6.6.Управління портфельними інвестиціями

 

Фінансовий інвестиційний портфель - цілеспрямовано сфор­мована сукупність об'єктів фінансового інвестування, призначена для реалізації інвестиційної політики підприємства в майбутньому.

До складу  портфеля можуть входити цінні папери одного типу (акції), або різні інвестиційні цінності, а саме: (акції, облігації, ощадні і депозитні сертифікати, заставні свідоцтва, страховий поліс і т.д. Формуючи портфель, інвестор виходить із прагнення мати кошти в такій формі, щоб вони були безпечними, ліквідними і високо доходними. Під безпечністю розуміють і невразливість інвестицій від потрясінь на ринку інвестиційного капіталу, і стабільність отримання доходу. Безпечність звичайно досягається на шкоду і дохідності і росту вкладень. Нарощувати вкладення можуть тільки тримачі акцій. Під ліквідністю фінансового ресурсу розуміють його здатність бути використаним в негайному придбанні товару (робіт, послуг). Так, готівкові гроші володіють більшою ліквідністю, ніж безготівкові. Ліквідність інвестиційних цінностей - це є здатність швидко, без втрат в ціні  перетворюватись у готівкові гроші. Якщо цінний папір надійний, то його дохідність буде низькою. Головна ціль при формуванні портфеля полягає в досягненні найбільш оптимального співвідношення між ризиком і доходом для інвестора.

Ринкова вартість портфеля цінних паперів залежить від за­гальної кон'юнктури фондового ринку, а також від співвідношен­ня між попитом і пропозицією окремих фондових інструментів. Відповідно до теорії асиметричної інформації ринкова ціна цінних паперів компанії зростає у випадку, коли інвесторам надходить інформація про збільшення обсягів її інвестиційної діяльності, збільшення величини дивідендів, підготовку до наступного ви­пуску акцій тощо.

Забезпечення ліквідності фінансових інвестицій є важливою передумовою інфляційного захисту вкладень та їх своєчасної трансформації у грошові активи.

Таким чином, основна мета управління фінансовими інвести­ціями полягає у забезпеченні оптимального співвідношення між дохідністю, ризиком і ліквідністю цінних паперів відповідно до обраного типу інвестиційного портфеля.

Класифікацію типів інвестиційного порт­феля за різними ознаками наведено на рис. 2.

1. Залежно від мети інвестиційної діяльності можна виділити портфель доходу, портфель росту, портфель мінімізації пов'яза­них з інвестуванням ризиків, а також портфель ризикового капіталу.

Портфель росту передбачає орієнтацію інвестора на збільшен­ня його ринкової вартості шляхом включення фінансових інстру­ментів, ринкова ціна яких має тенденцію до постійного (або ста­більного) зростання. Зрозуміло, що ризик, пов'язаний з таким портфелем, дуже високий.

Портфель доходу формується за рахунок цінних паперів, які забезпечують інвесторам високі поточні доходи. Портфель доходу передбачає, що рівень виплати дивідендів та процентів вищі від ринкового. Курсова вартість фінансових активів у цьому разі може зростати повільно. Мета - отримання високих поточних доходів. Тому портфель доходу формують за критерієм максимізації рівня інвести­ційного прибутку в поточному періоді незалежно від темпів приросту інвестованого капіталу в довготерміновій перспективі. Такий портфель також є досить ризиковим.

Рис. 6.2. Класифікація типів інвестиційного портфеля

 

Портфель мінімізації ризиків формується за рахунок тих фі­нансових інструментів, які в першу чергу забезпечують надійний інфляційний захист та високу ліквідність при невисокому рівні доходу.

 Портфель ризикового капіталу складається з цінних паперів молодих компаній, що швидко розвиваються.

 

2. Залежно від міри досягнення мети інвестування інвестицій­ний портфель може бути:

— збалансований (сформований з фінансових інструментів, які повністю відповідають меті його формування). Основний принцип оптимізації портфеля цінних паперів - оптимізація вкладів, тобто придбання різних за інвестиційними якос­тями типів цінних паперів, зокрема за тіснотою зв'язку із загально-ринковими цінами та діапазоном коливань цін на них. Це дає можливість знизити ризик втрат і підвищити сукупну прибутковість портфеля. Зокрема, у певні роки низькі доходи за одними цінними паперами компенсуються високими доходами за іншими цінними паперами. Оптимальна величина фондового портфеля - 8-15 видів різних цінних паперів.

