Ист. укр. культ. Т.1. К.Р

221

Холмською іконою Богородиці, що потрапила з київського Вотчого монастиря Святого Федора, вказує на те, що змійовик був родинною реліквією князя Мстислава Володимировича. У Білгороді Мстислав перебував з 1117 по 1125 рр. 85

Образи християнського мистецтва прикрашали оклади ікон, богослужбових книг, ставротеки, посуд з різниць тощо. До витворів київських майстрів належить так звана архангельська ставротека, виконана в стилістичній традиції східнохристиянського мистецтва. Можливо, іконографія св. Климента повторювала зображення св. Климента в Десятинній церкві 86. Чудово виконаним окладом книги є платівка з літописного Чучина, знайдена під час розкопок у 1964 р. На ній зображено св. Василія Великого, на що вказують і фрагменти напису. Св. Василій стоїть в урочистій позі, тримаючи лівою рукою книгу, у нього довга борода і вуса, глибоко посаджені очі, різко окреслені надбровні дуги. Напис грецькою мовою праворуч зберігся повністю: монограма А (тобто АГОС) ВАСІ, ліворуч — тільки дві букви - ОС 87.

З Переяславського скарбу 1912 р. походить срібний карбований медальйон від окладу обрамлення великої ікони. На ньому зображено погруддя св. Миколая і супроводжувальний напис: ОД (YlOt;) NIKOЛAO^ 88. Погруддя святого обрамлене несправжньою карбованою зерню. Складні фелони передані опуклими лініями, омофор прикрашають хрести з чотирьох намистин. Іконографічне зображення характерне для візантійського мистецтва: фронтальна фігура, єпископське вбрання, благословляюча права рука, кодекс євангелія в лівій. Типологічно близькі ранньохристиянським медальйони зі святими на обрамленні ікон з'являються у Візантії в македонську добу. Такі твори металопластики, дуже близькі візантійським, створювали в цей час і київські майстри.

85Пуцко В. Г. Білгородська гривна // Старожитності Русі-України. — К., 1994, c. 193-195.

86Медынцева А, А, Архангельская ставротека и культ Климента на Руси // CA. — 1991. — № 3, с. 56—68.

87Гончаров В. К. Художні ремесла // Історія українського мистецтва. Мистецтво найдавніших часів та епохи Київської Русі. — К., 1966. — Т. 1, с. 376-377.

88Пуцко В. Г. Переяславский клад 1912 r. // КСИА. — 1993. — Вып. 208, с. 90—92.

До видатних пам'яток християнського мистецтва належать Малий і Великий сіони з ризниці Софійського собору в Новгороді. На думку В. Г. Пуцко, Малий сіон — константинопольського походження і виготовлений в середині XI ст., він став зразком для Великого сіону, виготовленого в Києві між 1113 і 1125 рр. на замовлення Володимира Мономаха. І. А. Стерлігова заперечує київське походження Великого сіону і вважає, що його виготовлено у Новгороді в 10—20-х роках XII ст. 89 Видатний зразок літургійного посуду являє собою високе спорудження у вигляді храму-ротонди (74 см) — стилізовану модель церкви в Єрусалимі, через це їх іноді називають "Єрусалимами". Шість колон, що спираються на таріль-піддон, підтримують сферичну баню, що покоїться на високих арках. Знизу на піддоні вигравірувано розквітаючий хрест, на стулкових дверцятах між колонами викарбувані фігури апостолів. Баню сіону прикрашають медальйони з погрудними зображеннями деісусного чину: Ісуса Христа, Богоматері, Іоанна Предтечі, архангелів Михаїла і Гавриїла та св. Василія Великого. Поруч — давньоруські колончасті написи. Зображення св. Василія Великого нагадує патрональне зображення на змійовику — "чернігівській гривні".

