1.1 Судовий вирок та його виконання

Судовий Вирок -- акт правосудця, який містить висновок про винність або невинність обвинуваченого (підсудного) та розв'язує справу по суті. Через вирок суд вирішує завдання правильного застосування закону, з тим щоб кожний, хто вчи­нив злочин, був притягнутий до відповідальності та жоден не­винний не був покараний.

Згідно з Конституцією України ніхто не може бути визна­ний винним у вчиненні злочину інакше як за обвинувальним вироком суду (ст. 62); правосуддя здійснюється виключно су­дом; судові рішення виносяться іменем України (ст. 124).

Згідно із вимогою ст. 322 КПК України вирок виноситься в окремому приміщенні - нарадчій кімнаті. Під час наради та постановления вироку в нарадчій кімнаті можуть бути тільки судці, які входять до складу суду у даній справі. Присутність тут секретаря судового засідання або будь-яких інших осіб не допускається.

З настанням нічного часу суд має право перервати нараду для відпочинку. Судді не мають права розголошувати мірку­вання один одного, які висловлювалися у нарадчій кімнаті.

Відповідно до Закону України «Про статус суддів» судці здійснюють правосуддя незалежно від законодавчої та вико­навчої влади (ст. 1); судці у здійсненні правосуддя незалежні, підпорядковуються тільки закону та нікому не підзвітні (ст. 3); забороняється будь-яке втручання у здійснення правосуддя (ст. 11); суддя не зобов'язаний давати будь-які пояснення по суті розглянутих ним справ або справ, що розглядаються (ст. 12); судді недоторканні (ст. 13). Недоторканність суддів поши­рюється на їх житло, службове приміщення, транспорт, засоби зв'язку, кореспонденцію, майно, яке їм належить, та докумен­ти. Судді не можуть бути притягнуті до кримінальної відпові­дальності та взяті під варту без згоди Верховної Ради України. Проникнення в помешкання або службове приміщення судді, в його особистий або службовий транспорт, проведення там огляду, обшуку або виїмки, прослуховування його телефон­них розмов, особистий обшук судді, виїмка його кореспон­денції, речей та документів можуть проводитися тільки з санкції Генерального прокурора України за наявності пору­шеної кримінальної справи.

Вплив на суддю у будь-якій формі з метою перешкоджан­ня встановленню істини або домагання винесення незаконно­го вироку тягне за собою кримінальну відповідальність за ст. 176^і КК України.

Погроза щодо судді, образа його у зв'язку із здійсненням ним правосуддя караються у відповідності із ст. 176², 176³ Кримінального кодексу України.

Разом з тим, винесення суддями з корисливих мотивів або іншої особистої заінтересованості завідомо неправосудного вироку карається позбавленням волі на строк до восьми років (ст. 176 КК України).

Виносячи вирок у нарадчій кімнаті, суд обґрунтовує його тільки на тих доказах, які були розглянуті у судовому засі­данні.

Кожний вирок має бути законним і обгрунтованим.

Під обгрунтованістю вироку розуміють відповідність висновків, які викладені у вироці, фактичним обставинам справи, фактам, які мали місце в дійсності та встановлені су­купністю доказів у справі.

Головуючий ставить усі ці питання на розв'язання суду. При цьому кожне питання він повинен ставити у такій формі, щоб на нього можна було дати тільки позитивну або негатив­ну відповідь.

Під час розв'язання кожного окремого питання ніхто з суддів не має права утримуватися від голосування. Головую­чий голосує останнім. Усі питання вирішуються простою більшістю голосів.

Суддя, який залишився у меншості, має право викласти письмово свою окрему думку. Окрема думка при проголо­шенні вироку не об'являється, але приєднується до справи. Після набрання вироком законної сили окрема думка разом із справою направляється голові вищого суду для вирішення пи­тання про необхідність перегляду справи у порядку нагляду.

У вступній частині вироку вказується, що він поста­новляється ім'ям України (держави), зазначаються наймену­вання суду, який виніс вирок, місце та час його постановлен­ия, склад суду, секретар суду, учасники судового розгляду, повні дані про підсудного, кримінальний закон, за яким він був відданий до суду.

Обвинувальний вирок може бути кількох видів:

• з призначенням покарання;

• без призначення покарання;

• із звільненням від покарання;

• з умовним застосуванням покарання.

Цими обставинами визначаються особливості описово-мотивувальної та резолютивної частин вироку.

