Навчальний посібник_проблеми

Умовні скорочення

ВВРУ – Відомості Верховної Ради України ВСУ – Верховний Суд України ВГСУ – Вищий господарський суд України

ГК України – Господарський кодекс України ГПК України – Господарський процесуальний кодекс України КМУ – Кабінет Міністрів України ОВУ – Офіційний вісник України

ЦК України – Цивільний кодекс України

4

ВСТУП

Господарське законодавство є однією із галузей законодавства, що суттєво впливає на соціально-економічний розвиток нашої країни, вирішення найгостріших проблем сучасності, серед яких: забезпечення продовольчої, енергетичної, екологічної, соціальної безпеки.

Саме від стану та ефективності застосування господарського законодавства сьогодні безпосередньо чи опосередковано залежить досягнення головного пріоритету розвитку української економіки, яким є створення гідних умов для життя людей, оскільки 68,8% українців вважають, що держава повинна створити умови, щоб люди самі могли забезпечити собі гідний рівень життя1, а одним із шляхів до цього є надання можливості населенню бути учасником господарських відносин.

Це слідує і із мети такого законодавства, що представлена у Преамбулі ГК України, а саме: забезпечити зростання ділової активності суб’єктів господарювання, розвиток підприємництва і на цій основі підвищення ефективності суспільного виробництва, його соціальну спрямованість відповідно до вимог Конституції України, утвердити суспільний господарський порядок в економічній системі України, сприяти гармонізації її з іншими економічними системами.

На це вказує і предмет регулювання такого законодавства, а саме господарські відносини, що виникають під час організації та здійснення господарської діяльності, суб’єктами якої станом на 1 липня 2013 р. є 6 808 272 суб’єкти господарювання, серед яких 21 відсоток складають господарські організації2.

Господарське законодавство України пройшло довгий і складний шлях становлення та розвитку, який неодноразово аналізували різні фахівці. На важливість такого законодавства вказує той факт, що уже у 80-ті роки ХХ ст. воно було представлено у окремому розділі IV (том 5) Зводу законів УРСР – систематизованого зібрання законодавчих та інших актів України, офіційного видання Президії Верховної Ради УРСР і Ради Міністрів УРСР. При цьому законодавству про народне господарство було присвячено один розділ із п’яти поряд із законодавством про суспільний і державний лад, соціальний розвиток і культуру, соціально-економічні права громадян, охорону природи і раціональне використання природних ресурсів, правосуддя і охорону правопорядку3.

Суттєві зрушення у розвитку господарського законодавства сталися після прийняття 16 січня 2003 року ГК України, в якому певною мірою вдалося закріпити найважливіші здобутки такого законодавства; систематизувати ті

170% українців вважають, що влада має створити їм умови (опитування) [Електронний ресурс] // Інформаційне агентство УНІАН. – 2013. – 24 серпня. – Режим доступу: http://www.unian.ua/news/588772-70-ukrajintsiv-vvajayut-scho- vlada-mae-stvoriti-jim-umovi-opituvannya.html.

2Основні показники стану державної реєстрації суб’єктів господарської діяльності в Україні станом на 1.07.2013 р. [Електронний ресурс] // Офіційний сайт Державної реєстраційної служби України. – Режим доступу: http://www.drsu.gov.ua/show/11291.

3Звід законів УРСР // Юридична енциклопедія. – К., 1999. – Т. 2. – С. 571.

5

його положення, дієвість яких підтвердила судова та господарська практика; представити напрацювання науки господарського права. На сьогодні норми ГК все більше пронизують інші галузі законодавства та правозастосовну практику, на що вказує наявність відсилань на нього у 5814 різних нормативно-правових актах та актах вищої судової влади1.

Не менш важливим є і те, що прийняття ГК стало підґрунтям для подальшого удосконалення господарського законодавства, при цьому частина нормативно-правових актів, в яких є гостра потреба і прийняття яких передбачено цим Кодексом, так і не прийнята дотепер. При цьому, як неодноразово наголошував В.К. Мамутов, прийняття Кодексу – це лише перший крок до систематизації господарського законодавства, за яким має бути організовано планомірну, виважену, цілеспрямовану роботу багатьох фахівців з подальшого його удосконалення.

