Трунова_1 (2)

будь-які збурювання, викликувані господарською діяльністю людини, доти, поки споживання біологічної продукції людиною не перевищує 1%. Інші 99% біота затрачає на стабілізацію навколишнього середовища. У цей час людей споживає від 10 до 40% ( за різними оцінками) річної біологічної продукції, що свідчить про значне перевищення порога в 1 % (цей поріг був перейдений, імовірно, на початку XX століття). Тому в цей час біота не в змозі забезпечувати глобальну стійкість навколишнього середовища.

Біосферна концепція дає такий рецепт подолання глобальної екологічної кризи. Ще збережені непорушені экосистемы можуть стати центрами відновлення того обсягу природніх співтовариств організмів, який необхідний для забезпечення стійкості навколишнього середовища. Природні экосистемы тому необхідно зберегти, щоб потім розширити їхній ареал. У цей час на суші залишилося 39% не порушених господарською діяльністю територій. При збереженні сучасної потужності господарської діяльності — 10 Твт — для стабілізації глобальних змін необхідно скоротити площу порушених земель із 61% до приблизно 38%, тобто людей повинен скоротити хазяйновито освоєну площу на суші на 32 млн км.

Біосферна концепція виходить також з необхідності поетапного зниження чисельності населення миру до 1 — 1, 5 млрд людей на основі реалізації принципу "однієї родині — одна дитина".

Соціально-психологічні концепції виходять із того, що джерела екологічної кризи закладені в природопокоритель-ской ідеології суспільства й психології споживання, що сходять

до початкових етапів існування людину. Глибинні основи цієї ідеології розкриті Н. Н. Моисеевым у його концепції коэволюции людину й природи. Усі сучасні цивілізації виникли на початку голоцену, коли люди опанували землеробством і скотарством. Створення штучних экосистем виділило людину з живого миру. Боротьба зі стихіями привела до формування світогляду скорення природи. Машинна цивілізація довела процес скорення природи до кризового рівня, що змушує виробляти нову цивілізаційну парадигму. Які принципи повинні бути покладені в основу цієї парадигми?

•Необхідно погоджувати свої потреби з ресурсними й екологічними можливостями планети.

•Чисто технічного й технологічного розв'язку проблеми подолання кризи не існує.

•Людству необхідно змінити шкалу цінностей і перешикувати сам процес розвитку людства. Цей крок по своїй значимості

131

аналогічний процесу перебудови системи існування людства, який відбувся під час неолітичної революції.

• Перехід до нової цивілізації неможливо здійснити директивними методами, тому що спектр рівнів экономи-че-ского розвитку держав, релігійних, етичних і социо-лантух-турных критеріїв дуже різноманітний, великий, і тому мети народів багато в чому не збігаються. Необхідно знайти консенсус різних народів і держав.

Існують і інші стратегії й концепції подолання глобальної екологічної кризи. Усі їх можна розмістити в системі координат, полюсами якої виступають три крайні варіанти ресурснотехнологічного, биосферно-екологічного й соціально-психологічного підходів (мал. 7.4.). Серед них найбільш збалансованої по підходах ( при обліку ресурсно-технологічних, биосферно-екологічних і соціальнопсихологічних аспектів може бути визнана концепція экоразвития Н. Ф. Реймерса (1994). Нижче перераховані основні концептуальні положення концепції Реймерса.

132

•Необхідно усвідомити, що людство — невід'ємна частина природи, повністю залежна від неї.

•Природно-ресурсний і екологічний потенціали Землі й окремих її регіонів обмежені й кінцеві.

•Існує припустимий максимум вилучення природних ресурсів і зміни экосистем як середовища життя.

•Необхідно робити попереджуючі, а дії, що не виправляють, повинні бути визначені превентивні екологічні заборони задовго до економічного вичерпання природних ресурсів або їх руйнування.

•Необхідне створення соціально-економічного механізму гомеостазу в системі " людей-природа" типу " товар-гроші-природа".

•Необхідне регулювання чисельності людей, враховуючи, що оптимальне число людей на планеті становить 0, 5 — 1 млн.

•Прийнятні тільки "биосферосовместимые" технології. Необхідний перехід до ресурсо- і енергоємним технологіям, мініатюризації виробів.

•Визнання принципу розумної достатності в одержанні життєвих благ, відмова від споживчого способу життя.

•Необхідно зрозуміти, що без збереження цілісності экосистем неможливе збереження живого.

•Необхідно враховувати, що малі впливи можуть складатися в кумулятивні й ланцюгові інтеграції, по силі багаторазово перевищуючі

ВИСНОВОК

Отже, екологічні небезпеки підстерігають нас із боку самих різних явищ: природних стихійних лих, техногенних, соціальнополітичних. Вони мають різний просторовий масштаб — від окремої ділянки до всієї планети цілком. Вони можуть відбуватися протягом декількох хвилин, носити катастрофічний характер. У багатьох випадках більшу екологічну небезпеку представляють катастрофи, що поступово насуваються, охоплюють величезні простори.

