з бюджету, кожна програма має чітко окреслені цілі. Так, коду функціональної класифікації 0732 “Спеціалізовані лікарні ті інші спеціалізовані заклади” відповідає декілька програм, таких як: “Медична допомога, що надається Українською спеціалізованою лікарнею “Охматдит” та ін.

Класифікація фінансування бюджету та класифікація боргу

З метою приведення бюджетного законодавства України у відповідність до міжнародних стандартів статистики державних фінансів, згідно з методологією МВФ у Бюджетному кодексі передбачені статті “КФБ” та “КБ”.

Класифікація фінансування бюджету – це згрупування за певними ознаками джерел покриття дефіциту бюджету з метою конкретизації напрямів та обсягів запозичення коштів, а також визначення напрямів витрачання фінансових ресурсів, що утворилися у результаті профіциту бюджету. У зв’язку з тим, що державний борг в основному є наслідком накопичених та непогашених запозичень держави, здійснених для покриття бюджетного дефіциту, класифікація боргу аналогічна класифікації фінансування бюджету.

Відповідно до світових стандартів бюджетної статистики у БК класифікація фінансування бюджету, як і класифікація боргу, здійснюється за двома ознаками:

За типом кредитора, що характеризує категорію кредитора або власника боргового зобов’язання;

За типом боргового зобов’язання, що характеризує вид фінансового інструменту запозичення коштів.

Залежно від терміну розміщення фінансові зобов’язання держави або місцевих рад розділяються на такі види:

Довгострокові (термін розміщення від 5 до10 років);

Середньострокові (термін розміщення від 1 до 5 років);

Короткострокові (термін розміщення до одного року).

Класифікація фінансування бюджету за типом кредитора .Джерела покриття дефіциту (фінансування ) бюджету поділяються на внутрішні та зовнішні. Внутрішні джерела – це надходження від сектору державного управління, тобто обсяг запозичень за рахунок емісії державних цінних паперів, що здійснює МФУ, надходження від органів грошово-кредитного регулювання і банківських установ та інші внутрішні джерела. Зовнішні джерела фінансування групуються за такими ознаками: позики, отримані від міжнародних організацій економічного розвитку, надходження від органів управління іноземних держав, позики, отримані від іноземних комерційних банків та інші джерела, не віднесені до цих категорій.

Класифікація фінансування за типом боргового зобов’язання. Фінансові зобов’язання класифікуються за такими видами: облігації внутрішньої та зовнішньої державної позики та інші державні цінні папери; довгострокові, середньострокові та короткострокові позики та кредити; зміна обсягів готівкових коштів, депозитів і цінних перів, що використовуються для управління ліквідністю у розрізі внутрішніх та зовнішніх джерел фінансування.

Класифікація боргу за типом кредитора залежить від типу утримувача боргового зобов’язання: внутрішнього та зовнішнього.

Класифікація боргу зав типом боргового зобов’язання відрізняє заборгованість за довгостроковими середньостроковими, короткостроковими зобов’язаннями і векселями ( на термін менше одного року) та іншими внутрішніми та зовнішніми зобов’язаннями у структурі непогашеного боргу.

Призначення бюджетної класифікації - забезпечити співставлення показників бюджетів усіх рівней, тобто державного бюджету і місцевих бюджетів. Вона використовується на всіх стадіях бюджетного процесу, а також при складанні органами виконавчої влади зведених (консолідованих) бюджетів.

При виконанні бюджету класифікація дозволяє перевірити виконання зобов’язань платникові перед бюджетом, правильність та цільове скерування бюджетних коштів. Вона дає змогу здійснювати всесторонній фінансовий контроль в н/г, сприяє зміцненню бюджетної дисципліни та інформує органи державного управління про хід виконання бюджету.

В основу побудови бюджетної класифікації покладені такі принципи:

По доходах – джерело доходів (ПДВ АЗ мито та ін).

По видатках – цільове спрямування бюджетних коштів (ЗП стипендії, соціальні виплати ).

