Іі. Характерні риси творчої індивідуальності Анни Павлової
2.1 Роки навчання
Випадкове знайомство з балериною Э. П. Соколовою, що викладала в Петербурзькій балетній школі, і нестримане бажання Павлової допомогли їй стати вихованкою Петербурзького хореографічного училища. У балетній школі Анна була дуже старанною ученицею. У ті роки в моді були віртуозність, технічно ефектні танці італійських зразків. Павлова з її тендітною фігурою була не в дусі часу, вона це розуміла й всіма силами намагалася оволодіти бравурним блиском танцю.
Відносно класичного танцю учениця Павлова викликала сумнів у Соколової. Відсутність виворітності ніг могло привести до виключення зі школи за профнепригодність [1, 204]. Павлова із властивої генієві сміливістю знайшла вихід: вона зовсім перестала прагнути підтримувати ногу у виворотньому положенні і в арабеску вона намагалась знайти оптимальний вихід знайти красу в чомусь іншому. Так вона знайшла лінію разючої краси. На уроці Павлова вперше зважилася встати у свій новий арабеск. Жах Євгенії Павлівни не мав межі, але Павлова зовсім свідомо виклала свої доводи: повернути ногу в правильному положенні вона ніяк не може, так нехай буде хоч така неправильна, але виразна й чиста лінія. Зрештою Євгенія Павлівна з доводами погодилася й вже надалі не протестувала [1].
У старших класах педагогом Павлової був Павло Андрійович Гердт, що оцінив незвичайність своєї учениці, її найрідше дарування. Побачив, як Анна виконує всі вправи, які сприяли розвитку сили ніг, але зовсім не підходили їй, так ще й могли нашкодити її організму, він намагався переконати юну танцюристку: "Дозвольте іншим акробатичні трюки.... Те, що Вам здається вашим недоліком , на справді є найрідшою якістю, що виділяє Вас серед тисячі інших".
Однак ще довго Анна залишалася при своїх переконаннях у тім, що її технічні можливості дуже обмежені її фізичними даними. Лише набагато пізніше вона повною мірою оцінила силу власної індивідуальності, зрозумів, що вражаюча пластика й, саме головне - найвища духовність, - роблять її видатною, неповторною балериною.
Коли у Павлової не виходила техніка, Гердт заспокоював її: "Не треба зневірятися, техніці можна навчитись, грації не придбаєш." Гердт дійшов до висновку, наведений Чеховим: "Коли на яку - небудь певну дію людина затрачає найменшу кількість рухів, то це грація".
Пізніше Енріко Чекетті навчив Павлову секретам віртуозної техніки, але, оволодівши, здавалося б, неможливим, вона стримано відмовлялася від неї.
В 1898р. будучі ще ученицею, Павлова виступила в балеті "Дві зірки", поставленому Петіпа. Петіпа вже давно помітив, що Павлова дивно вміє піймати в партії поетичну суть і додати їй свою окрасу. Ще на репетиції Павлова виспівувала кожну ноту й знаходила щось своє в заграній музиці Пуні.
На випускному спектаклі виступила в партії Доньки дворецького в спеціально поставленому Гердом балеті «Мнимі дріади». У цій виставі «міміка цієї дівчинки в сцені із селянином була дуже виразна, і вже відчувалося в неї щось особливе, а не затверджене, учнівське». Їй було весело кружити голову селянському хлопчикові, усвідомлюючи, що вона непереборна в лукавій грі. Умовність балетного танцю здавалася тут природним засобом вираження почуттів. Напевно, тому затерті прийоми професійної класичної школи начебто народжувалися знову, заражаючи щирістю." [4].
З балетної школи Анна винесла м'якість і виразність виконання, успадковану от Соколової, надзвичайне почуття стилю, передане їй Гердтом, і любов до строгої простоти класичного танцю, а також свідомість першорядної важливості праці й удосконалювання, викликані в ній Ійогансоном.