Конфуціанство
Конфуціанство - одна з національних релігій, виникла у феодальному Китаї на основі філосовско-етичного вчення Конфуція (в латинській транскрипції - Кун-цзи) шляхом сакралізації його вчення, що включає шанування і культ його творця, отримала там широке розповсюдження і до цих пір є в Китаї основною релігією. З самого свого народження конфуціанство відрізнялося усвідомленої соціально-етичної спрямованістю і прагненням до злиття з діяльністю державного апарату, чомувідповідалотеоретичне тлумачення і державної, і божественної («небесної») влади в сімейно-родинних категоріях: «держава - одна сім'я», імператор - «Син Неба» і водночас «батько народу".Державаототожнювалося зсуспільством, соціальні зв'язки - з міжособистісними, основа яких вбачалася в родовій та сімейній структурі. Патріархальні, ієрархічні відносини були покладені в основу всього конфуціанськогосвітогляду, а обов'язки людини виводилися з відносин між батьком і сином, старшим і молодшим. Тому принцип «синівської шанобливості» («сяо») було зведено в ранг загальної основи всіх чеснот. Основний зміст вчення Конфуція - це вчення про правила поведінки і його нормах. Це вчення про хороше управліннідержавою, про сумлінного відправленні державної служби, так само як про правильному порядку в сімейному побуті. При цьому воно цілком орієнтується на збереження і закріплення традиційних, що склалися у Китаї зі стародавності сімейно-родових обрядів та культу предків. Конфуцій не вчив нічому новому; вінсам наполегливо повторював, що не викладає ніякого нового вчення, а вимагає лишесуворогодотримання давніх законів і установлень. Найважливішим із них було збереження культу предків, який поряд з обожнюванням імператора і його влади став основним змістом конфуціанського релігійного культу.