Трунова_1 (2)

Міністерство освіти і науки України Сумський державний університет

Трунова І. О.

ЕКОЛОГІЧНА БЕЗПЕКА

Курс лекцій

для студентів напряму підготовки

6.040106 "Екологія,

охорона навколишнього середовища та збалансоване природокористування "

Суми, 2010

1

ПЕРЕДМОВА

Навчальна дисципліна «Екологічна безпека» забезпечує формування цілісних (системних) знань відносно екологічної безпеки, яка притаманна різним ієрархічним рівням: локальному, регіональному, держаному, глобальному.

Екологічна безпека розглядається як форма взаємодії суспільства і природи. Враховуючи той факт, що рівень безпеки визначається ймовірністю проявів небезпеки, значна увага приділяється задачам управління екологічною безпекою, функціям органів держаної влади у цій сфері. Акцентується увага на визначенні умов та з‘ясуванні закономірностей формування екологічної безпеки. Остання розглядається як складна ієрархічна структура, що включає типи, класи, види і підвиди. Навчальна дисципліна знайомить майбутніх фахівців із правами громадян на екологічно безпечні умови життєдіяльності. Розглядаються міжнародні аспекти екологічної безпеки, екологічні стратегії людства.

Ефективне засвоєння дисципліни ґрунтується на знанні понятійно-термінологічного апарату, основи якого закладені, зокрема, в таких дисциплінах як «Вступ до фаху», «Загальна екологія (та неоекологія)» та інших. Оскільки базисом для викладання даної дисципліни є вчення про біосферу (з урахуванням усіх її складових), знання умов та чинників формування екологічної безпеки, шляхів та засобів зниження або запобігання негативного впливу на людину і довкілля, соціально-економічні аспекти проблеми, підґрунтям до цієї дисципліни, що вказані в структурно-логічній схемі.

Навчальна дисципліна є підґрунтям для таких нормативних дисциплін як «Економіка природокористування», «Організація управління в екологічній діяльності», «Моніторинг довкілля», «Моделювання і прогнозування стану довкілля», «Екологія міських систем», «Екологія людини», «Заповідна справа», а також для більшості вибіркових дисциплін.

Одержані знання, уміння та навички безумовно повинні використовуватися при державній атестації фахівців (як у випускній кваліфікаційній роботі, так і держаному іспиті).

Мета вивчення дисципліни – формування знань щодо екологічної безпеки. Чітке розуміння основних закономірностей формування екологічної небезпеки й управління безпекою. Набуття практичних вмінь і навичок із забезпечення екологічної безпеки.

У результаті вивчення навчальної дисципліни «Екологічна безпека» майбутній фахівець-еколог повинен:

2

знати:

-базовий понятійно-термінологічний апарат дисципліни;

-основні напрямки досліджень із проблем екологічної безпеки, історія їх розвитку;

-наукові підходи щодо пошуку можливостей виходу із кризового стану якості навколишнього природного середовища;

-шляхи та закономірності формування екологічної небезпеки;

-ієрархічна структура екологічної небезпеки, характеристика основних її складових;

-територіальна та часова структуризація екологічної небезпеки;

-класифікація екологічних ситуацій (у т.ч. надзвичайних);

-основи міжнародного законодавства щодо забезпечення екологічної безпеки;

-правові, економічні та техніко-технологічні механізми забезпечення екологічної безпеки;

-державна політика у галузі екологічної безпеки;

-структура, задачі, функції та правовий статус державної служби в галузі забезпечення екологічної безпеки;

-соціальні аспекти забезпечення екологічної безпеки;

-принципи організації та основні закономірності управління екологічною безпекою;

-регіональні особливості функціонування екологічної безпеки;

вміти:

-використовувати ключові слова в дефініції понять;

-визначати головні властивості екосистем та геосистем з точки зору формування екологічної небезпеки;

-проводити аналіз виникнення екологічно небезпечних ситуацій;

-виділяти найбільш характерні для конкретного регіону складові екологічної небезпеки, визначати її рівні;

-використовувати набуті знання та вміння при виконанні дослідницької роботи з проблем екологічної безпеки конкретного регіону;

-визначати структуру та функціональні задачі органів управління екологічною безпекою;

-спрямовувати свою науково-дослідницьку діяльність на вирішення регіональних проблем екологічної безпеки.

