- •1. Поняття національної та літературної мови. Ознаки літературної мови. Мова професійного спілкування як функціональний різновид української літературної мови.
- •2. Характеристика поняття «норма літературної мови». Типи літературних норм
- •Комунікативні ознаки культури мовлення
- •4. Словники у професійному мовленні. Типи словників. Українські електронні термінологічні словники
- •Українські електронні термінологічні словники
- •5. Функційні стилі української мови та сфера їх застосування. Основні ознаки функцій них стилів
- •6. Професійна сфера як інтеграція офіційно-ділового, наукового та розмовного стилів
- •Функційний стиль офіційно-діловий
- •Функційний стиль розмовний
- •7. Характеристика офіційно-ділового стилю. Лексичні особливості одс (кліше, правильність уживання слів іншомовного походження, плеоназм)
- •8. Морфологічні особливості одс
- •9. Мовні особливості одс
- •10. Документ як основний вид одс. Оформлення найбільш уживаних реквізитів
- •1. За назвою:
- •2. За призначенням:
- •3. За походженням:
- •11. Характеристика контрактно-кадрових документів
- •12. Основні реквізити та правила оформлення резюме, характеристики
- •13. Термін, його ознаки. Загальнонаукова, міжгалузева й вузькоспеціальна термінологія
- •14. Способи творення термінів. Правила використання українських термінів. Нормування, кодифікація і стандартизація термінів
- •15. Морфологічні мовні засоби наукового стилю
- •16. Характеристика лексичного рівня наукового стилю; фразеологія наукового стилю
- •17. Синтаксичні мовні засоби наукового стилю.
- •18. Мовні особливості наукової праці.
- •19. Реферат як жанр академічного письма. Складники реферату.
- •20. Стаття як самостійний науковий твір. Вимоги до наукової статті.
- •21. План, тези, конспект як важливий засіб організації розумової праці.
- •22. Правила оформлювання наукової роботи (курсової, кваліфікаційної).
- •23. Поняття «переклад», «перекладання». Суть і види перекладання. Буквальний, адекватний, реферативний, анотаційний переклади
- •24. Види публічного мовлення.
- •25. Норми літературної мови. Лексичні норми мови професійного спілкування (слова іншомовного походження в професійному мовленні, синоніми, пароніми).
- •26. Комунікативні ознаки культури мовлення. Правильність мови як визначальна комунікативна ознака.
- •27. Морфологія наукового мовлення.
- •Теоретичні питання модуля самостійної роботи
- •1. Спілкування і комунікація. Види і форми спілкування. Невербальні компоненти спілкування.
- •2. Сутність і специфіка публічної монологічної мови. Основні жанри усного публічного монологічного мовлення (доповідь, лекція, промова, виступ, повідомлення).
- •4 Питання
- •3. Презентація як різновид публічного мовлення. Типи презентацій.
- •4. Підготовка до публічного виступу. Структура публічної професійної промови. Умови успішного виступу.
- •5. Сутність і специфіка діалогічної мови. Основні жанри діалогічного мовлення: ділова бесіда, нарада, переговори. Репліка як одиниця діалогічного мовлення.
Комунікативні ознаки культури мовлення
Основними якісними комунікативними ознаками, їх ще називають критеріями, культури мовлення є правильність, точність, логічність, змістовність, доречність, багатство, виразність, чистота.
Правильність — одна з визначальних ознак культури мовлення. Вона являє собою правильну вимову звуків і звукових комплексів, правила наголошування слів, лексико-фразеологічна, граматична, стилістична нормативність, написання відповідно до правописних і пунктуаційних норм.
Точність пов'язується з ясністю мислення, а також зі знанням предмета мовлення і значення слова. Уміння оформляти і виражати думки адекватно предметові або явищу дійсності зумовлюється знанням об'єктивної дійсності, постійним прагненням пізнавати реальний світ, а також знанням мови.
Логічність. Дотримання цієї ознаки культури мовлення означає логічно правильне мовлення, розумне, послідовне, у якому є внутрішня закономірність, яке відповідає законам логіки і ґрунтується на знаннях об'єктивної реальної дійсності.
Змістовність мовлення передбачає глибоке осмислення теми й головної думки висловлювання, докладне ознайомлення з різнобічною інформацією з цієї теми, вміння добирати потрібний матеріал та підпорядковувати його обраній темі, а також повноту розкриття теми без пустослів'я чи багатослів'я.
Доречність. Це такий добір мовних засобів, що відповідає змістові, характерові, експресії, меті повідомлення. Доречність мовлення — це врахування ситуації мовлення, комунікативних завдань, складу слухачів (читачів), їхнього стану, настрою, зацікавлень.
Багатство. Показник багатства мовлення - великий обсяг активного словника, різноманітність уживаних морфологічних форм, синтаксичних конструкцій.
Виразність. Ця невід'ємна частина культури мовлення означає використання невичерпних ресурсів виражальних засобів української мови і лежить в основі мистецтва володіння словом. Виразність мовлення забезпечується виразністю дикції і чіткістю вимови.
