Тема 10

УПРАВЛІННЯ ЕФЕКТИВНІСТЮ (РЕЗУЛЬТАТИВНІСТЮ) ПОТЕНЦІАЛУ ПІДПРИЄМСТВА

Ефектом володіє будь-яка взаємодія, що має певний результат і з цієї точки зору ефект можна розглядати як дещо абсолютне, що характеризує результат або властивість будь-якої взаємодії чи процесу.

Ефективністьвластива не всякій взаємодії, а лише цілеспрямованій, тому дана категорія носить управлінський характер і відбиває насамперед ступінь досягнення цілей що переслідуються.

Таким чином на відміну від ефекту ефективність – це завжди співвідношення результату і цілей, або результату і витрат на його одержання.

Тобто ефективність- це величина відносна. Ефективність або продуктивність пов’язана з витратами, а також з ринком. Успішна діяльність фірми, її ефективність і довготермінова життєздатність залежить від безупинної послідовності, індивідуальних або колективних рішень менеджерів.

Ефективність фірми, її потенціалу формується за допомогою ухвалення рішень у трьох сферах:

1. вибір і використання інвестицій на основі економічного аналізу інвестиційних проектів

2. здійснення прибуткової, виробничої діяльності через ефективне використання всіх зайнятих в ній ресурсів.

3. обережне фінансування бізнесу зі свідомою платою за очікувані вигоди, а також ризики, що виникають при використанні зовнішнього кредиту

Менеджер або група менеджерів формує інвестиційні, виробничі і фінансові процеси у відповідності з поставленими цілями, управляє і регулює їх. При цьому використовується капітал інвесторів і кредиторів.

У випадку невдалого виробництва можливі непередбачені витрати і виникнення небезпеки втрати капіталу.

При вдалому виробництві та збуті виникає очікуваний прибуток і ризик стає виправданим.

Завдання управління виробництвом і використання капіталу виконується менеджером. Сам процес управління є постійно повторюваним і має прямі і зворотні зв’язки.

Системи фірмового бізнесу складаються з трьох блоків, що відповідають трьом основним сферам прийняття рішень:

а) інвестиційній;

б) виробничій;

в) фінансовій.

Інвестиційний блок відбиває три сторони:

1. вже залучену інвестиційну базу;

2. доповнення у вигляді нових інвестицій;

3. залучення вкладень, що вже не вважаються необхідними.

До виробничого блоку відносять три критерії:

1. ціни;

2. обсяги продажу;

3. витрати на виробництво товарів.

Фінансовий блок показує двоїстий характер фінансування бізнесу:

• перша частина відбиває розпорядження прибутком, який було отримано від виробничої діяльності за певний період;

• друга частина відбиває можливі джерела формування капіталу. Вона показує власність засновників, збільшену на суму нерозподіленого прибутку, і довготермінові позики на сторону.

Рішення, що торкаються нерозподіленого прибутку і довготермінового капіталу, впливають на фондовий потенціал фірми, що підтримує будь-яке доповнення до інвестиційної бази.

Інвестиційні рішення є рушійною силою будь-якого бізнесу. Вони підтримують розроблені менеджерами конкурентні стратегії і в значній мірі визначають успіх фірми, прогресивність її діяльності та загальний розвиток. Вважається, що інвестиції мають стратегічне значення в конкуренції і створенні перешкод для входу в галузь нових конкурентів.

Існують також зовнішні ефекти інвестиційних рішень фірми. Вкладення в нові технології, в нові продукти чи нові характеристики продуктів призводить до поширення цих інвестицій в галузі.

Виробничі рішення.

Прибуток від виробничої діяльності при оптимальних умовах складає найбільшу питому вагу в загальному прибутку фірми. В цій сфері прийняті рішення спрямовані на ефективне використання вже інвестованих фондів, сприяє встановленню правильної цінової політики.

Менеджери при цьому повинні дотримуватись балансу між впливом конкурентної ціни і прибутковістю продукції.

Основними рішеннями виробничого блоку, направленими на підвищення ефективності використання ПП, слід вважати:

1. визначення обсягу виробництва, що забезпечує беззбиткову виробничу діяльність в короткотерміновому і довготривалому періоді.

2. визначення обсягу реалізації, що забезпечують досягнення запланованого обсягу цільового прибутку в короткотерміновому і довготерміновому періоді.

3. визначення динаміки можливого зменшення цін в результаті насичення ринку продукцією фірми.

4. Визначення межі безпеки (запасу безпеки), тобто розміру можливого зменшення обсягу реалізації продукції при несприятливій кон’юнктурі товарного ринку. Така межа безпеки визначає межу маневру фірми як у світовій практиці так і в натуральних обсягах реалізації.

Фінансові рішеннязабезпечують фірму для розвитку виробництва й інвестування і в той же час мають упорядкований характер. Рівень додатково сформованого в процесі фінансових рішень виробничого прибутку характеризується різницею між рівнем рентабельності виробничих активів і рівнем вартості додатково залученого капіталу із зовнішніх джерел.

Цей критерій найважливіший показник оцінки результативності фінансових рішень.

