1. Мета і завдання роботи

Визначення деяких технічних характеристик автоматичних пожежних повідомлювачів. Вивчення первинних засобів пожежогасіння і набуття навиків ними користуватись.

 

2. Теоретичні відомості

В пожежній охороні важлива роль відводиться пожежній сигналізації та активним засобам пожежогасіння, які служать для посилення пожежної охорони та підвищення її оперативності. Системи сигналізації здійснюють автоматичне сповіщення служби пожежної охорони в момент виникнення пожежі, поки вона ще не досягла великих розмірів.

Системи пожежної сигналізації поділяють на автономні та централізовані. Системи автоматичної пожежної сигналізації з установками активного пожежогасіння забезпечують не тільки сповіщення про пожежу, яка виникла, але й локальне її гасіння в початковій стадії. Вони застосовуються для виявлення пожежі та сповіщення про місце її знаходження. Кожна система складається з сповіщувачів, прийомної станції або комутатора з джерелом живлення і виносними сигналізаторами.

Комутатор пожежної сигналізації ТОЛ 10/100 використовують для увімкнення ліній пожежної сигналізації, він може працювати з ручними сповіщувачами типу ОКИЛ-6, ПКИЛ-9, ГОСОП, ИПР, а також автоматичними тепловими сповіщевачами типу ДТЛ, ТРВ-1, МДПИ-028, ДПС-038, ИП 105-2/1. Комутатор розрахований на вмикання 100 ліній пожежної сигналізації. Сповіщувачі електричної пожежної сигналізації є одними з основних елементів протипожежної автоматики. За способом приведення в дію вони поділяються на ручні та автоматичні.

За допомогою кнопкових сповіщувачів проводиться передача сповіщення про пожежу на приймальну станцію при безпосередній участі людини.

За конструктивним принципом розрізняють сповіщувачі звичайного, вибухобезпечного, морського та тропічного виконання.

Автоматичні пожежні сповіщувачі розділяють на чотири групи, в залежності від фактора, що викликає його спрацювання, а саме: теплові, димові, світлові та комбіновані, які реагують на тепло і на дим.

Теплові сповіщувачі за типом чутливого елементу поділяються на: біметалічні сповіщувачі, в яких замикання електричного кола здійснюється за рахунок деформації при нагріванні біметалічної пластини; сповіщувачі на термопарах, в яких чутливим елементом є термопара, що створює при нагріванні електрорушійну силу; напівпровідникові, в яких чутливим елементом є напівпровідниковий термоопір, при нагріванні якого змінюється опір електричного кола.

За принципом дії теплові сповіщувачі діляться на максимальні, диференціальні, максимально-диференціальні.

Теплові сповіщувачі спрацьовують при температурі 60÷100°С. Інерційність спрацювання 2-3 хв. Площа контролювання одним сповішувачем до 15 кв. м. Перевагами теплових сповіщувачів є простота конструкції та можливість наладки на потрібну температуру спрацювання. Недоліками є невисока точність роботи, висока інерційність, невелика площа, яка контролюється.

Можливість локалізації та ліквідації пожежі на її початку залежить від наявних вогнегасних засобів, вміння користуватися ними всіма працівниками, а також від засобів пожежного зв'язку та сигналізації для виклику пожежної допомоги та введення в дію автоматичних та первинних вогнегасних засобів.

Для гасіння пожеж можуть застосовуватись різні вогнегасні речовини, в тому числі:

1) вода у вигляді компактних або перервних струменів, в розпиленому або пароподібному стані;

2) піна хімічна та повітряно-механічна піна;

3) вуглекислота в снігоподібному та газоподібному стані;

4) інертні гази: азот, аргон, гелій та димові гази;

5) хімічні рідкі речовини, наприклад, бромистий етил, чотири-хлористий вуглець;

6) сухі порошкоподібні суміші, наприклад, суміш ПСБ, П-1А;

7) пісок, мелена цегла, земля і т. п.

Найбільш розповсюдженими засобами для гасіння пожеж є ручні вогнегасники:

а) вуглекислотні вогнегасники типу: ВВК-1,4; ВВК-2; ВВК-3,5; ВВК-18; ВВК-28; ВВК- 56.

Вогнегасники вуглекислотні застосовуються для гасіння невеликої кількості всіх видів горючих і тліючих матеріалів, а також електроустановок, які знаходяться під напругою.

Вуглекислотою не можна гасити спирт, ацетон, фотоплівки, целулоїд, металевий калій і натрій. Вогнегасники можна ефективно використовувати при температурі від  -25°С до +50°С.

