1. Морфеміка як підсистема мови; морфемологія як розділ морфології. Об’єкт, предмет та завдання морфемології.

Термін морфеміка має 2 значення: онтологічне (стосується явищ об’єктивної дійсності, що існують реально,незалежно від свідомості людини ), що відображає об’єктивні, природні властивості мовної системи, власне її частини – морфемної підсистеми мови, система елементарних (морфем/морфів) і комплексних (морфемних//морфемних структур слів//словоформ) значеннєвих одиниць; гносеологічне (коли явище об’єктивної дійсності є об’єктом і предметом дослідження, пізнання з метою їхнього вивчення,проникнення в їхню сутнісну природу) – це наука про морфемну будову слова. Щоб уникнути омонімії, цей розділ мовознавства називають морфемологією. Морфемлогія – розділ морфології, який вивчає систему морфем(мінімальних значеннєвих одиниць)// морфів та морфемну// морфну структу слів//словоформ, формальні та семантичні закономірності поєднання морфем//морфів у слові//словоформі. Об’єкт дослідження – морфемна підсистема мови, система морфем//морфів, морфемна структура укр. слів. Предмет дослідження: 1) види морфем//морфів за роллю і місцем у слові//словоформі, за їхньою функцією та вираженням, за поширенням у мові, за походженням; 2) значення морфеми, типи морфем//морфів за значенням (лексичне значення, граматичне значення, словотвірне значення), різновиди словотвірних і граматичних значень; 3)парадигматичні (нелінійні) та синтагматичні (лінійні) відношення одиниць морфемного рівня - слово//словоформа, основа//основаформа морфема//морф; 4) принципи виокремлення у словоформах синтагматичних одиниць - морфів і правила зведення їх у парадигматичну одиницю – морфему; 5) сукупність морфемних// морфних структур слів//словоформ, закони їхнього конструювання та розподіл за частинами мови. Завдання морфемного аналізу: 1)виокремлення всіх мінімальних значеннєвих частин слова// словоформи - морфем// морфів, їхня структурно-семантична та функціональна характеристика; 2) ідентифікувати виокремлені частини слова як морфеми або не морфеми; 3) інвентаризувати типи морфем (коренів, префіксів, суфіксів, закінчень) за роллю та місцем в складі слова, за функцією, за значенням, походження; 4) інвентаризувати морфемні структури слів в укр. мові, закони їх конструювання та розподіл за частинами слова; 5) виокремити у слоформах синтагматичні одиниці – морфи, звезти їх у парадигматичну одиницю – морфему.

2. Зв’язок морфемології з іншими дисциплінами (фонетикою, словотвором, парадигмологією, лексикологією).

Найтісніше морфемологія пов’язана зі словотвором і парадигмологією. Цей зв’язок настільки очевидний, що й на сьогодні залишається дискусійним питання, чи є морфемологія самостійним, незалежним від словотвору розділом граматики. Афіксальні морфеми є засобом вираження граматичних і словотвірних значень, однак, на відміну від морфемології, в якій всі афікси розглядаються з погляду їх концептуального статусу, їхньої різнобічної характеристики як морфем, у парадигмології закінчення вивчають лише як один із засобів вираження граматичного значення, у словотворі інші афікси – як словотвірний формант, що виражає словотвірне значення. закінчення префікси і суфікси як морфеми не тотожні власним одиницям парадигмолології - словозмінному форманту (флексії в широкому розумінні) та словотвору-словотвірному форманту. У створенні нового слова в акті словотворення беруть участь словотвірні форманти, які часто збігаються з морфемою. Морфологія є ніби проміжною ланкою що поєднує лексикологію - науку про слово як номінативну одиницю і парадигмологію, яка вивчає слово в аспекті його граматичних характеристик. Зв’язок морфемології з лексикологією опосередкований – через словотвір. Словниковий фонд будь-якої мови постійно поповнюється новими одиницями – лексемами, що з’являються відповідно до потреб мовного колективу з метою назвати, позначити пізнані людиною об’єкти та явища матеріального світу, а також духовного, інтелектуального життя людини. Однак лексикологію цікавлять уже «здійснені», «готові» слова в аспекті їхнього лексичного значення, а не в аспекті їх морфемної, хоч адекватна морфемна подільність і значення слова – явища взаємно пов’язані й зумовлені. Морфемологія безпосередньо пов’язана з фонологією. Варіювання морфем у мовленні зумовлене насамперед чергуванням фонем. Фонема є елементом плану вираження мовних знаків, а отже – і формою вираження морфа. І з синтаксисом морфемологія пов‘язана через реляційну одиницю – закінчення, що, виконуючи роль «узгоджувального» координатора слів // словоформ, реалізує потенційну можливість слова// словоформи бути членом словосполучення і речення. Морфемологія частково пов’язана з орфографією, оскільки в основі української орфографії лежить, крім фонетичного й традиційного, морфологічний принцип написання слів, який полягає в тому щоб, незважаючи на відмінність у звучанні , морфему писати однаково.

3. Теоретичне і практичне значення морфології.

Дослідження морфологічної парадигматики має теоретичне і практичне значення. Як уважає С. Л. Ковтюх, подальший розвиток теоретичного аспекту сприятиме встановленню концептуальних принципів аналізу парадигм змінних лексико-граматичних класів, вивченню співвідношення в них семантичного й формально-граматичного змісту, встановленню особливостей системності морфологічних одиниць, їхньої внутрішньоструктурної взаємодії та взаємозв'язку з іншими мовними рівнями, упорядкуванню термінології. На часі створення граматичного словника української мови. Цьому повинне передувати дослідження різноманітних чинників, що впливають на утворення словозмінних парадигм лексико-граматичних класів української мови. Теоретичне і практичне значення морфології визначається її місцем в системі засобів мовної комунікації. Морфема як одиниця найнижчого знакового рівня бере опосередковану участь у процесі комунікації через слово. Морфема є конститутивною одиницею. Слово складається з морфем. Морфема має велике значення в процесі і мовної дійсності, і мовленнєвої діяльності. За допомогою морфем утворюються нові слова, а також морфема забезпечує процеси словозміни. Оскільки морфема є тим структурним компонентом, за допомогою якого утворюється слово, відповідно, і саме слово можна зрозуміти лише тоді, коли є певні відомості про морфему.

3. Морфема як одиниця мови. Диференційні ознаки морфеми.

Морфема – мінімальна значеннєва двобічна інваріантна парадигматична одиниця мови, яка виокремлюється у слові. Її диференційні ознаки:

1) Мінімальність. Морфему не можна поділити на менші компоненти без втрати значення. Під неподільність у морфеми розуміють її форму. зі структурного погляду вона розкладається (лінійно не поділяється на менші частини без втрати значення) на компоненти значення ,що складають її семантичну структуру. такими мінімальними компонентами значення будь якої морфеми є семи або грамеми.