Чистота. Мова тоді буде чистою, коли буде правильно звучати, коли вживатимуться тільки літературно-нормативні слова і словосполучення, будуть правильні граматичні форми. Виявляється у відсутності суржику (ноль, регістратура, двойка, хожу, сижу замість нуль, реєстратура, двійка, ходжу, сиджу). Неприпустимо вживання лексичних кальок (утворення росіянізмів, напр.: не дивлячись на, учбовий, любий замість незважаючи на, навчальний, будь-який); жаргонних висловів, а також зайвих слів, слів-паразитів, напр.: ну, от, типу, значить.
4. Словники у професійному мовленні. Типи словників. Українські електронні термінологічні словники
Предметом лексикографії є збирання слів тієї чи іншої мови, систематизація їх, опис словникового матеріалу.
Словники відображають культуру мови народу і сприяють її нормалізації. Вони є багатим джерелом її вивчення, зокрема правил написання, вимови, добору слова.
Залежно від призначення словники переділяються на два типи: енциклопедичні й лінгвістичні.
Енциклопедичні словники подають стислу характеристику предметів, явищ, історичних подій, видатних політичних діячів, провідних вчених, діячів культури, різних понять, що позначаються тими чи іншими словами. З-поміж енциклопедичних словників виділяють загальні, що розраховані на подання найширшої інформації, і спеціальні (галузеві) енциклопедії (медична, сільськогосподарська, педагогіка кібернетики тощо). Прикладами загальних енциклопедій є найбільша за обсягом сімнадцятитомна Українська Радянська Енциклопедія (УРЕ). Важливу роль виконують галузеві (спеціальні) енциклопедичні словники, що систематизують знання певної галузі науки, техніки, наприклад: "Українська мова". Енциклопедія (2000, 2004) - перше видання, в якому на основі досягнення сучасного мовознавства в досить повній, систематизованій і водночас стислій та доступній формі подано відомості про українську мову та українське мовознавство.
У лінгвістичних словниках по-різному пояснюються слова: з погляду властивого їм лексичного значення, походження, правопису, наголошування тощо.
Лінгвістичні словники можуть бути одномовними, двомовними, багатомовними.
Двомовні чи багатомовні - це перекладні словники. У них подано переклад слів з однієї мови на іншу. Найповнішими двомовними (їх переважна більшість) належать: "Русско-украинский словарь" у 3-ох томах (1968), в якому перекладено українською мовою близько 120 тисяч російських слів; "Українсько-російський словник" у 6-й томах: "Українсько-російський словник" (Уклад.: Г. П. Іжакевич та інші, 1999); та інші.
Основним типом лінгвістичних словників є одномовні, в яких у певному аспекті розкриваються особливості слів. Вони поділяються на окремі різновиди словників: тлумачні, орфоепічні, орфографічні, етимологічні, історичні, словники іншомовних слів, термінологічні, фразеологічні, словники конкретних лексичних груп (антонімів, синонімів, паронімів, омонімів, перифраз), тощо.
Вершиною словникарства є тлумачні словники, які достатньо повно подають лексико-фразеологічний склад мови з поясненням прямого й переносного значення, граматичних та стилістичних особливостей, наводять зразки вживання слова.Першим і найповнішим тлумачними словником української мови є одинадцятитомний "Словник української мови" (І970-1980 рр.), реєстр якого містить понад 135 тисяч слів.
Етимологічні словники тлумачать походження слів, їхні найдавніші корені, зміни в їх будові, а також розвиток значень слів. Саме таким в українській мові має бути семитомний "Етимологічний словник української мови", п'ять томів якого уже вийшли (Т. 1-1983; Т. 2-1985; Т. 3-1989; Т. 4-2003, Т. 5-2006.).
Орфографічні словники подають нормативне написання слів і їх граматичних форм відповідно до чинного правопису. Найновішим в українській лексикографії є "Орфографічний словник української мови" С. Головащука, М. Пещак, В. Русанівського, О. Тараненка (близько 120 тисяч слів), створений на основі 4-го видання "Українського правопису" (К., 1993).
Словники іншомовних слів подають пояснення слів, запозичених з інших мов. У цих словниках переважно зазначається джерело запозичення, тобто мова, з якої або через яку слово прийшло, та розкривається його значення. Найдосконалішим і найповнішим в українській лексикографії є "Словник іншомовних слів" за редакцією О. Мельничука (1974; вид.2-е випр. 1 доп., 1986), що містить близько 25 тисяч слів.
Історичні словники - це словники, в яких пояснюються слова, зафіксовані писемними пам'ятками. Фундаментальною працею української лексикографії є "Словник староукраїнської мови XIV-XV ст." (Т. 1-2) за редакцією Л. Гумецької, що вийшов друком у 1977-1978 рр.
Фразеологічні словники подають стійкі сполучення слів. Вони можуть бути перекладні (двомовні) й тлумачні (одномовні). Найбільший інтерес становлять тлумачні фразеологічні словники, в яких кожна фразеологічна одиниця супроводжується тлумаченням. Найповніше українська фразеологія представлена у двотомному "Фразеологічному словнику української мови" (1993), який охоплює близько 10 тисяч одиниць.
Термінологічні словники - різновид лінгвістичних словників, що подають значення термінів певної галузі знань. Українська мова має термінологічні словники з багатьох галузей: біології, медицини, математики, літературознавства, мовознавства, геології, спорту тощо. Ці словники є одномовними, двомовними чи багатомовними, наприклад: "Словник лінгвістичних термінів" Д. І. Ганича, С. Олійника (1985).