Вуглекислотний вогнегасник ВВК-1,4 (рис.1) являє собою міцний сталевий балон 1, обладнаний спеціальним вентилем-запором 2 і раструбом-снігоутворювачем 3. До вентиля-запору прикріплена сифонна трубка 4, яка має косий зріз в нижній частині, що забезпечує повний вихід СО₂ із балону. Вентиль-запір обладнаний запобіжною мембраною 5, розрахованою на її розрив при температурі +50°С. На балоні є рукоятка 6, за допомогою якої тримають вогнегасник в вертикальному положенні. Вогнегасник наповнюють стиснутим вуглекислим газом до робочого тиску 6,0·10⁶ Па (60 кг/см²). Для того щоб привести вогнегасник в дію необхідно взяти за рукоятку 6, і направивши раструб-снігоутворювач на вогнище пожежі, відкрити вентиль вогнегасника, обертаючи маховик проти годинникової стрілки. Вогнегасник тримати тільки в вертикальному положенні вентилем вверх;

б) порошкові вогнегасники типу: ВП-1, ВП-2, ВПВ-3, ВП-5, ВПУ-5-01, ВП-6, ВП-9, ВП-50, ВП-100.

Вогнегасники ручні порошкові використовуються для гасіння невеликих загорянь легкозаймистих і горючих речовин, загорянь на легковому автомобільному транспорті, електроустаткуванні, які знаходяться під напругою та лужних металів.

Вогнегасник ВПУ-5-01 (рис. 2) як первинний засіб пожежогасіння призначений для захисту промислових та інших об’єктів народного господарства, автомобільного, залізничного, морського і річкового транспорту, а також для гасіння пожеж класу А (твердих речовин), В (рідких речовин), С (газоподібних речовин) і електроустановок, що знаходиться під напругою до 1000 В. Порошковими вогнегасниками рекомендується обладнати легкові та вантажні автомобілі, сільськогосподарську техніку, протипожежні щити на хімічних об’єктах, в гаражах, майстернях, офісах, готелях і квартирах. Не слід використовувати порошкові вогнегасники для гасіння обладнання, яке може вийти з ладу при попаданні порошку (ЕОМ, електронне обладнання, електромашини колекторного типу і т.п.).

Універсальні (уніфіковані) вогнегасники облаштовані газогенеруючим пристроєм або балоном для стисненого газу. Робочий тиск 0,8 МПа при температурі навколишнього повітря 20 +5 ⁰С. Принцип дії вогнегасника заснований на використанні енергії стисненого газу для аерірованія і викиду вогнегасного порошку.

Вогнегасник ВПУ-05-01 складається з корпусу 1, який наповнений вогнегасним порошком. На горловині корпусу за допомогою накидної гайки закріплена головка 6 з бойкотом. На головку встановлено джерело газу - ІХГ. Вогнегасник оснащений гнучким рукавом 7, пістолетом- розпилювачем 8, який складається з ручки. Для приведення вогнегасника в дію необхідно висмикнути опломбовану чеку і відвести вгору рукоятку запуску 5, при цьому бойок приводить в дію джерело газу 3, в результаті чого робочий газ через газовідвідну трубку 2, при використанні ІХГ, або отвори в корпусі газогенератора аерується порошок і створює всередині корпусу вогнегасника необхідний надлишковий тиск. Подальше управління роботою вогнегасника здійснюється шляхом натискання кистю руки на ручку пістолета-розпилювача 8, при цьому вогнегасний порошок через гнучкий рукав 7 і пістолет-розпилювач подається на вогнище пожежі.

в) аерозольні вогнегасники типу: ВАХ-О,5; ВХ-3; ВХ-7; М-400. Вони застосовуються для гасіння різних речовин невеликих загорань, а також електроустановок під напругою до 1000 В. Гасіння починають з безпечної відстані, не далі ніж 2,5 м від полум'я, наближаються до джерела пожежі і гасять. Є можливість припинити та поновити подачу струменя. Вміст балону знаходиться під надлишковим тиском. Не нагрівати вище 75°С. В разі попадання речовини в очі, промити 15 хвилин проточною водою.

г) водопінні вогнегасники типу: ВВП-5; ВВП-5(з); ВВП-9; ВВП-10; ВВП-12; ВВП-50; ВВП-100; ВВП-150.

Вогнегасники водопінні мають заряд, що складається з 6%-го водяного розчину піноутворювача типу ПД-1Д. Балон вогнегасника запонений вуглекислим газом під тиском 6 МПа. При застосуванні вогнегасник необхідно піднести до осередку пожежі, направити на вогонь піно-генератор, видалити запобіжну чеку  і натиснути на важіль запірно-пускового пристрою. При цьому сполучена з важелем кнопка з голкою пробиває мембрану балона з робочим газом, і газ, проходячи через отвір, що дозує кількість заряду, витискає заряд сифонною трубкою через сітку, де він розпорошується, змішується з повітрям і утворює високо кратну повітряно-механічну піну. У робочому положенні вогнегасник треба тримати вертикально, не перевертаючи.

Вогнегасники водопінні в 2,5 рази ефективніші хімічно-пінних, при цьому повітряно-механічна піна не шкідлива для навколишніх предметів, тому що після гасіння полум’я вона майже повністю зникає. Вогнегасники водопінні не можна застосовувати для гасіння електроустановок під напругою, тому що при цьому може відбутися ураження електричним струмом. Огляд вогнегасників проводять щорічно.