2) Значеннєвість. Виокремлені частини мають значення. тобто пов'язана з вирішенням різних видів лінгвістичного значення- лексичного ЛЗ, словотвірного СЗ, граматичного ГЗ.

3) Двобічність. Морфема двобічна, тобто для її ідентифікації однаково важливі і форма, і значення. обидва плани плани- значення і план вираження -мають відповідати один одному.

4) Інфаріантність. Поняття інваріанта і варіанта спочатку було введено на позначення фонеми і її звукових реалізацій, пізніше перенесене на одиниці інших мовних рівнів.

5) Парадигматичність.

6) Виокремлюється у слові. Морфему можна описати тільки через слово. обсяг поняття морфеми залежить від її відношення до наступної за величиною і рангом одиниці, від того, розглядається морфема як частина слова чи як компонент, який безпосередньо входить до складу речення. морфема і морфемна послідовність ніколи не виходить за межі слова.

7) Синтаксично несамостійна. Морфема не може переміщатися у межах слова, а тим більше – в межах речення.

8) Морфема - одиниця мови. Незважаючи на те, що морфема виокремлюється у слові, виокремившись, вона набуває певної самостійності, автономності і у такий спосіб є одиницею мови.

5. Морфема як інваріантна одиниця мови.

У сучасному мовознавстві загальновизнаною є дихотомія «мова – мовлення», відповідно до якої мовні одиниці існують у двох сутностях – абстрактній (інваріантній) та конкретній (варіантній). Поняття інваріанта й варіанта спочатку було введене на позначення фонеми та її звукових реалізацій, пізніше перенесене на одиниці інших мовних рівнів. Інваріант – це абстрактне позначення ряду однорідних предметів, явищ, сутностей тощо. Характеризує те спільне, що є для ряду однорідних преметів, явищ, сутностей. Варіант – це позначення конкретних предметів, явищ, сутностей. Характеризує особливе, що є в цього окремого предмета, явища сутності. Морфема реально – у мовленні (у словоформах) – не існує. У мовленні функціонують варіанти морфеми, які називавають морфами. Морфема як інваріанта одиниця – це узагальнення морфів, які мають однакове значення, однакове або дещо відмінне фонемне вираження, що зумовленно морфонологічною позицією.

Словоформи	Морфи
на берез'-і	-берез'-
берег-и	-берег-
при-береж-н'-і	-береж-
уз-бережж-Ø-а	-бережж-

Отже, морфема -берег- - це інваріант, а морфи -берез'-, -берег-, -береж-, -бережж- - це варіанти цієї морфеми.

5. Морфема як двобічна одиниця мови.

У сучасній морфемології сутність і характер значення морфеми простежуються в таких антиноміях: 1) морфема має// не має значення; 2) морфема має значення самостійне// залежне від контексту слова; 3) морфема має значення// має значущість. Традиційно прийнято вважати, що морфема// морф має значення. Морфема// морф актуалізує своє значення в контексті слова //словоформи. морфема як одиниця мови існує у свідомості мовців. виокремившись зі слова,морфема набуває певної автономності не лише у плані вираження,а і у план значення. як двобічна одиниця морфема повинна мати і має самостійне значення в системі мови, свідченням цього є мовотворчість дітей і сам процес творення нових слів і наявних у мові морфем. У свідомості носіїв мови морфема асоціюється з фонемним вираженням, з певним значенням (чи значеннями) яке за бодуеном де куртене є асоціативним. розширення семантики морфеми -морфема має не значення, а значущість (о.герд)- викликане насамперед суперечливим статусом так званих інтерфіксів у складі слова. категорія значущості охоплює не лише власне значеннєві одиниці (морфеми ,слова. Речення) ,а одиниці, що не мають значення,- фонеми. значущість одиниці та її функція виявляється на фоні й у співвідношенні з іншими одиницями в системі мови. Не значеннєвою, а значущою одиницею є фонема. за цією ознакою вона протиставляється значеннєвим одиницям.

5. Морфема і слово: спільні та відмінні ознаки.

Спільне	Відмінне
	Морфема	Слово
1. Значеннєві одиниці: обидві мають значення.	Синтаксично несамостійна частина слова, поза словом не існує.	Синтаксично самостійна одиниця (є членом речення і може бути самостійним реченням).
2. Двобічні одиниці: обидві мають план значення і план вираження.	Мінімальна, далі не подільна.	Не мінімальна, як мінімум двочленна (корінь та закінчення).
	Місце у слові чітко фіксоване (за винятком окремих коренів в межах складних слів).	Відносно вільне у межах речення (можлива інверсія).
3. Є абстрактно-конкретною сутністю: і слово, і морфему пов’язують інварінатно-варіантні відношення (слово//словоформа, морфема//морф).	Не має морфологічного оформлення, смислової заверсеності, не є лексико-граматичною єдністю (-син-, -син'-).	Завжди морфологічно і семантично оформлене, є лексико-граматичною єдністю (син'-ій, син'-і-ти-Ø, син-и-ти-Ø, син'-Ø-Ø, син'-о).
	Не виражає поняття.	Виражає поняття як узагальнене уявлення про предмети, явища.
4. Вступають у системні зв’язки відповідно до двох типів відношень – парадигматичних і синтагматичних.	Значення актуалізується в поєднанні з іншими морфемами (уч-и-тел'-к-а – СЗ ‘особа жін статі’, колис-к-а – СЗ ‘предмет’	Значення, як правило, не залежить від контексту – інших слів у реченні.
	Значення більш узагальненне.	Більш конкретні назви предметів, ознак, дій.
5. Мають цілісну структуру: у слово не можна вставити інше слово; в морфему не можна вставити іншу морфему.	Завжди тільки відтворюється мовцями з інвернтарю морфмем, як «готова» і цілісна одиниця.	Не тільки відтворюється, а й створюється мовцем – слова-оказіоналізми, потенційні слова
	Одиниця нижчого знакового рівня, ієрархічна залежність «входить у слово»	Одиниця вищого знакового рівня, ієрархічна залежність «складається з морфем» і «входить у речення».

9. Принципи виокремлення у словоформах лінійних одиниць - морфів.

Морфемний// морфний аналіз слова //словоформи передбачає виокремлення морфем// морфів, які функціонують у сучасній українській мові. більшість слів поділяються на морфеми. Загальними принципами поділу на морфеми// морфи є: 1) встановлення частиномовної незалежності та значення слова; 2) виокремлення кореня шляхом добору спільнокореневих слів; 3) виявлення формально повторюваних афіксів у словах з однаковою структурою; 4) тотожність значення формально повторюваних частин слова// словоформи. У сучасній морфемології є два підходи до виокремлення морфем// морфів у словах//словоформах:

1. У процесі з'ясування морфемного складу спирається на словотвірні зв’язки аналізованого слова //словоформи і кореляцію спільнокореневих непохідних слів.

