70. Свідомість, як вища форма відображення дійсності. Рівні відображення

Свідомість – одне з головних понять філософії, психології, соціології, яке означає найвищий рівень відображення об”єктивної дійсності, що притаманне лише людині як соціальній істоті. Це продукт суспільно-історичного розвитку, функціональна властивість мозку, регулятор свідомої діяльності, поведінки людини. Вона не тільки відображає, а й творить світ на основі практичної діяльності. Свідомість як відображення відтворює насамперед форми людської діяльності і через них форми природного буття. Специфіка свідомості як відношення полягає в її націленості на буття, на пізнання, освоєння того, що лежить поза свідомістю, на розкриття його сутності. Водночас об`єктом розгляду свідомості може бути вона сама й її носії, тобто свідомість пов`язана з самосвідомістю (самопізнання, самооцінка, самокерування).

Основними елементами свідомості, які перебувають в діалектичному взаємозв`язку, це: усвідомлення явищ, знання, самосвідомість, емоції, воля. Пізнання речей має різний рівень, глибину проникнення в об`єкт і ступінь явності розуміння. Звідси повсякденне, наукове, філософське, естетичне і релігійне усвідомлення світу, а також чуттєвий і раціональний рівні свідомості.

Функції свідомості: 1) пізнавальна – дає можливість здобути знання про навколишню об”єктивну і суб”єктивну дійсність. Вона є визначальною для всіх інших. 2) акумулятивна – сприяє збереженню знань попередніх поколінь, використанню їх для безпосередньої практичної дійсності та прогнозування майбутнього. 3) функція цілеспрямованості – формує мету і цілі в процесі відображення. 4) творча – дає можливість знайти оптимальний та адекватний шлях використання методів і засобів, що сприятимуть найшвидшому досяганню мети, цілей і конкретних завдань. 5) комунікативна – визначає взаємодію між людьми, істинне спілкування між ними. 6) регулятивна – дає змогу свідомо використати знання для практичної діяльності згідно з запланованою метою з можливістю корекції на рівні особи або суспільства загалом.

Рівні відображення: 1) рівень неживої природи (фізико-хімічне відображення)-відображення проходить за законами фізики, хімії, механіки. Взаємодія між матеріальними об”єктами в неживій природі спричинює зміни фізичних властивостей, появу певних хімічних якостей. Наслідки зберігаються певний час. 2) рівень живої природи (біологічне)-відображення виявляється у формах подразливості, чутливості, а згодом і психіки. Таке відображення дає змогу живим організмам пасивно адаптуватися до навколишнього середовища. 3) найвищий рівень живої природи – з”являється психічне відображення, формується нервова система. Формою відображення стає відчуття. Виникає цнс, умовні рефлекси тощо. Найскладніший і найвищий рівень відображення у формі свідомості належить людині.

71. Вихідні принципи гносеології

Гносеологія – це філософська дисципліна, що вивчає пізнання, його можливості, роль у людській практиці, рушійні сили, визначальні риси та критерії істини. В основі сучасної гносеології лежать кілька принципів.

1.Принцип об’єктивності – визнання об’єктивного існування дійсності, як об’єкта пізнання, її незалежності від свідомості та волі суб’єкта пізнання.

2.Принцип пізнавальності – пізнання можливе, людські знання здатні давати адекватне відображення дійсності, пізнання людини немає меж, хоч на кожному історичному етапі пізнання воно обмежене рівнем розвитку людської практики.

3.Принцип активності – процес пізнавання є творчим актом відображення навколишнього світу у свідомості людини.

4.Принцип діалектики – визнання необхідності застосування до процесу пізнання основних принципів, законів, категорій діалектики.

5.Принцип практики – практика як діяльність людини з перетворення довколишнього світу та самої сеье є головною рушійною силою, метою пізнання.

6.Принцип історизму – вимагає розглядати усі предмети та явища в їхньому історичному виникненні і становленні.

7.Принцип конкретності істини – абстрактної істини не може бути – вона завжди конкретна, кожне положення наукового пізнання слід розглядати в конкретних умовах місця та часу.