Мотивувальна (описово-мотивувальна) частина об­винувального вироку повинна містити формулювання обви­нувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків злочину, форми вини та мотивів злочину. В цій частині вироку наводяться обставини, які визначають ступінь винності, та докази, на яких грун­тується висновок суду щодо кожного підсудного, із зазначен--ням мотивів, за якими суд відкидає інші докази; обставини, пом'якшуючі або обтяжуючі відповідальність; мотиви зміни обвинувачення; у разі визнання частини обвинувачення без­підставною - підстави для цього.

Суд зобов'язаний мотивувати призначення покарання у вигляді позбавлення волі, якщо санкція кримінального закону передбачає й інші покарання, не пов'язані з позбавленням волі; застосування умовного засудження до позбавлення волі з обов'язковим залученням засудженого до праці; призначення покарання нижче найнижчої межі, передбаченої кримінальним законом за даний злочин; перехід до іншого, більш м'яко­го покарання; призначення покарання у вигляді направлення до виховно-трудового профілакторію; розв'язання питань, по­в'язаних з відстрочкою виконання вироку у відповідності із ст. 46^і Кримінального кодексу України; звільнення підсудного від покарання.

Якщо суд визнає підсудного особливо небезпечним реци­дивістом, у мотивувальній частині вироку вказують підстави такого рішення.

За наявності клопотань громадських організацій або тру­дових колективів про умовне засудження та про передачу їм підсудного для перевиховання та виправлення суд у мотиву­вальній частині вироку вказує мотиви задоволення або відхи­лення цих клопотань, а за відсутності таких клопотань - моти­ви покладення на певний трудовий колектив або особу, з їх згоди, обов'язку по нагляду за умовно засудженим та по про­веденню з ним виховної роботи (ч. 6 ст. 334 КПК України).

Якщо суд у відповідності із ст. 14 Кримінального кодексу України визнає необхідним вжити щодо підсудного примусо­ве лікування або встановити над ним піклування, в мотиву­вальній частині вироку вказуються мотиви такого рішення.

Якщо підсудний обвинувачується у вчиненні кількох зло­чинів, передбачених різними статтями кримінального закону, але обвинувачення у вчиненні деяких з них не підтвердилося, в резолютивній частині вироку вказується про визнання підсуд­ного винним за одними статтями та про виправдання за інши­ми.

В резолютивній частині вироку мають бути зазначені вид та розмір як основного, так і додаткового покарання, призна­ченого засудженому за кожний злочин, визнаний доведеним, основна та додаткова міри покарання, що підлягають відбу­ванню засудженим за сукупністю злочинів.

Міра покарання повинна бути визначена таким чином, щоб при виконанні вироку не виникало ніяких сумнівів щодо виду та розміру покарання, призначеного судом.

Резолютивна частина вироку повинна грунтуватися на описовій його частині та випливати із неї. Неприпустимі про­тиріччя між описовою та резолютивною частинами вироку.

Якщо підсудного визнано особливо небезпечним рециди­вістом, про це теж вказується в резолютивній частині вироку.

Щодо засуджених до позбавлення волі зазначається вид виправно-трудової або виховно-трудової колонії, в якій засуд­жений повинен відбувати покарання.

У випадках, передбачених ст. 14 КК України, в резолю­тивній частині вироку вказується рішення суду застосувати до підсудного примусове лікування або встановити над ним піклування.

Якщо підсудний визнається винним, але звільняється від відбування покарання, суд вказує про це в резолютивній час­тині вироку.

Якщо призначається покарання нижче найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин, в резолютивній час­тині вироку робиться посилання на ст. 44 Кримінального ко­дексу України та вказується вибрана судом міра покарання.

У резолютивній частині обвинувального вироку можуть також викладатися рішення з питань влаштування непов­нолітніх дітей засудженого, які залишилися без нагляду, забез­печення збереження майна засудженого тощо.

Якщо суд визнає можливим застосувати відстрочку вико­нання вироку, в резолютивній частині вироку визначаються тривалість відстрочки, обов'язки, покладені на засудженого, а також трудовий колектив або особа, на яких, з їх згоди, суд покладає обов'язок по нагляду за засудженим та проведенню з ним виховної роботи.

Призначаючи покарання у вигляді громадської догани, суд, якщо визнає необхідним поінформувати про це гро­мадськість, у резолютивній частині вироку вказує спосіб дове­дення вироку до її відома.

Якщо суд визнає за можливе застосувати умовне засуд­ження з передачею засудженого для перевиховання та виправ­лення громадській організації чи трудовому колективу, суд в резолютивній частині вироку вказує, якій саме громадській організації або трудовому колективу передається засуджений на перевиховання та виправлення або на який трудовий ко­лектив або особу, з їх згоди, покладається обов'язок по нагля­ду за умовно засудженим та проведенню з ним виховної робо­ти (ст. 335 КПК України).