2. Постав з усвідомлення морфемології як самостійного розділу мовознавства, незалежного від словотвору, а це у свою чергу передбачає розмежування двох видів аналізу - морфемного і словотвірного.

Неоднакові підходи і принципи призводять, що слова мають різну морфемну послідовність. За першого підходу «словотвірна» логіка морфемного аналізу слів привілейований і пристосовництво похідні слова розгортаються у словотвірні ланцюжки похідності: привілейований – привілей- + -ован-; пристосовництво- пристосува- + -ництв. словотвірний формат визнається самостійною словотвірною морфемою //морфом. За другого підходу до морфемного поділу безпосередні словотвірні зв'язки між твірним та похідним словом не беруться до уваги, важливими є повторюваність морфем// морфів у тотожних за структурою словах//словоформах і значення морфеми(або її значущість) у системі мови. Багато і таких слів у яких словотвірні і морфемні одиниці не є тотожними ні формально ні функціонально ні за значенням. Одиниці які виокремлюються при морфемному аналізі морфеми// морфи як мінімальні значеннєві складові частини слів //словоформу. Одиниці словотвірного аналізу - твірна основа і словотвірний формант що формально може збігатися з морфемою //морфом, однак досить часто є комплексом декількох морфем//морфів. Дискусійними щодо морфемного аналізу є: 1) слова омоніми типу замковий коситися котик південь підривання посильний свинка; 2) слова типу бджілочка хмарочка книжечка личечко літечко гніздечко тістечко; 3) слова типу дидактик математик романтик критик; 4) слова типу атлетичний історичний ритмічний географічний кліматичний хронологічний; 5) слова типу агресивний спортивний; 6) слова типу алуштинський епікурейський магометанський; 7) слова типу каверзник свавільник.

Принципи відповідно до яких здійснюється морфемний аналіз:

1. Формальний - повторюваність морфем// морфів у різних словах//словоформах.

2. Семантичний - повторювані морфеми //морфи повинні мати однакове значення, відповідність сучасному стану мови. У слові// словоформі виокремлюються лише живі морфеми //морфи. Закінчення - виявляється шляхом зіставлення словоформи одного слова і словоформ із тотожним значеннями закінчення.; коренева морфема//морф встановлюється шляхом подвійного зіставлення аналізованого слова//словоформи ; афіксальні морфеми //морфи встановлюються шляхом зіставлення з рядом структурно однакових слів з урахуванням тотожності їхнього значення.

9. Правила зведення морфів у парадигматичну одиницю - морфему.

Морф – це конкретний лінійний представник морфеми як узагальненої одиниці мови, один із формальних її різновидів. В свою чергу морфема – це елементарна, неподільна одиниця мови, формально не подільна за семантикою двостороння одиниця, що має значення та матеріальне вираження. Морфема є неподільною за формою, однак зі структурного погляду вона розкладається на компонентні частини. Морфема також може варіюватися у ПЗ і ПВ, це варіювання здійснюється за її реалізації в мовленні через своїх конкретних представників – морфів. Єдність морфеми – інваріанта як узагальненої сукупності мофів-варіантів передбачає такі три ознаки: 1) тотожність значення: морфи однієї морфеми повинні мати те саме значення; 2) фонемна подібність: морфи однієї морфеми повинні бути фонемно однакові; 3) фонемна відмінність морфів можлива лише за умови реалізації їх у певній морфонологічній позиції. У словоформах берег- ᴓ-ти- ᴓ, на берез’-і, бер’іг- ᴓ - ᴓ - ᴓ , при-береж-н-ий, берег-ом, береж- ᴓ- ᴓ-и, берез-а, берег- ᴓ, уз-бережж- ᴓ-а кореневі морфеми репрезентують три різні морфеми, що мають різні значення. Часткова фонемна відмінність морфів однієї морфеми можлива лише тоді, коли вона зумовлена морфонологічною позицією – позицією морфа до або після іншого морфа, до якого відбувається пристосування. Якщо планом вираження морфеми є одна фонема, що варіює, ідентифікація різних за фонемним вираженням морфів така сама, за тотожності значення фонемна відмінність має бути зумовлена позицію додаткової дистрибуції.

9. Морфи, аломорфи та варіоморфи: їх дистрибутивні особливості.

Мофр – це мінімальна значенєва двобічна варіантна синтагматична одиниця мовлення, що виокремлюється у словоформі. Мофри як конкретна сутність морфеми є одиницею двобічною, має план значення і план вираження. Планом вираження морфів є фонеми. Ось такі відмінні морфи і є аломорфами. Фонемно відмінні морфи однієї морфеми називають аломорфами. Аломорфи – це морфи однієї морфеми, які мають однакове значення, але частково відмінні за фонемним вираженням, що залежить від їхньої морфонологічної позиції. Для аломорфів характерні відношення додакової (доповнювальної) дистрибуції, тобто вони не можуть перебувати в тотожних морфонологічних позиціях. Наприклад, єдиноможливі кореневі аломорфи в наведених морфонологічних позиціях:

-берег- перед усіма Z_N, крім м.в.одн. -і (берег-Ø, -а, -у, -Ø, -ом, -и, -ів, -ам, -ами, -ах, -и);

-берез'- лише перед Z_N м.в.одн. –і (на берез'-і);

-береж- перед S_N -ок-, -ечок-, або S_Adj -н- (береж-ок-Ø, береж-ечок-Ø, при-береж-н-ий)

-бережж- перед S_N -Ø- (із -й-)(уз-бережж-Ø-а).

Аломорфи реалізуються коли виникає необхідність їхнього пристосування у пре- чи пост- позиції щодо них морфем. Аломорфи завжди перебувають у відношеннях взаємовиштовхування або взаємовиключення. Варіоморфи – морфи однієї морфеми, які мають однакове значення, дещо відмінні за фонемним вираженням, які можливі в тій самій морфонологічній позиції і які можуть заміняти один одного в цій позиції. Тобто варіоморфи, на відміну від аломорфів, перебувають у відношеннях вільного варіювання – взаємозамінювання: гарн'-ус'ін'к-//-іс'ін'к-ий, с'піва-ти-//-т'- Ø, ход'-Ø-Ø-імо//-ім. Між варіоморфами й аломорфами немає неперехідної межі. За ознакою взаємозамінності в тотожних позиціях варіоморфи поділяються на повні та часткові. повні виявляють здатність до вільного варіювання в усіх морфонологічних позиціях. часткові взаємозамінні лише в окремих позиціях. часткові за позиційним розподілом часто межують з аломорфами. Кожна словоформа має звичайно одне закінчення як виразник певного граматичного значення – один із варіоморфів. Інший варіоморф є щодо загальновживаного морфа експресивно-стилістичним. Сфера їхнього функціонування – художня, переважно поетична мова, розмовне мовлення й мова народної творчості.