Майже десятиліття застосування ГК як основного нормативно-правового акту господарського законодавства дозволило, з однієї сторони, упевнитись у доцільності та необхідності його існування, з іншої – в доцільності та необхідності удосконалення його положень та інших нормативно-правових актів господарського законодавства.

Над цим завданням працює багаточисельна група вчених – господарників та представників інших юридичних наук, об’єктом дослідження яких є відносини, що складаються при організації та здійсненні господарської діяльності. До найбільш вагомих напрацювань у цьому напрямі можна віднести праці В.К. Мамутова, Г.Л. Знаменського, В.С. Щербини, О.М. Вінник, О.А. Беляневич, О.П. Подцерковного, Д.В. Задихайла, Р.Б. Прилуцького, В.М. Коваля, В.В. Рєзнікової, О.П. Віхрова та багатьох інших.

За ці роки вченими зверталась увага на багато проблем як законодавства, так і його застосування, які потребують законодавчого вирішення, внесено та обґрунтовано значну кількість пропозицій, в тому числі у формі проектів законів України, проте стан господарського законодавства все ще залишається далеким від тих напрацювань, що багато разів в різні роки було обґрунтовано. Натомість з часу прийняття ГК України до нього 71 раз вносились зміни, частина із яких спрямована на покращення правового регулювання господарських відносин і заслуговує на увагу, інші – тільки знизили регулюючий вплив цього Закону, більшість – має фрагментарний характер, бо зумовлені прийняттям нових законів чи змін до інших діючих нормативноправових актів.

Найбільш ґрунтовні пропозиції щодо удосконалення господарського законодавства представлено у проекті Концепції модернізації господарського законодавства на базі Господарського кодексу України, підготовленому відомими фахівцями у галузі господарського права та оприлюдненому у 2006

1 Господарський кодекс України: Закон України від 16 січня 2003 р. [Електронний ресурс] // Офіційний веб-

портал Верховної Ради України. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/436-15.

6

році1. В цьому документі дана принципова оцінка стану господарського законодавства і проблем, що потребують вирішення; викладено цілі, завдання, засоби їх вирішення та головні напрями подальшої кодифікації господарського законодавства.

Особливий інтерес у цьому документі представляють науковометодологічні засади модернізації господарського законодавства, де конкретизовано мету та пріоритети господарського законодавства; узагальнено принципи проведення робіт з модернізації; запропоновано шляхи вирішення головного завдання модернізації, а саме – надійного забезпечення поєднання ринкового саморегулювання з державним регулюванням економіки. Такі засади фактично стали орієнтиром для багатьох дослідників під час проведення ними конкретних наукових досліджень у економічній сфері і допомогли більш повно осягнути мету і завдання науки господарського права та підготувати відповідні пропозиції.

Разом з тим можна констатувати, що цей документ фактично залишився поза увагою законодавців, урядовців та інших відповідальних осіб, від яких залежить його прийняття та реалізація на рівні держави, як, між іншим, і більшість інших напрацювань науки господарського права щодо удосконалення господарського законодавства.

Таким чином, на сьогодні все ще залишається низка проблем господарського законодавства, що потребують подальшого дослідження та вирішення, в тому числі загальнотеоретичного характеру2.

З урахуванням наведеного та з метою залучення до вирішення проблем господарського законодавства широкого кола фахівців, у Донецькому національному університеті до навчальних планів з підготовки студентів господарсько-правового спрямування включено навчальну дисципліну «Проблеми господарського законодавства» для магістрантів та дисципліну «Застосування господарського законодавства» - для спеціалістів.

Цей навчальний посібник підготовлено відповідно до робочих програм названих навчальних курсів. У ньому звертається увага на певне коло проблемних аспектів господарського законодавства та його застосування. Серед них загальні проблеми господарського законодавства та його застосування, що представлені за такими напрямами: державне регулювання

1 Концепция модернизации хозяйственного законодательства на базе Хозяйственного кодекса Украины // Экономика и право. – 2006. – № 2 (15). – С. 5-16 [Електронний ресурс] // Сайт Інституту економіко-правових досліджень НАН України. – Режим доступу: http://www.iepd.dn.ua.