Бюджетна класифікація має як правове так і організаційне значення.

Правове- визначається тим, що ДБ являється для всіх органів держвлади і управління фінансовим планом, який затверджується в законодавчому порядку.

Організаційне – бюджетна класифікація покладає на органи, які виконують бюджет визначення обов’язків по забезпеченню своєчасного і повного надходження доходів в бюджет і використання видатків у відповідності з їх цільовим призначенням.

Основні вимоги щодо побудови бюджетної класифікації:

- однотипність відображення доходів та видатків у бюджеті і єдинство підходу до характеристики відповідних доходів і видатків ( це дає змогу об’єднати індивідуальні кошториси і фінплани в галузеві та робити звіт бюджетів).

- чітка система розположення і згрупування доходів та видатків з тим, щоб бюджетна класифікація давала необхідне представлення про склад і структуру бюджету, його матеріальну базу і склад платежів.

Бюджетне фінансування та його форми: кошторисне фінансування, державне фінансування інвестицій, позички з бюджету державним підприємствам, державні дотації. Методи бюджетного фінансування.

Правові засади організації міжбюджетпих відносин

Чітке розмежування обов'язків між органами влади, яке перед­бачає закріплення за кожним рівнем як власного доходу, так і відпо­відної частки загальнодержавних податків для фінансування покла­дених на них обов'язків, повинно стати основоположним принци­пом побудови системи державних фінансів. Такий підхід дає мож­ливість не тільки здійснювати ефективну фінансову та бюджетну політику, а й точно оцінювати внесок кожного рівня влади в еконо­мічний розвиток регіону. Тим самим досягається прозорість систе­ми фінансових відносин, яка виключатиме суб'єктивізм та застосу­вання суто диктаторських важелів впливу органів вищого рівня на нижчий. Водночас така система забезпечуватиме можливість реаль­ного контролю за витрачанням коштів як з боку відповідних держав­них органів, так і громадськості1. Крім того, розподіл має бути ста­більним, оскільки однією з головних причин неспроможності місце­вих бюджетів забезпечити фінансування необхідних мінімальних видатків полягає у відсутності сталих джерел надходження коштів.

Одним з пріоритетних завдань в Україні залишається питання фінансового забезпечення діяльності місцевих органів влади, бю­джетна спроможність місцевого самоврядування виконати надані йому законами України повноваження.

З 2000 р. трансферти місцевим бюджетам почали обчислюватися за єдиною для всіх територій формулою. Очевидно, що ця формула не враховує всіх особливостей на місцях, що тягне за собою значні нарікання з боку місцевої влади, але, з іншого боку, вона є прогре­сивним фактором реформування міжбюджетних відносин.

Бюджетний кодекс визначає загальні положення здійснення міжбюджетних відносин, метою регулювання якими є забезпечен­ня відповідності між повноваженнями на здійснення видатків, за­кріплених законодавчими актами України за бюджетами, та бюджет­ними ресурсами, які повинні забезпечувати виконання цих повно­важень. МіжбюАжетні відносини — це відносини між державою, Автономною Республікою Крим та місцевим самоврядуванням щодо забезпечення відповідних бюджетів фінансовими ресурсами, необ-хідними для виконання функцій, передбачених Конституцією та за­конами України. 1 Проблемні питання реформи державних фінансів очима експертів // Матеріали форуму експертів «Система державних фінансів України: шляхи за­безпечення прозорості та оптимальної децентралізації фінансових потоків». — К., 2001. —С. 119.

Бюджетне законодавство визначає види видатків, що виконують­ся за рахунок коштів окремих ланок бюджетної системи, і таким чи­ном конкретизує бюджетні повноваження відповідних органів дер­жавної влади та місцевого самоврядування.

