§ 4. Селянсько-козацькі повстання

кінця XVI — 20-30-х рр. XVII ст. Початки козацького державотворення

Посилення феодального, національного, релігійного гніту в Укра­їні призвело до цілої низки козацько-селянських повстань, почи­наючи з кінця XVI ст. Першим таким повстанням було повстання під керівництвом Криштофа Косинського (1591-1593). Загони по­всталих захопили Білу Церкву, Переяслав. Полякам не вдалося у бою розбити Косинського, і вони спочатку підписали з ним пере­мир'я. Після цього Косинський пішов на Запорожжя і у травні 1593 р. організував новий похід на Черкаси. Магнат Вишневецький зумів заманити Косинського нібито для переговорів і по-зрад­ницькому вбив його (замурував у стіну монастиря).

1694- 1596 рр. спалахнуло нове повстання під керівництвом Севсрини Наливайка, який був сотником надвірних козаків у князя Острозького. Нін ходив у похід у Молдавію та Угорщину, де набув військового досвіду. Наливайко взяв Вінницю, Луцьк, Бар, Креме­нець, захопив білоруські міста Пінськ, Бобруйськ, Могилів. Але у травні 1596 р. через неузгодженість між військами Наливайка і запорожцями повстанці були розбиті, а їхні керівники разом з Наливайком були захоплені у полон і страчені.

До цього ж часу належить діяльність одного з найвизначніших політичних і військових діячів у історії України Петра Кононовича-Сагайдачного (Конашевича-Сагайдачного). Він був родом з Га­личини, з м. Самбора, навчався у найкращій тоді в Україні право­славній школі у м. Острозі. На початку XVII ст. він діяв на Запорозькій Січі, де його обрали обозним, кошовим отаманом, а 1615-1622 рр. (з невеликими перервами) він — гетьман Війська Запорозького. Швидко Сагайдачний виявив себе як талановитий полководець, прославився походами на турків і татар. 1615 р. Він взяв турецьку фортецю Варну, 1616 р. — Кафу (Феодосію), де зві­льнив понад 15 тис. невільників, що зробило його знаменитим. Йому вдалося також успішно здійснити напади на турецькі порти Сіноп і Трапезунд, підійти до самої столиці Туреччини — Стамбу­ла і підпалити під самими вікнами султанського палацу дві при­стані.

1618 р. Сагайдачний на прохання польського королевича Вла-дислава разом з 20 тис. козаків ходив походом на Москву. Ними було завойовано Путивль, Лівни, Єлець, розбито московське війсь­ко князя Волконського і взято в облогу Москву, Але остаточно Москви їм взяти не вдалося через великі морози, до того ж Польща замирилась з московським царем.

Сагайдачний боровся за зміцнення православної церкви, допо­міг відновити її керівництво в Україні (митрополита у Києві та 5 єпископів). Саме під час урядування Сагайдачного Речі Посполи­тій уперше довелося укладати з козацтвом як суб'єктом права і політичним Інститутом договори (1617 р. — Вільшанський, 1619 р. — Роставицький). Це мало істотне значення для піднесен­ня ролі козацтва у політичному житті, створювало передумови для становлення національної державності України.

П. Сагайдачний з козацьким військом у 40 тис. людей взяв участь у турецько-польській війні, зокрема козаки відіграли вирішальну роль у битві під Хотином 1621 р., де турецька армія за.чняла пора­зки. Тут Сагайдачний був поранений отруєною стрілою і помер 10 квітня 1622 р.

Польський уряд намагався обмежити зростання впливу козацт­ва, що призвело до нової хвилі повстань.

1625 р. — повстання під керівництвом М. Жмакла. Битва під Крюковим закінчилася внічию. Була підписана Куруківська уго­да, де реєстр встановлювався у 6 тис, а їхня платня — у 60 тис. злотих на рік. Козакам заборонялося нападати на турецькі воло­діння.

1630 р. — повстання під керівництвом Тараса Федоровича Трясила. 15 травня 1630 р. під Переяславом повсталі розгромили до­бірний загін поляків — Золоту роту («Тарасова ніч»). Нова угода з поляками передбачала реєстр у 8 тис.

1635 р. — повстання під керівництвом Івана Сулими. Козаки зруйнували фортецю Кодак, яка контролювала підходи до Запорі­жжя. Повстання зазнало поразки, Сулиму стратили.

1637 р. — повстання під керівництвом Павлюка (Павла Бута). Повстанці зазнали двох поразок — під Кумейками і Боровицею. Павлюка схопили і стратили. 1638 р. було проведено так звану «Ординацію війська запорозького реєстрового», що дуже урізала права реєстровців, зменшила їхню кількість до 6 тис. Це виклика­ло нове повстання.

1638 р. — повстання під проводом Я. Острянина. Повстанці за­йняли Кременчук, Хорол. Але серед повсталих стався розкол, Острянин покинув військо і з частиною повстанців перейшов кордон Московської держави, оселившись у Чугуєві. Повстання очолив Д. Гуня, але після двомісячної оборони біля гирла р. Сули (оборона при Старці) зазнав поразки і з невеликою частиною козаків відсту­пив на Дон. Таким чином, і це повстання зазнало невдачі, козаки змушені були визнати ординацію.

Селянсько-козацькі повстання мали антифеодальний і націона­льно-визвольний характер, вони свідчили про зростання опору укра­їнського народу проти гніту з боку Польщі, підготували ґрунт для Визвольної війни.

Процес відродження українського державотворення у ХУІ-ХУІІ ст. мав свої етапи та характерни риси. Почався він з утворення козацтва, яке стало виконувати військово-охоронну функцію. Самійло Кішка відновлює козацтво як організовану, офіційно визнану національну військову силу; Петро Сагайдачний не тільки робить цю силу потуж­ною, але й проголошує спілку козацтва, православної церкви та мі­щанства із зміцненням власної системи освіти. Михайло Дорошенко зробив легітимним не лише існування козацького війська, але і коза­цького землеволодіння, закріпивши за козаками певну територію. Йому ж належить заслуга в організації городових полків, що мало велике значення як передумова утворення у подальшому української автономії. Таких полків було утворено шість. На цій території було своє козацьке військо, своя адміністрація, хоча і залежна від польсь­кої, — управа полків і гетьмана; панувала єдина православна віра, була своя судова і освітня система, тобто певні початки і підстави автономного краю, що входив до Речі Посполитої.