- •Тема 1: методологічні основи інвестування план роботи
- •1.1. Економічна сутність інвестицій
- •1.2. Основні характеристики інвестицій
- •1.3. Класифікація інвестицій
- •1.4. Основні концептуальні основи інвестування
- •1. Характеристика суб'єктів інвестиційної діяльності
- •2. Виробничо – господарські угруповання та інститути спільного інвестування, як активні суб’єкти інвестиційної діяльності
- •3. Держава, як суб’єкт інвестиційної діяльності
- •4. Функціональні учасники інвестиційної діяльності
- •3.1. Характеристика фінансових інвестицій
- •3.2.Різновиди фінансових інвестицій
- •3.3. Ринок цінних паперів
- •3.4. Учасники ринку цінних паперів та їх функції
- •3.5. Фондова біржа
- •Тема 4: інвестиції у виробничий капітал (реальні інвестиції)
- •1. Загальна характеристика реальних інвестицій
- •2. Основні форми реального інвестування
- •3. Інвестиції в основний капітал
- •4. Інвестування оборотного капіталу
- •Тема 5. Інноваційна форма інвестицій
- •5.1. Поняття інновацій та їх види. Форми інноваційної діяльності
- •5.2. Інноваційний процес та його особливості
- •5.3. Об’єкти інноваційної діяльності
- •5.4. Суб’єкти інноваційної діяльності
- •5.5. Фінансова підтримка інноваційної діяльності
3. Держава, як суб’єкт інвестиційної діяльності
Важливим учасником інвестиційної діяльності є держава. Вона бере участь в інвестиційному процесі як прямо через державний сектор економіки, так і побічно, через свої інституції: органи виконавчої влади та місцевого самоврядування, Національний банк, Фонд держмайна та Державний антимонопольний комітет Міністерство фінансів України та інші.
Держава здійснює інвестування тих галузей і виробництв, продукція яких має загальнонаціональний характер, а при активізації інвестиційної діяльності вона може інвестувати кошти також у розвиток виробництв, доцільність яких обґрунтовується необхідністю прискореного розвитку економіки.
Держава виступає в ролі інвестора за наступних умов:
– як інвестор – бере на себе функції інвестора тих галузей економіки і виробництв, продукція яких має загальнонаціональний характер і відповідно до законодавства може вироблятися на державних підприємствах або підприємствах, приватизація яких проводитиметься найближчим часом;
– фінансування тих галузей та виробництв, де держава є замовником та споживачем продукції (оборонна промисловість, об’єкти державної інфраструктури, магістралі, термінали);
– функції інвестора в соціальній сфері, особливо при фінансуванні продукції агропромислового комплексу;
– держава тимчасово може інвестувати ті виробництва, де спостерігається спад виробництва (агрегати, вузли, запасні частини, які споживаються вітчизняними підприємствами);
– держава може інвестувати розвиток виробництв, доцільність яких обґрунтовується ринковою кон’юнктурою (з метою отримання прибутку).
Зростаюче недофінансування сектора економічної інфраструктури державою, з одного боку, та все більш низька ефективність функціонування державних підприємств у даному секторі – з іншого, обумовили пошук урядами багатьох країн світу виходу із становища, що склалося.
Приблизно в один і той же час (70-і роки) багато з них прийшли приблизно до однакового висновку про необхідність залучення до сектора економічної інфраструктури приватного капіталу, конкретні способи та умови якого досить різноманітні:
– приватизація об’єктів економічної інфраструктури;
– контракти на управління цими об’єктами приватними структурами;
– лізинг об’єктів;
– створення спільних підприємств за участю державних та приватних структур в секторі економічної інфраструктури;
– державні концесії і т.д.
Найбільш радикальним способом із перерахованих вище є приватизація, однак вона пов’язана з високими ризиками як для держави, так і приватних структур, може породжувати великі витрати для суспільства, створювати політичну спрямованість економічних перетворень.
Найменш «революційною» формою залучення приватних структур є контракти на управління об’єктами економічної інфраструктури, але при цьому фінансування створення самих об’єктів, як і раніше, здійснюється з державного бюджету, що не викликає радикального оздобровлення державних фінансів. Проміжне положення замають такі форми, як лізинг, спільні підприємства та державні концесії.