У найближчі десятиліття найбільш актуальними будуть питання глобальної екологічної безпеки:

•потепління клімату внаслідок парникового ефекту й, як наслідок, зміна тепло- і влагооборота на Землі, що може привести до порушень систем життєзабезпечення людства;

•руйнування озонового шару;

133

•забруднення поверхневого шару океанів нафтовою плівкою;

•збільшення числа кислотних дощів;

•проблеми ядерної безпеки, зокрема, ядерних відходів;

•знищення лісів і порушення балансу кисню;

•деградація ґрунтів і проблеми забезпечення продовольством. Регіональні проблеми будуть найбільше гостро стояти в країнах, що розвивати. Прагнення скоротити розрив в економічних благах із західними країнами неминуче змушує їх:

1)збільшувати видобуток корисних копалин, що веде до забруднення середовища, виснаженню ресурсів;

2)нарощувати виробництво енергії. Частка вступу З в атмосферу, виробленого слаборозвиненими країнами, зросла від декількох відсотків на початку 50-х років до більш ніж 25% на початку 90-х років і продовжує рости;

3)збільшувати застосування отрутохімікатів;

4)збільшувати вирубку лісів.

Цьому сприяє й ріст населення в цих країнах. Тому, незважаючи на зростання виробництва, економічне відставання цих країн від західних буде збільшуватися.

Масштаби планетарних порушень стану природного середовища викликають спори. Поряд із численними прихильниками точки зору про її колапс до середини XXI століття висловлюються точки зору про відсутність ознак такого роду (див. роботи: Сильверстов, 1994; Лавров, Сильверстов, 1995). Проте ризик величезний, враховуючи одиничність біосфери, неможливість чим-небудь її замінити. Для запобігання планетарної екологічної небезпеки необхідні погоджені дії світового співтовариства на рівні міжнародних договорів ( про використання Антарктиди, Світового океану, космічного простору, про збереження озонового шару), конвенцій ( про біологічну різноманітність, про зміну клімату), декларацій ( Порядок денний — XXI століття). Підбадьорюючим фактором стало проведення форуму в Ріо-де- Жанейро в 1992 році, на якім була прийнята заява про необхідність перехід до сталого розвитку. Механізми переходу повинні встановлюватися в кожному регіоні на основі обліку сукупності соціально-економічних, етнокультурних і релігійних умов. Але ціль усіх країн повинна бути єдиної: збалансувати сьогоднішнє споживання природних ресурсів і економічних благ з можливостями біосфери,

134

забезпечивши тим самим її стійке функціонування, а майбутні покоління — ресурсами й нормальним середовищем проживання.

Багато вчених уважають, що перехід на рейки сталого розвитку дозволить лише відстрочити сумний фінал людства, тому що не вирішує кардинального завдання — відмовитися від споживчої ідеології й психології, виробити новий світогляд у відношенні до природи, добитися значного скорочення чисельності населення. На регіональному рівні необхідний інший комплекс заходів щодо забезпечення екологічної безпеки. Мова повинна йти про територіально збалансовану систему використання земель із великою часткою охоронюваних територій, виробітку регіональних екологічних норм і норм вилучення природних ресурсів," взаємодії регіонів з урахуванням транскордонних переносів забруднень (їх запобіганні або компенсації). На локальному рівні провідне місце здобувають заходу для екологічного пристрою невеликих територій через створення экополисов, використанню биосферосовместимых технологій, використанні вторинних ресурсів, перепрофілюванні небезпечних виробництв, більш безпечному їхньому розміщенні.

У даній роботі вперше зроблена спроба не тільки описати існуючі несприятливі екологічні явища, природні й техногенні катастрофи, але й виявити закономірності їх виникнення під впливом природних і антропогенних факторів, погодити особливості просторового розподілу катастрофічних явищ із цими факторами.

Крім того, у роботі дані методичні рекомендації з оцінки екологогеологічного ризику для різних складових геологічного середовища й методика оцінки рівня екологічної небезпеки з урахуванням нормативних вимог і регламентуючих документів, що визначають умови безпечної життєдіяльності.

Розглянутий у даній роботі питання дуже складне й, природно, не може бути вирішено одного разу й назавжди, тому авторами передбачається подальший аналіз із метою деталізації й більш повного вивчення окремих аспектів, що забезпечують безпечну життєдіяльність.

Основними завданнями подальшого аналізу є:

•прогноз природних і техногенних геодинамічних процесів, що обумовлюють найнебезпечніші екологічні ситуації, на базі розвитку моделювання їх за допомогою ПЭВМ;

•розробка надійних програм для прогнозування й обґрунтування розміщення промислових об'єктів підвищеної екологічної небезпеки;

•методики обґрунтування безпечного поховання відходів у

135

різнотипних геолого-гідрогеологічних, інженерно-геологічних, ландшафтних умовах;

• створення системи керування станом навколишнього середовища в районах гірничодобувної промисловості на базі комп'ютерних моделей, що дозволяє мінімізувати екологічно небезпечні ситуації.

У цілому надалі повинне бути виключене з реалізації все, що екологічно небезпечно, навіть якщо воно економічно вигідно.

136