Великий сіон виконано в складній техніці високорельєфного карбування з наступною розробкою рельєфів і тла гравіруванням, черню 90. Дослідники підкреслюють майстерність пластичної розробки фігур святих, наділених індивідуальними рисами, а також характерну для Візантії XI ст. лінійну розробку обличчя і одягу, слов'янський характер плетива, що нагадує деякі пам'ятки X ст. В ужитку заможних верств населення Київської Русі було

222

досить багато церковного начиння, світського та церковного за призначенням посуду західноєвропейського, візантійського і східного походження. На сьогодні краще вивчено імпорт західного походження. Це насамперед бронзові водолії у вигляді дракона (Галич), барана (Київ), лева і кентавра (Чернігів) 91. Іншою значною категорією виробів є свічники з рослинними або зооморфними мотивами, іноді з виїмчастою емаллю. Як правило, всі ці речі відлиті з бронзи, нерідко з приклепаними деталями, і походять з майстерень Франції, Німеччини, особливо з області Мааса — нижнього Рейну. Унікальну золоту кришку дарохранильниці знайдено у багатій садибі Чернігова, яка загинула у 1239 р. Серед рослинних пагонів у високім рельєфі зображено Йєменського лева і четвертий подвиг Геракла — чоловік з булавою замахується на оленя, що вказує на сюжет полонення керинейської лані. Більша частина знахідок датується другою половиною XII — першою половиною XIII ст.

89Пуцко В. Г. Искусство Киевской Руси в общеевропейском культурном процессе // Литература и искусство в системе культуры. — Москва, 1988, с. 268; Стерлигова И. А. Иерусалимы как литургические сосуды в Древней Руси //

Иерусалим в русской культуре. — Москва, 1994, с. 55, прим. 9.

90Бочаров Г. Н. Художественный металл Древней Руси. — М., 1984, с. 200, 226, 235.

91Дархевич В. П. Произведения западного художественного ремесла в Восточной Европе (X—XIV вв.). — Москва, 1966. — 148 с.

До Київської Русі потрапляли срібні й бронзові чаші, наприклад чаша з янголами, знайдена у 1892 р. на вул. Трьохсвятительській у Києві, або срібна чаша зі скарбу, знайденого в садибі Чайковського в Києві з латинським написом: + UI REFICIS. VENTREM. PAUPERIS. ESTO. MEMOR (+}, тобто "підживляючий чрево, пам'ятай про бідняка". Чашу виготовлено у Південній Італії. На іншій чаші з цього самого скарбу (виготовлена в Аахене або Кельні), що являє нижню частину також дарохранильниці, зберігся напис: КЪNАЖА і СПАСОВА.92. Цікаво, що у чернігівському скарбі 1985 р. на срібній чаші, подібній до першої, з латинським написом і яку автор знахідки інтерпретує як дарохранильницю, теж є напис: КХNАЖА ГЮРЬЕВА. Чаша належала герою "Слова о полку Ігоревім" Ігорю Святославичу. Інша чаша візантійського походження, на медальйонах якої зображені і св. Миколай, і святі воїни, належала князю Святославу Ярославичу 93.

Останнім часом з'явилися публікації, присвячені візантійському церковному начинню, що походять з міст Київської Русі — бронзові кацеї (кадильниці) з Чернігова та "Ізяславля" (с. Городище Щепетівського району) 94. Кацея з "Ізяславля" має на ручці погрудне зображення Христа Пантократора, яке за іконографічними і стилістичними ознаками належить пізньокомніновському періоду (друга половина XII ст.).

Перегородчасті емалі. В монографічному дослідженні про давньоруські скарби Г. Ф, Корзухіна зазначила, що протягом усієї домонгольської доби співіснували дві групи прикрас князівсько-боярської верхівки. До першої відносять гривни, браслети, скроневі кільця, куті з дроту і виготовлені зі срібла або золота. Це традиційні прикраси, які наприкінці X — початку XI ст. змінюють колти, наручні, очелії, колодки, майстерно виготовлені міськими майстрами. За часів Ярослава Мудрого ці групи прикрас співіснують, але у другій половині XI ст. фіксується стилістично єдиний убір із золотих речей, багато прикрашених перегородчастою емаллю, коштовним камінням, перлинами, сканню, що майже не змінювався до татаромонгольської навали. З'являються і нові типи прикрас: колти, медальйони, ланцюжки з бляшок на шарнірах, колодки тощо. Поступово змінюється і технологія виготовлення — від перегородчастої емалі на золоті майстри переходять до прикрас із срібла, декорованих черню.

