- •1. Початки людської цивілізації на території України
- •2. Перші державні утворення у Північному Причорномор'ї та в Криму
- •3. Східні слов'яни у давнину
- •1. Початки людської цивілізації на території України
- •§ 2. Перші державні утворення у Північному Причорномор'ї та в Криму
- •§ 3. Східні слов'яни у давнину
- •Тема 2. Княжа доба. Київська Русь
- •§ 2. Розквіт Київської Русі. Політичний лад
- •§ 3. Розпад Київської Русі. Галицько-Волинське князівство
- •§ 4. Соціально-економічний розвиток Київської Русі
- •§ 5. Культура Київської Русі
- •Тема 3. Українські землі під владою іноземних держав (хіу-хуі ст.)
- •§ 2. Виникнення і розвиток українського козацтва
- •§ 3. Суспільно-політичний лад та економічний розвиток України наприкінці XVI — першій половині XVII ст.
- •§ 4. Селянсько-козацькі повстання
- •§ 5. Культура України у XVI — першій половині XVII ст.
- •Нова історія України
- •Основні періоди Національної революції та Визвольної війни:
- •§ 2. Формування української національної держави
- •§ 3. Переяславська рада 8 січня 1654 року
- •§ 4. Політичне становище в Україні після Переяславського договору. Поділ України
- •Тема 5. Політичне становище та соціально-економічний розвиток України наприкінці XVII—XVIII ст.
- •§ 2. Україна і Північна війна
- •§ 3. Ліквідація автономії України у складі Російської імперії
- •§ 4. Правобережні і західноукраїнські землі наприкінці XVII — у XVIII ст.
- •§ 5. Визвольна боротьба народних мас України у XVIII ст. Слобідська Україна наприкінці хуіі-хуш ст.
- •§ 6 Приєднання Північного Причорномор'я та Правобережної України до складу Російської імперії
- •§ 7. Соціально-економічний розвиток України в другій половині хуп—хупі ст.
- •§ 8. Українська культура наприкінці хуп-хуш ст.
- •Тема 6. Українські землі у складі Російської та Австрійської імперій (4 год.)
- •§ 2. Суспільно-політичні рухи в Україні в 20-ті рр. XIX ст.
- •§ 3. Початки українського національного відродження. Кирило-Мефодіївське товариство.
- •§ 4. Західноукраїнські землі під владою Австрійської імперії (наприкінці XVIII—XIX ст.)
- •5. Ліберальні реформи 60-70 рр. XIX ст.
- •§ 6. Соціально-економічний розвиток українських земель у другій половині XIX ст.
- •§ 7. Суспільно-політичні і національний рухи в Україні 60-90-х рр. XIX ст.
- •§ 8. Стан і розвиток культури в Україні у XIX ст.
- •§ 9. Соціально-економічний та політичний розвиток України на початку XX ст. Революційні події в Україні 1905-1907 рр.
- •1. Січень—грудень 1905 р. — піднесення;
- •2. Січень 1906 р. — червень 1907 р. — спад.
- •10. Західноукраїнські землі 1900—1914 рр. Україна в роки Першої світової війни
- •§ 1. Утворення і діяльність Центральної Ради
- •§ 2. Боротьба за владу, початок громадянської війни (кінець 1917 р. – квітень 1918 р.)
- •§ 3. Українська держава гетьмана Скоропадського
- •§ 4. Директорія. Відновлення унр
- •§ 5. Західноукраїнська Народна Республіка і Закарпаття 1918—1919 рр.
- •§ 6. Відновлення радянської влади в Україні. Денікінщина
- •§ 7. Завершення української національно-демократичної революції, її наслідки та уроки
- •§ 1. Нова економічна політика та її проведення в Україні
- •§ 2. Україна і утворення срср
- •§ 3. Українське відродження 20-х рр.
- •§ 4. Політика форсованої індустріалізації та її наслідки
- •§ 5. Примусова колективізація сільського господарства в Україні. Голодомор
- •1932-1933 Рр.
- •§ 6. Утвердження сталінського тоталітарного режиму в Україні
- •§ 7. Становище у сфері культури у 30-ті рр.
- •§ 8. Західноукраїнські землі між двома світовими війнами
- •§ 1. Приєднання Західної України до урср у складі срср
- •§ 2. Початок Великої Вітчизняної війни
- •§ 3. Становище на окупованій українській території. Рух Опору. Визволення України
- •§ 4. Суспільно-політичне та культурне життя в Україні в другій половині 40-х — на початку 50-х рр.
