51. Радянізація західних областей України. Боротьба оун(Організа́ція украї́нських націоналістів) – упа(Українська повстанська армія). Операція «Вісла».

В умовах, коли Наддніпрянщина переживала трагедію голоду 1946—1947 рр. і труднощі відбудови, в Західній Україні розгорнулася насильницька і всеохоплююча радянізація всіх сторін соціально-економічного і культурного життя краю. До здійснення радянізації Західної України активно залучалися працівники партійно-комсомольського, державного апарату, службовці правоохоронних органів, державної безпеки, культури й освіти з інших регіонів Радянського Союзу, переважно зі Східної України, їх направляли на заводи, фабрики, у радянські установи, партійні, комсомольські органи, МТС, школи, вузи, технікуми тощо. Лише в сільські школи західноукраїнських областей у 1944-1950 рр. було направлено майже 44 тис. учителів, у Західну Україну прибуло 20 тис. кваліфікованих робітників, чимало інженерно-технічних працівників, спеціалістів сільського господарства. Утворювалась мережа партійних і комсомольських організацій, формувалися професійні спілки. У 1950 р. у Західній Україні налічувалося 88 тис. комуністів проти 31 тис. у 1946 р. У грудні 1945 р. ЦК КП(б)У створив спеціальний відділ по західних областях. Згодом подібні підрозділи було організовано в галузевих міністерствах, інших управлінських республіканських структурах. Питаннями щодо західних областей відав один із заступників голови уряду, а в міністерствах — один із заступників міністра.

За короткий час було створено радянський, партійний, господарський і карально-репресивний апарат, який контролював усі сфери життя західних українців. Представників місцевого населення в цьому апараті було мало.

У 1946 р. з 16129 номенклатурних посад у західних областях України місцеві жителі обіймали лише 2097, тобто 13%. Більшовицький центр їм не довіряв і керував краєм за допомогою вимуштруваних на сході, але чужих місцевому населенню кадрів. По суті це була колоніальна адміністрація.

Радянізація на західноукраїнських землях у 1944—1950-х pp.

Складові радянізації

Особливості

• Націоналізація приватної власності • Колективізація  • Індустріалізація  • Ліквідація УГКЦ  • Культурна революція  • Боротьба з ОУН-УПА  • Репресії і депортація незгодних з існуючим режимом

• Одночасність процесів відбудови, індустріалізації, колективізації і культурної революції та їх форсовані темпи  • Слабкість економічного потенціалу регіону (лише 4 % населення було зайнято в промисловості)  • Майже повна відсутність місцевих спеціалістів інженерно-управлінської ланки  • Неоднозначне сприйняття населенням соціальних перетворень, пасивний і активний (збройний) опір радянізації  • Розвиток регіону був визначений як пріоритетний. Установлювалися спеціальні посади заступника голови уряду УРСР, заступників міністрів. У ЦК КПУ було створено спеціальний відділ у справах західних областей

Колективізація, яка проводилася у сільському господарстві західних областей} України в роки четвертої п'ятирічки за допомогою різних соціальних засобів — примусу, погрожування, залякування, шантажу, провокації, вивезення в Сибір і навіть вбивства, — здебільшого належного ефекту не давала.

На початку четвертої п'ятирічки (за даними фінансових і заготівельних органів) у семи західних областях (без Закарпатської) налічувалося 65 тис. так званих куркульських господарств. Вони становили 4,8% загальної кількості господарств і володіли 13,7% земельних угідь. Близько 3 тис. так званих куркульських дворів було на Закарпатті. Звичайно, це були міцні селянські господарства, які мали у своєму розпорядженні землю, пасовища, худобу, тяглову силу, сільськогосподарський реманент. Державні органи насамперед прагнули шляхом політичних та економічних обмежень зменшити розміри землеволодіння саме цих селянських господарств, їм були збільшені на 50% норми поставок сільськогосподарської продукції, на 1—3 місяці скорочені нормативні строки здачі, введено також підвищене оподаткування доходів господарств залежно від їх розмірів, для цієї категорії господарств скасовувалися всі пільги. Тисячі мирних жителів Західної України, переважно досвідчені і вмілі господарі, були виселені у Сибір, кинуті до сумнозвісного ГУЛАГу.

Наслідком цих заходів стала примусова колективізація. До середини 1950 р. вже налічувалося близько 7,2 тис. колгоспів, у які входили майже 93%, а до середини 1951 р. — понад 95% селянських господарств. Колективізація здійснювалася під суворим політичним контролем з боку партійних організацій і супроводжувалась збройною боротьбою з УПА. На початку 50-х років колективізацію у західних областях України було завершено.

Після закінчення радянсько-німецької війни діяльність УПА при сильній підтримці населення була спрямована на те, щоб перешкодити встановленню тоталітарного режиму в краї. Загони УПА контролювали значні території Західної України, зберігаючи високу боєздатність. "В УПА міцна дисципліна, добре поставлена виховна робота, добре налагоджене харчування і обмундирування, — писав у звіті командир 48-ї дивізії генерал Князєв. — Частинам дивізії довелось мати справу з добре організованими і озброєними куренями, сотнями, четами".