—незбалансований (включені в портфель інструменти супе­речать меті його формування);

—розбалансований (портфель, який раніше був збалансова­ним, але через зміну ринкової кон'юнктури перестав відповідати меті інвестування).

 

3. Залежно від обраної стратегії інвестування інвестиційний портфель може бути агресивним (високоризикованим), зваженим (по міркованим, або середньоризикованим) та консервативним (низькоризикованим).

Агресивний інвестор при формуванні свого портфеля орієнтується в основному на придбання акцій,  а консервативний – облігацій.

Зменшити портфельні ризики можна за рахунок диверсифі­кації інвестиційного портфеля за видами цінних паперів, їх емі­тентами, строками погашення, галузями та регіонами. В прак­тиці міжнародного фінансового менеджменту при здійсненні ди­версифікації портфеля цінних паперів за строками їх обігу най­більшого поширення набули два альтернативні методи:

а) ступінчатий метод (метод "драбини") полягає у рівномір­ному розподілі інвестицій між цінними паперами різного термі­ну. Вивільнені кошти від короткострокових фінансових інстру­ментів вкладаються у більш довгострокові цінні папери. В ре­зультаті забезпечується простота регулювання і контролю, змен­шується сума інвестиційних ресурсів в обороті. До недоліків ступінчатого методу слід віднести неможливість швидкого внесен­ня змін у структуру інвестиційного портфеля. Відповідно вини­кає ризик упущеної вигоди від гри на курсових різницях цінних паперів.

б) полярний метод (метод "штанги") полягає у концентрації інвестицій у цінні папери полярного терміну. Основна частина коштів вкладається у цінні папери з дуже коротким строком (з метою забезпечення ліквідності) і цінні паперів з дуже довгим строком (для забезпечення доходу), і лише незначна частина інве­стиційного портфеля формується за рахунок середньотермінових фінансових інструментів.

 

4. За рівнем спеціалізації виділяють спеціалізовані та неспеціалізовані фінансові портфелі.

Спеціалізований портфель - це такий, у якому цінні папери об'єднані за певними критеріями (галуззю, рівнем ризику, видом цінних паперів, регіональною належністю).

Тип інвестиційного портфеля може змінюватися залежно від стану ринку, мети інвесторів.

 

Управління портфелем цінних паперів може передбачати вирішення таких завдань:

1)     збереження і зростання капіталу;

2)     придбання цінних паперів (векселів), що можуть замінити готівку;

3)     розширення сфери впливу і перерозподіл власності;

4)     спекулятивна гра на коливанні курсів;

5)     страхування від надлишкових ризиків придбанням держав­них короткострокових облігацій тощо.

Управління портфелями цінних паперів здійснюють через реалізацію таких етапів:

1)     вибір типу портфеля;

2)     визначення найприйнятнішого рівня ризику;

3)     оцінювання ліквідності портфеля;

4)     визначення початкового складу портфеля;

5)     вибір стратеги подальшого управління портфелем.

 

Незалежно від стратегії і тактики управління інвестиційним портфелем при його формуванні мають дотримуватися базові принципи:

По-перше, інвестиційний портфель має відповідати наявним фінансовим ресурсам підприємства.Вибір інвестиційних інстру­ментів обмежується рамками можливого обсягу фінансування, що не порушує фінансову стійкість підприємства.

По-друге, оперативне управління портфелем цінних паперів має виходити з принципу забезпеченості його керованості. Якщо у випадку реальних інвестицій обмежуючим фактором є кадровий потенціал для реалізації інвестиційних проектів, то у випадку вкладення коштів у фінансові інструменти керованість портфеля в основному залежить від можливості відслідкову­вання зміни курсу цінних паперів і оперативного реінвестуван­ня наявних грошових коштів у більш дохідні інвестиційні об'єкти.

По-третє, тактичне управління інвестиційним портфелем має здійснюватися з урахування стратегічних цільових орієн­тирів інвестиційної політики: ліміту фінансових ресурсів на фінансове інвестування, рівня якості включених в портфель цінних паперів, лімітів цінних паперів за строками погашення.