2 Див.: Мамутов В.К. Кодификация: сборник научных трудов / В.К. Мамутов. – К.: Юринком Интер, 2011. – 248 с.; Знаменский Г.Л. Новое хозяйственное право. Избранные труды: сб. научн. трудов / Г.Л. Знаменский. – К.: Юринком Интер, 2012. – 488 с.; Щербина В.С. Проблеми удосконалення господарського законодавства // Актуальні проблеми господарського права: навч. посіб. / за ред. В.С. Щербини. – К.: Юрінком Інтер, 2012. – С. 78-83; Коваль В.М. Проблеми застосування норм матеріального права у господарському судочинстві: монографія / В.М. Коваль. – Одеса: Юридична література, 2011. – 528 с.; Вінник О.М. Господарське право: Курс лекцій. – К.: Атіка, 2004. – С. 4144; Прилуцький Р.Б. Особливості формування господарського законодавства України на сучасному етапі розвитку людства // Вісник Академії адвокатури України. – 2011. – № 2 (21). – С. 248-250; Прилуцький Р.Б. Щодо джерел господарського права України // Юридична наука. – 2012. – № 1. – С. 26-36; Эффективность законодательства в экономической сфере: науч.-практ. исследование / отв. ред. – проф. Ю.А. Тихомиров. – М.: Волтерс Клувер, 2010. – 384 с. та багато ін.

7

господарської діяльності; правовий статус суб’єктів господарювання; правовий режим майна у сфері господарювання; договірні відносини у сфері господарювання; господарсько-правова відповідальність; відновлення платоспроможності суб’єктів господарювання та їх банкрутство; організація правової роботи у сфері господарювання.

Друга частина посібника містить матеріал стосовно проблем законодавства та його застосування щодо господарської діяльності окремих видів, зокрема: господарсько-торгівельної діяльності, діяльності з енергопостачання та перевезення вантажів; будівельної діяльності, діяльності у сфері телекомунікацій, зовнішньоекономічної діяльності, діяльності з реалізації арештованого майна, господарської діяльності у сфері охорони здоров’я, екологічного підприємництва.

Щодо кожної теми у навчальному посібнику висвітлюється: характеристика існуючого стану законодавства, проблеми такого законодавства і напрями їх вирішення; характеристика стану застосування відповідного законодавства та проблеми його застосування, напрями їх вирішення.

Навчальний посібник призначений для засвоєння студентами вище названих курсів і може слугувати орієнтиром під час вибору тем магістерських та дипломних робіт. Він буде корисним аспірантам та здобувачам при обранні об’єкту та предмету дисертаційного дослідження за спеціальністю 12.00.04 – господарське право, господарсько-процесуальне право, викладачам – при викладанні дисциплін господарсько-правового циклу.

8

1. ЗАГАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ГОСПОДАРСЬКОГО ЗАКОНОДАВСТВА ТА ЙОГО ЗАСТОСУВАННЯ

1.1.ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

1.Поняття державного регулювання господарської діяльності та його роль в економічній системі суспільства.

2.Прогнозування та планування соціально-економічного розвитку.

3.Засоби державного регулювання господарської діяльності.

4.Здійснення державної регуляторної політики у сфері господарювання.

5.Державний нагляд (контроль) у сфері господарювання.

1. Сучасна концепція господарського законодавства базується на визнанні необхідності розбудови суспільного господарського порядку, в якому б гармонійно поєднувались державне та ринкове регулювання господарських відносин1. Це знайшло відображення як у ГК України (ч. 1 ст. 5, ч. 1 ст. 6, ст. ст. 8-17 та ін.), так і в інших актах господарського законодавства, в тому числі тих, що оперують словосполученням «державне регулювання» (наприклад, закони України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», «Про державне регулювання імпорту сільськогосподарської продукції» та ін.).

Визначення поняття «державне регулювання господарської діяльності» у нормативно-правових актах не закріплено, а у науковій літературі щодо змісту цього поняття висловлюються різні позиції. На основі їх узагальнення можна сформулювати таке визначення: державне регулювання господарської діяльності – це вплив держави в особі уповноважених органів на процеси, які відбуваються у сфері господарювання, з метою забезпечення економічного розвитку, упорядкування дій учасників відносин в цій сфері, гармонізації публічних та приватних інтересів.

Роль державного регулювання господарської діяльності в економічній системі суспільства полягає в тому, що завдяки такому регулюванню здійснюється корегування недоліків, притаманних ринковому механізму, попереджаються зловживання окремими учасниками господарських відносин ринковою владою, забезпечується раціональне використання наявних ресурсів, безпека реалізованої суб’єктами господарювання продукції, задоволення інших суспільних потреб. У той же час надмірне державне регулювання може призвести до негативних наслідків – розбалансування попиту та пропозиції на товарних ринках, стримування підприємницької ініціативи та «тінізації» економіки.

