Танцювальні вправи

Своєрідною формою музично-ритмічних рухів є дитячі танці, хороводи, які включають елементи народних і класичних танцювальних рухів. Танці розвивають у дітей рухові вміння, рухову пам’ять і почуття ритму.

У танцях дуже обмежено використовуються найпростіші рухи, бо дітям важко запам’ятати їхню послідовність. Вчити розумово відсталих.дітей тан­цювальних рухів допомагають маленькі пісеньки, під час виконання яких вихователь підспівує (примовляє) слова: «Хлопай, хлоп-хлоп-хлоп! Топай, топ-топ-топ!», стимулюючи дитину виконувати рухи, підказані текстом.

Танці і вправи, в основному ігрового характеру, нескладні за будовою, розвивають такі рухові уміння: діти біжать і крутяться із султанчиками в руках («Танець із султанчиками» — українська народна мелодія), біг у парах, притупування, приплескування, кружляння («Танець у парах» — латвійська народна мелодія). Приносячи дітям радість, ці танці вимагають уміння пе­редати легкий, рухливий характер музики, своєчасно змінити рух відпо­відно до двочастинної форми, відтворити метричну пульсацію в плесканні, притупуванні.

Однак слід пам’ятати, що лише в тому разі, коли таночки будуть неодно­разово повторюватись, діти зможуть запам’ятати музику, яка їх супрово­джує, а використання тексту допоможе педагогові в навчанні.

Завдання музично-ритмічного виховання розумово відсталих дітей по розділах програми стосуються всього дошкільного віку. На кожному віковому шаблі вони видозмінюються й ускладнюються. Окремі вправи і їх обсяг на заняттях педагог комбінує в будь-якому порядку і таким чином, щоб дати дітям будь-яке потрібне навантаження.

У методиці навчання розумово відсталих дітей музично-ритмічним рухам застосовуються такі методи: наочно-слуховий (виразне виконання музики педагогом), наочно-зоровий, руховий (показ ігор, танців, окремих їх еле­ментів), словесний (образна розповідь керівника про нову гру, танець, по­яснення в ході виконання рухів, нагадування про їхні прийоми і т. ін.), впра­ви (багаторазове повторення, варіювання знайомого матеріалу), послідовне розучування репертуару з урахуванням складності музичних творів, вікових та індивідуальних можливостей кожної дитини.

На музично-ритмічних заняттях необхідно здійснювати диференційова­ний підхід, регулюючи фізичне і рухове навантаження кожної дитини з ура­хуванням порад лікаря. За індивідуального підходу слід враховувати артику­ляційний апарат розумово відсталої дитини і тримати зв’язок з логопедом.

Позитивні наслідки дають методичні прийоми, звернені одразу до всієї групи. І в цьому одна із особливостей музично-ритмічних занять. Разом з тим не менш важливим є індивідуальний підхід, спрямований на активізацію кожної дитини зокрема. До методичних прийомів можна віднести такі:

1. Індивідуальна перевірка рівня засвоєння навичок, розвиток здібностей шляхом епізодичних обстежень, а також спостережень за поведінкою дитини, її успіхами.

Використання в процесі занять прийомів, звернених до кожної ди ти­ни: створення обстановки, яка викликала б у невпевнених дітей бажання діяти і обмежувала б надмірно самовпевнених; індивідуальні зауваження деяким дітямпоруч із загальною вказівкою всьому колективові

2. .Включення в разі потреби дуже коротких за часом індивідуальних занять.

Основна умова успішного проведення музично-ритмічних занять з розу­мово відсталими дітьми є виховання у них свідомого ставлення і любові до занять. Дітей з самого початку слід привчати до встановленого порядку, охайності. У них неодмінно має бути спеціальна форма: білі майки та білі шкарпетки; у дівчаток — коротенькі білі спіднички, у хлопчиків — темні короткі шортики. Приступаючи до занять, слід насамперед звернути увагу на зовнішній вигляд дітей. Адже костюм допомагає дітям емоційно на­стромись, дисциплінує. Сам вихователь повинен бути для дітей зразком у поведінці, мові, манерах. А ввічливий, охайний, добре підготовлений до за­нять музичний керівник завжди буде мати авторитет у своїх вихованців.

ПЕРШИЙ РІК НАВЧАННЯ МУЗИКА