3

Структурно-логічна схема дисципліни «Екологічна безпека»

ВСТУП

Основні питання:

2.1поняття безпеки і небезпеки;

2.2методологія аналізу та оцінка ризику.

2.3Критерії прийнятного ризику

Основні питання:

3.1екологічні кризи в минулому;

3.2екологічні кризи сучасності.

3.3найважливіші глобальні проблеми людства

Основні питання:

4.1екологічні показники;

4.2типи екологічних ситуацій;

4.3оцінка екологічних ситуацій;

4.4загальна схема формування екологічних ситуацій.

Основні питання:

5.1Визначення та схема формування надзвичайних екологічних ситуацій;

5.2Передумови надзвичайних екологічних ситуацій природного характеру;

5.3Передумови надзвичайних екологічних ситуацій техногенного характеру;

4

5.4Катастрофи, що пов‘язані з космосом;

5.5Заходи попередження й подолання надзвичайних екологічних ситуацій

5

7

ВСТУП

Протягом своєї історії людство піддавалося впливу багатьох природних і соціальних катаклізмів. Воно пережило катастрофічні кліматичні зміни, великі посухи і повені, землетруси й епідемії. Однак аж до середини XX століття всі проблеми, що поставали перед людством, носили скоріше локальний, а не глобальний характер. Вони ніколи не загрожували самому існуванню всього людства в цілому.

Одним з найгостріших завдань, що стоїть нині перед світовою цивілізацією, є проблема екологічної безпеки на планеті. Вплив негативних факторів антропогенного характеру на природне оточення сьогодні значно перевищує компенсаційні можливості біосфери.

Своїм втручанням у природу людина неусвідомлено впливає на загальнопланетні життєво важливі фізико-хімічні, геологічні, кліматичні і біологічні зв'язки. Це може призвести і вже призводить до руйнування зв'язків, що забезпечують гомеостазис для всієї системи життєзабезпечення планети. Руйнуванню піддаються "цілі екосистеми: дедалі частіше замість продуктивних ценозів на поверхні планети з'являються пустелі, або громіздкі урбаністичні утвори. Тим часом негативні процеси, що торкаються таких об'єктів, як ґрунт та атмосфера (наприклад, деструкція ґрунту і руйнування озонового шару атмосфери), ставлять під загрозу існування навіть найбільшої екосистеми - самої біосфери.

Настав час історично зворотного переведення людини із статусу "царя природи" в "громадянина природи". І тому, як справедливо зазначив С. Лем, "нова цивілізація повинна бути підпорядкована глобальному управлінню експертів-спеціалістів найвищої кваліфікації (переважно екологів і політиків)".

Пов'язано це з тим, "що в наш час зникають деякі надто привабливі ілюзії щодо можливості виходу з екологічної кризи лише заходами технократичного характеру. Більш прийнятною вважається точка зору, яка враховує і чинники політичного, духовно-морального плану. У зв'язку з чим важливою є ідея про екологізацію політики.

Для глобальної екологічної політики і планетарного політичного мислення, що формується, принциповим є з'ясування основних джерел загострення екологічної проблеми, вивчення їхньої суті, динаміки, перспективи вирішення як міжнародним співтовариством, так і окремими країнами. Людству потрібний вихід на рівень науково обгрунтованої стратегії системи відносин "людина - суспільство - біосфера".

Внаслідок старіння та зношення техніки, спаду виробництва ми

8

стоїмо на межі масових економічних та екологічних катастроф, виходу з ладу життєзабезпечувальних систем виробничої інфраструктури. Може статися так, що наша країна першою в світі виявиться неспроможною впоратися з власним промисловим та військовотехнічним потенціалом, створюючи екологічну загрозу для сусідів. Руйнація народногосподарською комплексу і нехтування принципами екологічної безпеки вже тепер призводять до того, що Україну відтісняють на периферію світового господарства, вона стає фінансово й технологічно залежною від інших країн, перетворюється на сировинний придаток та територію для розміщення екологічно шкідливих виробництв та їхніх відходів.

Забезпечення сталого екологічно безпечного розвитку в наші дні важко уявити без зусиль як усього світового співтовариства, так і кожної окремої держави. На це націлюють відповідні матеріали і документи Конференції ООН по навколишньому середовищу і розвитку, Ріо-де-Жанейро, 1992, де обговорювалась програма дій цивілізації, що входить у XXI століття.

9