Зважаючи на це, у ГК України серед загальних принципів

1 Мамутов В.К. Развитие хозяйственного законодательства и хозяйственно-правовой мысли в суверенной Украине: Науч. доклад / Ин-т экономико-правовых исследований НАН Украины. – Донецк, 2004. – С. 3.

9

господарювання закріплено принцип обмеження державного регулювання економічних процесів, згідно з яким таке регулювання має здійснюватись лише у зв’язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і держави (абз. 5 ч. 1 ст. 6).

В рамках реалізації такого принципу перед державою постає необхідність пошуку та досягнення оптимального ступеня регулювання господарської діяльності, який має бути адекватним соціально-економічним умовам, що швидко змінюються. З урахуванням цього, головною метою модернізації господарського законодавства визначено надійне забезпечення поєднання ринкової саморегуляції з державним регулюванням економіки1, що потребує постійної уваги науковців.

2. Основою процесу державного регулювання господарської діяльності є державне прогнозування та планування економічного і соціального розвитку, що проявляється у визначенні за допомогою правових засобів (у правовій формі) основних напрямів і конкретних результатів економічного розвитку країни, регіонів, галузей економіки, господарських систем, окремих суб’єктів господарювання та їх структурних підрозділів2. Як елемент організації та здійснення господарської діяльності відносини щодо прогнозування та планування є предметом господарсько-правового регулювання3.

Правова основа прогнозування та планування соціально-економічного розвитку представлена положеннями Конституції України (п. 6 ч. 1 ст. 85, п. 4 ст. 116), ГК України (ст. 11), законами України «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України» (далі – Закон про державне прогнозування)4, «Про державні цільові програми»5, постановою КМУ від 26.04.2003 р. № 621 «Про розроблення прогнозних і програмних документів економічного і соціального розвитку та складання проекту державного бюджету»6 та деякими іншими нормативно-правовими актами.

Державне прогнозування економічного і соціального розвитку – це науково обгрунтоване передбачення напрямів розвитку країни, окремих галузей економіки або окремих адміністративно-територіальних одиниць, можливого стану економіки та соціальної сфери в майбутньому, а також альтернативних

1Концепция модернизации хозяйственного законодательства на базе Хозяйственного кодекса Украины // Экономіка та право. – 2006. – № 2 (15). – С. 5–16.

2Віхров О.П. Організаційно-господарські правовідносини. Монографія. – К.: Видавничий Дім «Слово», 2008 – С. 301-302.

3 Марущак В.П. Хозяйственный кодекс и правовое обеспечение планирования // Экономика и право. – 2003. – № 3. – С. 57.

4Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України: Закон України від 23.03.2000 р. // ВВРУ. – 2000. – № 25. – Ст. 195. – (зі змін. та доп.).

5Про державні цільові програми: Закон України від 18.03.2004 р. // ВВРУ. – 2004. – № 25. – Ст. 352. – (зі змін. та доп.).

6Про розроблення прогнозних і програмних документів економічного і соціального розвитку та складання проекту державного бюджету: Постанова КМУ від 26.04.2003 р. № 621 // ОВУ. – 2003. – № 18-19. – Ст. 834. – (зі змін. та доп.).

10

шляхів і строків досягнення параметрів економічного і соціального розвитку. Таке прогнозування полягає у розробці та затвердженні уповноваженими

органами державної влади та органами місцевого самоврядування відповідних документів – прогнозів економічного і соціального розвитку України, прогнозів розвитку окремих галузей економіки, а також прогнозів економічного і соціального розвитку Автономної Республіки Крим, областей, районів та міст. У прогнозних документах відображаються, зокрема, існуючі показники розвитку певної території (галузі економіки), прогноз кон’юнктури на ринках основних видів товарів та послуг, можливі шляхи розв’язання головних проблем, цілі, пріоритети та основні показники подальшого розвитку відповідної території (галузі): обсяги та ефективність виробництва, конкурентоспроможність продукції, забезпеченість сировиною та матеріалами, фінансове становище підприємств, обсяги інвестицій та ін. (ст. ст. 1, 4, 6, 7, 10, розд. IV Закону про державне прогнозування).