Зокрема, згідно зі ст. 82 БК України видатки на здійснення повно­важень, що виконуються за рахунок коштів державного бюджету та місцевих бюджетів, поділяються на:

1) видатки на забезпечення конституційного ладу держави, дер­жавної цілісності та суверенітету, незалежного судочинства, а також інші передбачені кодексом видатки, які не можуть бути передані на виконання Автономній Республіці Крим та місцевому самоврядуван­ню. Ці видатки фінансуються за рахунок коштів Державного бю­джету України;

2) видатки, які визначаються функціями держави та можуть бути передані на виконання Автономній Республіці Крим та місцевому самоврядуванню з метою забезпечення ефективнішого їх виконан­ня на основі принципу субсидіарності;

3) видатки на реалізацію прав та обов'язків Автономної Республі­ки Крим і місцевого самоврядування, які мають місцевий характер ІІІ визначені законами України.

Видатки, визначені у пунктах 2 і 3, здійснюються за рахунок коштів місцевих бюджетів, у тому числі трансфертів з Державного (ж >джету України.

Рада міністрів АРК, місцеві державні адміністрації, виконавчі орга-ни відповідних рад, міські, селищні, сільські голови (якщо відповідні ииконавчі органи не створені) зобов'язані забезпечити здійснення ишцозазначених видатків з відповідних місцевих бюджетів з додер-» линям встановленого законодавством розподілу цих видатків між fluІджетами.

. І.Іконодавство забороняє планувати та здійснювати видатки, не иіАІнм-(>ні до місцевих бюджетів, а також здійснювати протягом бю-А **•*'! Іюго періоду видатки на фінансування бюджетних установ вод-ніічиї І різних бюджетів.

Vтой же час за державою залишається можливість передати Раді міністрів АРК чи органам місцевого самоврядування право на Ідійснення видатків. Передбачається, що така передача може відбу-иягися лише за умови відповідної передачі бюджетних ресурсів у ииі лнді закріплених за відповідними бюджетами загальнодержавних

податків і зборів (обов'язкових платежів) або їх частки, а також трансфертів з Державного бюджету України.

Розмежування видів видатків, визначених у пунктах 2 і 3 ст. 82 Кодексу, між місцевими бюджетами здійснюється на основі прин­ципу субсидіарності з урахуванням критеріїв повноти надання по­слуги та наближення її до безпосереднього споживача. Відповідно до цих критеріїв види видатків поділяють на такі групи:

1) перша група — видатки на фінансування бюджетних установ та заходів, які забезпечують необхідне першочергове надання соці­альних послуг, гарантованих державою, і які розташовані найближ­че до споживачів. Ці видатки здійснюються з бюджетів сіл, селищ, міст та їх об'єднань;

2) друга група — видатки на фінансування бюджетних установ та заходів, які забезпечують надання основних соціальних послуг, га­рантованих державою для всіх громадян України. Ці видатки здійснюються з бюджетів міст республіканського Автономної Рес­публіки Крим та міст обласного значення, а також районних бю­джетів;

3) третя група — видатки на фінансування бюджетних установ та заходів, які забезпечують гарантовані державою соціальні послуги для окремих категорій громадян, або фінансування програм, потре­ба в яких існує в усіх регіонах України. Ці видатки здійснюються з бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів.

З бюджетів міст Києва та Севастополя здійснюються видатки всіх трьох груп.

Реформування міжбюджетних відносин, яке поступово відбу­вається в Україні, нормативним підґрунтям якого став прийнятий Бюджетний кодекс, має на меті розв'язання кількох актуальних зав­дань для органів державної влади та місцевого самоврядування. Зок­рема, перед Україною стоїть завдання забезпечити в повному обсязі місцеві бюджети фінансовими ресурсами, необхідними для виконан­ня власних та делегованих повноважень. Мають бути створені умо­ви для економічної заінтересованості місцевих органів влади збільшувати податкові надходження на відповідній території, а та­кож розширювати базу оподаткування.

