3. Економічні причини розквіту та занепаду країн античного світу

В античній літературі економічна думка старого світу виражена в найрозвиненішому вигляді. Джерелами, які дають уявлення про економічну думку античності є законодавство держав, публічні виступи і твори філософів, політиків, поетів та інш.

Висловлення античних авторів хоча й не являють собою цілісної системи поглядів, але є спробою теоретичне осмислення та узагальнення хронологічних для цієї добу економічних процесів та явищ.

Основні ідеї, що містяться у творах грецьких мислителів – Ксенофонта, Платона, Арістотеля увійшли до скарбниці економічної спадщини людства.

Греція.У першій половині І тисячоліття до н. е. колись могутні Вавилонське царство та Єгипет внаслідок внутрішніх та зовнішніх обставин занепадають. У світовій історії розпочинається новий період, відомий під умовною назвою античний (давній). В авангард світового прогресу стає Стародавня Греція, яка була розташована на межі трьох кон­тинентів - - Європи, Азії та Африки, що сприяло взаємодії різних культур. Через Середземне та Чорне моря проходили важливі торговельні шляхи. Греція, маючи зручні бухти, прекрасні кліматичні умови, значні природні багатства, вбирає матеріальні, духовні, інтелектуальні здобутки різних культур і цивілізацій.

Грецькі поліси становили окремі держави, центром кожної з яких було місто, оточене муром, йому належали довколишні долини чи острови. Формування грецьких міст-полісів розпочалося у VIII — VI ст. до н.е. Згодом такі міста як Афіни, Мілет, Корінф, Халіке та інші, перетворилися у важливі реміс­ничо-торговельні центри, стали осередками політичного, куль­турного життя Греції. Значне місце в господарстві країни зай­мали ремесла, виплавлення металів зокрема. У рудниках, що іноді мали глибину до 100 м, добували руду, з якої виплавля­ли мідь, залізо, виготовляли бронзу. Із цих металів, а також із золота, срібла, виробляли зброю, колісниці, ювелірні вироби. Роз­роблялися поклади мармуру, глини. Добротним і красивим був посуд, дахівка, інші керамічні вироби, які славилися на весь тогочасний світ. Грецькі тканини, одяг мали попит далеко за межами країни. Військова могутність Афін призвела до роз­витку кораблебудування, яке було під контролем держави. Повільніше розвивалося сільське господарство. Це було зумовлено рядом вказаних вище факторів, а також тривалим пануванням двопілля. Орна земля, угіддя, інші природні ба­гатства спочатку належали громаді, згодом перейшли до родової аристократії. Греки спеціалізувалися на вирощуванні пшениці, ячменю, розведенні садів, виноградників, оливкових гаїв. Оливкова олія використовувалася у харчуванні, парфу­мерії, для освітлення, а також була головним експортним товаром. В Єгипет, Рим та Причорномор'я вивозилось вино. Приміські селяни займалися городництвом, бджільництвом. Добре розвивалося тваринництво.

У цілому розвивалася спочатку в умовах розкладання общини і виникнення рабства, а згодом у період його розвитку та кризи. Тому в центрі уваги давньогрецьких мислителів перебували проблеми рабовласництва, які розглядалися, виходячи з соціально-політичної та економічної ситуації того часу. Ці ж обставини зумовили переважання у них натурально-господарського періоду до економічних питань. Разом з тим поглиблення суспільного поділу праці, зростання ремесла та торгівлі обумовили необхідність спеціального дослідження переваг натурального і товарного господарства, різних сторін товарно-грошових відносин.

Однією з основних причин розквіту Стародавньої Греції було -широке використання праці величезної кількості рабів. Джерелами рабської праці були постійні війни, які проводила Греція із сусідніми народами, мало місце боргове рабство. Праця рабів використовувалася в різних сферах матеріально­го виробництва. Більшість рабів працювали в копальнях, ка­меноломнях, на будівництві доріг. У Греції були й привілейо­вані раби — учителі, лікарі, купці, ремісники, поліцаї. Деякі філософи, поети були рабами. Рабів використовували як при­слугу в домашньому господарстві знатних людей, незначна кількість їх була зайнята в сільському господарстві. Лише деяким із рабів (купцям, ремісникам) дозволялося мати сім'ї. Експлуатація рабів сприяла досягненню високого економіч­ного і культурного розвитку держави. Отже, в античному рабстві, на відміну від східного, рабська праця стала основ­ною продуктивною силою суспільного виробництва.

Однак поступово продуктивність невільничої праці падала. З'явилися цілі покоління людей, які народилися, жили і працювали в умовах рабства. Такі люди не хотіли і не могли ефективно працювати. Це стало особливо відчутним, коли Гре­ція почала зазнавати поразок у війнах, внаслідок чого припи­нився приплив нових рабів. Нескінченні конфлікти між грець­кими містами, боротьба демосу з аристократією, рабів з рабо­власниками паралізували економічне життя країни.