взагалі не вирішеними, крім одного - правильного застосу­вання закону щодо одного з тих, хто, на думку слідства, при­четний до вчинення злочину. Сам злочин залишився не розк­ритим, а істина не встановленою. В такій ситуації суду було б доцільним виділяти щодо самої події злочину кримінальну справу в окреме провадження та направляти її на додаткове розслідування.

Зауважимо, що КПК Росії (ст. 309) щодо такої ситуації взагалі вимагає, щоб суд направляв усю справу прокурору для вжиття заходів до встановлення особи, яка підлягає притяг­ненню як обвинуваченого.

На нашу думку, у разі постановления виправдувального вироку мало б сенс вручати зацікавленим особам копію виро­ку та роз'яснювати їм право на відшкодування шкоди, заподі­яної незаконним притягненням до відповідальності. При цьо­му суд повинен винести постанову про розв'язання даного пи­тання.

Виправдувальний вирок має таку ж структуру, як і обви­нувальний.

Вступна частина виправдувального вироку аналогічна відповідній частині обвинувального вироку.

Мотивувальна частина виправдувального вироку містить формулювання обвинувачення, пред'явленого підсуд­ному та визнаного судом не доведеним, а також підстави для виправдання підсудного із зазначенням мотивів, за якими суд відкидає докази обвинувачення.

Не допускається включення до вироку формулювань, які ставлять під сумнів невинність виправданого.

У мотивувальній частині вироку викладаються підстави для задоволення або відхилення цивільного позову, а також підстави для відшкодування матеріальної шкоди (ст. 334 КПК України).

В резолютивній частині виправдувального вироку називаються прізвище, ім'я та по батькові виправданого; заз­начається, що підсудний у пред'явленому обвинуваченні виз­наний невинним і по суду виправданим; вказується про відміну запобіжного заходу, про відміну заходів до забезпе­чення цивільного позову та можливої конфіскації майна, про речові докази, судові витрати та про порядок і строки оскар­ження вироку (ст. 335 КПК України).

Головуючий роз'яснює підсудному, його законному пред­ставникові, а також потерпілому, цивільному позивачу, ци­вільному відповідачу та їх представникам зміст вироку, стро­ки та порядок його оскарження.

Підсудному, засудженому до смертної кари, головуючий роз'яснює його право клопотати про помилування.

Якщо підсудний не володіє мовою, якою постановлено вирок, то після його проголошення перекладач зачитує вирок підсудному його рідною мовою або іншою мовою, якою він володіє.

Реалізуючи ідеї гуманізму та принцип презумпції добропо­рядності громадянина, ст. 342 КПК України вводить особливий порядок звернення до виконання виправдувального вироку або вироку, не пов'язаного з позбавленням волі: при виправданні підсудного або звільненні його від відбування покарання або при засудженні його до покарання, яке не пов'язане з позбавлен­ням волі, суд, якщо підсудний перебуває під вартою, негайно звільняє його з-під варти в залі судового засідання.

При постановленні обвинувального вироку та призна­ченні покарання, пов'язаного з позбавленням волі, суд обго­ворює питання про запобіжний захід. Він має право вибрати будь-який запобіжний захід, у тому числі й узяти засудженого під варту безпосередньо в залі суду, якщо до того є законні підстави.

З метою забезпечення права на захист та можливості ос­каржити винесений вирок засудженому в триденний строк після проголошення вироку вручається копія вироку, а якщо засуджений не володіє мовою судочинства, то ще й письмовий переклад вироку його рідною мовою.

Якщо стосовно слідства закон, піклуючись про з'ясування істини, встановлює заходи щодо захисту таємниці слідства та визначає можливість побачення з арештованим тільки з доз­волу слідчого, то після проголошення вироку суд, у відповід­ності з вимогою ст. 345 КПК України, зобов'язаний дати дозвіл близьким родичам засудженого за їх проханням на по­бачення з засудженим, який перебуває під вартою.

Вирок може бути оскаржений протягом семи діб з момен­ту проголошення, а засудженим, який перебуває під вартою, -протягом такого ж строку з моменту вручення копії вироку.

У відповідності з ч. 1 ст. 401 КПК України вирок набирає законної сили після закінчення строку на оскарження, якщо його не було у цей строк оскаржено, а в разі оскарження - з дня закінчення розгляду справи касаційною інстанцією.

Вирок Верховного Суду набирає законної сили з моменту його проголошення. Таким самим чином набирає законної сили і виправдувальний вирок суду будь-якої інстанції, а та­кож вирок, який звільняє підсудного від покарання.

Виконання вироку - це діяльність суду та інших держав­них органів і посадових осіб по реалізації рішень суду, які ви­ражені у вироці, що набрав законної сили.