- •1. Початки людської цивілізації на території України
- •2. Перші державні утворення у Північному Причорномор'ї та в Криму
- •3. Східні слов'яни у давнину
- •1. Початки людської цивілізації на території України
- •§ 2. Перші державні утворення у Північному Причорномор'ї та в Криму
- •§ 3. Східні слов'яни у давнину
- •Тема 2. Княжа доба. Київська Русь
- •§ 2. Розквіт Київської Русі. Політичний лад
- •§ 3. Розпад Київської Русі. Галицько-Волинське князівство
- •§ 4. Соціально-економічний розвиток Київської Русі
- •§ 5. Культура Київської Русі
- •Тема 3. Українські землі під владою іноземних держав (хіу-хуі ст.)
- •§ 2. Виникнення і розвиток українського козацтва
- •§ 3. Суспільно-політичний лад та економічний розвиток України наприкінці XVI — першій половині XVII ст.
- •§ 4. Селянсько-козацькі повстання
- •§ 5. Культура України у XVI — першій половині XVII ст.
- •Нова історія України
- •Основні періоди Національної революції та Визвольної війни:
- •§ 2. Формування української національної держави
- •§ 3. Переяславська рада 8 січня 1654 року
- •§ 4. Політичне становище в Україні після Переяславського договору. Поділ України
- •Тема 5. Політичне становище та соціально-економічний розвиток України наприкінці XVII—XVIII ст.
- •§ 2. Україна і Північна війна
- •§ 3. Ліквідація автономії України у складі Російської імперії
- •§ 4. Правобережні і західноукраїнські землі наприкінці XVII — у XVIII ст.
- •§ 5. Визвольна боротьба народних мас України у XVIII ст. Слобідська Україна наприкінці хуіі-хуш ст.
- •§ 6 Приєднання Північного Причорномор'я та Правобережної України до складу Російської імперії
- •§ 7. Соціально-економічний розвиток України в другій половині хуп—хупі ст.
- •§ 8. Українська культура наприкінці хуп-хуш ст.
- •Тема 6. Українські землі у складі Російської та Австрійської імперій (4 год.)
- •§ 2. Суспільно-політичні рухи в Україні в 20-ті рр. XIX ст.
- •§ 3. Початки українського національного відродження. Кирило-Мефодіївське товариство.
- •§ 4. Західноукраїнські землі під владою Австрійської імперії (наприкінці XVIII—XIX ст.)
- •5. Ліберальні реформи 60-70 рр. XIX ст.
- •§ 6. Соціально-економічний розвиток українських земель у другій половині XIX ст.
- •§ 7. Суспільно-політичні і національний рухи в Україні 60-90-х рр. XIX ст.
- •§ 8. Стан і розвиток культури в Україні у XIX ст.
- •§ 9. Соціально-економічний та політичний розвиток України на початку XX ст. Революційні події в Україні 1905-1907 рр.
- •1. Січень—грудень 1905 р. — піднесення;
- •2. Січень 1906 р. — червень 1907 р. — спад.
- •10. Західноукраїнські землі 1900—1914 рр. Україна в роки Першої світової війни
- •§ 1. Утворення і діяльність Центральної Ради
- •§ 2. Боротьба за владу, початок громадянської війни (кінець 1917 р. – квітень 1918 р.)
- •§ 3. Українська держава гетьмана Скоропадського
- •§ 4. Директорія. Відновлення унр
- •§ 5. Західноукраїнська Народна Республіка і Закарпаття 1918—1919 рр.
- •§ 6. Відновлення радянської влади в Україні. Денікінщина
- •§ 7. Завершення української національно-демократичної революції, її наслідки та уроки
- •§ 1. Нова економічна політика та її проведення в Україні
- •§ 2. Україна і утворення срср
- •§ 3. Українське відродження 20-х рр.
- •§ 4. Політика форсованої індустріалізації та її наслідки
- •§ 5. Примусова колективізація сільського господарства в Україні. Голодомор
- •1932-1933 Рр.
- •§ 6. Утвердження сталінського тоталітарного режиму в Україні
- •§ 7. Становище у сфері культури у 30-ті рр.
- •§ 8. Західноукраїнські землі між двома світовими війнами
- •§ 1. Приєднання Західної України до урср у складі срср
- •§ 2. Початок Великої Вітчизняної війни
- •§ 3. Становище на окупованій українській території. Рух Опору. Визволення України
- •§ 4. Суспільно-політичне та культурне життя в Україні в другій половині 40-х — на початку 50-х рр.