9. Морфема і морф. Спільні та відмінні ознаки.

Основною одиницею морфеміки є морфема//морф як двоєдина – абстрактно конкретна сутність. Морфема – одиниця мови, мінімальна, значеннєва, двобічна, інваріантна, парадигматична, виокремл. у слові. Морф – одиниця мовлення, мінімальна, значеннєва, двобічна, варіантна (представник морфеми), синтагматична, виокремл. у слоформі. Морфема реалізується у морфах. Як двоєдинна сутність морфема//морф мають ряд спільних ознак:

• мінімальність (далі неподільні)

• значеннєвість;

• двобічність.

Як репрезанти різних сутностей морфема//морф відмінні за такими ознаками:

Морфема	Морф
Одиниця мови	Одиниця мовлення
Виокремл. у слові	Виокремл. у словоформі
Абстрактно онтологічна сутність: узагальнення суттєвих ознак конкретно реалізованих морфів	Конкретно онтологічна сутність: Конкретний лінійний представник морфеми в мовленні
Двобічна одиниця: ПЗ – певне значення ПВ – деяке (потенційне) звучання	Двобічна одиниця: ПЗ – певне значення ПВ – конкретне звучання

ПВ морфеми є морфонема (ряд фонем, що черг.), ПВ морфів є фонеми.

9. Структурно-семантична характеристика кореневих морфем.

Корінь — основна й обов’язкова морфема, звичайно спільна частина споріднених слів, що містить елемент денотатного й лексичного значення слова і виражає ідею тотожності слова самому собі. Слів без кореня не існує. Корінь — це частина слова, морфема. Як морфема він не має лексико-граматичної єдності, морфологічного оформлення, поєднується з іншими морфемами в межах слова, сполучуваність кореня обмежена. Значення кореня а соціативне. Поза словом кореню далеко не завжди можна приписати те чи інше значення. Корінь — виразник елементу лексичного значення слова, оскільки все лексичне значення виражає лише основа. Корінь є лексичним ядром, що зберігається в усіх спільнокореневих словах і виводиться шляхом абстрагування спільного в лексичній і семантиці слів. Постійною ознакою лишається ген спадковості та його участь у формуванні лексичного значення слова. Корінь є носієм не лише елементу лексичного, а й граматичного значення: -сидж-, крім ЛЗ ‘перебувати в певному положенні’, містить ГЗ ‘1-ша ос. одн.’ (сибж---у), -сид' - ГЗ ‘3-тя ос. мн.’ (сид'---ат') або ГЗ ‘Наказ, сп., 1-ша і 2-га ос. мн.’ (сид'---імо, сид'---іт'). Корені завжди фонемно виражені. Функція кореня полягає у формуванні гнізд спільнокореневих слів. Одні корені можуть утворювати широко розгалужені словотвірні гнізда. Таким кореням властива максимальна сполучуваність з іншими морфемами. Інші кореневі морфеми є базою для менш розгалужених словотвірних гнізд і їм властива помірна сполучуваність з морфемами. Корені службових слів мають потенційну здатність до творення обмеженого кола похідних. Такі корені називають одиничними. Позиція у слові. Місце кореня у слові чітко не фіксоване. Він може займати позицію абсолютного початку слова (дерев-о, червон-ий); після одного-чотирьох префіксів (роз-буд-ов-а, по-від-буд- ов-ува-ти), перед одним-п’ятьма суфіксами (фінанси-ов-ий, фінанс-ова-н-ий, буд'-ів-н-ик-0, буд'-ів-н-иц-тв-о); між префіксами і суфіксами (по-клон'-ін'н'-а, по-об-коп-ува-н-ий). У слові може бути кілька коренів, окремі з них можуть міняти свої позиції (с'н'іж-н-о-біл-ий і біл-о-с'н'іж-н-ий). Характер зв’язку з іншими морфемами. Корені вільні — ті, що можуть виступати самостійно, без інших словотвірних морфем (без префіксів і без суфіксів): при-віл'л'--а ( вільний, бо вол'-а), йун-ац-тв-о (вільний, бо йун-ий), буж-ан-и ( вільний, бо Буг-). Корені зв’язані — ті, що ніколи не вживаються самостійно, без інших словотвірних морфем (без префіксів або/і без суфіксів): ім-порт- (зв’язаний, самостійно з елементом ЛЗ «везти куди-н.» -порт- не існує). Корені напівзв’язані — корені непохідних дієслів, які без формозмінного суфікса не вживаються: дер--ти, нес--ти, чит-а- ти, ход-и-ти, хот'-і-ти. Походження: 1) вторинні корені виникають внаслідок процесів, переважно спрощення, перерозподілу, що відбувалися в певні періоди розвитку української мови (весн-а, ви-нахід-лив-ий, вітер-, жабр-и, жит-о); 2) первинним є етимологічний, генетичний корінь, їх можна встановити лише шляхом етимологічного аналізу (за-бу-ти замість сучасн. забу--ти-); 3) питомі (велик-ий, див-о, йіс-ти, неб-о, сонц-е). до питомих відносять індоєвропейські праслов'янські східнослов'янські та власне українські корені; 4) запозичені (долар-, джаз-, філ’м-). Коренева підсистема української мови є відкритою.

9. Структурно-семантична та функціональна характеристика афіксів.

Афікс — службова необов’язкова морфема в слові, що займає пре- чи постпозицію щодо кореня чи іншого афікса, виражає словотвірне або граматичне значення і виконує словотвірну, словозмінну або формозмінну функцію. За роллю у складі слова афікси є факультативними морфемами. На відміну від кореня, без якого слово не існує, афікс у слові може бути, а може й не бути. Він є не обов’язковою морфемою у структурі слова. Афікси не існують поза словом. Фонемно виражені афікси поділяють: за кількістю фонем на одно- і багато фонемні; за якістю фонем на вокалічні,консонантні,вокалічно-консонантні. Значення афіксів категорійно-класифікаційне:

• словотвірне — спільне значення ряду похідних слів із різними коренями (з різним лексичним значенням), але з тотожними афіксами (суфіксами і префіксами): особа за відношенням до дії: вихова-тел'-, зас’іда-тел’-; загальна відносність: кийів-с'к-ий, н'іжин-с'к-ий, пари-з’к-ий; абстрактна опредметнена ознака: молод'-іс'т'-, рад’-іс'т'-.