Місцеві органи заінтересовані збільшити питому вагу власних джерел надходжень у структурі місцевих бюджетів. Однією з підстав реалізації такої мети є запровадження єдиного алгоритму обчислен­ня планових обсягів доходів місцевих бюджетів. Зокрема, базовим чинником при розрахунку мінімальної кількості видатків, необхід-

них для фінансування з місцевих бюджетів, став фінансовий норма­тив бюджетної забезпеченості, що використовується для визначен­ня розподілу міжбюджетних трансфертів. Він визначається шляхом ділення загального обсягу фінансових ресурсів, що спрямовується на реалізацію бюджетних програм, на кількість мешканців чи спо­живачів соціальних послуг тощо та коригується коефіцієнтами. За-г.ільний обсяг фінансових ресурсів, що спрямовується на виконан­ня бюджетних програм місцевими бюджетами, розподіляється між нидами видатків відповідно до пріоритетів бюджетної політики дер­жави.

Здійснюючи розмежування видаткових повноважень між держав-п й м та місцевими бюджетами, а також між власними та делеговани-ми повноваженнями бюджетів місцевого самоврядування, слід па-р.Ілельно запровадити й стимули для ефективнішого використання иіоджетних коштів.

Бюджетний кодекс передбачає, що територіальні громади сіл, се­ли щ і міст можуть об'єднувати на договірних засадах кошти відповід­ні І х бюджетів для виконання власних повноважень. Міські (міст рес­публіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного зна­чення) ради та районні ради можуть передати видатки на виконання ні їх або частини власних повноважень Верховній Раді Автономної І'І'<-публіки Крим чи обласній раді з передачею відповідних коштів Л> І1 иоджету Автономної Республіки Крим чи до обласного бюджету у иигляді міжбюджетного трансферту. Сільські, селищні та міські (міст районного значення) ради можуть передавати видатки на ви­їм й м 11 ня всіх або частини власних повноважень районній раді чи раді Інші>ї територіальної громади з передачею коштів до відповідного Пи Іджоту у вигляді міжбюджетного трансферту.

Міжбюджетні трансферти являють собою кошти, які безоплат-Ht 11 tv-иіоворотно передаються з одного бюджету до іншого і поділя-цпьгн на: дотацію вирівнювання; субвенцію; кошти, що передають­ся дп Державного бюджету України та місцевих бюджетів з інших МИ миіих бюджетів; інші дотації.

V Державному бюджеті України можуть передбачатися такі МІ*бюджетні трансферти місцевим бюджетам:

І) дотація вирівнювання бюджету Автономної Республіки Крим, нги«І< ним бюджетам, бюджетам міст Києва та Севастополя, район­ним пн Іджетам та бюджетам міст республіканського Автономної Рес-МуПдІки Крим та міст обласного значення;

V)І уОипщія на здійснення програм соціального захисту;

3) субвенція на компенсацію втрат доходів бюджетів місцевого самоврядування на виконання власних повноважень внаслідок на­дання пільг, встановлених державою;

4) субвенція на виконання інвестиційних проектів;

5) інші субвенції.

Закон про Державний бюджет на поточний бюджетний період містить виключний перелік та розмір дотацій вирівнювання та суб-венцій. Зокрема, в законі на 2003 р. передбачено здійснення дотацій усім регіонам України та деяким містам обласного значення. Те саме стосується і субвенцій.

Дотація вирівнювання визначається як перевищення обсягу за­планованих згідно з вимогами законодавства та чинними актами про бюджет видатків, який обчислений із застосуванням фінансових нормативів бюджетної забезпеченості та коригуючих коефіцієнтів. Вона не має цільового призначення і використовується у бюджеті нижчого рівня для збалансування доходів і видатків. Міські (міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республі­ки Крим та міст обласного значення) та районні ради можуть перед­бачати у відповідних бюджетах дотації вирівнювання бюджетам районів у містах, бюджетам сіл, селищ, міст районного значення та їх об'єднань, а також кошти, що передаються з цих бюджетів.

На відміну від дотацій, субвенції мають чітко визначене цільове призначення, їх надання супроводжується обов'язковою звітністю щодо використання, а у разі неповного використання коштів виді­леної субвенції або у зв'язку з нецільовим використанням ці кошти мають бути повернені. Надання субвенцій передбачається, зокрема, за такими підставами.