- •§ 5. Політика часткової десталінізації в Україні, її непослідовний характер
- •§ 6. Наростання кризових явищ у суспільно-економічному, політичному та культурному житті
- •§ 7. Розвиток культури в Україні в 50-80 ті рр. XX ст.
- •§ 8. Україна у добу «перебудови». Боротьба за незалежність
- •§ 1. Державотворення і політичний розвиток України
- •§ 2. Прийняття Конституції України
- •§ 3. Соціально-економічне становище України
- •§ 4. Міжнародне становище і зовнішня політика України
- •§ 5. Розвиток культури України на сучасному етапі
- •§ 6. Державна символіка України та її історичне походження
§ 3. Українська держава гетьмана Скоропадського
Незважаючи на те, що Центральній Раді вдалося знову повернутися до влади, вона не мала підтримки серед широких верств населення з різних причин:
1) великих промисловців та землевласників, а також кайзера Німеччини відлякували соціалістична орієнтація і соціалістичний склад ЦР (націоналізація землі, 8-годинний робочий день);
2) зрусифіковану частину населення не влаштовував національний характер влади;
3) національно-демократичні кола і пробільшовицькі елементи (тут їхні позиції співпадали) – підтримка ЦР німецької окупації і пограбування України;
4) значна частина населення була незадоволена тим, що ЦР не могла «навести порядок»;
5) німецька окупаційна влада була незадоволена політикою «прихованого саботажу» з боку ЦР, що не давало їй можливості швидко і регулярно вивозити награбовані в Україні продукти і сировину.
За останні 2 місяці свого існування Центральна Рада з державного органу перетворилася фактично на дискусійний клуб, у засіданнях якого брали участь не більше за 40 людей.
У результаті дії всіх цих сил Центральна Рада не змогла утриматись при владі. Опозиційні їй сили вирішили створити міцну авторитарну владу, надавши їй, за історичною аналогією, форму гетьманату. На це була згода і німецького командування.
29 квітня 1918 р. на з'їзді хліборобів (6500 делегатів) було обрано гетьмана України, яким став Павло Скоропадський, нащадок гетьмана України часів Петра І Івана Скоропадського. Йому у цей час виповнилося 45 років, у минулому він був ад'ютантом царя Миколи II. Гетьман оголосив про встановлення «Української Держави» (на відміну від «Української Народної Республіки» Центральної Ради).
Скасовувались заходи ЦР щодо націоналізації великих маєтків і культурної автономії. Проголошувалась недоторканість приватної власності. Великі прерогативи надавались самому гетьману: верховна виконавча влада, затвердження законодавчіх актів, призначення отамана (голови) ради міністрів, управління зовнішньою політикою і військовими справами (гетьман був Верховним воєводою). Владу гетьмана можна розглядати як надзвичайне поєднання монархічних і диктаторських засад, з ураховуванням історичних традицій і національного характеру української держави.
Однак все це не могло приховати того, що фактичними господарями України були не гетьман і його уряд, а німецьке військове командування. За квітень-листопад 1918 р. з України у Німеччину й Австрію було вивезено 95 976 коней, 105 542 туші яловичини, 66 809 869 кг цукру, 3 329 403 кг олії, 1 213 961 кг риби тощо. Гетьман ввів окрему соціальну категорію громадян-козаків (фактично заможних селян), сподіваючись, що вони стануть опорою режиму. Через те, що гетьман був причетний до повалення ЦР, у його уряд і адміністрацію відмовилися увійти представники українських політичних сил. Проте це не завадило швидко налагодити дійовий адміністративний апарат (у провінціях – старости, земські урядники). Проводилися досить жорстокі репресії проти учасників робітничого і селянського рухів, каральні експедиції. Гетьман передбачав ліквідацію значної земельної власності і передачу землі хліборобам у кількості не більш від 25 га в одні руки, а купівля землі однією особою у різних місцях не дозволялася. Поміщики повинні були продавати свою землю Держбанку для утворення державного земельного фонду.
Страйки на заводах заборонялися, у металургійній промисловості був установлений 12-годинний робочий день, для боротьби з незадоволеними широко використовувалися локаути.
Разом з тим гетьманський уряд досяг значних успіхів у справі визнання України як Окремої держави на міжнародній арені. Дипломатичні відносини були встановлені з 12 країнами, у тому числі (крім Німеччини, Австро-Угорщини і Туреччини, чого досягла ще ЦР) з Нідерландами, Данією, Іспанією, Італією, Норвегією та ін., а також з політичними новоутвореннями на території колишньої Російської імперії (Грузією, Литвою, Кримом, Кубанню), Довго у. Києві тривали переговори з Радянською Росією про укладення мирної угоди та визначення кордонів. 12 червня 1918 р. сторони підписали угоду про перемир'я, мирна ж угода так і не була підписана, оскільки делегація Раднаркому відмовилася від подальших переговорів.