223

32 Корзухииа Г. Ф. Серебряная чаша из Києва с надписями XII в. // CA. — 1951. — № U, с. 64—81.

93Коваленко В. П. Чаша князя Ігоря // Історія Русі-України (історико-археологічний збірник). — К., 1998, с. 142—151.

94Банк А. В., Залєсская В. Н. Кацея XII века из Изяславля // У истоков русской культуры XII—XVII веков. — СанктПетербург, 1995, с. 80—87.

95Корзухина Г. Ф. Русские клады, с. 68.

Подальші дослідження емалей трохи змінили уявлення про розвиток цього виду мистецтва: емальєрна справа у XII ст. виходить за межі Київської землі. Виникають окремі школи в Рязані, Володимирі, Новгороді, можливо, в Галичі 95.

Греко-давньоруський склад перших київських мозаїчних майстерень доведений не тільки стилістичним аналізом мозаїк Софії Київської, а й специфічним хімічним складом скла. Початок скловиробництва пов'язаний з грецькими майстрами. Можливо, першу емаль для київських мозаїк і емалей варили ті самі майстри за часів Ярослава Мудрого. Умови для виникнення єдиної художньої школи виробів з емалі могли бути створені тільки в княжому господарстві. Тому Б. О. Рибаков і Т. І. Макарова справедливо наголошують на вотчинному характері майстерень, їх належності князям або монастирям.

Найхарактернішим виробом давньоруських майстрів емальєрної справи є колти — типова деталь головного убору. В скарбах їх знаходять парними, іноді вони мають перлинну обнизь, на лицьовому боці — зображення птахів, сиринів, грифонів, пагонів, святих, а на зворотному — трикутників, розеток, пагонів, рогоподібних фігур та інші рослинногеометричні мотиви. Цікавими є колти зі скарбу 1887 р. з Києва з огорожі Михайлівського монастиря. Фігури сиринів — птахів з жіночими голівками — гармонійно розміщені на золотому тлі, так само гармонійно розташована і композиція з пагону, рогів і трикутника на зворотному боці. Крила і хвіст сиринів розділені смужками емалі червоного і синього кольорів, а смуга з червоної емалі облямовує все тіло птаха. Композиція на зворотному боці складається з чотиричастинного пагона, вписаного в квадрифолій, а потім в коло. У роги вписані пагони лози з окремих пелюсток. Кольорова гама, побудована на сполученні червоного, синього, світло-зеленого і білого тонів, доповнені чорним і рожевим тонами.

З цієї ювелірної майстерні походить майже ідентична пара колтів зі скарбу 1880 р. з Києва на Великій Житомирській вулиці. Досить близькі і колти з київського скарбу 1885 р. та скарбу 1900 р. із Сахнівки.

Найскладнішою є орнаментація колтів з Миропільського скарбу 1938 р., на яких зображення сиринів займають майже все поле. Декор побудовано на дрібному членуванні, на сполученні комірок, перегородок, кринів. Це витвір видатного майстра.

Візантійський вплив на давньоруських майстрів дослідники вбачають у колті з Княжої гори зі скарбу 1896 р. На одному боці зображено птаха у геральдичній позі, а на другому — павича з розпростертими крилами, що притаманне візантійському мистецтву. Розробка найменших деталей виконана дуже досконало, що видає руку майстра-грека, який виготовляв зразки для місцевих майстрів.

Серед колтів з птахами привертає увагу колт із зображенням людської голівки, яку Н. П. Кондаков вважав жіночою. Г. М. Бочаров звернув увагу на головний убір — вінець-стемму, що прикрашали голову імператорів, в тому числі у сцені вознесіння Александра Македонського на небо. Наведено й переконливі аналогії до зображення на колті — композиції на емалевих медальйонах рубежу XI—XII ст. з Венеції. На одному колті, як і на київському, в колі зображено людську голівку у вінці і два грифони. На другому — птахи навколо будинку. Ця аналогія свідчить про спрощену редакцію відомого сюжету вознесіння Александра Македонського, яку і виконав київський майстер, але орієнтуючись на подібне зображення на медальйоні з Венеції 96. Голівку людини зі стеммою зображено й на колті з

224

багато-променевою каймою з київського скарбу 1949 р. Колти прикрашені перлинового обниззю.