Надання державою податкових пільг, що зменшують доходи бю­джетів місцевого самоврядування на виконання власних повнова­жень, має супроводжуватися внесенням змін до Закону про Держав­ний бюджет України на поточний бюджетний період, що передбача­ють надання субвенції на компенсацію відповідних втрат доходів бюджетів місцевого самоврядування.

Субвенція на утримання об'єктів спільного користування чи ліквідацію негативних наслідків діяльності об'єктів спільного кори­стування надається з одного місцевого бюджету іншому для компен­сації цих видатків. Умови утримання об'єктів спільного користуван­ня чи ліквідації негативних наслідків діяльності об'єктів спільного користування та надання субвенції визначаються на договірних за- j садах між надавачем субвенції та її отримувачем.

Субвенції на виконання інвестиційних проектів надаються з Дер­жавного бюджету України бюджету Автономної Республіки Крим, с >бласним бюджетам, бюджетам міст Києва та Севастополя з їх по­дальшим перерозподілом для бюджетів місцевого самоврядування. Такі субвенції надаються на засадах конкурентності між бюджета­ми місцевого самоврядування та передбачають фінансову участь бюджету отримувача субвенції у здійсненні програми чи проекту. Органи місцевого самоврядування, у яких середньорічний фактич-11 ий обсяг видатків на утримання бюджетних установ за три останні бюджетні періоди менший за обсяг, визначений згідно з фінансови­ми нормативами бюджетної забезпеченості, мають пріоритетне пра-ко на отримання субвенції на виконання інвестиційних проектів.

Субвенції на виконання власних повноважень територіальних громад можуть передбачатися у складі їх бюджетів, якщо інший орган державної влади чи місцевого самоврядування може виконати цю функцію ефективніше. Умови та порядок надання субвенції на ви­конання власних повноважень територіальних громад визначають­ся відповідною угодою сторін.

Розподіл обсягу міжбюджетних трансфертів, затвердженого За­коном про Державний бюджет України, між бюджетами міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим, міст обласного значення і районними бюджетами визначаєть­ся на основі формули, яку затверджує Кабінет Міністрів України.

Формула має враховувати такі параметри:

1) фінансові нормативи бюджетної забезпеченості та коригуючі коефіцієнти до них;

2) кількість мешканців та кількість споживачів соціальних послуг;

3) індекс відносної податкоспроможності відповідного міста чи району;

4) прогнозний показник кошика доходів бюджетів місцевого са­моврядування для бюджетів міст Києва та Севастополя, міст респуб­ліканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значен­ня, і прогноз доходів, визначених ч. 2 ст. 66 цього Кодексу, для ра­йонних бюджетів;

5) коефіцієнт вирівнювання.

Безпосереднє надання дотацій вирівнювання та субвенцій з бю­джету вищого рівня до нижчого здійснюють органи Державного каз­начейства України.

Зокрема, в ст. 43 Закону України «Про Державний бюджет Украї­ни на 2003 рік» встановлено, що у 2003 р. суми дотації вирівнювання місцевим бюджетам перераховуються управліннями Державного казначейства України в АРК, областях та місті Севастополі шляхом застосування нормативів щоденних відрахувань від доходів загаль­ного фонду Державного бюджету України, що надійшли на аналі­тичні рахунки обліку доходів Державного бюджету України на відповідній території, згідно з додатком № 4 до Закону.

Порядок перерахування дотації вирівнювання та субвенцій з Дер­жавного бюджету України місцевим бюджетам, коштів, що переда­ються до Державного бюджету України з місцевих бюджетів, а та­кож порядок перерахування міжбюджетних трансфертів між місце­вими бюджетами визначаються Кабінетом Міністрів України і ма­ють забезпечувати своєчасність, рівномірність, гарантованість та повноту перерахування трансфертів.