• граматичне — обов’язкове, формально виражене значення афіксів (закінчень, окремих суфіксів), що об’єднує словоформи різ¬них лексем однієї словозмінної парадигми: О. в. одн.: вітр-ом, сел.-ом, син-ом, тепл-ом; Н. в. одн. жін. рід: блискуч-а, гарн-а, зелен-а,ран'н'-а; мин. час: з-бир-а-в-, на-мовл'-а-в-, прос-и-в-, с-каз-а-в-

Афікси як двобічні одиниці мають план значення і план вираження. Більшість афіксів фонемно виражені. Нульовий афікс — це така морфема, яка не має фонемної репрезентації, однак в мові за нею закріплене певне значення: велич- Н./З. в. одн.’, сестер- ‘Р./З. в. мн.’, спитав- ‘чол. р. одн..За виконуваною функцією афікси поділяють на словотворні, словозмінні та формозмінні. Словотвірні афікси слугують для творення нових слів: мармур- ‘різновид каменю’ — мармур-ов-ий ‘відносна ознака за матеріалом’. Словозмінні афікси забезпечують процеси відмінювання й дієвідмінювання, утворюючи словоформи однієї лексеми. Словозмінні афікси виражають розчленовану граматичну семантику: л'іс-, -у, -ом, -і... (ГЗ відмінка і числа). Власне словозмінними є закінчення: «відмінюванні»- закінчення іменних частин мови і «дієвідмінюванні»- закінчення дієслів. Формозмінні афікси також утворюють форми однієї лексеми. Формозмінними в основному є суфікси (іноді префікси), що виражають нерозчленовану граматичну семантику: с'мілив-іш-ий, -а, -е, -і (форма вищого ступеня порівняння). За структурою афікси можуть бути: 1) Простими є афікси, у складі яких не можна виокремити менші компоненти: на-, об-, під-, перед- і под.; S -ак-, -ец'-, -ов-, -іст-, -с'к-, -ств- і под.; -у, -е, -і, -а тощо. 2) Складними вважають афікси, що утворилися в процесі історичного розвитку мови шляхом злиття кількох (переважно двох) афіксів — префіксів: по- + над- —> понад- {понад строковий), не- + до- —> недо- (недо-бачати). Термін афікс є узагальненим родовим поняттям, він об'єднує видові поняття: префікс суфікс закінчення або флексія постфікс. у вузькому значенні афікс охоплює лише префікси суфікси та постфікси.

9. Структурно-семантична та функціональна характеристика префіксів.

В україністику термін ввів П. Залозний у 1906 р. Префікс – службова необов’язкова морфема в слові, що перебуває в препозиції щодо кореня чи іншого префікса, виражає переважно СловотвірнеЗ або іноді ГЗ і виконує словотвірну або формозмінну функцію. В укр. мові у препозиції щодо кореня може бути від 0 до 4 префіксів (1: без-надʹійний, 2: не-по-вага, 3: по-при-з-бирувати, 4:по-на-з-до-ганʹати- ᴓ). За префіксами закріплені переважно словотвірні значення.

• приєднуються до слова в цілому (крім випадків, коли префікс є частиною преф-суф. форманта: гор-а –під-гір-й-а);

• не змінюють частиномовної приналежності. Найчастіше приєднуються до дієслів, ніколи – до числівників. Окремі префікси закріплені за частинами мови – іменні: па- (па-горб- ᴓ), прʹі- (прʹі-рва), дієслівні: недо- (недо-чувати-ᴓ), прикметникові: пра- (пра-вічний).

• значеннєво самостійні, бо значна їх частина пов’язана з прикметниками і їх значення більш зумовлене контекстом.

Значення:	Функції:
СЗ (словотвірне)	Словотвірна – утворюють нові слова: милий - пре-милий
Модифікаційне – префікси не змінюють ЛЗ, лише його видозмінюють: сʹпівати- ᴓ - за-сʹпівати	Формозмінна – утворюють форми однієї лексеми: най – утвор. форму вищого ступеня порівняння (най-крашчий) видові префікси – утвор. форму дієслова доконан.виду від недокон.виду (будувати- ᴓ - з-будувати- ᴓ)
	Словотвірна-формозмінна – утворюють нову лексему і вираж.значення докон.виду (варити- ᴓ - пере-варити- ᴓ)

• префіксам властиві всі типи системних відношень: омонімія: за – «ознака перебування за чим-н»: за-гірний, «висока міра чогось»: за-високий; синонімія: «протилежність» анти-кризовий і проти-кризовий; антонімія: відʹі-йти- ᴓ - підʹі-йти- ᴓ;

• завжди фонемно виражені – від 1 до 6 фонем

(з-рʹіст- ᴓ, екстра-клас- ᴓ).

• аглютинативно поєднуються з коренем або іншим префіксом і тому легко виокремлюються.

• аломорфія зумовлена морфонологічними чинниками (позиція перед коренем, який почин.на приголосну зумовлює фіналь префікса на голосну)

• варіоморфія зумовлена стилістичними чинниками (із-, іс-, ізʹі- залежить від автора)

• структура: прості (непохідні) – елементарні, неподільні: в, на, у ,під. складні (похідні) – утвор. внаслідок перерозподілу двох простих: недо, зав (зав-білʹшки).

• система більш стійка, склалася в період спільнослов’янської мовної єдності.

• система – незамкнута, поповнюється за рахунок власних ресурсів (перехід прислівників до морфемної підсистеми: навколо-земний)

• префіксальну підсис-му складають: давні префікси спільнослов. походження (па-вітер- ᴓ, пра-дід- ᴓ, су-тʹінʹ- ᴓ), давні східнослов. префікс,що постали з прийменників (без-надʹійа, від-гомін- ᴓ, до-плата і тд.), нові укр.префікси (недо-чувати- ᴓ, сʹпів-учасник- ᴓ, проти-дʹійа), іншомовного походження: грец. (а-моралʹний, ана-генез- ᴓ, анти-вітаміни), лат. (екстра-клас- ᴓ, ім-моралʹізм- ᴓ), спрефіксовані частки (аби-де, анʹі-трохи, казна-зʹвідки, шчо-най-швидше)

• більшість питомих префіксів

• існує понад 100 префіксів.

9. Структурно-семантична та функціональна характеристика суфіксів.

