§1. Поняття, предмет, метод, функції і принципи цивільного права України.

Цивільне законодавство України

Термін «цивільне право» використовується в різних взаємозв'язаних, але не тотожних значеннях: як базової галузі права України; як галузі законодавства; як галузі юридичної науки, і як однієї з що викладаються в юридичних вузах учбових дисциплін. При цьому особливе значення має поняття цивільного права як галузі права України зважаючи на його основоположне значення.

З цієї точки зору цивільне право України є встановленою або санкціонованою державою системою правових норм, регулюючих майнові і особисті немайнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні і майновій самостійності їх учасників, у тому числі відносини, що складаються у сфері підприємництва.

Місце і значення цивільного права в єдиній системі права України цілком визначається самим предметом цивільно-правового регулювання, тобто тими суспільними відносинами, які регулюються нормами цивільного права.

Сфера суспільних відносин, регульованих цивільним правом, є досить широкою. З їх різноманітністю суб'єкти цивільного права стикаються постійно. Фізичні особи (люди) для задоволення своїх повсякденних потреб вступають у відносини по купівлі-продажу, майновому найму, побутовому замовленню, зберіганню, комісії і т.д. Юридичні особи в своїй практичній діяльності вступають у відносини по придбанню сировини, матеріалів, виробів і комплектуючих, а також по реалізації виробленої продукції, товарів, будівництву виробничих і інших об'єктів, перевезенню вантажів і т.п., шляхом висновку відповідних цивільно-правових угод. У всіх цих і безлічі інших ним подібним прикладах йдеться про ті відносини, які складають найоб'ємнішу і значущу частину відносин складових предмет цивільного права і іменованих майновими відносинами.

Під майновими відносинами прийнято розуміти відносини, що виникають між суб'єктами цивільного права з приводу Різного роду матеріальних благ, тобто речей, робіт, послуг, іншого майна в широкому значенні цього слова, в процесі їх виробництва, розподілу, обміну і споживання.

Проте слід мати на увазі, що не всі майнові відносини, що складаються в нашому суспільстві, регулюються нормами цивільного права і відповідно складають його предмет. Певна частина (набагато менш значна по своєму об'єму) майнових відносин регулюється також нормами інших галузей права України: адміністративного, трудового, фінансового, екологічного і деяких інших.

Відмінними ознаками майнових відносин, що становлять предмет цивільного права, є те, що суб'єкти цих відносин виступають в них як юридично рівні, незалежні один від одного, мають нагоду вільного волевиявлення і майнову самостійність. Перш за все, цим ознакам відповідають відносини власності і відносини економічного обороту — найважливіші види майнових відносин, що становлять предмет цивільно-правового регулювання.

Відносини власності указують на приналежність особам (громадянам, організаціям, територіальним общинам, державі) певних матеріальних благ, а також на те, що ці особи (власники) володіють, користуються і розпоряджаються названими благами як своїми. Всі інші особи, що їм протистоять, повинні це визнавати і зважати на це. Відносини власності складають основу будь-якого матеріального виробництва, всіх інших майнових відносин.

Відносини економічного обороту — це відносини, в рамках яких відбувається рух матеріальних благ. Розпоряджаючись своїм майном, власник вступає з іншими лицями у відносини купівлі-продажу, міни, позики і т.д. Ці майнові відносини з огляду на те, що беруть участь в них особи зобов'язали один перед одним скоювати певні дії за поданням свого майна, інакше також називаються зобов'язальними відносинами.

Іншу і більш важливу групу відносин, регульованих цивільним правом, складають особисті немайнові відносини. Об'єктом цих відносин є не речі (не майно), а блага, невіддільні від особи учасників даних відносин (наприклад, їх честь, гідність, ділова репутація і інші права громадян, передбачені розділом II Конституції України) або результати їх творчої праці, що є (винаходи, твори науки, літератури, мистецтва і т.д.).

