19. Стильова своєрідність розвитку літератури в перші десятиріччя хіх ст.

Розвиток художньої культури на поч. XIX ст. проходив під знаком боротьби і послідовної зміни трьох основних напрямів: класицизму, романтизму, реалізму.

Класицизм з його антифеодальним духом панував у культурі в революційні роки і перше десятиріччя XIX ст. Він продовжував спиратися на античні традиції, ідеологічну спадщину і зовнішні форми римської демократії. Характерною його рисою була непорушність естетичних норм, в уявленнях чітко розмежовувалося піднесене і низьке, прекрасне і потворне. Рішуче виключалося змішання різнорідних елементів - трагічного і комічного, пафосу і гумору, значного і незначного. Переважали сюжети, в яких втілювалася ідея необхідності підпорядкування індивідуальних, особистих інтересів інтересам держави, суспільства, політичного або релігійного руху.

Останнім яскравим злетом класицизму на рубежі сторіч був веймарський класицизм, представлений двома великими іменами - Іоганна Вольфганга Гете і Фрідріха Шіллера.

Гете використав сюжет середньовічної німецької легенди про життя вченого-чорнокнижника Фауста, який ціною союзу з дияволом повернув собі молодість і пізнав заповітні таїни природи.

Романтизм. Гостре неприйняття реакції і прози життя, які запанували в суспільстві, породили у 20-і роки романтичний бунт молодого покоління. Романтизм - суспільний і культурний рух, який охопив багато країн Європи і найрізноманітніші сфери - від філософії і політичної економіки до моди на костюми і зачіски. При цьому всіх романтиків об'єднувало одне: “ненависть до дійсності, пекуча потреба тікати від неї”.

Романтична література рішуче відмовляється від культу розуму, який проповідувався Просвітництвом і класицизмом. Романтики висували нових героїв - самотніх бунтівників, індивідуалістів, непримиренно ворожих своєму середовищу. Сюжетами творів частіше за все обиралися виняткові події, романтичні герої діяли або в умовах фантастично зображеного середньовіччя, або в екзотичних заморських краях, далеких від буржуазної цивілізації. “Незвичайні герої у незвичайних обставинах”.

Романтизму найближчою є поезія. Саме в жанрі романтичної поеми він досяг свого розквіту, оскільки в ній, крім діючого персонажа, присутній і ліричний герой, авторське “я”.

Духом революційної романтики в російській літературі пройнята поезія молодого О.Пушкіна, М.Лермонтова, в польській - А.Міцкевича, в угорській - Ш.Петефі, в німецькій – Г.Гейне, у французькій - В.Гюго.

Великим художнім відкриттям романтизму став історичний роман, основоположником якого був Вальтер Скотт. У своїх романах “Айвенго”, “Квентін Дорвард”, “Роб Рой” та інших він геніально показав зв'язок долі окремої особи з історичною долею народа. Епоха романтизму відмічена багатьма блискучими витворами історичного жанру: В.Гюго (романи “Собор Паризької Богоматері”), А.Дюма (“Три мушкетери”) та ін.

20. Травестія й бурлеск

Бурлеск — стиль сатиричної літератури, в основі якого навмисна невідповідність між темою твору та мовними засобами, що створює комічний ефект. Наприклад «Енеїда» Котляревського на тему однойменої героїчної поеми Вергілія.

Травестія — один із різновидів бурлескної, гумористичної поезії, в якому твір серйозного або й героїчного змісту та відповідної форми переробляється, «перелицьовується» у твір комічного характеру з використанням панібратських, жаргонних зворотів.

Історичні жанри комічної поезії в європейських літературах 17-18 ст., зразки якого характеризує контраст тематичного та стилістичного планів. У творах даного жанру стикаються високе і низьке: поети або оповідають нарочито урочистим стилем про предмети "незначних", або використанням низького стилю (живої мови вулиці з його характерними синтаксичними конструкціями і специфічним словником) обманюють читацькі очікування патетики, яка мала б супроводжувати викладу серйозних, тим більше трагічних тем.

Вірші-травестії - пізнє явище української літератури. Автори їх - мандровані дяки. Вірші-травестії - це в основному породження середини 18 ст., коли все глибшою ставала криза старої феодально-релігійної ідеології. Їх збереглося трохи більше десятка, все у записах кінця 18 – пер. пол. 19 і навіть поч. 20 ст.

Тематично українські вірші - травестії поділяються на 2 групи - різдвяні і великодні. Вони виникли з біблійно-євангельських та апокрифічних легенд про Адама і Єви з раю, про народження Христа, його воскресіння та ін. Але травестійний спосіб розробки релігійних тем призвів до того, що у віршах не залишилось від "святих образів" нічого, крім сюжетних схем і імен.

Наприклад, народження Христа "Пісні рождеству Христову" є лише приводом для зображення веселої і гомінкої гулянки селян у корчмі. Для всіх різдвяних і великодніх віршів найхарактерною рисою є те, що в них світ богів і святих зливається із світом українського простолюду. Образи небожителів втрачають свої божественно-ірреальні риси. І пекло з раєм - реальна земля. Всі вірші-травестії звучать бадьоро, святково, оптимістично, відображаючи цим історичний оптимізм народних мас, який вони не втрачали навіть в важких умовах, відображається "панібратський" гумор народу, стосовно "божих речей".

Мова травестій - жива народна розмовна українська мова.

У цьому протиставленні Котляревського і Гоголя видно зміну естетичних смаків за нової літературної епохи. Травестія й бурлеск поступово відходили у минуле.

Найважливішим історичним значенням «Енеїди» є те, що вона викликала інші літературні спроби українською мовою, викликала твори П. Гулака-Артемовського й збудила потяг до літератури.

Доказом того, що пародії віджили свій вік є те, що автор «Енеїди» облишив подібні спроби й у своїх п’єсах звернувся до зображення родинного життя українців.