Основними формами планування господарської діяльності, що здійснюється органами державної влади та органами місцевого самоврядування, є загальнодержавні програми економічного, соціального розвитку, інші державні цільові програми, програми економічного і соціального розвитку Автономної Республіки Крим, областей, районів та міст. Поряд з основними показниками розвитку відповідних територій (галузей) у програмах визначається й система заходів органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо забезпечення соціально-економічного розвитку певної території (галузі економіки) з визначенням термінів виконання та виконавців. Передбачається, що показники прогнозних і програмних документів мають бути орієнтиром для розроблення суб’єктами господарювання власних прогнозів, планів, бізнес-планів та інших документів (ч. 3 ст. 11 ГК України, ст. 4, ч. 2 ст. 5, ст. 11 Закону про державне прогнозування).

Разом з тим ефективність прогнозування та планування соціальноекономічного розвитку знижується через низку недоліків у зазначених вище нормативно-правових актах. Зокрема, нині має місце неузгодженість між положеннями ч. 3 ст. 11 ГК України та Законом про державне прогнозування щодо визначення системи програмних документів. Так, зазначена стаття ГК України передбачає необхідність розробки Державних програм економічного і соціального розвитку України, визнаючи їх однією з основних форм державного планування господарської діяльності. Але 17.05.2012 р. до Закону про державне прогнозування внесено зміни, які виключили з цього Закону положення щодо вказаних програм (які мали розроблятись КМУ та затверджуватись Верховною Радою України щорічно)1. Такі зміни піддаються обґрунтованій критиці науковцями, які відзначають, що при припиненні практики розробки короткострокових програм економічного і соціального розвитку України залишається невирішеним питання щодо того, яким чином

1Про внесення змін до деяких законодавчих актів України: Закон України від 17.05.2012 р. // ОВУ. – 2012. –

№45. – Ст. 1740.

11

буде забезпечено координацію різних існуючих на цей час програм, що стосуються різних питань розвитку виробництва, формування державних фінансів, забезпечення конкурентоспроможності вітчизняної економіки та ін. В такому випадку неминучими є негативні прояви відсутності планових основ реалізації економічної політики держави1.

Крім того, невирішеним є питання щодо забезпечення заінтересованості суб’єктів господарювання у виконанні показників, передбачених програмними документами (які у ринковій економіці мають індикативний (рекомендаційний) характер). ГК України (ч. 5 ст. 11) закріплено, що суб’єктам господарювання, які не враховують суспільні інтереси, відображені в програмних документах економічного і соціального розвитку, не можуть надаватись передбачені законом пільги та переваги у здійсненні господарської діяльності. Але ці положення мають переважно декларативний характер, оскільки законодавством не передбачений механізм їхньої реалізації2. При цьому для суб’єктів господарювання, які враховують зазначені інтереси, пільг та переваг законами також фактично не передбачено, а надання таких переваг на підставі підзаконних актів органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування-розробників програм наразі може кваліфікуватись як перевищення їх компетенції та порушення заборон, встановлених ст. 15 Закону України «Про захист економічної конкуренції»3. Між тим досягнення визначених програмними документами економічних показників без залучення суб’єктів господарювання неможливо, адже органи державної влади та органи місцевого самоврядування, що затверджують ці документи, самі не виробляють матеріальні блага, а повинні лише створити умови для такого виробництва.

Серед недоліків законодавства щодо планування соціально-економічного розвитку науковці відзначають також відсутність законодавчого регулювання порядку розроблення, прийняття, реалізації та здійснення контролю за виконанням програм, не включення суб’єктів господарювання до складу учасників прогнозування і розроблення програм, відсутність вимог щодо відстеження результативності програм економічного і соціального розвитку, чіткої схеми їх фінансування і ін.4

1Устименко В.А., Джабраилов Р.А. Государственное планирование экономического и социального развития Украины / Материалы Одиннадцатой международной научно-практической интернет-конференции «Экономикоправовые исследования в ХХI веке: Хозяйственный кодекс Украины в системе правового обеспечения экономики (к 10-тилетию принятия)» (4 - 12 февраля 2013 г.) [Электронный ресурс] // Интернет-сайт Института экономикоправовых исследований НАН Украины. – Режим доступа: http://www.hozpravo.com.ua/conferences/arhiv/uchastnik.php?ELEMENT_ID=663&ID=695.