Перший вид особистих немайнових відносин, тобто відносин, об'єктом яких є невіддільні від особи їх учасників блага, повністю позбавлений економічного змісту. Ні честь, ні гідність, ні ділова репутація не можуть виступати як товар. Вони позбавлені грошової оцінки і не відчужувані. Тому даний вид особистих немайнових відносин прийнято називати особистими немайновими відносинами, не пов'язаними з майновими. Разом з тим значення цих відносин вельми велике, бо, як передбачено в ст. 3 Конституції України, «людина, його життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні вищою соціальною цінністю». Цивільне право властивими йому методами, разом з іншими галузями права (кримінальним і адміністративним), охороняє ці відносини від незаконних (неправомірних) посягань на них. Їм надано першочергове значення.

Другий вид особистих немайнових відносин, хоча об'єктом їх також є нематеріальні блага, не позбавлений певного економічного змісту. За особами, які своєю творчою працею створили твори науки, літератури або мистецтва, зробили винаходи і т.д., визнається не тільки право на авторство створених ними вказаних творів, винаходів і т.д., але і право на їх реалізацію, в результаті якої вони можуть придбати майно (гроші) або права вимоги. За ними також визнаються права, що дають їм економічну можливість використовувати особисто або через інших осіб результати своєї творчої праці в різних сферах культурного і господарського життя суспільства. Ці права прийнято називати інтелектуальною власністю, а в цілому ці відносини — особистими немайновими, пов'язаними з майновими.

З сказаного не важко зробити висновок про те, що цивільне право регулює ту область суспільних відносин, на основі яких задовольняються нормальні (природні) матеріальні і культурні потреби їх учасників як членів цивільного суспільства.

Питання про характер відносин, що становлять предмет цивільного права, має визначальне значення не тільки в плані розуміння того, що є цивільним правом як галуззю права України, але і для з'ясування того, як ці відносини регулюються нормами цивільного права. Іншими словами, йдеться про метод цивільно-правового регулювання.

Між предметом і методом існує найбезпосередніший зв'язок, що виражається, в тому, що саме особливості предмету правового регулювання обумовлюють специфіку методу. Цей загальнотеоретичний постулат повною мірою торкається і взаємозв'язку предмету і методу цивільного права.

Метод цивільного права — це закріплені в його нормах прийоми і способи дії на поведінку суб'єктів цивільного права.

Оскільки суб'єкти цивільного права знаходяться в рівному положенні і не підлеглі один одному, то і найважливішою ознакою методу цивільно-правового регулювання є рівні правові можливості учасників цивільних правовідносин, що виключають яку-небудь владну, односторонню дію один на одного. Дана ознака витікає із ст. 2 Цивільного кодексу України (ЦК), згідно якої його норми не застосовуються до майнових відносин, заснованих на адміністративному підкоренні однієї сторони іншої.

До інших, не менше значущим ознакам методу цивільного права відносяться наступні права суб'єктів цивільного права, закріплені в його нормах:

— вільного волевиявлення, направленого на встановлення, зміну або припинення цивільних правовідносин шляхом висновку цивільно-правових операцій і здійснення інших дій, передбачених законом або що не суперечать йому;

— вибору певного варіанту поведінки в межах, встановлених законом, оскільки значна частина норм цивільного права має диспозитивний характер;

— вибору способів захисту порушених цивільних прав, а також можливість їх захисту в позовному порядку шляхом обігу в суд, арбітражний або третейський суд, тобто орган, що стоїть зовні що склалися між сторонами відносин.

Приведений перелік ознак методу цивільного права не є вичерпним, але, разом з тим, достатньо повно відображає його особливості.

