3.Конституція України як основне джерело права соціального захисту.

Конституція України від 28 червня 1996 р. проголосила Україну суверенною, незалежною, демократичною, соціальною і правовою державою. В Конституції сформулювані основні принципи правового регулювання суспільних відносин, у тому числі і соціально – захисних:

• верховенство права (ст. 8);

• рівність усіх перед законом (ст. 24);

• захист своїх прав, свобод від порушень і посягань у суді (ст. 55);

• гарантія конституційних прав і свобод державою (ст. 22) й ін.

Основний Закон передбачає права громадян у сфері соціального захисту:

• право на достатній життєвий рівень для себе, своєї сімї (ст. 48);

• право на забезпечення у випадку повної, часткової чи тимчасової втрати працездатності, утрати годувальника, безробіття, а також у старості й інших випадках, передбачених законом (ст. 46);

• право на охорону здоров'я, медичну допомогу і медичне страхування (ст. 49) й ін.;

У цьому головному нормативному акті держави встановлені:

• по-перше, основні форми соціального захисту:

державне забезпечення соціального захисту громадян України, що знаходяться на службі в Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей (ст. 17);

соціальний захист громадян України на основі загальнообов'язкового державного соціального страхування (ст. 46);

створення державою умов ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування (ст. 46);

охорона державою сім'ї, материнства і батьківства (ст. 51);

державне утримання і виховання дітей - сиріт, позбавлених батьківської опіки (ст. 52) й ін.;

• по-друге, основні види соціального захисту: пенсії, допомоги й інші соціальні виплати (ст. 46).

4.Міжнародно-правові акти й судова практика Європейського суду з прав людини як джерела права соціального захисту.

Важливими джерелами права соціального захисту в Україні є ратифіковані нею наступні міжнародні і європейські стандарти:

• Закон України «Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої)» від 14 вересня 2006 р. № 137–V;

• Міжнародний Пакт Генеральної Асамблеї ООН «Про економічні, соціальні й культурні права» від 16 грудня 1966 р.;

• Загальна декларація прав людини Організації Об'єднаних Націй від 10 грудня 1948 р. № 45085/2008;

• Європейська конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 р. (підписана Україною 9 грудня 1995 p.; ратифікована Україною 17 липня 1996 p.).

Слід зауважити особливість механізму Європейської соціальної хартії (переглянутої), яку Україна тривалий час готувалася ратифікувати, адже цей документ є одним із основих, що закріплює європейські соціальні цінності. Права, які захищаються нею, «переплетені» між кількома статтями. Захист окремих категорій населення охоплюється різними статтями й різними заходами. Наприклад, право дітей та підлітків на соціальний, правовий та економічний захист здійснюється не лише засобами ст. 17, а може бути предметом захисту таких статей, як 11, 12, 13, 14 Європейської соціальної хартії й ін.

Соціальний захист фактично тією чи іншою мірою випливає зі змісту таких її статтей, як:

• право на соціальне забезпечення (ст. 12);

• право на соціальну та медичну допомогу (ст. 13);

• право на охорону здоров'я (ст. 11);

• право на соціальну та медичну допомогу (ст. 13);

• право на отримання послуг від соціальних служб (ст. 14);

• право осіб із обмеженнями на самостійність, соціальну інтеграцію та участь у громадському житті (ст. 15);

• право сім'ї на соціальний, правовий та економічний захист (ст. 16);

• право дітей та підлітків на соціальний, правовий та економічний захист (ст. 17);

• право трудящих-мігрантів і членів їхніх сімей на захист і допомогу (ст. 19);

• право осіб похилого віку на соціальний захист (ст. 23);

• право на захист від убогості та соціального відчуження (ст. 30);

• право на житло (ст. 31).

Важливим джерелом права соціального захисту є судова практика Європейського суду з прав людини¹⁰⁸¹⁰⁹згідно Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини» від 23 лютого 2006 р. № 3477-IV¹¹⁰.

Зауважимо низку Конвенцій МОП, ратифікованих Україною з питань соціального захисту: Конвенція МОП № 32 про захист від нещасних випадків трудящих, зайнятих на навантаженні і розвантаженні судів (переглянута), 1932 р., (ратифікована Україною 4 лютого 1970 р.); Конвенція МОП № 2 про безробіття, 1919 р., (ратифікована Україною 4 лютого 1994 р.); Конвенція МОП № 103 про охорону материнства, 1952 р., (ратифікована Україною 11 серпня 1956 р.)¹¹¹.

Серед міжнародних договорів і угод значне місце займають в сфері соціального захисту такі акти, як: Угода між країнами СНД за участю України про взаємне визнання прав на відшкодування збитку, заподіяного працівникам каліцтвом, професійним захворюванням чи іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ними трудових обов'язків, укладена в 1994 р.¹¹²; Угода між Урядом України й Урядом Грузії про співробітництво в області пенсійного забезпечення від 9 січня 1995 р.¹¹³; Угода від 13 березня 1992 р. «Про гарантії прав громадян держав – учасників Співдружності Незалежних Держав (СНД) в області пенсійного забезпечення»¹¹⁴й ін.