Водопінні вогнегасники призначені для гасіння легкозаймистих речових, горючих речовин, та твердих горючих матеріалів, за винятком лужних і лужноземельних металів та їх карбідів, а також електроустановок, що знаходяться під напругою, оскільки до складу піни входить вода.

В будівлях і спорудах з пожежонебезпечним виробництвом встановлюються автоматично діючі спринклерні або дренчерні системи для гасіння пожеж. Ці установки можуть бути водяного або пінного гасіння і складаються з системи труб, які прокладені на стелі, в приміщеннях опалювальних і не опалювальних будівель.

Спринклерні системи знаходяться під тиском пожежогасної речовини (переважно води). При пожежі під дією тепла, замок зрошувача руйнується і вогнище зрошується водою, крім цього подається сигнал тривоги. Спринклерні зрошувачі бувають зі скляними та металевими легкоплавкими замками.

Дренчерні системи обладнуються розбризкувальними головками, які постійно відкриті. Вода подається в дренчерну систему вручну або автоматично при спрацюванні пожежних сповіщувачів, які відкривають клапан групової дії із водогінної мережі.

Вимоги щодо конструктивних та планувальних рішень промислових об'єктів, а також інших питань забезпечення їхньої пожежо- та вибухобезпеки значною мірою визначаються категорією приміщень та будівель за вибухопожежною та пожежною небезпекою. Визначення категорій приміщень проводиться з урахуванням показників пожежовибухонебезпечності речовин та матеріалів, що там знаходяться (використовуються) та їх кількості. Відповідно до СНиП 2.09.02-85 ,,Производственные здания” приміщення за вибухопожежною та пожежною небезпекою поділяються на п'ять категорій (А, Б, В, Г, Д)

На розвиток пожежі у будівлях та спорудах значно впливає здатність окремих будівельних елементів чинити опір впливу теплоти, тобто їх вогнестійкість.

Вогнестійкість – це здатність будівельних елементів та конструкцій зберігати свою несучу здатність, а також чинити опір нагріванню до критичної температури, утворенню наскрізних тріщин та поширенню полум'я. Вогнестійкість конструкцій та елементів будівель характеризується межею вогнестійкості. У відповідності до СНиП 2.09.02-85 всі будівлі поділяються на вісім (І, II, III, ІІІа, ІІІб, IV, ІVа, V) ступеней вогнестійкості.

Класифікація пожежонебезпечних та вибухонебезпечних зон визначається ДНАОП 0.00 – 132.01 ,,Правила будови електроустановок. Електрообладнання спеціальних установок” (ПБЕ).

Характеристика пожежо- та вибухонебезпеки може бути загальною для усього приміщення, або різною в окремих його частинах. Це також стосується надвірних установок і ділянок територій. Приміщення або їх окремі зони, поділяються на пожежонебезпечні та вибухонебезпечні. Залежно від класу зони здійснюється вибір виконання електроустановок таким чином, щоб під час їх експлуатації виключити можливість виникнення вибуху або пожежі від теплового прояву електроструму.

Пожежонебезпечна зона – це простір у приміщенні або за його межами, у якому постійно або періодично знаходяться (зберігаються, використовуються або виділяються під час технологічного процесу) горючі речовини, як при нормальному технологічному процесі, так і при його порушенні в такій кількості, яка вимагає спеціальних заходів у конструкції електрообладнання під час його монтажу та експлуатації. Ці зони в разі використання у них електроустаткування поділяються на чотири класи;

- пожежонебезпечна зона класу П-І;

- пожежонебезпечна зона класу П-ІІ;

- пожежонебезпечна зона класу П-ІІа;

- пожежонебезпечна зона класу П-ІІІ.

Вибухонебезпечна зона – це простір у приміщенні або за його межами, у якому є в наявності, чи здатні утворюватися вибухонебезпечні суміші

Клас вибухонебезпечної зони, згідно з яким здійснюється вибір і розміщення електроустановок, у залежності від частоти і тривалості присутнього вибухонебезпечного середовища, визначається технологами разом з електриками проектної або експлуатаційної установи.

Клас вибухонебезпечних зон характерних виробництв та категорія і група вибухонебезпечні суміші повинні відображатися у нормах технологічного проектування або у галузевих переліках виробництв з вибухопожежонебезпеки.

Газо-пароповітряні вибухонебезпечні середовища утворюють вибухонебезпечні зони класів 0, 1, 2, а пило повітряні – вибухонебезпечні зони класів 20, 21, 22.

 

Таблиця 1.  Технічні характеристики вогнегасників

Показники	Одиниці вимірювання	ВПУ-5-01	ВВК-1,4
а) місткість балона	л	5,0	2
б) час безперервної дії	с	6-10	25-30
в) довжина струменя	м	3	1,5-2