Проте сталінське керівництво на той час вже мало змогу організувати широкі винищувальні акції проти УПА: у Західній Україні було зосереджено величезну кількість регулярної армії, утворені Львівський і Прикарпатський військові округи. У всіх районних центрах були розміщені військові частини, із військ МВС і НКВС створювалися сильні гарнізони, з місцевих жителів формувалися винищувальні батальйони (так звані яструбки), до яких включалися навіть недавні вояки УПА. Всюди була запроваджена комендантська година, проведений перепис населення. Головним методом боротьби з УПА і підпіллям ОУН були жорстокі репресії.

Протягом 1945 р. загони УПА втратили 9 тис. вбитими і близько 24 тис. полоненими. Незважаючи на втрати у живій силі, вивіз до Сибіру членів сімей українських патріотів, спротив УПА радянській владі не спадав. Тільки 1945 р. на Львівщині повстанці провели понад 3 тис. збройних акцій, внаслідок яких було вбито близько 5 тис. енкаведистів, бійців винищувальних батальйонів, партійних, комсомольських і радянських функціонерів. Загалом у ході збройних акцій УПА і підпілля ОУН, що були спрямовані передусім на репресивний апарат радянської влади — проти військ НКВС, загинуло близько ЗО тис. громадян і до 20 тис. військовослужбовців, міліціонерів, прикордонників.

Протягом 1944—1945 рр. уряд УРСР декілька разів звертався до повстанців з вимогою скласти зброю, обіцяючи повну безпеку й амністію. Зазнаючи значних втрат, УПА спробувало пристосуватися до наростаючого наступу радянських військ. Великі з'єднання були поділені на малі рухливіші загони.

Наприкінці 1946 р. командуючий УПА генерал Р.Шухевич отримав від Української Головної Визвольної Ради (утворена влітку 1944 р. і була політичним центром національно-визвольних змагань) директиву про докорінну реорганізацію повстанчої армії. У зв'язку з тим що надії на американо-радянську війну не виправдалися, частина армії демобілізувалася, частина була відправлена на Захід, а для роботи в підпіллі залишилися найбільш стійкі і морально витривалі. "Починаючи з 1946 року, — писав один із ідеологів ОУН-УПА П.Полтава, — український визвольний рух в СРСР почав переходити від форм широкої повстанської боротьби до форм боротьби глибоко підпільної..." Однак значні втрати серед підпілля ОУН позначилися на її роботі.

У 1948 р. командування знову провело реорганізацію УПА, створивши самостійні відділи чисельністю по 10—15 бійців. Збройні акції не припинялися, але кількість їх зменшувалася. Якщо 1947 р. їх було 2068, в результаті яких було знищено 4404 чол., то 1948 р. — 1387, в ході яких знищено 910 і втрачено 347 осіб.

На кінець 40-х років загони УПА і підпілля ОУН зосередили свої сили на пропагандистській роботі та саботажі. Умови діяльності УПА-ОУН ставали неймовірно складними. Велика кількість бійців і старшин загинули в ті роки. 5 березня 1950 р. у с. Білогорща під Львовом у сутичці з енкавидистами загинув командуючий УПА Роман Шухевич (генерал Тарас Чупринка). Його замінив полковник Василь Кук (Коваль). Але боротьба пішла вже на спад.

У червні 1950 р. конференція ОУН прийняла рішення, відповідно з яким була здійснена децентралізація УПА і керівництва рухом опору. Окремі збройні відділи підпілля у краї діяли ще до середини 50-х років. Повстанці, які перебралися на Захід, заснували на еміграції закордонні частини ОУН.

Методи боротьби:

Військові операції. Проведення масових мобілізацій до лав Радянської армії, що підривало соціальну базу повстанського руху

Облави і арешти тих, хто підозрювався у співробітництві з повстанцями

Арешт і депортація у східні райони СРСР підозрілих у зв'язках з повстанцями, членів їхніх сімей і близьких. Акції тривали до 1949 р. Загалом було депортовано понад 200 тис. осіб

Агітація, пропаганда, ідеологічний тиск на мирне населення

Дія перевдягнутих у повстанців загонів НКВС, які влаштовували терор над місцевим населенням

Створення загонів самооборони

Здійснення політики радянізації

Амністія учасникам повстанського руху (першу було оголошено у травні 1945 р. Амністовано 41 тис. повстанців, дезертирів і тих, хто ховався від призову до Радянської армії. Із них 17 тис. осіб було заарештовано. До 1949 р. було об'явлено ще чотири амністії, але вони вже не мали такого успіху)

У боротьбі з УПА загинуло 30 тис. цивільних (партійні, державні функціонери, голови колгоспів, керівники підприємств, учителі, лікарі тощо), понад 25 тис. військових, міліціонерів, прикордонників

Операція „Вісла”.

Військова діяльність ОУН-УПА поширювалась і на польську територію - Холмщину, Лемківщину, де повстанці захищали українське населення від терору польської комуністичної адміністрації. Проти них воювали польські дивізії. 12 березня 1947 р. в бою з загоном УПА загинув заступник міністра оборони Польщі Кароль Сверчевський, але повстанці були розбиті і припинили опір. 29 березня 1947 р. польський уряд прийняв антигуманне рішення провести операцію "Вісла" - насильно депортувати українське населення з рідних земель на північ і захід Польщі з обов'язковим розпорошенням серед польського населення. Кривава операція "Вісла" тривала з квітня до серпня 1947 р. і охопила понад 140 тис. чол. Значна частина депортованих загинула під час переселення, а в тюрмах і концтаборі Явожно, Таким чином, поляки нарешті розв'язали "українську проблему", що стояла протягом століть.