В україністику термін ввів П. Залозний у 1906 р. Суфікс – службова необов’язкова морфема в слові, що перебуває в постпозиції щодо кореня або іншого суфікса, має СЗ або ГЗ і виконує переважно словотвірну чи формозмінну функцію. В укр. мові після кореня може бути від 0 до 6 суфіксів: 0-весел-ий, 1-лʹінгв-іст- ᴓ, 2-лʹіс-ов-ик- ᴓ, 3-перв-іст-оч-к-а, 4-твар-ин-н-иц-тв-о, 5-рос-л-ин-н-ицʹ-к-ий, 6-не-о-по-да-т-к-ов-ува-нʹ-ісʹтʹ- ᴓ.

• переважно закріплені за частинами мови і є їхніми показниками. Іменні: -ак- (служ-ак-а), прикметникові: -ов- (зим-ов-ий), дієслівні: -ува- (парубк-ува-ти- ᴓ), -а- (вечерʹ-а-ти- ᴓ)

• приєднуються до твірної основи тому змінюють значення базового слова і частиномовну приналежність:учи-ти- ᴓ - учи-телʹ- ᴓ. Деякі – не змінюють: біл-ий – біл-уват-ий.

СЛОВОТВІРНІ СУФІКСИ

Мутаційні – надають похідному слову нового значення, порівняно з твірним: кіоск- ᴓ «предмет» - кіоск-ер- ᴓ Модифікаційні – не змінюють ЛЗ твірного слова, а лише надають йому відтінків: зелен-ий «колір» - зелен-уват-ий «певний вияв кольору» Транспозиційні – не змінюють ЛЗ твірного слова, вони виражають це значення засобами іншої частини мови: чит-а-ти- ᴓ - чит-а-нʹнʹ-а «процес»

ФОРМОЗМІННІ СУФІКСИ

Виражають нерозчленовані ГЗ: Іменникові: утвор. форми непрямих відмінків іменника мати: -ерʹ- (мат-ерʹ-і), -ір- (матʹ-ір- ᴓ), -ір/й- (матʹ-ір/й-у) утвор. форми непрямих відмінків ім. 4 відміни (телʹ-а, імй-а): -ат- (телʹ-ат-и), -атʹ- (телʹ-атʹ-і), -ен- (ім-ен-ем), -енʹ- (ім-енʹ-і) утвор. форми множини окремих ім. 2 відміни: -ес- (неб-ес-а) Прикметникові: утвор. вищий ступінь порівняння: -ш- (тонк-ий –тон-ш-ий), -ч- (вис-ок-ий – виш-ч-ий), -іш- (зелен-ий-зеленʹ-іш-ий) Дієслівні: утвор. форму інфінітива: -ти-, -тʹ- утвор. форми мин.часу: -в- (малʹува-в-ᴓ), -л- (біг- ᴓ -л-а), - ᴓ- (віз- ᴓ- ᴓ- ᴓ) утвор. форми майб часу: -м- (біг- ᴓ-ти-м-у) утвор. видові форми: -и-/-а- (вийав-и –ти - вийавлʹ-а-ти), - ᴓ-/-ува- (надпис-а-ти- ᴓ-надпис-ува-ти- ᴓ

• суфіксам властиві всі типи системних відношень: омонімія: -ик- «особа, тварина, предмет, демінутив» (тайгов-ик- ᴓ, риж-ик- ᴓ, лʹодов-ик- ᴓ , горб-ик- ᴓ), синонімія: СЗ «збірність-сукупність однорідних предметів» -ик-, -ак-, -ад- (лекс-ик-а, вишнʹ-ак- ᴓ, арк.-ад-а), антонімія: СЗ «особа ч.р. – особа ж.р.» -ецʹ- ↔ -к- (украйін -ецʹ- ᴓ - украйін-к-а)

ЗА ВИРАЖЕННЯМ:
Фонемні:		Нульові
вокалічні: -а- (хоробрʹіш-а-ти- ᴓ) консонантні: -к- (зелен-к-а) вок-конс: -ник- (мрʹій-ник- ᴓ)	нульовий словотвірний: наказ-а-нʹнʹ-а – наказ- ᴓ нульовий формозмінний: чит-а-ти – чит-а-в

• фузійно поєднуються з іншими морфемами, що створює труднощі при їх встановленні

• структура: прості (непохідні): пт-аш-ник- ᴓ та складні (непохідні): с-по-глʹад-алʹн-ик- ᴓ

• походження: питомі(споконвічні) та іншомовні (запозичені): лимон-ад- ᴓ

• суфіксальну підсистему складають: давні індоєвроп. –ер-, -ен-, спільнослов. –б-, -ств-, -ач-, східнослов. –шчин-, -ик-, власне укр. –ошч-, -тв-, -ува-, запозичені –ит-, -ист-, -аж-.

• суфіксальна сис-ма не є сталою (деякі суфікси виходять з ужитку, інші функціонують як нові одиниці)

• сис-ма не є замкнутою, поповнюється новими

• існує понад 320 суфіксів.

17. Структурно-семантична та функціональна характеристика закінчень.

Термін вжив Я. Головацький 1849 р. Закінчення – службова обов’язкова одиниця, яка перебуває в постпозиції щодо кореня чи суфікса (іноді перед постфіксом), виражає ГЗ і виконує власне словозмінну (парадигматичну) та релятивну функції. Мають лише змінюванні слова, у яких є форми словозмінни, не мають: іншомовні імен. (депо, таксі), прислівники (кругом, тут, там), службові частини мови (під, перед, але)

• виражає ГЗ, є полі функціональною морфемою, тобто одночасно виражає кілька ГЗ (в іменниках 14 відмінково-числових форм)

• виконує словозмінну (парадигматичну) функцію, утворюючи словоформи однієї лексеми. Г. Винокур назвав закінчення комплексно змінною одиницею, бо словоформи утвор. шляхом приєднання до однієї словозмінної основи закінчень

• виконує релятивну функцію, тобто поєднуючи словоформи в потоці мовлення.

• граматична семантика вирізняється максимальною узагальненістю, обов’язковістю та регулярністю (в імен. грамат. значення Н.в./З.в. в одн.с.р. виражають –о,-е,-а: вікн-о, лиц-е

• закінченням властиві всі типи відношень: омонімія: Н.в./З.в. і Р.в/З.в.що корелюють за значенням «істота-неістота» і тд., синонімія: морфеми-закінчення (на кон-еві, на конʹ-і), морфи однієї морфеми-закінчення (зелен-е, зелен-ейе), антонімія: «однина-множина» -а↔-и (книг-а – книг-и)

• має фонемне вираження

• наявні нульові закінчення є виразником ГЗ

• має різний характер поєднання – залежить від частини мови (імен,прикм, числів – аглютинативно: сестр-а)

• графозакінчення – буквене закінчення не передає реальної мовної природи цієї одиниці

• морфемозакінчення – одиниця сис-ми мови яка в мовленні реаліз. в ало- та варіозакінченнях

• немає запозичених закінчень! утвор. на базі власних мовних ресурсів

• за походженням є вторинні закінчення, що виникли внаслідок перерозподілу тематичної голосної основи імен. і дієслова

• система є замкнутою

• існує понад 102 графемозакінчення, 150 морфозакінчень

Диференційні ознаки:

• комплексно-змінна одиниця, оформляє слово як структурно-граматичну єдність

• займає як правило позицію абсолютного кінця словоформи

• не входить в основу слова

• розрізняє словоформи однієї лексеми

• значеннєва частина словоформи

• виражає ГЗ що має абстрактний обов’язків і регулярний характер

• слугує засобом зв’язку між словами

18. Структурно-семантична та функціональна характеристика постфіксів.

