- •1. Політологія, як наука, її місце в системі гуманітарних наук.
- •2. Політика, як наука і мистецтво.
- •3.Значення політичних ідей для розвитку суспільства.
- •4. Політичні ідеї античності. Погляди Платона та Арістотеля на політику.
- •5. Проблеми теорії політики в епоху Середньовіччя та Відродження. Протиставлення політики богослов'ю.
- •6. Ніколо Макіавеллі, його погляди на політику і мораль. Суть ”макіавелізму".
- •7. Фундаментальні політичні ідеї Нового часу. Просвітництво як ідеологія буржуазії.
- •8. Політична думка в Київський Русі.
- •9. Особливості політичної думки в Україні в 16-17 ст.
- •10. Політична думка в Україні кінця 19 - початку 20 ст.
- •12. Лібералізм та неолібералізм як політичні течії.
- •13. Консерватизм та неоконсерватизм як політичні доктрини.
- •14. Політичний екстремізм.
- •15. Соціалізм, як політична течія.
- •16. Влада як явище суспільно-політичного життя.
- •17. Механізм здійснення та поділ влад у суспільстві.
- •18. Проблеми формування й функціонування влади в Україні.
- •19. Політична система суспільства: поняття й структура.
- •20.Президентська форма правління.
- •21. Політичні партії: поняття, сутність, місце в політичній системі
- •22. Місце і роль держави в політичній системі суспільства.
- •23.Громадсько політичні організації у політичній системі.
- •24.Політичні партії та суспільно-політичні об'єднання в Україні.
- •26.Політичні режими: типологія та їх характеристика.
- •28. Громадянське суспільство та правова держава.
- •29.Форми державного правління та форми державного устрою.
- •31.Форми власності у нашому суспільстві та їх вплив на політику.
- •33.Діалектика взаємозвязку політики та економіки.
- •34. Економічна політика та необхідність переходу до ринкових відносин в Україні.
- •35. Соціально-класова обумовленість політики.
- •36. Місце і роль національних відносин у політичному житті суспільства.
- •38.Міжнаціональні конфлікти: причини виникнення та шляхи розвязання.
- •39. Людина в системі суспільно-політичних відносин.
- •41.Сутність та структура політичної культури
- •42.Функції політичної культури.
- •43.Проблема формування політичної культури сучасного українського суспільства.
- •45.Зростаюче значення людини та її участі у політичному житті суспільства.
- •48.Поняття “еліта” та “політична еліта”. Теорія еліт г.Моски, в.Парето, р.Міхельса.
- •50.Сутність і типологія політичних лідерів.
- •51. Принципи висування політичних лідерів у суспільстві.
- •56. Поняття політичного конфлікту причини виникнення.
- •57. Сучасний світ та його основні тенденції розвитку.
5. Проблеми теорії політики в епоху Середньовіччя та Відродження. Протиставлення політики богослов'ю.
Після розпаду рабовласницького устрою в Західній Європі виникло феодальне суспільство. В умовах існуючої феодальної роздробленості (V—Х ст.) католицька церква — з чіткою ієрархією й стійкими догматами — справляла значний вплив на все духовне життя Середньовіччя. Головним у комплексі соціально-політичних ідей раннього Середньовіччя стало вчення «отців» та «вчителів» церкви: Василія Великого, Іоанна Златоуста, Григорія Міського та інших про нікчемність земного існування, про марність та даремність людських зусиль. Найбільш відомими соціально-політичними мислителями Середньовіччя були Аврелій Августін (пізніше названий «блаженним») та Фома Аквінський. Так Августин Блаженний вважав, що все соціальне, політичне, державне, все, що напрацьовано людством – гріховне. Виправдовував нерівність в суспільстві. Вважав необхідним підкорення світської влади церкві. Фома Аквінський – середньовічний філософ і теолог, читав твори Арістотеля. Розглядає людину як суспільну істоту. Признає право народу постати проти своїх вождів.
Відродження пов’язаане з виникненням буржуазії. Зокрема буржуазні революції дали поштовх широкому розвитку вчень про політику (концепції розподілу влади, народного суверенітету, демократіі, правової вллади тощо). Політична думка цього часу звільнюється від релігії. Ідеологи Відродження висунули нове розуміння суті самої людини. Якщо церква принижувала особистість, підкреслювала її слабкість та нікчемність, то гуманісти прославляли її гідність, вірили в творчий потенціал та безмежні її здібності до саморозвитку.
6. Ніколо Макіавеллі, його погляди на політику і мораль. Суть ”макіавелізму".
Великим і оригінальним мислителем, політичним письменником епохи Відродження був Нікколо Макіавеллі (1469—1527). Він залишив цілий ряд творів, які дуже високо піднесли його в історії політичної думки. Серед цих творів найбільш значні «Монарх», «Роздуми на першу декаду Тіта Лівія», «Історія Флоренції» тощо. Розглядаючи політику як автономну галузь людської діяльності, Н.Макіавеллі зазначав, що вона має свої цілі й закони, які не залежать не лише від релігії, а й від моралі. На його думку політика має:
1.пояснити минуле
2.керувати сучасним
3.прогнозувати майбутнє
Він також вважав, що історія залежить від двох факторів:
1.фортуна (доля)
2.фірті (енергія).
Макіавеллі відстоював людину борця, людину, яка творить себе, навколишнє середовище. Політика у своїй діяльності має опиратися на знання людської природи, а людська природа не завжди позитивна їй притаманні і негативні риси. Головним критерієм політичної діяльності, метою якої е зміцнення держави, виступає користь і успішність у досягненні поставлених завдань. Тому добре все те, що сприяє зміцненню держави, політичного результату можна досягати будь-якими засобами, в тому числі обманом і відкритим насиллям. Така політика згодом дістала назву макіавеллізму.
Найкращою формою правління вважав республіку, коли на чолі стоїть особа обрана на невизначений строк. Диктатура допоскається лише при надзвичайному стані. Найгіршою формою правління вважав тиранію. Багато уваги Макіавеллі приділяв релігії, яка, на його думку, має грати певну роль в політиці.Надавав перевагу язичеству над християнством.