По-четверте, обґрунтовуючи доцільність фінансових інвес­тицій, фінансовий менеджер повинен враховувати не лише їх дохідність, а й здатність зворотної трансформації у готові за­соби платежу. Для підприємства однаково невигідно як жертву­вати дохідністю заради впевненості у повній ліквідності та пла­тоспроможності, так і намагатися максимізувати прибуток будь-якою ціною, незважаючи на ризик неплатоспроможності.

Відповідно до вимоги забезпечення керованості фінансових інвестицій підприємства можуть використовувати самостійне або трастове (довірче) управління портфелем цінних паперів.              

Самостійне управління інвестиційним портфелем застосовується при високому рівні кваліфікації спеціалістів підприємства і їх достатній інформованості про кон'юнктуру фондового ринку. При цьому інвестор може сам здійснювати епізодичний вихід на ринок цінних паперів або користуватися послугами брокерів.    

Трастове (довірче) управління інвестиційним портфелем полягає у передачі інституціональним інвесторам (інвестиційним компаніям та фондам, трастовим компаніям, банкам) ряду управлінських функцій: здійснення розрахунків за цінними паперами, їх зберігання, посередництво при заставі, ведення бухгалтерського обліку, представництво інтересів підприємства на зборах акціонерів тощо. Трастове управління може здійснюватися на агентських засадах (на підставі попередніх розпоряджень клієнта) або з повним представництвом (без попереднього узгодження операцій з цінними паперами з підприємством-власником).

Основне завдання оперативного управління інвестиційним порт­фелем полягає у збалансуванні обсягів першочергових поточних платежів підприємства з част­кою фінансових активів у грошовій формі. Управління портфе­лем цінних паперів здійснюється шляхом поетапної реструкту­ризації фінансових активів, яка передбачає:

—збереження в портфелі найбільш дохідних і ліквідних па­перів;

—використання отриманих доходів від інвестицій для відшко­дування поточних витрат;

—реінвестування частини чистого прибутку в нові цінні папе­ри і реальні проекти.       

З метою зменшення прямих втрат і збільшення поточних до­ходів від цінних паперів у періоди циклічних змін ставки про­цента на фінансових ринках потрібно вчасно регулювати розмір і склад інвестиційного портфеля підприємства. Можливі стра­тегії оперативного управління фінансовими інвестиціями залеж­но від кон'юнктурної стадії на фінансовому ринку наведено у табл. 1.

 

Таблиця 1. Стратегія управління портфелем цінних паперів у періоди циклічних змін ставки процента на фінансовому ринку

 

Кон'юнктурна ста­дія фінансового ринку	Стратегія дій
Ставка процента висока і в подаль­шому очікується і"і ще більше зрос­тання	•  Збільшення розміру портфеля цінних паперів. •  Збільшення частки короткострокових цінних паперів із метою швидкого пере­ходу до більш високого рівня процентів. •        Продаж із втратами короткострокових цінних паперів з меншим процентом і купівля фінансових інструментів 3 більш високим процентом
Ставка процента висока, але в май­бутньому може знизитися	•  Стабілізація розміру портфеля цінних паперів. •  Збільшення частки довгострокових цінних паперів з метою фіксації більш високого рівня доходу. •  Продаж із втратами короткострокових цінних паперів з більш низьким процен­том і купівля довгострокових фінансо­вих інструментів 3 більш високим про­центом
Ставка процента низька і в майбут­ньому може ще більше знизитися	•  Зменшення розміру портфеля. •  Збільшення частки довгострокових цінних паперів з метою фіксації більш високого рівня доходу
Ставка процента низька, але в май­бутньому може зрости	•  Зменшення розміру портфеля. •  Збільшення частки короткострокових цінних паперів з метою швидкого пере­ходу до більш високого рівня процентів

 

Сучасна портфельна теорія (засновники Г.Марковіц, Д. Тобін, У Шарп) передбачає оптимізацію інвестиційного портфеля за певними критеріями при забезпеченні кореляційного зв’язку дохідності окремих цінних паперів між собою. Такий підхід базуються на використанні статистичних методів оптимізації портфеля. За основу формування критеріїв формування портфеля цінних паперів, як правило, беруть дохідність та ризик.