2Поповская И. Проблема ответственности в планировании хозяйственной деятельности // Підприємництво, господарство і право. – 2005. – № 12. – С. 90-91; Устименко В.А., Джабраілов Р.А. Проблеми правового забезпечення планування господарської діяльності в Україні / Экономико-правовые исследования в XXI веке: практика применения Хозяйственного кодекса Украины и направления развития правового регулирования хозяйственных отношений (к 7-й годовщине принятия Хозяйственного кодекса Украины): Материалы Четвертой международной научно-практической интернет-конференции (г. Донецк, 23 - 30 марта 2010 года) / науч. ред. В.К. Мамутов; НАН Украины. Ин-т экономико-правовых исследований. – Донецк: Изд-во «Ноулидж», 2010. – С. 22-23.

3Про захист економічної конкуренції: Закон України від 11.01.2001 р. // ВВРУ. – 2001. – № 12. – Ст. 64. – (зі змін. та доп.).

4Поповська І.П. Правові основи програмного регулювання господарської діяльності в Україні: Автореф. дис. ...

канд. юрид. наук: 12.00.04 / І.П. Поповська; Одес. нац. юрид. акад. – О., 2010. – С. 10-13.

12

Проблеми державного планування соціально-економічного розвитку підсилюються й через неналежне застосування чинних нормативно-правових актів. Так, початкова редакція Закону про державне прогнозування (яка залишалась без змін протягом дванадцяти років) містила чітку вимогу про підготовку на кожен майбутній рік Урядом та затвердження Верховною Радою України Державної програми економічного і соціального розвитку України. Незважаючи на це, така програма була прийнята лише один раз – у середині 2010 року1. У той же час прийнято значну кількість державних цільових програм (затверджений КМУ Перелік державних цільових програм, які діятимуть у 2012 та наступних роках та потребують внесення змін до них, охоплює 88 таких програм)2, положення яких іноді дублюються, а подекуди не узгоджуються між собою, і які у більшій мірі залишаються нереалізованими через відсутність практики регулярного контролю та звітів про їх виконання3.

На регіональному та місцевому рівнях прогнозування та планування соціально-економічного розвитку нерідко зводиться до збору інформації про заходи, заплановані до здійснення окремими великими підприємствами, розташованими на відповідних територіях, з подальшим включенням до програм соціально-економічного розвитку відомостей про ці заходи (без будьякої участі органів виконавчої влади та місцевого самоврядування у їх реалізації). Крім того, мають місце й випадки опосередкованого примушення суб’єктів господарювання до надання допомоги у розвитку населених пунктів (наприклад, надання цим суб’єктам дозволів на будівництво лише за умови попереднього укладання ними угоди з органами місцевого самоврядування про участь у соціально-економічному розвитку міста)4.

Серед причин незадовільного стану планування соціально-економічного розвитку науковці називають, зокрема, повну відмову від використання позитивного досвіду планування, набутого за радянських часів (замість використання та пристосування його до нових економічних умов), а також нестаток кадрів, що мають необхідні знання та досвід5.

З урахуванням цього, поряд з усуненням названих причин основними напрямами подолання вищезазначених проблем можуть стати, зокрема: формування довгострокового робочого загальнодержавного плану соціальноекономічного розвитку за умови перегляду та упорядкування в єдину збалансовану систему раніше прийнятих програм, які залишаються актуальними6; встановлення порядку підготовки аналізу регуляторного впливу

1 Про Державну програму економічного і соціального розвитку України на 2010 рік: Закон України від 20.05.2010 р. // ВВРУ. – 2010. – № 33. – Ст. 470.

2Деякі питання оптимізації державних цільових програм: Розпорядження КМУ від 23.03.2011 р. № 223-р // ОВУ.

–2011. – № 22. – Ст. 923.

3Мамутов В.К., Ющик А.В. Без общегосударственного планирования экономику не поднять // Голос України. – 2010. – 23 червня.

4Постанова ВГСУ від 22.12.2009 р. № 9/113 у справі за позовом виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради до ТОВ «Альфабуд» [Електронний ресурс] // Єдиний державний реєстр судових рішень України. – Режим доступу: http://reyestr.court.gov.ua/Review/7377845.

5Мамутов В.К., Ющик А.В. Зазначена праця.

6Там само.

13