З Києва і Чернігова походять парні колти із зображенням св. Димитрія і Георгія. Святі одягнуті в плащі з серцеподібними мотивами, в сагіях навіть показані фібули у вигляді маленьких кіл, а тавлії орнаментовані вишивкою. Майстерно виконано розподіл деталей, їх пістряве розмалювання, що вказує на зв'язок з колтами Миропільського скарбу. Стилістична подібність або, навпаки, різноманітність емалевих виробів може свідчити не лише про кількість майстерень, а й про поступові зміни в межах однієї майстерні іконографії.

Стилістично до колтів примикають рясни — парні ланцюжки з круглих або квадрифолійних бляшок. На ряснах зображені птахи, крини, древа, розетки і геометричні мотиви — так звані городки. Саме так прикрашено пару рясен — кожна з десяти бляшок — з городища Дівич-Гора біля Сахнівки.

До найцінніших виробів належать князівські регалії — діадеми 97. В їх підґрунті — візантійські діадеми, з яких збереглися так звана корона Костянтина Мономаха, корона Стефана (Гейзе), тобто варіанти обруча-стемми. Всього на території Давньої Русі знайдено деталі 11 діадем, серед яких повністю збереглися золоті убори з Києва (скарб 1898 р.) і Сахнівки (скарб 1900 р.). В останньому знайдені і барми, тобто повний набір князівських регалій.

96Бочаров Г. Н. Художественный металл ..., с. 47.

97Толочко П. П. Про приналежність і функціональне призначення діадем і барм в Древній Русі // Археологія. — 1963.

—Т. XV, с. 145.

Золота діадема з Сахнівки нараховує сім кілеподібних кіотцїв, кожен з яких складається з двох пластин загальної довжини 35 см. Крім того, є бокові трапецієподібні платівки з петлями, арки кіотців завершують перлини. На центральному кіоті зображено Александра Македонського з інсигніями: короною, маніакієм, лором і подвоєним лабарумом. Два парних кіотця заповнені композицією, центральну частину якої займає коло з кринами ї розеткою, що повторюється на інших кіотцях з невеликими змінами. Орнаментація діадеми досить близька колтам з рослинними мотивами, що дозволяє віднести виріб до однієї майстерні. В розподілі деталей ми бачимо знайомі за колтами елементи: крини, сердечка, кола, городки, пагони. До кольорової гами додані бірюзова і жовта емаль. Дослідники називають найближчу аналогію — мідну чашу з Інсбрука першої половини XII ст., і датують сахнівську діадему в межах XII ст. Сцена вознєсіння Александра Македонського на небо у кошику з грифонами відповідає версії середньовічного роману "Александрія" у перекладі X ст. 98

58Макарова Т. И. Вказ. праця, с. 46; Даркебич В. П. Светское искусство Византии. — Москва, 1975, с. 158.

Усахнівському скарбі 1900 р. знайдені барми — чотири медальйони зі вставкамищитками з емаллю у багатій оправі з перлинами, каймою із золотих напівсфер і коштовним камінням. На вставних щитках — поясне зображення Христа Вседержителя, Богоматері, Іоанна Предтечі і архангела. Зображення і оправа стилістично єдині і виготовлені в одній майстерні.

Сцена вознєсіння Александра символізувала ідею апофеозу властителів Русі, тобто ідею сили і знатності. Таким же апотропеїчним зображенням є діадема з Деісусом з Києва. Як і сахнівська, вона складається з семи кілеподібних кіотців, завершених перлинами, знизу — з підвісками з квадрифолійними бляшками з емаллю і краплеподібними золотими пронизями.