Відповідно до III Універсалу УНР претендувала тільки на землі, заселені українцями, а це означало, що до неї належала лише материкова частина Таврійської губернії. Це знайшло своє відбиття і у Брестському договорі, де Кримський півострів оголошувався нейтральною зоною і не підлягав окупації австро-німецькими військами. Цим скористався більшовицький Раднарком, який вирішив створити на цій території формально незалежну радянську республіку.
На початку березня 1918 р. відбувся установчий з'їзд рад, ревкомів і земельних комітетів Таврійської губернії, де домінували більшовики і ліві есери. Був створений ЦВК рад у складі 12 більшовиків і 8 лівих есерів. 19 березня 1918 р. цей орган проголосив Радянську Соціалістичну Республіку Тавриди. Чорноморський флот був оголошений власністю новоствореної республіки, почалася націоналізація приватної власності і формування загонів Червоної Армії. Радянська Таврида проіснувала один місяць. Крим окупували німецькі війська. 17 червня 1918 р. в Криму зі згоди німецьких військ було сформовано уряд генерала Сулькееича, який проголосив самостійність Криму і виступив із декларацією, де заявив, що буде відстоювати самостійність Криму до визначення його міжнародного положення. Фактично він хотів лишити Крим для «єдиної і неподільної Росії». На півострові було відновлено закони, прийняті ще до Жовтневої революції. Герб Таврійської губернії вважався державним, почалося формування власної армії і були висловлені претензії щодо частини російського флоту в Севастополі.
Гетьманський уряд зайняв активну позицію щодо кримської проблеми. У заявах Німеччині МЗС Української держави заявляв, що Крим економічно, політично і етнографічно пов'язаний з Україною, тому нормальний розвиток України неможливий без Криму. Вказувалося також, що створення татарської держави в Криму є неіширавданим, тому що татари складають тільки 14 % населення. Положення НІ Універсалу щодо Криму пояснювалися тим, що тоді Україна і Крим розглядалися яка складові частини єдиної федеративної держави. Але з проголошенням незалежності України ситуація змінилася і, з огляду на географічний, економічний зв'язок із Кримом, гетьманський уряд вважав за можливе приєднання Криму до України на правах автономії. Навіть татарське населення, німці-колоністи, караїми здебільшого не заперечували проти включення Криму до складу України.
Гетьман застосував до Криму економічну блокаду. Через місяць уряд Сулькевича, який зрозумів залежність Криму від економіки України, повідомив, що згоден розпочати переговори про форми державного об'єднання з Україною. Дипломатичними зусиллями до української держави було прилучено Гомельський повіт Моги-лівської губернії, Суджанський, Білгородський, Корочанський, Гайворонський повіти Курщини, Валуйський повіт Воронезької губ. вперше Холмщина, 12 повітів Берестейщини. Велися переговори з Румунією щодо українських земель Бесарабії, про входження етнічно української Кубані до складу України.
За 230 днів гетьманського режиму в Українській державі було прийнято більш 300 законопроектів. Був створений Генеральний штаб, штабні структури у 8 територіальних корпусах. До армії залучили 202 генералів, були введені погони і військові звання, затверджено текст урочистої присяги на вірність гетьману, заборонена політична діяльність у військах, забезпечено перехід до схеми підготовки офіцерів: кадетський корпус – загальна козача військова школа – Академія Генерального штабу. Була сформована 60-тис. регулярна армія.
Значних успіхів досяг гетьманський уряд у сфері культури. На рівні початкової школи було випущено кілька мільйонів примірників україномовних підручників, а у більшості шкіл для навчання введено українську мову. У цей період відкрилося 150 українських гімназій, Українські університети у Києві та Кам'янець-Подільському; були засновані Українська Академія наук, Державний Український Архів, Національна Галерея мистецтв, Український Історичний музей, Українська Національна бібліотека з фондом у 1 млн томів.
Повернення землі поміщикам, насильницька реквізиція хліба, масові репресії викликали гостре незадоволення серед різних верств населення. Виник і швидко зростав повстансько-партизанський рух проти німецьких окупантів і гетьманського режиму. Відновлення багатьох дореволюційних порядків означало накопичення того вибухового матеріалу у суспільстві, який вже призвів до потрясінь 1917 р. і неминуче повинен був реанімувати їх знову. Гетьмана компрометувала залежність від німців, які нещадно грабували Україну, російське оточення, яке прагнуло до відновлення «единой и неделимой» Росії.