- •§ 5. Політика часткової десталінізації в Україні, її непослідовний характер
- •§ 6. Наростання кризових явищ у суспільно-економічному, політичному та культурному житті
- •§ 7. Розвиток культури в Україні в 50-80 ті рр. XX ст.
- •§ 8. Україна у добу «перебудови». Боротьба за незалежність
- •§ 1. Державотворення і політичний розвиток України
- •§ 2. Прийняття Конституції України
- •§ 3. Соціально-економічне становище України
- •§ 4. Міжнародне становище і зовнішня політика України
- •§ 5. Розвиток культури України на сучасному етапі
- •§ 6. Державна символіка України та її історичне походження
§ 2. Суспільно-політичні рухи в Україні в 20-ті рр. XIX ст.
Загальна криза феодально-кріпосницької системи, політична відсталість Росії, безправ'я народу, вплив французької революції, розчарування передової частини дворян в імператорі Олександрі І — всі ці причини призвели до появи таємних товариств, які ставили за мету зміну існуючого ладу. Перше таке товариство «Союз порятунку» виникло у Петербурзі 1816 р.
1815-1816 рр. існував гурток передових офіцерів у Кам'янці-Подільському «Залізні персні» на чолі з Володимиром Раєвським. У статуті гуртка йшлося про боротьбу за свободу. Його учасники носили залізні персні як знак належності до цієї організації.
1822 р. в Україні було створене «Південне товариство» на чолі з командиром Вятського полку, дислокованого у м. Іллінці на Поділлі, полковником Павлом Пестелем. Воно нараховувало понад 100 людей, керували ним три управи: Тульчинська (Нестель), Ка-м'янська (Давидов і Волконський), Васильківська (Муравйов-Апостол, Бестужев-Рюмін).
1821 р. з'явилося «Малоросійське товариство» на чолі з полтавським поміщиком Василем Лукашевичем. Мета — встановлення незалежності України. До цього товариства належали українські дворяни С. Кочубей, І. Котляревський. Його' осередки існували у Києві, Полтаві, Ніжині, Чернігові. Малоросійське товариство перебувало у процесі формування і не розробило конкретної програми дій. Проте воно засвідчило активізацію національного руху в Україні і його зв'язок з діяльністю дворянських, революціонерів.
1823 р. у Новоград-Волинському виникло Товариство об'єднаних слов'ян на чолі з офіцерами братами Нарисовими і польським революціонером Ю. Люблінським. До нього входило понад 50 офіцерів. Програма цього товариства передбачала звільнення всіх слов'янських народів від самодержавства, ліквідацію існуючих між ними національних протиріч, об'єднання їх у федеративний союз. До нього мали увійти Росія, Польща, Молдавія, Сербія, Хорватія, Угорщина. Планувалося спеціально збудувати столицю, в якій перебував би конгрес — управління федеративного союзу. Кожний народ – член федерації мав би свою конституцію, свій уряд і своє самоуправління. Восени 1825 р. члени Товариства об'єднаних слов'ян об'єдналися з Південним товариством.
Південне і Північне товариства, відомі як декабристи, прагнули ліквідувати абсолютну монархію І кріпосництво, демократизувати суспільство, здійснивши це за допомогою військового повстання і перевороту. Програмним документом Південного товариства була „Руська правда”, написана Пестелем. Нею передбачалася аграрна роформа, в тому числі з частковою конфіскацією поміщицьких земель, проголошення республіки, надання політичних прав усім чоловікам з 20 років, свободи слова, друку, віросповідання, вільного пересування, і Декабристи недооцінювали національне питання. Пестель вважав, що нова Росія повинна бути єдиною і неподільною, централізованою – для кращого проведення реформ. Україна повинна була стати однією з 10 областей Росії. Лише Польща, як виняток, могла стати самостійною державою.
За „конституцією” лідера Північного товариства М. Муравйова Росія перетворювалась на федерацію, де окремі області мали б значні права в самоуправлінні, але утворювались не за етнічною ознакою. Україна поділялася на 2 області; Українську – зі столицею у Харкові і Чорноморську – зі столицею у Києві.
Декабристи планували повстання на 1826 р., але раптова смерть у листопаді 1825 р. Олександра І змінила становище. 14 грудня 1825 р. у Петербурзі вони спробували вчинити повстання, але зазнали невдачі. Поразкою закінчилося і повстання Чернігівського полку під керівництвом Муравйова-Апостола і Бестужева-Рюміна (29 грудня 1825 р. – 3 січня 1826 р.).