225

Деісус зображений в повний зріст: ліворуч за Христом — Богоматір, архангел Гавриїл і апостол Петро, праворуч — Іоанн Предтеча, архангел Михаїл і апостол Павло. З великою майстерністю викладено перегородки і тони емалі: синій, попелястий, бірюзовий, червоний, пурпурний, білий, тілесний — жовтуватий.

На бокових трапецієподібних платівках зображено людську голівку в короні й підвісках, на думку Т. І. Макарова, жіночу, подібну до зображень на колтах. Однак є всі підстави вважати зображення спрощеним варіантом сцени вознєсіння Александра Македонського.

Визначною пам'яткою давньоруського мистецтва є "цата", або "гривна", зі скарбу 1903 р. біля с. Кам'яний Брід, що загинула під час другої світової війни, її виготовлено з кутої золотої пластини з вставками з емалі. На дев'яти круглих щитках зображено Деісуса зі святими Борисом і Глібом. Останні у плащах-корзнах, застебнутих фібулами, в правій руці кожного — хрест. Реалістично передані князівські шапки червоного кольору. Всі зображення характеризуються високою якістю виконання і чудовим знанням іконографії. Монограми святих дозволяють віднести дату до першої половини XII ст.

З київської майстерні походить ще одна видатна пам'ятка — напрестольний хрест Єфросинії Полоцької, згідно з написами, виготовлений Лазарем Богшею в 1161 р. На лицьовому боці хреста збереглося 11 пластин з трьома центральними фігурами: Христом, Богоматір'ю та Іоанном Предтечею. На нижньому стволі хреста збереглися зображення патрональних святих замовника: княжни Єфросинії, її батька Георгія, матері Софії. На зворотному боці — теж зображено святих, серед яких найкраще — Іоанна Хризостома. Образи хреста характеризуються багатством ракурсів, свободою жестів, геометричне строгою або більш живописною манерою розташування перегородок і комбінації окремих елементів.

Серед перегородчастих емалей є невелика група хрестів-енколпіонів, на яких емаль нанесена на мідний сплав. Найвідомішим серед них є так званий хрест Симеона, одну частину якого знайдено в Білій Церкві, а другу — в Мотовилівці. Вся поверхня зайнята лотком, в якому вміщено п'ять медальйонів, в центральному — зображення Христа. Написи зроблені у вигляді інкрустації на білому тлі. На звороті — св. Симеон, Анастасія, Олена, Козьма і Дем'ян, що свідчить про патрональний характер хреста і його індивідуальне замовлення.

У другій половині XII ст. вироби з емалями поступово змінюють ті самі категорії прикрас, але декоровані черню по сріблу. Можливо, це пояснюється тим фактом, що давньоруські князівства не мали можливостей Києва, або пов'язане з процесом "демократизації"" прикладного мистецтва — поширенням прикрас серед менш заможних верств населення.

Чернева справа. Перші вироби з черні на Русі пов'язані з виробництвом предметів воїнського спорядження. Рубежем X—XI ст. датується київський меч з бронзовим руків'ям з черневим візерунком: пелюстки на руків'ї і подвоєний ряд пальметок в петльоподїбному плетінні на перехресті. До першої половини XI ст. належить відомий меч з Карабчиїва (з-під Кам'янця-Подільського) з рослинним орнаментом з варіацій крину, лози. На руків'ї деревоподібна композиція з гравіруванням на черневому тлі, на перехресті — лоза, пагони якої заповнені черню. Подібна орнаментація візантійського походження, що склалася у X — XI ст., її варіант відомий серед орнаментів Софії Київської 99.

Значну кількість прикрас становлять збруйні й поясні набори північнопричорноморського походження з Гаївки, Ново-Кам'янки, Сарайли-Кият та ін. Орнамент відтворює джгутове плетіння, пальметки, медальйони, пагони, він виконаний черню на полірованому або канельованому тлі і має аналогії серед пам'яток мистецтва візантійського кола. Ще ближче до давньоруських пам'яток — решми з Кам'янки та Вишгорода з характерним ремінно-стрічковим плетивом. Окремо слід назвати наконечник піхов меча 1939 р. з садиби Десятинної церкви у Києві з ажурним плетивом, що нагадує

226

стрічковий декор так званої шаблі Карла Великого з Відня 100. Датування речей не виходить за межі X — першої половини XI ст.

