Некласичні школи
Неортодоксальні, некласичні (настіка) філософські школи. До них належать буддизм, джайнізм і чарвака-локаята. Буддизм -- світова релігія, морально-етичне вчення зі значними філософськими, вкрапленнями. Як і біль-шість шкіл індійської філософії, вважає, що життя -- це страждання. «Чотири благородні істини» Будди проголошують: існує страждання, є причина страждання, можна припинити страждання, є шлях, який веде до цього. Причиною страждань є бажання людей. А спосіб регулювання їх є восьмиступінчастий шлях морального вдосконалення людини: правильне розуміння, правильне прагнення, правильна думка, правильна мова, правильна дія, правильний спосіб життя, правильні зусилля, правильна зосередженість. Цей шлях є нічим іншим, як засобом опанування бажаннями. На цьому шляху досягається нірвана -- стан незворушності й спокою, який перериває сансару -- безкінечність народжень. Чарвака-локаята не вірить у життя після смерті, заперечує існування Бога. Сенс людського існування – щастя.
Давній китай
На відміну від індійської філософії, китайська філософія набагато відрізнялася від неї системою філософських побудов. Її становлення дослідники датують VIII-VI століттям до нашої ери. Найдорогоціннішим джерелом для філософіїСтародавнього Китаювиступає «Книга змін». У її філософській побудові, людина, натуральний світ, Всесвіт є гармонійно поєднаними і складають єдине ціле, у якому все є взаємопов’язаним і взаємообумовленим, проте пронизане змінами. Сам процес змін є описаний за допомогою чіткою графіки та ієрогліфів.
Книга мала і науковий інтерес зі сторони. Вона породила собою багато наукових досліджень як на Заході так і на Сході, тільки тлумачення її положень так ніхто і не отримав. На думку спеціалістів, що вивчають Ін Цзи (Книгу змін), основною її концепцією є змінність та незмінність у безпосередньому їхньому зв’язку. Китайський поет Су Ші висловився про цю книгу наступним чином: чи існує відмінність між водами і місяцем, бо обидва прагнуть, але нікуди не зникають; місяць насправді змінюється: спочатку повний, у збитку, але не може ні загинути, чи перейти якусь міру. Бо змінність ми бачимо, проте цілий світ не може тривати у миттєвостях, коли помічаємо незмінність, тоді не має кінця ні світу, ні нам. Чого тоді людині заздрити?
Ще один цікавий факт ми можемо прослідкувати у китайській філософії – це існування двох типів мудреців.
Перший мудрець – конфуціанський, другий – даоський, за обома стоять дві концепції людини. У Конфуціяпостає політична людина, а от уЛао – Цзи– природня. Обидві концепції прямували до «золотої середини», тобто тим самим гармонізуючись у Піднебесній, в тім не зрозуміло чи вони її досягли.
У даоському трактаті «Дао де цзин», авторство якого приписують Лао – цзи, викладено даоські ідеї. Згідно них, принцип Дао (Шляху) полягає у пізнанні давнього начала, при цьому від людини вимагається скромність, простота, міра повинна бути у бажаннях і звільнення її від страстей. Давні які стали зразком, обмежуються лише тим, що існують на землі і не створюють чогось нового. Прагнули власне до того у своєму житті, щоб зробити довговічний рух спокійним. Тому даоські філософи вважають, що для руху головними речами є спокій та стійкість.
Даосизм, конфуціанство й буддизм — це три головні релігії Китаю і Далекого Сходу. Однак, на відміну від буддизму, даосизм і конфуціанство не стали світовими релігіями. Вони залишились переважно в Китаї і там, де китайська культура справила вплив. Хоча немає офіційних даних щодо актуального числа послідовників даосизму й конфуціанства в Китаї, протягом минулих 2000 років вони панували над релігійним життям майже четвертої частини населення землі.
дао
Спочатку даосизм скидався більше на філософію, ніж на релігію. Його засновник Лао-цзи, змучений тогочасним безладдям і замішанням, шукав заспокоєння через втечу від суспільства й злиття з природою. Про цього чоловіка відомо небагато. Припускають, що він жив у VI сторіччі до н. е., хоча й це точно не відомо. Його називали просто Лао-цзи, що означає «старий філософ» або «старе немовля», оскільки, за легендою, він так довго перебував в утробі матері, що народився вже із сивим волоссям.
Щоб зрозуміти, чому даосизм і конфуціанство справили такий глибокий і тривкий вплив на китайців, японців, корейців та інші сусідні народи, необхідно сягнути по деяку інформацію про основне китайське поняття— дао. Саме слово означає «шлях, дорога або стежка», а в ширшому розумінні — «метод, принцип або вчення». Для китайців гармонія і порядок у всесвіті є виявами дао — чогось на зразок божественної волі або закону, що існує у всесвіті й керує ним. Іншими словами, китайці не вірять у Бога-Творця, який керує всесвітом, а вважають, що першопричиною всього є провидіння, воля неба або просто саме небо.
Ще досить цікавою річчю є розглядання даоськими мудрецями світу як посіву, де глибоко в надрах небуття виникає Духовне Насіниня. Воно повинно прорости в людині, щоб потім принести врожай і вже після цього повернути Небу і світоустрою примножену духовність. Даоси намагалися посіяти у собі духовне у тілі. Їхні пошуки сприяли крім духовного вдосконалення ще й розвитку алхімії, а потім вже й медицини, сексології, геронтології і бойових мистецтв, тобто того, що привертає на сьогодні нашу увагу.