3. Види тропів та їх використання в публічних промовах.

Традиційні терміни «троп» (гр. Ігоров — зворот) і «фігура» (лат. й§ига —

образ, вид) позначають такі мовні явища, які мають між собою спільне і

відмінне.

Спільним є те, що ці явища є відхиленням від загальноприйнятих висловлень, які можна вважати нульовим ступенем, тобто відхилення, і є

властиво фігуральністю. Стосовно нульового ступеня, який називають

нейтральним, і фігури, і тропи не є нейтральними. Вони є

суб'єктивно-емоційними, це виражають у змісті, мають конкретного

автора-мовця і одночасно є аксіологічними, бо містять певну оцінність,

заради чого вони, власне, і утворюються. Зрештою, і тропи, і фігури — це

певне переосмислення з різною мірою зміни семантики. Тому тривалий час

терміном «фігури» називали і фігури, і тропи в тому розумінні, що і

першим, і другим властива фігуральність (образність).

Розрізняють тропи і фігури за дивергентними (лат. с^ІVег^епиа —

розходження) ознаками:

• тропи—це операція фігураль- • фігури—це операція фігу-ності

(відхилення) одного чи ральності цілих груп слів;

двох слів (щоправда, на фоні фігури — великі;

контексту); тропи — малі; • фігури — це зміна або спеці-

• тропи — це зміна (перетворен- альна побудова цілих струк-

ня) основного значення одно- тур;

го слова чи словосполучення; • фігури — це перетворення в '• тропи — це

зміна значення межах законів синтаксису і

слова за законами логіки, шля- самих законів синтаксису;

хом аналогії; • фігури — це варіації струк-

• тропи — це варіації значень; тур.

З погляду семіотики тропи можна розглядати як .транспозицію знаків,

тобто операцію аналогічного типу (за аналогією), при якій одна мовна

одиниця займає місце іншої, яка матеріально відсутня, а виявляється лише

ідеально — через значення (Ну ти й герой! — сказав я малюку; нахабність

—друге щастя [нахабні люди щасливі]).

Про тропи Є. Клюєв фігурально (тобто також тропом) висловився так:

«...маючи троп, ми маємо одну мовну одиницю (слово чи словосполучення) і

привид іншої мовної одиниці», а для фігур використав троп «привид

порядку» (там, де немає смислової впорядкованості, наприклад анафора) і

«привид безпорядку»' (там, де вона є, наприклад інверсія і т. ін.).

У сучасній літературознавчій стилістиці, лексикології називають

переважно три тропи: метафору, метонімію і синекдоху, що виникають в

результаті семантико-функціонального переносу. До того ж існують пошуки

першотропу, тобто одного основного, найпершого, якому б мали

підпорядковуватися інші як його різновиди, бо вже давно помічено, що

вони якось споріднені і взаємопе-рехідні. Цю думку висловив ще в 1910 р.

у праці «Символізм» Андрій Бєлий: «...форми зображальності невіддільні

одна від одної:

вони переходять одна в одну...; один і той самий процес живописання,

переходячи різні фази, постає перед нами то як епітет, то як порівняння,

то як синекдоха, то як метонімія, то як метафора...»2.

Були і є спроби звести всі тропи до метафори як основного, вихідного

тропу, до метонімії (Умберто Еко) і навіть до синекдохи («Група т»).

Основними спільними ознаками тропів є їх аналогійний характер і

паралогічність, тому що перенос відбувається за аналогією, що е ніби

логічною помилкою, але такою, яка відкриває нові риси явища і збагачує читача новими знаннями (глобус капусти, кон-вертики хат — Л. Костенко;

жоржини хмар — В. Свідзінський; вечори з Євангелія — Б.-І. Антонич; в

'язали мислі у тугий сніпок — М. Осадчий; вишня колише гілкою світ,

сонце снідає росою, вишня пасе солов 'я, метелик білим рукавом утерся —

Т. Мельничук).

Здатність мови до тропеїчності робить її багатшою на переносні значення

й відтінки, динамічнішою, свіжішою й образнішою.