Декабристи зазнали поразки, оскільки їх не підтримали маси» не змогли добре організуватись, діяли нерішуче. Проте це був перший організований виступ проти самодержавства і кріпосництва, перша спроба здійснити буржуазну революцію в Російській імперії.
Посилення кріпосного гніту спричинило зростання селянського руху. За першу чверть XIX ст. в Україні відбулося 103 виступи кріпаків. Декілька повстань пройшло серед так званих військових поселенців. Життя у військових поселеннях було дуже важким. Усі жителі поселень – чоловіки і жінки - вважалися військовими людьми і підпорядковувалися військовим законам і офіцерам. Формально поселенці повинні були працювати три дні для держави, тобто для забезпечення полку необхідними продуктами. Три дні – на себе, причому неділя залишалася вихідним днем. У дійсності поселенці працювали на державу весь тиждень, тому що «уроки», тобто робочі дні, були такими значними, що на це ішов весь тиждень. Вони будували дороги, мости і казарми, займалися муштрою.
Усе життя поселенців, у тому числі й порядок у будинку, регулювалися окремими інструкціями, кожна річ повинна була знаходитися на суворо визначеному місці, що перевірялося щоранку. За кожне відхилення від інструкції карали дуже суворо, частіше усього сікли різками. Вступ у шлюб також суворо регламентувався, нерідко здійснювався за допомогою жереба.
Внаслідок такого важкого режиму смертність у військових поселеннях була вищою від середньої по країні на 10 %. Серед поселенців було багато випадків самогубств і психічних захворювань. Військові поселення були жахливим видом кріпосництва, гіршим з тих, що існують в імперії. В Україні військові поселення організували на Харківщині, Катеринославщині, Київщині і Херсонщині. В Україні було 25 військових поселень, що займали 2,4 млн га землі з 554 тис. населення. У Білорусії і Росії було тільки 17.
1817 і 1818 р. повстали бузькі козаки у м. Вознесенську, які вимагали ліквідувати військові поселення і відноиити козацьке військо. Повстання були жорстоко придушені, а 64 найбільш активних учасника засуджені до страти.
Найзначнішим було повстання поселенців у м. Чугуєві влітку 1819 р. Проти повстанців було надіслано 2 полки з 12 гарматами, але вони змогли протриматися понад місяць. 363 учасника повстання було віддано під суд і 273 з них засуджено до страти.
Військові поселення проіснували до 1857 р.
1829 р. розпочалося повстання у Шебелинській слободі на Харківщині, коли селяни виступали проти нав'язаного їм статусу військових поселенців.
Особливо гострого характеру набув селянський рух на Поділлі, де його очолив Устим Кармелюк (1787-1835). Разом із своїм загоном Кармелюк нападав на поміщицькі маєтки, захоплював майно і роздавав його бідноті. Владі вдавалося арештовувати Кармелюка і висилати його до Сибіру, але він 5 разів тікав і знову повертався до збройної боротьби. Боротьба тривала 23 роки, було здійснено понад 1000 нападів на поміщиків, купців, корчмарів, чиновників, через загін Кармелюка пройшло близько 20 тис. повстанців. 1835 р. Кармелюк загинув, але владі ще 5 років доводилося придушувати повстанський рух.
На початку XIX ст. активізується і діяльність масонських організацій , що виявляли опозиційність до церковного уряду, державного устрою Російської імперії. В Україні перша масонська організація виникла ще 1742 р. у с. Вишнівці на Волині, але більшого поширення масонство набуло після закордонних походів російської армії під час війни з Наполеоном. Масонські організації були таємними, з спеціальною обрядовістю. 1817 р. у Харкові з'являється масонська ложа «Вмираючий сфінкс», саме того року в Одесі – «Понт Евксинський», за рік у Полтаві «Любов до істини», а в Києві «З'єднаних слов'ян». Членами організацій були Кирило і Петро Розумовські (онуки гетьмана К. Розумовського), поміщики С. Кочубей, В. Лукашевич, письменник Котляревський.
В діяльності масонів інтернаціональні аспекти (всесвітнє братство) переважали над національними. Проте київська масонська ложа виступала за єдність слов'янських народів, їх національне визволення; полтавські масони вважали доцільним об'єднання слов'янських народів у федерацію під егідою України.
1822 р. царський уряд, побоюючись опозиційності масонства, видав указ про заборону всіх таємних організацій, насамперед масонських лож. Це значно послабило, але не припинило масонського руху.