99Кирпичников А. Н. Древнерусское оружие. Выпуск первый. Мечи и сабли IX — XIII вв. // САМ. — Е1-36. — 1966, с. 36.

100Орлов Р. С. Північнопричорноморський центр художньої металообробки у X — XI ст. // Археологія. — 1984. — № 47, с. 24—44.

До середини X ст. відносять шедеври князівськедружинного мистецтва — ритони з турячих рогів з кургану Чорна Могила в Чернігові. Черню прикрашені накладні пластини і композиція верхнього краю окуття, що відтворюють мотиви рослинного походження — крини. Вони нагадують орнамент поясних бляшок X ст. з Русі, Угорщини, хоча виконані схематичніше. Зображення на срібному окутті, за Б. О. Рибаковим, ілюструють сюжет місцевого епосу. Останнім часом дослідники підкреслюють "гібридний" характер пам'ятки, тобто сполучення східних і скандинавських рис. У головному сюжеті окуття (чудовиська, птахи, люди) вбачають скандинавський міф — гибель богів або ієрархічно організований світ.

Значну колекцію виробів з черні становлять дротові срібні браслети, їх наконечники прикрашені тонким орнаментом з двох напівкринів, виконаних гравіруванням, а заглиблення заповнене черню. Наконечники інших браслетів завершує краплеподібна або мигдалеподібна фігура з паростками-кринами, також прикрашеними черню. Один з найкращих браслетів знайдено в с. Пилява на Київщині.

Наймасовішою черненою прикрасою були персні (каблучки), які за формою щитка поділяються на чотири типи: прямокутні, круглі, шестикутні, квадрифольні. Особливо цікаві персні з князівськими знаками, ливарну форму для яких знайдено В. Б. Хвойкою при розкопках князівського палацу в Києві 101. Найвідоміший в літературі перстень походить зі збірки Національного історичного музею України, княжий знак на якому ототожнено зі знаком онука Ярослава Мудрого — Святополка Ізяславича, який помер у 1113 р. Є персні, на яких знаки Рюриковичів сполучені з рослинними мотивами, з краплеподібними виступами на щитку. Знаком власності були й персні з зображенням геральдичного звіра, можливо гепарда, птахів і крилатих звірів.

Перелічені вище окремі категорії прикрас з черню не дають повної картини давньоруського убору другої половини XII—XIII ст., коли, за Г. Ф. Корзухіною, остаточно сформувався четвертий убір зі срібла і черні, але який орієнтувався на нові типи прикрас: колти, діадеми, медальйони тощо.

Походження срібних колтів нового — четвертого убору з черню роз'яснює знахідка золотих колтів з вигравіруваними птахами обабіч дерева, заповненими черню. Це нові колти, розраховані на контраст золотого тла по черні, але традиційної форми, з перлиновою обниззю.

Срібні колти мають обнизь з кульок, ажурну скану або багатопроменеву оправу. Різноманітні сюжети поділяють колти на типи. Серед них виділяються зразки із зображенням грифонів, центральною віссю яких є сплетені хвости — композиція близька до зображень на візантійських чашах XII ст. Можливо, ці колти були виготовлені на Русі грецьким майстром. Серед колтїв виділяються вироби Святозерського скарбу, на яких хвіст фантастичного звіра перетворюється на плетиво, що нагадує Сенмувра на зразках з київського скарбу 1903 р. Колти із зображенням фантастичного звіра пов'язують з чернігівськими майстернями. Серед них є парні композиції на зразок Льговського скарбу. Значна кількість колтів (рязанський скарб 1887 р., Княжа Гора, Сахнівка 1900 р., Болохівський скарб тощо) має зображення птахів, іноді парних, навколо древа (Ізяславські скарби), зрідка птахів-сиринів 102.