З прийняттям Бюджетного кодексу частку міжбюджетних транс­фертів у фінансуванні потреб місцевих бюджетів збільшено. Проте Кодекс не передбачає заінтересованості в ефективному викорис­танні трансфертних бюджетних коштів і не стимулює регіони до еко­номічного розвитку, оскільки містить достатньо дискримінаційний механізм вирівнювання доходів, тобто тим, у кого доходів не виста­чає, додаткову потребу в коштах буде компенсовано переважно за рахунок інших бюджетів. Останні як винагороду одержують лише 10% приросту доходів. Наприклад, в АРК 14 аграрних районів, що займають 70% території Криму, є дотаційними. Питома вага транс­фертів з державного бюджету в їх доходах становить 70—80%, і лише 20—ЗО % — власні надходження1.

Як один з напрямів вирівнювання Бюджетний кодекс передба­чає зміну розміру дотації вирівнювання, що надається з держав­ного бюджету місцевим у найближчі п'ять років. Зокрема, почи­наючи з 2001 р. може застосовуватися міжбюджетний трансферт з Державного бюджету України на зменшення фактичних дис­пропорцій між місцевими бюджетами через нерівномірність ме­режі бюджетних установ, розмір якого встановлюється у таких пропорціях:

1) перший рік — 5% від загального обсягу дотації вирівнювання з Державного бюджету України місцевим бюджетам; 2) другий рік — 4% від загального обсягу дотації вирівнювання; 3) третій рік — 3% від загального обсягу дотації вирівнювання; 4) четвертий рік — 2% від

1 Гресс А. Зачем работать, если можно сидеть на трансферте, как на игле // , Бизнес. — 2003. — Март. — № 13 (532). — С. 32—33.

Ііюджетні повноваження держави ...

167

Ісігального обсягу дотації вирівнювання; 5) п'ятий рік — 1% від за­гального обсягу дотації вирівнювання.

Відповідно, бюджети сидять на трансфертах як на голці, і не заін­тересовані в отриманні додаткових доходів, оскільки на цю суму буде вменшено дотації з вищого бюджету.

Деякі представники влади вважають, що запропоновані Кодек­сом механізми формування місцевих бюджетів небезпечні спожи­вацьким ставленням місцевої влади до ресурсів центрального бю­джету1. Місцева влада прагнутиме завищити розмір витрат, в резуль­таті чого левову частку навантаження щодо фінансування потреб місцевих бюджетів буде покладено на держбюджет, тобто основну масу платників податків.

Слід зауважити, що Бюджетний кодекс, на відміну від попередніх актів у сфері бюджетної системи, під бюджетними трансферами розуміє безоплатну передачу коштів не лише з вищого бюджету до нижчого, а й навпаки. Зокрема, згідно зі ст. 100 Кодексу, якщо про­гнозні показники доходів бюджету Автономної Республіки Крим, обласних і районних бюджетів, міських (міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим та міст облас­ного значення) бюджетів, визначених відповідно до статей 64 та 66 БК, перевищують розрахунковий обсяг видатків відповідного бю­джету, обчислений із застосуванням фінансових нормативів бюджет­ної забезпеченості та коригуючих коефіцієнтів, для такого бюджету встановлюється обсяг коштів, що підлягають передачі до Державно­го бюджету України. Коефіцієнт вирівнювання застосовується до обчисленого за формулою обсягу коштів, що підлягають передачі до Державного бюджету України, і визначається в у межах від 0,60 до одиниці.

Чинна методика коректування планованого надходження доходів виходячи з фактичного виконання бюджету за останні роки не вра­ховує втрати місцевих бюджетів у зв'язку з різкою зміною економіч­ної кон'юнктури або форс-мажорних обставин. Гостріше ця пробле­ма відчувається у регіонах, де бюджет залежить від великих містоут-ворюючих підприємств.

Реформування міжбюджетних відносин може бути ефективним лише за умови визначення оптимального розподілу бюджетних над-

1 Білоус А. Бюджетний кодекс: чи всі фінансові проблеми вирішено? // Україн­ська Інвестиційна Газета, 2001. — Бюджетний кодекс України. Коментар. — С. 47—48.