Термін ‘постфікс’ має два значення:

— уширокому розумінні — це всі морфеми після кореня, тобто суфікс, закінчення та власне постфікс: у-ми-ва-й-у-с', чит-а-й--но

— у вузькому розумінні — це службова необов’язкова морфема в слові, що займає позицію абсолютного кінця слова і виконує переважно словотвірну (іноді формозмінну) функцію: у-ми-ва-й-у-с’, чит-а-й--но.

У сучасній морфемології цей термін переважно вживається на позначення однієї морфеми абсолютного кінця слова: буд-ува- ти--с'а, н'іс'----с'а, ход'---ім-бо, каж---и-но. В українській мові постфіксів не так багато. Усього — 9: -с'а/-с'; -буд', -небуд', -бо, -но, -то, -от, -таки, -те. З них лише -с'а/-с' та -бо, -но, -то, -те постпозиційно закріплені у структурі слова — після закінчення, фонемно вираженого або нульового: би--ти--с'а, ід--и-бо, після кореня, що дорівнює основі: де-небуд', після суфікса: бй-учи-с', роз-р'іс-ши-с', після постфікса: де-с'-то. Інші (-буд'-, -небуд'-, -таки, таки) не є класичними постфіксами, вони можуть стояти як у постпозиції (котр-ий-буд', хт о-небуд', куди-буд', з-роб-и-в--таки), так і в препозиції (буд'-йак-ий, буд'-шч-о, буд'-шч-о-буд', таки з-роб-и-в-). Постфікси приєднуються до слова (словоформи) в цілому і тому, як і префікси, не змінюють частиномовної належності слова. Усі постфікси фонемно виражені. Значення і функції постфіксів чітко диференційовані. Постфікси -буд', -небуд', приєднуючись до слів різних частин мови, не змінюють лексичного значення базового слова. Вони, виконуючи словотвірну функцію, виражають модифікаційне словотвірне значення ‘неозначеність’. Постфікси -бо, -но, -то, -от, -таки, -те мають обмежену сферу вживання — розмовне мовлення. Вони виконують формозмінну функ¬цію і виражають різні відтінки граматичних значень переважно наказового та спонукального способу. Класичними постфіксами в сучасній українській мові є зворотний постфікс -с'а/-с' дієслова: топт-а-ти--с'а/-с'; зворотний постфікс -с' дієприслівника: бй-учи-с', гр-а-й-учи-с', кот'-ачи-с', с'мій-учи-с', до-мов-и-вши-с', про-н'іс-ши-с'; неозначений постфікс -с' займенників, прислівників: чий--с', котр-ий-с', звідки-с', куди-с'. У процесі словозміни постфікс, пристосовуючись до системи закінчень, змінює свій фонемний вигляд, що є обов’язковою умовою функціонування його в мовленні. Залежно від морфотактичних умов він реалізується аломорфами -c'a, -с' , *-ц'а (у вимові) . За значенням і виконуваною функцією -c'a є словотвірним постфіксом, що утворює дієслівні лексеми із загальним значенням ‘зворотність, неперехідність дії’ і виражає різні словотвірні значення зворотних дієслів : власне-зворотне (вмивати- — вмивати--с'а), взаємно-зворотне {ц'ілувати- — ц'ілувати--с'а), загально-зворотне (дивувати- — дивувати--c'à), пасивно-зворотне (пригадувати- — пригадувати--с'а) тощо.

20. Функціональна характеристика афіксів. Словотвірні, формозмінні та словозмінні морфеми української мови.

За функціональною ознакою виділяють такі афікси:

• Словотвірні

• Словозмінні

• Формозмінні

Враховуючи те, що значення афіксів ще також визначають як категорійно класифікаційне за допомогою якого утворюються великі групи слів, то словотвірні афікси і слугують для утворення цих нових слів:

• міст-о; міст-ечк-о (мале місто), мі-ськ-ий (ознака відносно), при-мі-ськ-ий (розташування);

• пис-а-ти (дія), пере-пис-а-ти(повторюваність дії), по-пис-а-ти (темпоральність); від-пис-а-ти (результативність);

• друк-ува-ти (дія) – друк-ар--Ø (особа чол. статі)

• малʹ-ува-ти (дія) - малʹ-ува-нʹнʹ-а (опредметнена дія)

• цʹілувати--Ø (дія) - цʹілувати-Ø -сʹа (взаємно-зворотна дія)

Словозмінні афікси допомагають утворювати словоформи однієї лексеми при процесах відмінювання та дієвідмінювання. Це афікси, що об’єднуть словоформи за набором закінчень, тому закінчення є власне словозмінним. Воно виражає розчленовану граматичну семантику:

• ГЗ відмінка, роду та числа: велик-ого, - ому, -им, -их;

• ГЗ відмінка та числа: мам-а, мам-і, мам-ою, мам-ам;

• ГЗ числа: дв-ом, -ома, -ох;

• ГЗ числа і особ: буд-у, -еш, -емо, -уть;

• ГЗ способу дії: роб-и, -іть, -імо.

Формозмінні афікси також утворюють форми однієї лексеми , але їх граматична семантика – нерозчленована:

• Добр-іш-ий (форма вищого ст..порівн), най-добр-іш-ий (найвищ ст..порівн) ;

• Описува-ти--Ø (форма інфінітива);

• Чит-а-л-а, чит-а-в--Ø (форми мин.часу).

• Утворюють форми непрямих відмінків

• Форми майбутн часу (-м-)

21. Поняття нульового афікса: -Ø-суфікси, -Ø-закінчення в українській мові.

Суфкси і закінчення можуть бути як фонемно виражені так і нульові. На позначення відсутності засобів вираження певного значення ввели поняття нульового афікса (нульова морфема).

Нульовий афікс – морфема, яка не має фонемної репрезентації, але в мові за нею закріплене певне значення: рев-і-ти – рев – Ø – а (СЗ «особа»).