Функції цивільного права — це напрями правового регулювання майнових і особистих немайнових від носінь, або службова роль цивільного права. Оскільки майнові і особисті немайнові відносини є звичайними, існуючими зовні порушень відносинами, беручи участь в яких фізичні і юридичні особи задовольняють свої життєві потреби, то головною функцією цивільного права є ^ регулювання. Іншою важливою функцією є забезпечення відновлення майнових і особистих немайнових відносин у випадках їх порушення або посягання на них (охоронна функція). І, нарешті, важливе значення має виховна функція, суть якої зводиться до вимог добросовісного здійснення громадянами і організаціями своїх прав і обов'язків, неухильного дотримання законів і поваги правил моралі і моральності, до припинення і попередження правопорушень. Крім того розрізняють превентивну, інформаційну і відновну функції цивільного права.

Принципи цивільного права — це виражені в його нір мах основоположні ідеї (основи, положення), відповідно до яких здійснюється регулювання майнових і особистих немайнових відносин.

До загальних принципів цивільного права відносяться:

— неприпустимість свавільного втручання в сферу особистого життя громадянина;

— неприпустимість позбавлення права власності, за винятком випадків, прямо передбачених законом;

— свобода договору;

— свобода підприємництва;

— судовий захист будь-якого цивільного права у разі його порушення.

Поняття цивільного законодавства найтіснішим чином пов'язано з поняттям цивільного права як галузі права. Цей зв'язок виявляється в тому, що норми цивільного права одержують свій зовнішній (що об'єктивувалося) вираз у відповідних нормативних актах, видаваних компетентними державними органами. Система цих актів і складає цивільне законодавство.

Цивільне законодавство складає Конституція України — Основний Закон держави як органічно єдина система загальних самих зв'язаних ієрархією і взаємною підлеглістю цивільно-правових актів, покликаних забезпечити злагоджене регулювання всіх відносин цивільного права. Очолююча роль в системі цивільного законодавства належить Цивільному кодексу України. Він є систематизованою кодифікуючою збіркою цивільно-правових норм, якнайповніші охоплюючий своїм регулюванням відношення цивільного права, і складає в цілому один закон. Немало цивільно-правових норм міститься в указах Президента України, ухвалах і розпорядженнях Кабінету Міністрів України, наказах і інструкціях Міністерств і відомств (державних комітетів), ухвалах і рішеннях місцевих Порад і їх виконавських органів. Зважаючи на складність ряду відносин і необхідності їх комплексного врегулювання, цивільно-правові норми, вживані до цих відносин, представлені в окремо прийнятих Верховною Радою України кодифікуючих актах. Такими, зокрема, є Житловий кодекс України і Сімейний кодекс України, значну частку регулювання складають домовленості сторін. Те, про що сторони домовилися і повинне бути виконаний, якщо інше не встановлене законодавством.

В Цивільному кодексі як центрі цивільного законодавства і що зв'язав воєдино всі його акти, його норми зведені в певні розділи. Так, норми, вирішальні загальні питання всіх цивільних правовідносин, у тому числі і регульованих окремими актами і особливо виданими кодексами, зведені в розділ, іменований Загальною частиною. Наприклад, в цьому розділі зосереджені норми про правовий статус учасників (суб'єктів) цивільних правовідносин, найважливіших підставах виникнення цивільних прав і обов'язків і ін. Норми Цивільного кодексу, рас лічені на рішення специфічних питань окремих видів цивільних правовідносин, утворюють його спеціальні розділи. Такими, наприклад, є розділи «Право власності», «Зобов'язальне право», «Спадкове право».

Витікає, проте, відзначити, що діючий в Україні Цивільний кодекс був прийнятий ще в липні 1963 р. і тому значно застарілий. В даний час Цивільний кодекс України діє з великим числом змін і доповнень. В 2003 році нарешті прийнятий Новий ЦК України, який складається з 6 книг: книга перша - загальні положення; книга друга - особисті немайнові права фізичної особи; книга третя - право власності і інші речові права; книга четверта - право інтелектуальної власності; книга п'ята - зобов'язальне право і книга шоста - спадкове право.

Разом з ЦК найважливіше значення для регулювання майнових і особистих немайнових відносин мають також за кони України, зокрема, «Про власність», «Про господарські суспільства», «Про цінні папери і фондову біржу», «Про товарну біржу» і безліч інших.