Постаті: Перікл, Сократ, Демокріт, Ксенофонт, Платон, Аристотель. Основою виробництва, на думку Арістотеля, має бути рабська праця. Арістотель розрізняв два види багатства: багатство як сукупність споживних вартостей (природне, істинне багатство) і багатство як накопичення грошей. Багатство першого виду має межу, якою є споживання. Багатство, виражене у грошовій формі, не знає меж. Під економікою він розумів мистецтво надбання благ, необхідних для життя чи корисних для дому, а також для держави, тобто природ­ну господарську діяльність, зв'язану з виробництвом продуктів (споживних вартостей). Давньогрецькі автори зробили спробу наукового дослідження таких економічних процесів і явищ, як поділ праці, товар, гроші та інші; виявити закони господарського життя.

У 338 році Грецію завоювала Македонія, а в ІІ ст. до н. е. Балканський півострів став легкою здобиччю Римської держави.

Економічна думка стародавнього Риму.Відноситься до періоду 8ст. до н.е. – 5ст. н.е. В економічному житті Стародавнього Риму вирішальна роль належала сільському господарству. Юридичним власником землі виступала держава. Проте з часом відбувався процес передачі її у приватну власність — патриціям (сенаторам, консулам, трибунам, квесторам), а також вершникам (замож­ним людям, які займалися торгівлею, лихварством тощо). Форми земельної власності пройшли складну еволюцію від вілли (земельного маєтку площею 25 —100 га) до величезних латифундій з десятками тисяч гектарів землі і на початку н. є. трансформувалися у невеликі ділянки землі (парцели), які надавалися колонам — землеробам, вільновідпущеним рабам та іншим дрібним власникам на основі оренди. Право при­ватної власності на землю гарантувалося римським законо­давством ("Закон XII таблиць") та державою.

Сільське господарство було багатогалузевим. У Римській державі провідна роль належала виноградарству, городництву, садівництву. Успішно розвивалося тваринництво, птахів­ництво, вирощувалися зернові культури (пшениця, ячмінь, просо, овес), а також технічні (льон, коноплі).

Значну роль у господарстві відігравали території, завойовані Римом внаслідок тривалих воєн в Малій Азії, на африканському континенті, в інших регіонах світу. Експропрійовані землі оголошувалися державними і передавалися римській знаті, ветеранам воєн, здавалися в оренду.

У Римській державі успішно розвивалася торгівля, яка приносила більше прибутків, ніж ремесло. Добре розвинутою була внутрішня торгівля, зосереджена в містах на місцевих ринках, які згодом стали спеціалізованими. Поступово в містах сформувалися великі ярмарки. Після об'єднання під владою Риму всього Середземномор'я успішно розвивалася зовнішня торгівля. Цьому сприяли також географічний поділ праці, успіхи у кораблебудуванні та будівництві доріг, спеціалізація виробництва та розвиток товарно-грошових відносин. Надзви­чайно активною була морська та караванна торгівля з про­вінціями. З Сірії привозили дорогі тканини, скло, ювелірні вироби; з Єгипту — лляні тканини, пшеницю, папірус; з Північної Африки — пшеницю, диких звірів, слонову кістку, зо­лото; з Іспанії — срібло, олово, залізо, мідь; з Галлії — вино­град, вино, кераміку; з Германії, Британії — рабів. Незважаючи на складні умови (піратські напади, розбій), успішно розвива­лася торгівля Риму з Індією та Китаєм. Поступово римські купці проникли на північ Європи. В III — IV ст. н. е. в обмін з Римом втягуються народи Північного Причорномор'я, в т. ч. й України. Торгівля сприяла впливу високорозвинутої рим­ської культури на тогочасний світ.

У Стародавньому Римі існувала досить розвинута грошова система. Наслідуючи греків, римляни відливали мідні моне­ти. Однофунтова монета називалася ассом, 1/2 фунтова — сомісом, 1/12 — унцією. Поруч з римськими використовували­ся срібні монети — драхми грецької чеканки з римською пе­чаткою. В ПІ ст. до н. е. з'явився римський срібний денарій вартістю 10 ассів. Найпоширенішою грошовою одиницею був сестерцій, який дорівнював 2,5 асса. В останній період існу­вання Римської держави в обіг були введені золоті монети — ауерси та соліди.

Розквіт могутності стародавнього Риму пов’язаний зі зміцненням і вищою мірою розвитку античного способу виробництва, при якому основними відносинами були відносини рабовласників та рабів, зрозуміло, що центральне місце серед соціально-економічних проблем давнього Риму займали проблеми рабства і аграрні проблеми. Особлива увага приділялася питанням раціональної організації рабовласницького господарства (латифундій). Саме ці проблеми насамперед знайшли відображення в законах, аграрних проектах, спеціальних творах давньоримських авторів. Найбільш відомими були – Катон (старший), брати Гракхи (Тіберій і Гай), Варрон, Колумелла.

Економічні ідеї цього періоду знайшли відображення у вченні раннього християнства, яке виникає у Римській імперії у І ст. нашої ери. Яскравим виразником ідей раннього християнства був Августин Блаженний (354-430). В цілому виникнення раннього християнства як релігії знедолених та безправних втілювало мрії про рівність, справедливість, чесне та трудове життя.

Важливим досягненням античної економічної думки є розробка основ натурального і елементів товарного господарства. Важливим досягненням антич­ної економічної думки є з'ясування принципів натурального й окремих елементів товарного господарства. В центрі римської економічної думки були питання організації рабовласницького господарства і управління ним. У тлумаченні рабства економічна думка античного світу пройшла складний шлях від визначення та виправдання його як природного явища до критики і визначення загальної рівності людей.