В 60-70х рр..поняття морфемного нуля було введено на позначення того значення, яке передує відсутності суфікса; поняття нул.зак-ння ввів Бодуен де Куртене, нул.суф-са у 60х рр. ХХ ст. – Земська, Лопатін, Клименко.

Нульові суфікси можуть бути:

• Словотвірні: встановлюються співвіднесенням похідного слова із твірним; словотвірне значення нуля в інших словах передають фонемно виражені суфікси. (наказ-а-(ти- Ø) – наказ-а- нʹнʹ-(- а)- наказ – Ø- Ø – опредметнена дія;

• Формозмінні: встановлюються шляхом співвіднесення словоформи з іншими словоформами парадигми слова. (греб – Ø-ти – гріб – Ø- Ø- Ø – греб- Ø-л-а)

Нульові суфікси минулого часу історично умотивовані: суф-с мин.часу мав фонемне вираження –л-(гріб – грєблъ).

Нульові суф-си можуть виражати значення:

• СловотвірнеЗ «спільна особа» (не-зграб- Ø-а, з-найд- Ø-а)

• СЗ «особа чол. Статі» ( стар-е-вар- Ø – Ø)

• СЗ «жіноч статі» ( кум- Ø-а, раб- Ø-а)

• СЗ «опредметнена дія» (по-шук- Ø- Ø, об-хід- Ø – Ø)

• СЗ «ознака» (без-лʹіс- Ø-ий)

• ГЗ «минулий час» (ліз- Ø- Ø- Ø)

Нульове закінчення встановлюється на фоні інших словоформ однієї лексеми. Воно є виразником ГЗ; історично умотивоване – нуль заміщає редукований неповного творення –ъ, що у слабкій позиції занепав.

Нульові зак-ння є у:

• Іменниках Н.в і З.в. одн.ч.р. (сад- Ø, край- Ø)

• Іменниках Н.в. і З.в. ж.р.одн.( чесністʹ- Ø, піч- Ø)

• Прикметниках Н.в і З.в. одн.ч.р. (братʹів- Ø, красен- Ø, мамин- Ø)

• Дієсловах , інфінітивні форми (цʹілувати-Ø -сʹа)

• Дієсловах ч.р.одн.мин.часу (біг- Ø- Ø- Ø)

• Дієсловах 2ої особи одн.наказ.спос( мий- Ø -сʹа, лізʹ- Ø- Ø- Ø)

• Числівниках Н.В, З.в., Р.в.( трʹ-ох-сот- Ø , один- Ø, вісʹім – Ø)

21. Явища асиметрії в морфемі. Омонімія, синонімія, антонімія коренів, префіксів, суфіксів, постфіксів.

Асиметричність відношень між значенням і формою вираження в морфемі є основою різних видів системних зв’язків – багатозначності, омонімії, синонімії, а також антономії. ПОЛІСЕМІЯ – морфема має кілька значень, які обов’язково пов’язані між собою певними відношеннями, лініями семантичного розвитку, форма вираження морфеми при цьому залишається незмінною. При полісемії всі значення морфеми утворюють семантичну структуру морфеми. Це структурована єдність усіх морфемно-семантичних варіантів.

-ец`- -`особа-носій ознаки (процесуальної, атрибутивної, предметної)`

МСВ 1. Особа за професією (законодав-ец`- ᴓ, продав-ец`- ᴓ);

МСВ 2. Особа за видом занять (вибор-ец`- ᴓ, позикодав-ец`- ᴓ);

МСВ 3. Особа за національністю (литов-ец`- ᴓ, американ-ец`- ᴓ);

МСВ 4. Особа за суспільно спрямованою ознакою (бор-ец`- ᴓ)

МСВ13. Особа за демінутивною характеристикою(брат-ец`- ᴓ).

ОМОНІМІЧНІ м. / омоморфеми / - м.‚ які мають однакове фонемне вираження‚ але різний, не пов'язаний між собою план значення. В укр. Мові є омонімічні корені, суфікси, префікси, та закінчення. Омонімічними можуть бути однотипні і різнотипні афікси.

а)кореневі

вод - 1)вод-а‚ вод-ний‚ під-вод-ний‚2) вод-и-ти-ᴓ ‚ при-вод-и-ти-ᴓ

куп - 1)купити‚ 2)купати;

буд -1)буд-и-ти- ᴓ ‚ 2)буд-ува-ти- ᴓ;

б)афіксальні /суфікси‚ префікси‚ флексії/ :

-ец` - 1)хлоп-ец`- ᴓ ‚бой-ец` ᴓ -‚ 2)різ-ец`- ᴓ ‚ зуб-ец`-ᴓ;

-к- 1)ніж-к-а‚ руч-к-а‚ 2) студент-к-а‚ лікар-к-а‚

-ик – 1)фіз-ик- ᴓ ‚ 2)стол-ик- ᴓ;

над- 1) над-р`ізати‚2) над-писати- ᴓ;

-а - 1)вод-а‚ земл`-а‚2) старост-а‚ 3) міст-а‚4)студент-а‚ 5)бул-а‚ 6)вос`м-а‚ 7)гарн-а‚ 8)задумлив-а;

-и- 1)бер-и‚ 2)хат-и‚ 3)верб-и

СИНОНІМІЧНІ - м.‚ які мають різний звуковий склад‚ але спільне значення і спільну функцію;різні за звуковим складом і походженням‚ але тотожні або дуже близькі значенням‚ роллю‚яку виконують. Синонімічними можуть бути різні афіксальні морфеми-префікси,суфікси,закінчення.

Синон. суфікси : зл`-іс`т`- ᴓ - зл-об-а, абрикос-н-ий – абрикос-ов-ий

Синон.преф.: не-симетричний –а-симетричний‚ по-мити – ви-мити‚ з-орати – ви-орати.

Синон.флексії: шест-и – шіст`-ом‚ десят-и – десят`-ох, на мост-у - на мост-і‚ братові - брату.

АНТОНІМІЧНІ - м.‚ між якими існують антонімічні відношення /антоморфеми – між якими існують відношення протиставлення і виражають протилежне значення. Антонімічним відношенням властиві:

1) суфікси руч-ен`к-а – руч-ишч-е‚ вітерець` ᴓ -вітр`-уган-, товст-ен`к-ий - товст-езн-ий

2) префікси дієслова за-йти- ᴓ -.ви-йти- ᴓ; роз-ходитис`а – з-ходитися/; по-л`убити-ᴓ - роз-л`убити- ᴓ

3) закінчення н`іч- ᴓ - ноч-і, висок-ий-висок-і, гарн-ий- гарн-а.

4) до кореневих антонімів відносять ден`- ᴓ - н`іч- ᴓ, зим-а - л`іт-о.