Всі фінансові рішення можна поділити на дві групи:

1. рішення про розпорядження прибутком (виплата дивідендів, кредиторам і інвестицій). Може розраховуватися коефіцієнт реінвестування як частки прибутку, що направляється в інвестування бізнесу;

2. рішення з оптимізацією структури капіталу фірми. Направлені на вирішення задач:

• мінімізації вартості додатково залученого капіталу;

• оптимізація структури джерел капіталу, що залучаються додатково.

Різновиди ефективності:

Родовою ознакою ефективності може слугувати необхідність досягнення мети виробничо-господарської діяльності підприємства з найменшими витратами праці.

1. за видами господарської діяльності:

• виробнича;

• страхова;

• комерційна;

• банківська.

2. за повнотою охоплення об’єктів господарської діяльності:

• ефективність країни;

• ефективність народного господарства;

• ефективність галузі;

• ефективність підприємства;

• структурного підрозділу підприємства;

• виробництва окремих видів продукції.

3. за характером здійснення витрат:

1. ефективність ресурсів, що застосовуються:

• ефективність виробничих фондів;

• ефективність трудових ресурсів;

• ефективність нематеріальних активів і ресурсів.

2. ефективність витрат:

• ефективність капітальних вкладень;

• ефективність поточних витрат;

• ефективність сукупних витрат.

4. за рівнем оцінки:

• ефективність народного господарства;

• підприємницька ефективність.

Народногосподарський підхід використовується державою при оцінці загальнодержавних програм, а також для регулювання діяльності підприємства.

Підприємницька ефективність відображає інтереси власників підприємства, тому оцінка її рівня базується на використанні не балансового, а чистого прибутку підприємства, а замість собівартості використовують підприємницькі витрати. До них, крім собівартості, включають поточні витрати, що погашаються за рахунок прибутку, а також величину податків і інших платежів до бюджету.

5. В залежності від результату, який отримується у виробництві, розрізняють:

• економічну;

• екологічну;

• науково-технічну;

• соціально-етичну;

• організаційну ефективність.

Економічна дає змогу визначити результативність виробництва. Цей процес відбувається шляхом зіставлення результатів та витрат у вартісному вираженні нового варіанту порівняно з базовим.

Екологічна проявляється в тому, що управлінські рішення дають змогу створити сприятливе середовище умов існування людини, здійснити екологічне нормування, сприяти впровадженню та розвитку екологічно чистих та безвідходних технологій.

Науково-технічна – це підвищення науково-технічного рівня виробництва, яке характеризується показниками:

• рівень якості продукції;

• прогресивність технології;

• рівень механізації та автоматизації виробничих процесів.

Соціально-етична відбивається на процесі розвитку системи громадських відносин, соціальної структури, рівня кваліфікації персоналу, можливості розкриття творчих здібностей, що безумовно призводить до вагомих виробничих результатів.

Організаційна характеризується рівнем розвитку суспільних форм організації виробництва (концентрація, диференціація, тощо), вдосконалення зв’язків у структурі управління, ступеня централізації та децентралізації управлінських функцій, поєднання прав, обов’язків та відповідності управлінських показників, їх взаємодія на всіх етапах життєвого циклу продукції, послуг.

6. за умовами оцінки:

• реальна;

• розрахункова;

• умовна.

Реальна – відображає фактичний рівень витрат за даними бухгалтерського обліку.

Розрахункова – базується на проектних або планових показниках, отриманих розрахунковим шляхом.

Умовна – використовується для оцінки структурних підрозділів підприємства і заснована на використанні умовних цін на продукцію (роботи, послуги), які використовуються всередині підприємства.

7. за ступенем зростання ефекту:

• первісна;

• мультиплікаційна.

Внаслідок здійснення виробничо-господарської діяльності підприємства, впровадження на ньому прибуткових технологій, технічних, економічних, організаційних та інших заходів має місце первісний або одноразовий ефект.

Однак майже завжди, початковий ефект може повторюватись і примножуватись завдяки багатоспрямованому і багаторазовому використанню таких заходів не лише на даному, але й на інших підприємствах.

Тому великого значення набуває мультиплікаційний ефект (МЕ)

Специфічні форми МЕ:

1. Дифузійний. Він може реалізовуватись у тих випадках, коли певне господарське (управлінське) рішення, нововведення технічного, соціального чи іншого характеру поширюються на інші галузі . Внаслідок цього відбувається його мультиплікація.

2. Резонансний ефект має місце тоді, коли якесь нововведення у певній галузі активізує і стимулює розвиток інших явищ у виробничій сфері.

3. Ефект стартового вибуху. Це ланцюгова реакція у перспективі. Він можливий за умови, що певний стартовий вибух стає початком наступного лавиноподібного збільшення ефекту у цій же самій або іншій галузях виробництва чи діяльності.

4. У процесі створення будь-яких матеріальних цінностей з’являються супроводжувальні можливості з певним ефектом. Тоді з’являється ефект супроводжувальних можливостей. Такі можливості проявляються у вигляді різних проміжних та поточних результатів використання виробничих та побутових відходів.

5. Ефект акселерації. Він означає позитивний наслідок не лише самого по собі конкретного результату, але й прискорення темпів його поширення та застосування.

Межі між виокремленими формами мультиплікаційного ефекту досить умовні, рухомі і відносні. Діалектичний взаємоз’язок цих форм полягає в тому, що усі вони разом формують загальний інтегральний ефект від реалізації певного управлінського господарського рішення.