229

На денці чаші карбуванням зображено чоловіка, який грає на арфі, і жінку-танцюристку. В. П. Даркевич вважає, що це ілюстрація до одного з епізодів візантійської поеми "Дигеніс Акріт". Проте чернігівська чаша стилістично значно відрізняється від практично аналогічної за тематикою зображень так званої вільгортської чаші, візантійського або вірменокілікійського походження. Чернігівська чаша може бути місцевою реплікою на чашу зразка вільгортської, на що вказують деякі деталі: комір одягу жінки на чернігівській чаші в порівнянні з візантійським зразком замінено на плетену з дроту гривну. На зовнішній поверхні чаші, в медальйонах в складному плетиві, що відображає восьмикутні зірки, вміщені зображення левів, птахів, грифонів, вершників зі списами і луками, сиринів.

Більшість пам'яток давньоруського ремесла анонімні, і тому не можна не згадати заздравну чашу чернігівського князя Володимира Давидовича, виготовлення якої відносять до 1139 р. — коли князь зайняв чернігівський престол. Вважається, що за формою чаша нагадує дерев'яні чаші X—XI ст., а напис нагадує орнаментальне плетиво, чому сприяє канфарне тло.

Особливу групу виробів давньоруських майстрів складають ливарні форми. Асортимент речей, що відливався у формах, різноманітний: ґудзики, персні, енколпіони, скроневі підвіски, колти тощо. Для лиття використовувалася імітаційна техніка. Найбільше ливарних формочок походить з відомої схованки під Десятинною церквою, куди вони потрапили 1240 року. Серед 19 формочок частина призначалася для відливання тринамистинних підвісок, колтів із зображенням барса (?). Одна з найцікавіших імітаційних формочок передає іконографію звіра, схожого на грифона. Єдиною відмінністю є не пташина, а собача голова істоти. Проте левоголові грифони досить часто трапляються в мистецтві Середземномор'я. Цікаво, що найближчою аналогією київському зображенню грифона є ливарна формочка з Серенська, яка відрізняється лише незначними деталями. Формочку знайдено в будівлі, зруйнованій під час монголо-татарської навали, тобто ці формочки потрапили у землю майже в один час і розділені сотнями кілометрів. Широко відомий автограф майстра-ювеліра на київській формочці для відлиття тринамистинних скроневих кілець "МАКОСНМОВ" походить з садиби Петровського. Сама формочка складає єдиний комплекс з формочками зі схованки під Десятинною церквою. Житло-майстерню виявлено в 1948 р., можливо, саме в ній і жив Максим. З Серенська походять ще дві формочки з написами МАКОСНМОВЕ и МАСИ. Фахівці відносять всі три формочки за палеографічними особливостями до руки одного майстра, що свідчить про постійні контакти майстрів Києва і Серенська 108.

Різьблення по каменю набуло поширення не тільки в містах, а й серед сільських ремісників. Особливого поширення різьблення прясел для веретен, хрестиків, образків тощо набуло в місцях родовищ пірофілітового сланцю — в районі Овруцького кряжу. За деякими даними, тут, біля сіл Покалів, Веледники, Норинськ та ін. існували великі спеціалізовані майстерні. Імовірно, що звідси до міст везли і великі пірофілітові плити для храмового будівництва, в якому вони заміняли мармур.

Значною категорією знахідок є дрібна пластика з кістки, дерева, глини, каменю. Найчисленнішу і краще збережену групу становлять кам'яні іконки. Звичай носити їх на грудях або в складі намиста прийшов на Русь з Візантії. На відміну від візантійських, вирізьблених з коштовних порід (сапфіру, халцедону, яшми і смарагдів) каміння, на Русі кам'яні іконки різали з місцевих м'яких порід: сланцю, пісковику, мергелів.

Т. В. Ніколаєва відзначила, що, незважаючи на дешевий матеріал, кам'яні Іконки не були масовою продукцією, а виготовлялися на замовлення і вже потім оправлялися золотом або сріблом 109.

Вироби кам'яної пластики поділяються на значні групи за місцями виготовлення. Найцікавішою є південноруська група з двома центрами — Херсонесом і Києвом. З першого походять зразки візантійської пластики (іконографія, прийоми обробки), яка стала взірцем